23 червня 2021 року справа № 580/2047/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Мельник Т.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представник відповідача 1 - не прибув,
представника відповідача 2 - Горшанової В.І. (згідно з довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до міського голови м.Черкаси Бондаренка Анатолія Васильовича, ДЕПАРТАМЕНТУ УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ ТА ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,
У Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач), в якому він з урахуванням уточнень (вх. від 16.04.2021 №1333/21) просив:
визнати протиправними дії міського голови м.Черкаси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - відповідач 1) щодо невиплати йому допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати;
зобов'язати ДЕПАРТАМЕНТ УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ ТА ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Байди Вишневецького, будинок 36; код ЄДРПОУ 38764676) (далі - відповідач 2) нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до поданої заяви від 16.03.2021 з подальшим відрахуванням зборів та обов'язкових платежів;
стягнути з відповідача 1 за рахунок асигнувань відповідача 3 на його користь моральну шкоду у розмірі 10000,00грн.
В обґрунтування зазначив, що звернувся із заявою про надання невикористаної частини щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 19.03.2021 з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати та наступним звільненням. Відповідач 1 листом від 19.03.2021 відмовив у виплаті такої допомоги. Вважає, що така відмова порушує його трудові права та право на оплату праці.
Ухвалою суду від 14.04.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дати отримання ухвали для усунення її недоліків.
21.04.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив загальне позовне провадження.
12.05.2021 на адресу суду надійшов відзив відповідача 2 з проханням у задоволенні позову відмовити, оскільки позивач за відпрацьований календарний період з 27.05.2020 до 26.05.2021 отримав спірну допомогу.
13.05.2021 на адресу суду надійшов відзив відповідача 1 з проханням відмовити у задоволенні позову, оскільки таку допомогу за відпрацьований період позивач отримав, а заподіяння йому моральної шкоди не підтверджено.
19.05.2021 позивач надав суду письмові відповіді на вказані відзиви з проханням задовольнити його позов. Основні доводи відповідачів вважає такими хибними, оскільки обґрунтовані невірним тлумаченням закону. Вважає, що допомога на оздоровлення підлягає виплаті щороку не залежно від того, якого періоду стосується частина відбутої щорічної відпустки.
07.06.2021 та 09.06.2021 від відповідачів на адресу суду надійшли письмові заперечення на відповіді на відзив, в яких викладені основні доводи, зазначені у відзивах.
Під час підготовчого провадження суд задовольнив клопотання учасників щодо долучення доказів.
Заслухавши сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Розпорядженням відповідача 1 від 24.05.2013 №232р(к) позивача прийнято на службу та призначено з 25 травня 2013 року на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту житлово-комунального комплексу. У подальшому розпорядженням відповідача 1 від 22.03.2019 №117-р(к) позивача переведено на посаду першого заступника директора відповідача 2.
10.03.2021 позивач подав відповідачу 1 заяву про надання щорічної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 18.03.2021 з виплатою допомоги на оздоровлення, приєднати наступний після донації крові та/або її компонентів день відпочинку до щорічної відпустки. Заяву в графі погодження підписав директор відповідача 2, але у подальшому підпис закреслив зазначивши, що не настав період для отримання оздоровчих, оскільки на день звільнення відпрацьовано на 10 днів щорічної відпустки.
12.03.2021 позивач повторно звернувся до відповідача заявою з ідентичними вказаним вище вимогами. У графі погодження директор відповідача 2 зазначив, що не погоджує, оскільки вказана дата не відповідає графіку черговості надання щорічних відпусток.
15.03.2021 відповідач 1 виніс розпорядження №81-р(к) про припинення служби позивача в органах місцевого самоврядування та звільнення з 02.04.2021.
16.03.2021 позивач звернувся до відповідача 1 заявою, в якій просив надати невикористану відпустку тривалістю 14 днів з 19.03.2021 з виплатою допомоги на оздоровлення та з наступним звільненням, приєднати наступний після донації крові та/або її компонентів день відпочинку до щорічної відпустки.
19.03.2021 відповідач 1 видав розпорядження №234-р(в) про надання дня відпочинку 23.03.2021 та вказаної відпустки з 24 березня до 03 квітня 20201 року. Крім того у відповідь на заяву виконавчий комітет Черкаської міської ради направив позивачу лист вих.№5545-01-20 від 19.03.2021 про те, що право на отримання допомоги на оздоровлення при використанні щорічної відпустки ним використане у 2020 році, з огляду на що її не буде виплачено у 2021 році.
02.04.2021 за заявою позивача відповідач 1 видав розпорядження №137-р(к), яким продовжив позивачу щорічну відпустку, надану з 24 березня до 02 квітня 20201, на один день - до 03 квітня 2021 року та, відповідно, вніс зміни в розпорядження №87-р(к), а саме день припинення служби позивача визначив 03 квітня 2021 року.
07.04.2021 відповідач 2 на звернення позивача від 01.04.2021 щодо виплати допомоги на оздоровлення вказав, що за відпрацьовані ним дні йому щорічно виплачена допомога на оздоровлення під час використання щорічних відпусток. З урахуванням відпрацьованого періоду позивач набув би право на отримання такої допомоги у 2021 році за період 27.05.2021-26.05.2022. Водночас за період роботи 27.05.2020 до дати його звільнення (03.04.2021) право на отримання допомоги на оздоровлення позивач реалізував у 2020 році.
Тому позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду.
Спірні правовідносини врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), законом України від 7 червня 2001 року №2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - ЗУ №2493-III), постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - Постанова №268).
Посадовою особою місцевого самоврядування згідно зі ст.2 ЗУ №2493-III є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Положення ст.11 ЗУ №2493-III визначають, що посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення Присяги.
Згідно зі ст.7 ЗУ №2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.
Статтею 74 КЗпП передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Щорічна основна відпустка згідно зі ст.75 КЗпП надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.
Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст.21 ЗУ №2493-III посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.
Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.
Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Отже, виплата допомоги на оздоровлення нерозривно пов'язана з наданням особі щорічної відпустки, яка для посадових осіб місцевого самоврядування становить 30 календарних дні.
Обов'язок відповідачів надавати працівникам допомогу на оздоровлення до відпусток в розмірі середньомісячної заробітної плати та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань встановлений у підп.4.2.3 п.4.2 Колективного договору, зареєстрованого 15.03.2006 №1577.
Підпунктом 3 пункту 2 Постанови №268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
Проаналізувавши викладене суд дійшов висновку, що право на щорічну основну відпустку розраховується з дня укладення трудового договору. Для позивача такий відлік відповідачі здійснити вірно - з 27.05.2013. Повна загальна тривалість такої відпустки працівником набувається саме через календарний рік, тобто для позивача з 27 травня кожного наступного року. Отже, право на отримання допомоги на оздоровлення позивач набуває з дати відбуття у відпустку за відповідний відпрацьований рік.
Наказами від 19.09.2013 №595-н(в) та від 29.09.2014, розпорядженнями: від 27.05.2015 №292-р(в), від 19.09.2016 №525-р(в), від 28.11.2017 №571-р(в), 24.05.2018 №196-р(в), 16.05.2019 №270-р(в),- та також витягами з табелів обліку робочого часу позивача підтверджується використання позивачем права на щорічну основну відпустку з виплатою допомог на оздоровлення за кожен відпрацьований рік.
Розпорядженням від 05.11.2020 №527-р(в) позивачу надано (згідно з табелем - використано) частину щорічної основної відпустки за відпрацьований період - з 27.05.2020 до 27.05.2021 та виплачено допомогу на здоровлення до неї. Отже, права позивача у заявлених спірних правовідносинах та вмежах заявлених позовних вимог відповідачами не порушені.
Щодо позовної вимоги стягнути шкоду суд урахував.
Згідно з ч.5 ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. Тому суд має з'ясувати безпосередній причинний зв'язок факту завдання моральної шкоди від дій, рішень чи бездіяльності суб'єктом владних повноважень, які заявлені (об'єднані) предметом у відповідному спорі.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Конкретних критеріїв, якими керувався позивач обчислюючи моральну шкоду, його письмові заяви по суті спору не містять.
Належних і допустимих доказів завдання позивачу в спірних правовідносинах моральної шкоди відповідачем саме спірним рішенням суду не надано.
Безпосереднього прямого зв'язку між зверненням позивача до лікаря, доведеного листком огляду сімейного лікаря від 29.03.2021, зі спірними правовідносинами не підтверджено.
Тому посилання позивача на завдання йому шкоди не обґрунтовані, а позовні вимоги про її стягнення задоволенню не підлягають.
Зважаючи на результат спору, понесені позивачем судові витрати розподілу згідно зі ст.ст.138-139 КАС України не підлягають.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій міського голови м.Черкаси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо невиплати йому допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати, зобов'язання ДЕПАРТАМЕНТУ УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ ТА ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (18002, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Байди Вишневецького, будинок 36; код ЄДРПОУ 38764676) нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до поданої заяви від 16.03.2021 з подальшим відрахуванням зборів та обов'язкових платежів, стягнення з міського голови м.Черкаси ОСОБА_2 за рахунок асигнувань ДЕПАРТАМЕНТУ УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ ТА ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ на його користь моральної шкоди в розмірі 10000,00грн.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя А.М. Бабич
Повний текст рішення виготовлений і підписаний 29.06.2021.