Справа № 815/3617/15
16 червня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Левчук О.А.
судді Катаєвої Е.В.
судді Танцюри К.О.
за участю секретаря Гур'євої К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, ОСОБА_2 про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд скасувати наказ Державної казначейської служби України від 08.06.2015 року № 515-0 "Про звільнення ОСОБА_1 " та наказ Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 10.06.2015 року № 79-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити на посаді начальника управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області та стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звільнення з посади є незаконним, безпідставним та суперечить нормам Конституції України. Позивач зазначає, що за період незалежності України інтереси ніяких партій не представляв та відповідно їх членом не являвся. За час роботи в управлінні казначейства при проведенні щорічної оцінки виконання державним службовцем посадових обов'язків та завдань отримував оцінку «добре». Успішно проходив і атестацію державних службовців. Неодноразово був нагороджений грамотами області, району та міста за добросовісне служіння українському народу. Ніяких протиправних дій, рішень чи заходів, спрямованих на узурпацію влади президентом України ОСОБА_3 , підрив національної безпеки і оборони України або протиправних дій і свобод людини не здійснював. Оскільки його особиста вина ніким і нічим не доведена в будь-якій узурпації влади, наявні підстави для скасування наказів та поновлення на посаді.
Представником відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що на законодавчому рівні передбачено, що умовою для застосування Закону до визначених суб'єктів є факт перебування їх на відповідних посадах без наявності вчинених правопорушень. Казначейство при вирішенні питання щодо звільнення позивача із займаної посади керувалось виключно порядком та нормами, встановленими Законом. Позивача звільнено на підставі п. 1 ч. 4 ст. 3 Закону, а саме з приводу обіймання ним посади другого секретаря Березівського райкому КПУ Одеської області. Пункт 1 ч. 4 ст. 3 Закону як і сам Закон чинні, не скасовані та не визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України. До прийняття рішення КСУ про неконституційність положень ЗУ «Про очищення влади» відсутні підстави для задоволення позову. Також, рішення про поновлення позивача на посаді начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області належить до дискреційних повноважень казначейства та не може бути змінено на судове рішення. Крім того, у разі задоволення позову під час стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід враховувати строк протягом якого здійснювався судовий розгляд справи.
Представником відповідача Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області до суду надано відзив на позовну заяву, який відповідає змісту відзиву Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області.
Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства юстиції України до суду надано пояснення, в яких представник Міністерства юстиції України вказує, що перелік підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу щодо якої застосовано заборону, передбачену ч. 3 чи ч. 4 ст. 1 ЗУ «Про очищення влади» встановлений п. 5 розділу ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення ЗУ «Про очищення влади».
Ухвалою суду від 01 липня 2015 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою суду від 02 липня 2015 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 06 липня 2015 року, занесеною до журналу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України.
Ухвалою суду від 06 липня 2015 року зупинено провадження.
Ухвалою суду від 29 липня 2015 року, занесеною до журналу судового засідання, поновлено провадження.
Ухвалою суду від 29 липня 2015 року провадження по справі № 815/3617/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міністерство юстиції України, про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - зупинено до набрання законної сили судового рішення Конституційного Суду України по справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення" Закону України „Про очищення влади" та конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про очищення влади".
Ухвалою суду від 24 лютого 2021 року поновлено провадження та призначено розгляд справи № 815/3617/15 в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24 лютого 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, витребувано від Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області довідку про заробітну плану ОСОБА_4 за останні 2 місяці роботи перед звільненням, довідку про середньоденний та середньомісячний розмір заробітної плати позивача, а також відомості щодо вакантності посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області станом на дату розгляду справи.
Ухвалою суду від 24 лютого 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, зобов'язано ОСОБА_1 надати до суду довідку з ГУ ПФУ в Одеській області щодо сум доходів та джерел їх походження за період з 10 червня 2015 року по теперішній час, довідку з Одеського обласного центру щодо отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 10 червня 2015 року по теперішній час, довідку з ГУ ДПС в Одеській області щодо сум доходів та джерел їх походження за період з 10 червня 2015 року по теперішній час.
Ухвалою суду від 26 квітня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою суду від 11 травня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 11 травня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено в якості другого відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області.
Ухвалою суду від 24 травня 2021 року витребувано від Головного управління ДПС в Одеській області письмову інформацію та належним чином завірені копії документів щодо сум доходів отриманих ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та джерел їх походження, за період з 10 червня 2015 року по теперішній час.
Ухвалою суду від 24 травня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Державної казначейської служби України проти позовних вимог заперечував, просив відмовити в їх задоволенні.
Представник третьої особи Міністерства юстиції України підтримали позицію відповідача.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
08 червня 2015 року наказом Державної казначейської служби України № 515-о звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області у зв'язку з виявленням застосування до нього заборони, визначеної пунктом 1 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України (а.с. 66).
10 червня 2015 року наказом Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області № 79-к наказано вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області 10.06.2015 року (а.с. 11, 60).
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 1 статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які, зокрема, були обрані і працювали на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР починаючи з посади секретаря районного комітету і вище.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про очищення влади" органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України. Міністерство юстиції України не пізніше ніж протягом місяця з дня набрання чинності цим Законом утворює дорадчий громадський орган з питань люстрації при Міністерстві юстиції України для забезпечення здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації), до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації та представники громадськості. Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті. У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
Згідно ст. 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається: на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів; під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв'язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі; у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе. Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону: 1) прізвище, ім'я, по батькові; 2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону; 3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону; 4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону. Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
Пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Згідно пп. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
З аналізу вищевикладеного слідує, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб'єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта. Водночас, встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР починаючи з посади секретаря районного комітету і вище, не залежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
Разом з тим, станом на дату розгляду справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
Так, Закон України "Про очищення влади", був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи: - "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006)); - "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
Водночас Верховний Суд в рішенні від 18 вересня 2018 року по справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб.
З вказаним висновком погодилась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 січня 2019 року по справі № 800/186/17.
В рішенні від 18 вересня 2018 року по справі № 800/186/17 Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі № 817/3431/14, від 22 січня 2021 року по справі № 826/6220/15, від 19 лютого 2021 року по справі № 826/17599/14.
При цьому, на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону № 1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.04.2018 року по справі № 800/547/17 наголосила на підході Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway» (заява № 34964/97), де Суд зауважив, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі, а відтак зазначена гарантія не може бути поширена на інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
17.10.2019 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24.02.2020 набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону № 1682-VII.
У цій справі Суд, вирішуючи питання про прийнятність скарги за статтею 6 Конвенції, визнав застосовною її цивільний аспект за пунктом 1, а також розглядав питання застосовності і кримінального аспекту за частиною 2. На застосуванні статті 6 Конвенції в її кримінальній частині наполягали другий і третій заявники з посиланням на ухвалу у справі «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), заява № 38184/03, ЄСПЛ 2006 VII) та інші справи щодо люстрації у Польщі.
Європейський суд з прав людини на основі критеріїв Енгеля (рішення у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands), від 08.06.1976, пункт 82) зазначив, що у згаданому рішенні у справі «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland) (пункти 49-58), доходячи висновку, що польське люстраційне провадження могло вважатися «кримінальним», Суд врахував те, що воно здійснювалося відповідно до Кримінально-процесуального кодексу Польщі, що характер дій, за які заявника було піддано люстрації, а саме подання неправдивої заяви, був аналогічним такому злочину, як надання неправдивих показань, і що застосоване до нього покарання, неможливість обіймати широке коло посад державної служби протягом десяти років, було суворим (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 155).
Натомість у цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що поведінка заявників, за яку до них були застосовані заходи, передбачені Законом «Про очищення влади», не кваліфікувалася як «кримінальна» відповідно до національного законодавства та не була аналогічна будь-якій формі кримінальної поведінки: вона полягала у тому, що вони обіймали свої посади, коли при владі був Президент ОСОБА_2. Однак лише серйозність покарання не є достатньою для того, щоб провадження розглядалося відповідно до «кримінального» законодавства (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 156-157).
За такої умови, Європейський суд з прав людини з посиланням на оцінку Верховного Суду у справі № 800/186/17, де останній указав, що мета люстраційних заходів полягала не у покаранні а у відновленні довіри до державних установ (пункт 92), дійшов висновку, що характер і суворість передбачених Законом № 1682-VII не були такими, щоб вважатися «кримінальними» для цілей Конвенції. Отже кримінальний аспект статті 6 Конвенції є незастосовним ЄСПЛ вважав, що порушене заявниками питання про те, чи існувало достатнє обґрунтування застосування до них таких серйозних заходів, передбачених Законом №1682-VII, має бути розглянуте у контексті скарг заявників за статтею 8 Конвенції (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 158-159).
У рішенні у справі «Полях та інші проти України», із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, Європейський суд з прав людини визнав, що звільнення заявників на підставі Закону № 1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.
У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
За оцінкою ЄСПЛ поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної та професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 209).
У вказаній справі Європейський суд з прав людини визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону № 1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону № 1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.
За висновком ЄСПЛ його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом № 1682-VII заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов'язаних з переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов'язаних зі (стверджувальними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.
Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ аналізував ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента Януковича, який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент ОСОБА_2, незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв'язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувальна загроза, яку широке коло осіб, до яких застосовувалися передбачені Законом «Про очищення влади» заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці зі спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 275).
ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв'язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Zhdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).
Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ, у справі «Полях та інші проти України», ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом № 1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).
Європейський суд з прав людини підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону № 1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).
У ситуації заявників у справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом № 1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана Януковича. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом № 1682-VII, є прихід до влади пана Януковича, а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 299-300).
Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом № 1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону № 1682-VII (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 301-302).
Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом № 1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку № 788/2014 вказала, що той факт, що Закон № 1682-VII виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт з принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.
Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
Без встановлення зв'язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону № 1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
Тож заборона перебування на зазначених у Законі № 1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону № 1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.
Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 року по справі № 817/3431/14.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області у зв'язку з виявленням застосування до нього заборони, визначеної пунктом 1 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України (а.с. 66).
При цьому, звільнення ОСОБА_1 відбулось відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема позивач обіймав посаду другого секретаря Березівського райкому КПУ Одеської області.
З біографічної довідки ОСОБА_1 , яка слугувала підставою для прийняття оскаржуваного наказу, вбачається, що в період з травня 1990 року по жовтень 1991 року займав посаду другого секретаря Березівського райокому Комуністичної партії України в Одеській області (а.с. 97).
Тобто підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області був факт його роботи протягом 6 місяців на посаді другого секретаря Березівського райкому Комуністичної партії України в Одеській області.
Проте, під час звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області відповідачами не досліджувались факти особистої протиправної поведінки позивача.
В той же час, відповідачем, суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доказів на підтвердження причетності ОСОБА_1 до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів, як і не надано доказів того, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
Наказ Державної казначейської служби України від 08 червня 2015 року № 515-о «Про звільнення ОСОБА_1 » також не містить будь-яких обґрунтувань, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
При цьому, під час судового розгляду справи відповідач також не стверджував про причетність позивача, ОСОБА_1 , до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.
Разом з тим, у питанні застосування заборони протягом 10 років обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.
В постанові від 03.06.2020 року по справа № 817/3431/14 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв'язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
В матеріалах справи наявна характеристика ОСОБА_1 , затверджена начальником Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, згідно якої ОСОБА_1 проявив себе добрим організатором і вимогливим керівником. Професійні знання і компетентність, відповідальність і досвід, уміння працювати з нормативно-правовими актами забезпечують належне виконання своїх посадових обов'язків та покладених на управління завдань та функцій. Принциповий, дисциплінований, культурний у поведінці з пілеглими і громадянами, толерантний і витриманий, дотримується етики державного службовця. Користується заслуженим авторитетом та повагою розпорядників коштів та підлеглих. Підвищував кваліфікацію в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України з питань «Реалізації вимог Закону України «Про запобігання та протидії корупції» в 2011 році. За підсумками щорічної оцінки виконання державгти службовцем посадових обов'язків та завдань за 2012 рік отримав «добре». В 2013 році за високі досягнення в роботі нагороджений Почесно. Відзнакою Голови Березовської рацонної державної адміністрації. За своїми професійними якостями відповідає займаній посаді (а.с. 12).
Таким чином, люстаційні заходи були прийняті та застосовані через близько двадцять дев'ять років після переходу України від тоталітарного комунізму до демократії на позивача, колишню посадову особу Комуністичної партії Української РСР, за відсутності будь-яких вказівок на те, що його діяльність у цій партії була пов'язана з якими-небудь порушеннями прав людини або конкретними антидемократичними діями.
За таких підстав, оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Державної казначейської служби України від 08 червня 2015 року № 515-о «Про звільнення ОСОБА_1 » не відповідає критеріям правомірності, наведеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 року по справі № 821/4571/14.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що наказ Державної казначейської служби України від 08 червня 2015 року № 515-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Таким чином, оскільки наказ Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 10 червня 2015 року № 79-к «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий на підставі наказу Державної казначейської служби України від 08 червня 2015 року № 515-о, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 10 червня 2015 року № 79-к «Про звільнення ОСОБА_1 » також підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Верховний Суд України в постанові від 21 травня 2014 року по справі № 6-33цс14 та Верховний Суд в постанові від 30 січня 2018 року по справі № 800/609/16 зазначили, що у разі визнання незаконним і скасування акта суб'єкта владних повноважень про звільнення особи із займаної посади, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав є поновлення особи на посаді, з якої її було незаконно звільнено.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_1 , звільнений з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області наказом Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 10 червня 2015 року № 79-к, а тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області з 11 червня 2015 року.
Відповідно до ч. 2, 5 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
При цьому, у абзаці 2 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 зазначено, що при присуджені оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню на користь позивача, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно довідки Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області від 04.03.2021 року № 01-13-08/76 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 203,80 грн. (а.с. 193).
Позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області відповідно до наказу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 10 червня 2015 року № 79-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Тобто, період з 11.06.2015 року по 16.06.2021 року є вимушеним прогулом ОСОБА_1 .
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що в період з 18.05.2017 року по теперішній час позивач, ОСОБА_1 працює на посаді інженера з охорони праці в Березівському ВУЖКГ та отримує заробітну плату (а.с. 173-176).
За таких підстав, з урахуванням періоду роботи та отримання заробітної плати позивачем на посаді інженера з охорони праці в Березівському ВУЖКГ, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.06.2015 року по 18.05.2017 року у розмірі 98843,00 грн. (485*203,80 грн.), без урахування обов'язкових відрахувань.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасувння наказу Державної казначейської служби України від 08 червня 2015 року № 515-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 10 червня 2015 року № 79-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області з 11 червня 2015 року; стягнення з Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 98 843,00 грн. (дев'яносто вісім тисяч вісімсот сорок три гривні) без урахування обов'язкових відрахувань.
Відповідно до п.2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді яку він обіймав на час звільнення та виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 371 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526, адреса місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Садова, 1-А), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6), Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області (код ЄДРПОУ 37983953, адреса місцезнаходження: 67300, Одеська область, м. Березівка, площа Генерала Плієва, 5), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13), ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної казначейської служби України від 08 червня 2015 року № 515-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 10 червня 2015 року № 79-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області з 11 червня 2015 року.
Стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 98 843,00 грн. (дев'яносто вісім тисяч вісімсот сорок три гривні) без урахування обов'язкових відрахувань.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області з 11 червня 2015 року та в частині стягнення з Управління Державної казначейської служби України у Березівському районі Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3974,09 грн. (три тисячі дев'ятсот сімдесят чотири гривні 09 копійок) без урахування обов'язкових відрахувань.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 29 червня 2021 року.
Головуючий суддя О.А. Левчук
Суддя Е.В. Катаєва
Суддя К.О. Танцюра