17 травня 2021 року Справа № 160/1755/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, -
04 лютого 2021 року (направлена засобами поштового зв'язку 04.02.2021 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати незаконною відмову відділу з питань перерахунків пенсій №8 Управління застосування пенсійного законодавства головного Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 для нарахування пенсії періоди з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року, та зобов'язати врахувати дані періоди для нарахування ОСОБА_1 пенсії.
В мотивування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відмова ПФУ яка полягає у неврахуванні спірних періодів роботи позивача є безпідставною та протиправною, оскільки обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства або на його відповідальну особу, тому позивач не має нести відповідальність за підприємство, установу, організацію що вносило такі записи. Адже, на нього не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Невідповідність даних зазначених вище даних не можуть бути підставою для виключення оскаржуваних періодів роботи з страхового стажу особи, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та кадрових документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення останнього його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
20.04.2021 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В обґрунтування своєї правової позиції ПФУ зазначило про те, що в записі трудової книжки позивача за період роботи з 23.08.1989 по 01.07.1993 при звільненні відсутнє посилання на статтю КзпП та має місце виправлення в наказі про звільнення; в записі за період роботи з 02.08.1993 по 27.10.1994 при звільненні відсутній підпис керівника підприємства; в записі трудової книжки позивача з 03.11.1994 по 27.12.1996 при звільненні відсутнє посилання на статтю КзпП. Станом на теперішній час довідок чи інших, підтверджуючих документів про факт роботи позивача у періоди з 23.08.1989 по 01.07.1993, з 02.08.1993 по 27.10.1994, з 03.11.1994 по 27.12.1996 (виписки з наказів, особові рахунки та відомості на видачу зарплати, посвідчення і характеристики з місця роботи, трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, інші документи, що містять відомості про періоди роботи) Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано не було, що, в свою чергу, виключає можливість здійснити зарахування вищезазначених періодів роботи до загального стажу позивача. Отже, керуючись Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 від 12.08.1993 в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2021 року, зазначена вище справа була розподілена та 05.02.2021 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 09.02.2021 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 22.09.2020 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, в зв'язку з тим, що в 2021 році останньому виповняється 60 років, ОСОБА_1 звернувся до відповідача по питанню нарахування останньому пенсії.
Листом від 20.10.2020 року за №0400-0313-8/98177 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивачу про те, що пенсію за віком останньому призначено з 22.09.2020 згідно наданих документів та заяви від 27.08.2020 без урахування періодів роботи: з 23.08.1989 по 01.07.1993 (при звільненні відсутнє посилання на статтю КзпП та має місце виправлення в наказі про звільнення); з 02.08.1993 по 27.10.1994 (при звільненні відсутній підпис керівника підприємства); з 03.11.1994 по 27.12.1996 (при звільненні відсутнє посилання на статтю КзпП). Позивачу необхідно надати довідки за вищезазначені періоди роботи. В разі доопрацювання даних документів в 3-х місячний термін перерахунок буде здійснено з дати права призначення пенсії. Якщо доопрацьовані документи будуть надані після 3-х місячного терміну, перерахунок буде проведено відповідно до ст.45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Документи та заяву надати до Покровського відділу обслуговування громадян у м. Кривий Ріг (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до 27.11.2020.
Вважаючи такі дії ПФУ протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637(далі - Порядок № 637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Аналізуючи нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд зазначає, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 788-XII).
Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 4.1 Інструкції №58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Згідно п.3 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Як слідує з матеріалів справи, позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період його роботи з 23.08.1989 по 01.07.1993 (при звільненні відсутнє посилання на статтю КзпП та має місце виправлення в наказі про звільнення); з 02.08.1993 по 27.10.1994 (при звільненні відсутній підпис керівника підприємства); з 03.11.1994 по 27.12.1996 (при звільненні відсутнє посилання на статтю КзпП).
В той же час, згідно зі статтею 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.
Порядок заповнення трудової книжки в спірні періоди регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі Інструкція про порядок ведення трудових книжок).
Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.6. Інструкції про порядок ведення трудових книжок - у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 2.8. Інструкції про порядок ведення трудових книжок зазначено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності-вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Таким чином суд вважає, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Тож суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
На думку суду, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.03.2018 р. по справі №754/14898/15-а, в постанові від 17.07.2018 по справі №220/989/17, в постанові від 25 квітня 2019 року по справі №593/283/17 та в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року по справі № 638/18467/15-а.
Відтак, враховуючи все вище наведене, суд вважає, що позивач допустив протиправність дій щодо невключення до страхового стажу періодів роботи позивача з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року.
Відтак, у даному випадку, ПФУ повинно зарахувати означені періоди до страхового стаду позивача.
Суд зазначає, що частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, які свідчать про порушення прав позивача та неправомірність дій ПФУ, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є:
- визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправними щодо невключення до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до страхового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок починаючи з дня призначення пенсії ОСОБА_1 із включенням до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року та виплатити заборгованість, яка утворилась в результаті невиплати різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у сумі 880 грн., що документально підтверджується квитанцією №ПН10011 від 01.02.2021 року та квитанцією №ПН21261 від 01.03.2021 року про сплату судового збору у сумі 30 грн. Загалом сума сплаченого судового збору склала 910 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправними щодо невключення до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області включити до страхового стажу для обчислення пенсії ОСОБА_1 з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок починаючи з дня призначення пенсії ОСОБА_1 із включенням до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 23.08.1989 року по 01.07.1993 року; з 02.08.1993 року по 27.10.1994 року та з 03.11.1994 року по 27.12.1998 року та виплатити заборгованість, яка утворилась в результаті невиплати різниці між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 910 грн. (дев'ятсот десять гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник