Ухвала
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 487/410/19
провадження № 61-9378 ск21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О,від 05 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Миколаївської міської ради про визначення порядку володіння та користування земельною ділянкою,
У січні 2019 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Миколаївської міської ради, посилаючись на те, що вона є власницею 51/200 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . Співвласниками інших часток будинку та користувачами земельної ділянки за цією ж адресою станом на 30 грудня 2012 рокує ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 . В подальшому правонаступниками після ОСОБА_11 ОСОБА_10 , ОСОБА_9 стали відповідно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Посилаючись на те, що між співвласниками існують непорозуміння з приводу користування земельною ділянкою, просила визначити порядок володіння і користування земельною ділянкою між нею та іншими співвласниками.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2020 року до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_8 залучені їх правонаступники відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено порядок володіння та користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідно до другого варіанту судової земельно-технічної експертизи від 15 жовтня 2019 року №125-069.
Ухвалою цього ж суду від 25 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 травня 2021 року рішення та ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2020 року і 25 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що до участі у справі не були залучені всі суб'єкти спірних правовідносин - співкористувачі земельної ділянки, про порядок користування якої пред'явлено позов.
До Верховного Суду 03 червня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 травня 2021 року, у якій просила оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосуваннянорм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) вказано про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Судом встановлено, що станом на 30 грудня 2012 року співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 були: ОСОБА_7 - 51/200; ОСОБА_2 - 51/200; ОСОБА_9 - 9/50; ОСОБА_3 - 7/100; ОСОБА_8 - 7/100; ОСОБА_5 - 2/50; ОСОБА_10 - 2/50; ОСОБА_6 - 9/400; ОСОБА_11 - 27/400.
Встановивши, що позивач не залучив до участі у справі усіх співвласників (або їх правонаступників) домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці, про порядок користування якою заявлено позов, а на стадії апеляційного провадження апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо залучення до участі в розгляді справи осіб, які не були залучені судом першої інстанції, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому позивач не позбавлена права звернутися до суду із позовом до належних відповідачів.
Верховний Суд уже викладав у своїй постановівід 22 січня 2020 року у справі № 686/18443/16-ц висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, і суд апеляційної інстанції ухвалив постанову відповідно до таких висновків, підстав для відступлення від яких Верховний Суд не вбачає.
Крім того, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачем було надано докази на підтвердження оплати проведеної земельно-технічної експертизи, однак підстави для передачі справи до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення відсутні, оскільки по суті спору ухвалено нове рішення не на користь позивача, що позбавляє його можливості відшкодування понесених судових витрат.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року, не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки у цілому зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішенням, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК Українипідстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О,від 05 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Миколаївської міської ради про визначення порядку володіння та користування земельною ділянкою.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара