Іменем України
17 червня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/179/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренко Ю.В., секретаря судового засідання Сиворакша Т.В., розглянувши у відкритому судовому засідання за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави
до відповідачів: 1. Козелецької селищної ради; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбудсервіс 11»
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту.
Представники сторін:
Від позивача: Шиленко М.В., прокурор відділу Чернігівської обласної прокуратури.
Від відповідачів: 1. Не прибув. 2. ОСОБА_1 , керівник, Кутуков С.О., адвокат.
Заступником керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави подано позов до Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансбудсервіс 11” про:
- визнання незаконним та скасування рішення 19 сесії 6 скликання Козелецької селищної ради від 21.10.2015 “Про надання в користування земельної ділянки на умовах сервітуту”, згідно якого надано ТОВ “Трансбудсервіс 11” в користування земельну ділянку з кадастровим номером 7422055100:01:003:0282, площею 0,2163 га по АДРЕСА_1 на умовах строкового платного особистого сервітуту терміном на 5 років для реконструкції недобудованого 24-х квартирного жилого будинку;
- визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 30.10.2015, укладеного між Козелецькою селищною радою та ТОВ “Трансбудсервіс 11”, згідно якого ТОВ “Трансбудсервіс 11” отримало право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7422055100:01:003:0282, площею 0,2163 га по АДРЕСА_1 на умовах строкового особистого земельного сервітуту строком на 5 років для реконструкції недобудованого 24-х квартирного жилого будинку та який зареєстрований державним реєстратором Козелецької районної державної адміністрації 19.02.2018.
Дії суду, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.02.2021 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/179/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.03.2021 об 11:00.
Також вказаною ухвалою зобов'язано відповідача на підставі ст. 165 Господарського процесуального кодексу України надати відзив на позовну заяву та докази на підтвердження своєї позиції не пізніше 15 календарних днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, надіславши одночасно копію відзиву з доказами позивачу, а докази направлення надати суду.
Ухвалу про відкриття провадження у справі направлено на електронну адресу відповідача-1.
Ухвалу про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача-2 25.02.2021, про що зроблено відповідний напис на ухвалі суду.
04.03.2021 від відповідача-1 надійшла заява №03-09/563 від 02.03.2021, в якій просив судовий розгляд справи провести без участі представника Козелецької селищної ради, зазначивши, що позов визнає в повному обсязі.
15.03.2021 від відпорвідача-2 надійшов відзив на позовну заяву від 12.03.2021, в якому проти позову заперечував.
Ухвалою від 17.03.2021 суд повідомив позивача та відповідачів про перенесення підготовчого засідання у справі № 927/179/21 на 12 квітня 2021 о 10:00.
19.03.2021 від прокурора надійшла відповідь на відзив.
12.04.2021 від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
В судовому засіданні 12.04.2021 суд задовольнив клопотання представника відповідача-2 та постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого судового засідання на 18.05.2021 на 10:00.
Ухвалою від 12.04.2021 суд повідомив відповідачів про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого судового засідання на 18.05.2021 на 10:00.
В судовому засіданні 18.05.2021 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.05.2021 на 14:00.
Ухвалою від 18.05.2021 суд повідомив відповідача-1 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.05.2021 на 14:00.
19.05.2021 від відповідача-2 надійшла заява про застосування строку позовної давності та наслідки її спливу.
В судовому засіданні 19.05.2021 суд прийняв до розгляду заяву представника відповідача-2 про застосування строку позовної давності та наслідки її спливу та залучив її до матеріалів справи. Судом оголошено перерву в судовому засіданні на 17.06.2021 на 10:00.
Ухвалою від 19.05.2021 суд повідомив відповідача-1 про оголошення перерви в судовому засіданні на 17.06.2021 на 10:00.
В судовому засіданні 17.06.2021 суд згідно ст.240 ГПК України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правовий зміст спірного договору суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України “Про оренду землі”, адже цей договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені; його вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, з огляд на що він підлягає визнанню недійсним відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України. У зв'язку з цим підлягає визнанню незаконним та скасуванню спірне рішення Козелецької селищної ради, наслідком прийняття якого стало надання ТОВ “Трансбудсервіс 11” спірної земельної ділянки у строкове користування без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених чинним законодавством України.
У відзиві на позов відповідач-2 проти позову заперечив та зазначив, що заступник керівника місцевої прокуратури хибно тлумачить ст. ст. 401-406 Цивільного кодексу України, прокурор положення ст.ст. 93, 122, 124, 134 Земельного кодексу України та намагається уникнути тих їх положень, де допускаються і інші форми сервітуту, відмінні від класичних, адже зазначені норми не є імперативними, по суті оформлення прав на земельну ділянку за оспорюваним правочином було елементом спільної діяльності, на яку йде посилання у позові для доступу до об'єкту будівництва, прокладання до нього комунікацій та мереж тощо. Фактично позиція заступника керівника місцевої прокуратури у позові не дає можливості встановити порушення чиїхось прав або законних інтересів, не наведено негативних юридичних наслідків або інтересів у інших осіб на користування такою земельною ділянкою, оскільки таких не існує. Відповідач-2 зазначає, що таким позовом заступник керівника місцевої прокуратури намагається необгрунтовано позбавити власника - TOB «Трансбудсервіс 11» у доступі до нерухомого майна у вигляді будівель і споруд. Натомість, такі дії прокуратури як правоохоронного органу є грубим порушенням ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в свою чергу, наявність таких споруд у приватній власності вже наперед дає їх власнику право користування відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, незалежно від форми закріплення в документах права на користування землею. Крім того, відповідач-2 вказує, що земельна ділянка за спірним правочином є суміжною земельною ділянкою з Козелецьким відділом Ніжинської місцевої прокуратури, відповідно, прокурорам не могло бути невідомо і не видно, як поряд із їх відділом проводяться підготовчі роботи та обслуговування об'єкту, більш того, прокурор приховує, що за використання землі TOB «Трансбудсервіс 11» вносить належну плату. Окремо TOB «Трансбудсервіс 11» навів доводи в заперечення тверджень прокурора на підтвердження повноважень та обставин для здійснення ним представництва в суді інтересів держави у зв'язку із зверненням до суду з позовом не керівником місцевої прокуратури, а його заступником. Адже заступник керівника місцевої прокуратури має право підписувати позовні заяви від імені прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання і подання керівника місцевої прокуратури та його першого заступника. В обгрунтування своєї позиції TOB «Трансбудсервіс 11» посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17. В цій постанові Верховний Суд, здійснюючи системний аналіз, у тому числі норм Закону до 1697-VII, у п. 28 послався на загальні правила здійснення представництва регіональної прокуратури з органами державної влади, визначені ст. 11 цього Закону, де повноваження надані її керівнику, і лише в разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників. При цьому, у п. 30 згаданої постанови Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність повноважень підписувати позовну заяву у заступника прокурора, у зв'язку з чим відмовив прокурору у задоволенні касаційної скарги. Подібні повноваження щодо представництва місцевої прокуратури визначені в ст. 13 Закону № 1697-VІІ. В той же час, доказів відсутності керівника місцевої прокуратури та його першого заступника на час подання заступником позову у даній справі надано не було.
У відповіді на відзив №18ВИХ-21 від 18.03.2021 прокурор зазначив, що з 15.03.2021 припинила діяльність Ніжинська місцева прокуратура, територіальна юрисдикція якої поширювалась, в тому числі і на Козелецький район, та розпочала діяльність Козелецька окружна прокуратура Чернігівської області, а тому відповідь на відзив подається керівником Козелецької окружної Прокуратури. Прокурор вказав, що ТОВ «Трансбудсервіс 11» на момент укладення договору про встановлення земельного сервітуту не був ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки, чи об'єктів нерухомості, прохід до яких неможливий без використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, а тому не є суб'єктом, який має право вимагати встановлення сервітуту, що обов'язковою умовою для встановлення сервітуту є умова щодо неможливості задоволення потреби осіб у інший (ніж встановлення сервітуту) спосіб, однак, рішенням селищної ради від» 21.10.2015 «Про надання в користування земельної ділянки на умовах сервітуту» передбачено, що земельна ділянка TOB «Трансбудсервіс 11» надається для встановлення сервітуту, не з метою усунення недоліків своєї земельної ділянки, а для реконструкції недобудованого 24-х квартирного жилого будинку, тобто здійснення господарської діяльності, що суперечить самій правовій природі сервітуту та меті його надання, таким чином, метою, з якою надавалась земельна ділянка, є здійснення будівництва будівель, реалізація такої мети користувачем TOB «Трансбудсервіс 11» безпосередньо впливає на обсяг речових прав власника земельної ділянки, що суперечить природі правовідносин за договором сервітуту. Прокурор зазначив, що підстав для визнання між сторонами прав на встановлення сервітуту не існувало, а тому у селищної ради не було жодних підстав для встановлення сервітутних відносин з відповідачем - 2 та відповідно, для прийняття спірного рішення, а право приватної власності на незавершене будівництво, квартирний (багатоповерховий) житловий будинок, загальною площею 999,4 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 7422055100:01:003:0282, зареєстровано за TOB «Трансбудсервіс 11» державним реєстратором Козелецької районної державної адміністрації 19.03.2018, таким чином, на час укладення договору про встановлення земельного сервітуту та його державної реєстрації відповідач-2 не був власником незавершеного будівництва. Також прокурор зазначив, що вищезазначений правочин є удаваним, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, з огляду на що він підлягає визнанню недійсним. Крім того, прокурор вказав, що про факт укладення селищною радою оспорюваного договору та його державної реєстрації прокурор довідався 21.01.2021 в результаті опрацювання витребуваної інформації від органу місцевого самоврядування, з огляду на зазначене, строк відліку позовної давності розпочався 21.01.2021, а тому під час звернення Ніжинською місцевою прокуратурою строки давності не пропущено.
Фактичні обставини справи.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.07.2013 індексний номер 6235382 земельна ділянка площею 0,2163 га з кадастровим номером 7422055100:01:003:0282, що розташована по вул. Вознесенська, 6-а сел. Козелець Козелецького району Чернігівської області на праві комунальної власності належить Козелецькій селищній раді.
Земельна ділянка по по вул. Вознесенська, 6-а сел. Козелець Козелецького району Чернігівської області передавалась у оренду Акціонерному товариству закритого типу «Фінансово-промислова компанія «Гарна їжа» для реконструкції недобудованого 24-х квартирного житлового будинку за договором оренди землі (зареєстрований у Козелецькому районному відділі Чернігівської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 17.06.2009), який був розірваний сторонами, а земельна ділянка повернута Козелецькій селищній раді за актом від 12.08.2013 (а.с.18-25).
Рішенням 19 сесії 6 скликання Козелецької селищної ради від 21.10.2015 «Про надання в користування земельної ділянки на умовах сервітуту» надано TOB «Трансбудсервіс 11» в користування земельну ділянку з кадастровим номером 7422055100:01:003:0282 площею 0,2163 га по АДРЕСА_1 на умовах строкового платного особистого сервітуту терміном на 5 років для реконструкції недобудованого 24-х квартирного жилого будинку та встановлено плату за користування даною земельною ділянкою в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
23.10.2015 між Козелецькою селищною радою (сторона -1) та TOB «Трансбудсервіс 11» (сторона - 2) укладено договір про спільну діяльність (далі - договір), згідно якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти в сфері будівництва для досягнення наступних спільних господарських цілей: будівництва багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1 та здачі його в експлуатацію.
Відповідно до розділу 3 договору сторона-1 зобов'язується протягом дня після підписання даного договору передати стороні-2 для проведення будівництва недобудований житловий будинок в АДРЕСА_1 ; здійснити для проведення сумісної діяльності передачу наявної проектної документації стороні-2; прийняти рішення про відведення земельної ділянки стороні-2 для проведення будівництва у відповідності та на умовах даного договору.
Сторона-2 відповідно до розділу 4 договору зобов'язана після підписання даного договору прийняти для проведення будівництва недобудований житловий будинок в АДРЕСА_1 та приступити до виконання комерційного проекту зі стороною-1; профінансувати виготовлення проекту відведення земельної ділянки, загального проекту будівництва та вжити заходів по найму відповідного персоналу для виконання робіт за даним договором.
У розділі 6 договору визначено внески і частки сторін. Так, внесок сторони-1 - недобудований житловий будинок в сел. Козелець по вул.Вознесенській,6А, переданий стороні-2 в період дії даного договору на цілі сумісної діяльності (п.6.1 договору). Сторона-1 визначає, а сторона-2 закріплює за стороною-1 три дві кімнатні квартири, які розташовані по вул.Вознесенькій,6А в сел. Козелець. За стороною-2 закріплюється решта квартир та підвальне приміщення по вул.Гекршуні,6 в сел. Козелець (п.6.2 договору).
У пункті 10.1 договору сторони визначили, що термін дії договору складає з моменту підписання до оформлення права власності на предмет спільної діяльності відповідно до п.6.2 даного договору.
Згідно акту прийому передачі недобудованого житлового будинку по вул. Вознесенській, 6А в смт. Козелець від 23.10.2015 Козелецька селищна рада передала TOB «Трансбудсервіс 11» недобудований житловий будинок по вул. Вознесенська,6А смт. Козелець.
30.10.2015 між Козелецькою селищною радою та ТОВ «Трансбудсервіс 11» укладено договір про встановлення земельного сервітуту (далі - договір сервітуту), згідно якого ТОВ «Трансбудсервіс 11» отримує право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7422055100:01:003:0282 площею 0,2163 га по вул. Вознесенеька,6А смт. Козелець Чернігівська область на умовах строкового особистого земельного сервітуту для реконструкції 24-х квартирного житлового будинку.
Дія земельного сервітуту, встановленого цим договором, поширюється на всю земельну ділянку, площею 0,2163 га в межах згідно з кадастровим планом земельної ділянки, що є невід'ємною частиною договору (п.2 договору сервітуту).
Згідно п.3 договору сервітуту Козелецька селищна рада дає згоду на встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка належить Козелецькій селищній раді відповідно свідоцтва на право власності на нерухоме майно - індексний номер 6235382, серія САЕ №820036, на визначених цим договором умовах.
Цільове призначення земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут: для реконструкції 24-х квартирного житлового будинку (п.4 договору сервітуту).
Відповідно до п.6-7 договору сервітуту земельний сервітут встановлюється на строк 5 років. Встановлення земельного сервітуту за цим договором не веде до позбавлення власника земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.
Згідно п. 13-14 договору сервітуту право земельного сервітуту, що встановлюється цим договором реалізується ТОВ «Трансбудсервіс-11» на платній основі. Розмір плати за встановлення особистого сервітуту становить 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає у грошовій формі 31996,82 грн на один рік.
Вказаний договір зареєстровано 19.02.2018 державним реєстратором Козелецької районної державної адміністрації, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.01.2021.
Право приватної власності на незавершене будівництво, квартирний (багатоповерховий) житловий будинок, загальною площею 999,4 кв.м., що розташований по вул. Вознесенська,6-а смт. Козелець Чернігівська область та знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 7422055100:01:003:0282, зареєстровано за TOB «Трансбудсервіс 11» державним реєстратором Козелецької районної державної адміністрації 19.03.2018, номер запису 25355466.
Прокурор, звертаючись з позовною заявою до суду наголосив на тому, що договір про встановлення земельного сервітуту від 30.10.2015 суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України “Про оренду землі”, адже не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені; його вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, з огляду на що він підлягає визнанню недійсним відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України. У зв'язку з цим підлягає визнанню незаконним та скасуванню спірне рішення Козелецької селищної ради від 21.10.2015 «Про надання в користування земельної ділянки на умовах сервітуту».
Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно ст.1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що між 23.10.2015 між Козелецькою селищною радою (відповідач-1) та TOB «Трансбудсервіс 11» (відповідач-2) укладено договір про спільну діяльність. Даний договір чинний, сторонами не розірваний, в судовому порядку не дійсним не визнавався.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Для досягнення цілей даного договору та з метою виконання своїх обов'язків в рамках даного договору, передбачених розділом 3, зокрема, щодо прийняття рішення про відведення земельної ділянки для проведення будівництва, Козелецькою селищною радою було прийнято рішення про надання в користування TOB «Трансбудсервіс 11» земельної ділянки площею 0,2163 га, кадастровий номер 7422055100:01:003:0282 та укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 30.10.2015, яким надано право користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7422055100:01:003:0282, площею 0,2163 га по вул.Вознесенська,6А, смт. Козелець TOB «Трансбудсервіс 11».
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України унормовано, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, крім іншого, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Статтею 395 Цивільного кодексу України, визначено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Стаття 401 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання спірного договору) визначає поняття користування чужим майном. Так, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Згідно статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Згідно статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Згідно статті 413 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання спірного договору) власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років
Згідно стаття 414 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на одержання частки від доходу землекористувача. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою
Згідно стаття 415 Цивільного кодексу України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У свою чергу, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.07.2018 у справі №916/935/17).
При цьому, суд зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін (постанова Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №916/1424/18).
Відповідно до змісту прав і обов'язків сторін спірного договору відповідач-2 фактично отримав право користування земельною ділянкою для забудови - суперфіцій.
Чинним законодавством України не закріплений перелік істотних умов саме для договору суперфіцію, отже при укладенні договорів суперфіцію сторонам необхідно керуватися главами 34 Цивільного кодексу України та 161 Земельного кодексу України, а також загальними положеннями Цивільного кодексу України (глави 52, 53) та Земельного кодексу України (глава 20) щодо умов, порядку укладання, зміни та розірвання цивільно-правових (господарсько-правових) договорів, зокрема, необхідно визначити строк дії договору суперфіцію, плату за договором суперфіцію, права та обов'язки сторін договору суперфіцію, договір суперфіцію має бути укладений в письмовій формі, право суперфіцію підлягає обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється відповідно до Закону про держреєстрацію та прийнятих на його підставі нормативно-правових актів.
Договір про встановлення земельного сервітуту від 30.10.2015 укладений у письмовій формі та підписаний представниками сторін і скріплений печатками юридичних осіб. Укладаючи договір про встановлення земельного сервітуту від 30.10.2015 сторони договору передбачили строк дії договору (пункт 6 договору), плату за встановлення сервітуту (пункт 14), права та обов'язки сторін (пункти 19-22 договору). Договір зареєстровано 19.02.2018 державним реєстратором Козелецької районної державної адміністрації, номер запису 24943259.
Згідно статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, при укладений договору про встановлення земельного сервітуту від 30.10.2015 відповідач-1 та відповідач-2 діяли в межах своїх повноважень, з дотриманням норм чинного законодавства, зміст укладеного договору не суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а отже відсутні підстави для визнання даного договору недійсним.
Частинами 1, 3 ст. 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Згідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковим до виконання на відповідній території.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення (ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Як передбачено частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Судом встановлено, що ТОВ «Трансбудсервіс 11» зверталось із заявою до Козелецького селищного голови розглянути питання укладення договору на передачу заявнику земельної ділянки та недобудованого житлового будинку по вул. Вознесенській, 6 А. Розглянувши заяву Козелецька селищна рада і прийняла оспорюване прокурором рішення.
Обґрунтовуючи позов прокурор посилається на те, що наслідком прийняття спірного рішення стало надання другому відповідачу земельної ділянки у строкове користування без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених законодавством; оспорюваний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки.
Вказане обґрунтування не найшло свого підтвердження у суді, оскільки відповідно до ч.2 ст.124 Земельного кодексу України (у чинній на дату прийняття спірного рішення редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону (абзац 11 ч.2 ст.134 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державно-приватне партнерство» ( у чинній на час спірних правовідносин редакції) державно-приватне партнерство - співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами.
Судом встановлено, що між відповідачами укладено договір про спільну діяльність предметом і метою якого є об'єднання зусиль спільно діяти в сфері будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Вознесенській ,6 а в смт. Козелець та здачі його у експлуатацію, вказаний договір є чинним на час розгляду справи у суді, незавершене будівництво житлового будинку по вул. Вознесенській, 6 а зареєстроване на праві власності за відповідачем 2.
Отже, рішення Козелецької селищної ради від 21.10.2015 “Про надання в користування земельної ділянки на умовах сервітуту» прийняте в межах компетенції селищної ради та з дотриманням вимог чинного законодавства, не порушує прав та інтересів територіальної громади так як селищна рада отримує плату за користування земельною ділянкою, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним та скасування рішення 19 сесії 6 скликання Козелецької селищної ради від 21.10.2015.
Крім того, задоволення позову не відповідатиме таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України), оскільки відповідач 2 буде позбавлений доступу до об'єкту незавершеного будівництва, який належить йому на праві власності, не зможе виконувати умови чинного договору про спільну діяльність.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги необґрунтовані і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Межі повноважень прокурора передбачені як ГПК України, так і Законом України «Про прокуратуру».
Повноваження прокурора, передбачені ст. 53 ГПК України, згідно з якою у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У наведених випадках прокурор виконує функцію представництва інтересів держави, яка є його конституційним обов'язком.
Представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Право подання процесуальних документів при реалізації конституційної функції представництва інтересів держави визначено ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» у редакції діючій на час пред'явлення позову (з урахуванням п.п. 1,3-4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону від 19.09.2019 № 113-1Х). Право подання позовної заяви (заяв, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» функції прокуратури здійснюються виключно прокурорами, перелік посад яких вказано у ст. 15 цього Закону.
За ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» ( у редакції на час пред'явлення позову) у системі прокуратури діють місцеві прокуратури.
При цьому прокурори мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (ст. 15 Закону України «Про прокуратуру»).
Види представництва сторін у суді, врегульовані ст. ст. 56-61 ПІК України, передбачають обов'язковий порядок правових відносин між представником і особою, яку він представляє. Повноваження ж прокурора при здійсненні представництва інтересів держави в суді визначені ст. 53 ГПК України.
Здійснюючи представництво інтересів держави, прокурор не обмежений волею суб'єкта, від імені якого він представляє інтереси держави, і діє автономно, незалежно від нього, окрім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 55 ГПК України).
У зв'язку з цим відсутні підстави для ототожнення статусу прокурора, що здійснює представництво інтересів держави в суді, зі статусом представника, який діє виключно на підставі довіреності чи договору.
У даній справі прокурором реалізовано конституційну функцію представництва інтересів держави та позов подано виключно з цією метою, а не для захисту особистих прав та інтересів Ніжинської місцевої прокуратури як самостійної юридичної особи, яка поза всім іншим статусу юридичної особи взагалі не має, оскільки у межах Чернігівської області єдиним органом прокуратури, який є юридичною особою є Чернігівська обласна прокуратура.
Отже, на час пред'явлення позову в органах прокуратури діяли місцеві прокуратури, та повноваження прокурора, передбачені ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» виконували керівники місцевих прокуратур, їх перші заступники та заступники.
Відповідно до наказу прокурора Чернігівської області від 26.12.2018 № 444к (долучений до позову) ОСОБА_2 призначено на посаду заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури.
Відтак, заступник керівника місцевої прокуратури - Марушко І.М. є уповноваженою особою на звернення до суду з позовами в інтересах держави при реалізації повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України та, відповідно, підписання позовних заяв.
Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову в частині відсутності належних повноважень заступника керівника місцевої прокуратури при поданні позову до суду.
Суд також не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності згідно заяви відповідача від 19.05.2021, оскільки під час звернення Ніжинською місцевою прокуратурою з позовом до суду строки давності не пропущено виходячи з наступного.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії, зокрема прийняття рішення, а з моментом обізнаності про порушення законута порушення у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів позивача.
Перебіг строку позовної давності починається з часу, коли особа, права якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, а не з часу видачі органами влади чи органами місцевого самоврядування незаконного акту. Саме таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц та від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц.
Так, про факт укладення селищною радою оспорюваного договору та його державної реєстрації прокурор довідався 21.01.2021 в результаті опрацювання витребуваної інформації від органу місцевого самоврядування. З огляду на зазначене, строк відліку позовної давності розпочався 21.01.2021
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на прокурора.
Керуючись ст. 232-233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Відмовити повністю у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення 19 сесії 6 скликання Козелецької селищної ради від 21.10.2015 «Про надання в користування земельної ділянки на умовах сервітуту.
Відмовити повністю у задоволенні позову про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 30.10.2015, укладеного між Козелецькою селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансбудсервіс 11».
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 29.06.2021.
Суддя Ю.В. Федоренко