15 квітня 2021 року Справа № 160/133/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Боженко Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/133/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
05 січня 2021 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 (адреса: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,26) щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , (адреса: АДРЕСА_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 (адреса: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,26) призначити виплату пенсії за віком з 03.07.2020р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , (адреса: АДРЕСА_1 ).
Позовні вимоги позивача вмотивовані протиправною відмовою відповідача у призначенні йому пенсії, яка обґрунтована тим, що зарахувати стаж не має можливості, виходячи з наступного. Період з 01.06.1993 по 31.12.2003 не взятий до уваги в розрахунок загального трудового стажу у зв'язку з тим, що у довідці податкової інспекції зазначено лише, що ОСОБА_1 перебував на обліку з 01.06.1993 без зазначення граничного терміну, та не зазначено систему оподаткування та інформацію про сплату податку. Період роботи з 20.04.1992 по 20.01.1993 не можна зарахувати до загального страхового стажу, оскільки відсутнє посилання на статтю КзПП при звільненні, дата прийняття на роботу та наказ про звільнення написані іншими пастами, що викликає сумнів в достовірності, написаних даних. Таким чином Головне управління Пенсійного фонду України на підставі документів наданих позивачем встановило страховий стаж 23 роки 9 місяців 7 днів, але для отримання пенсії необхідно 27 років загального страхового стажу.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/133/21 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Позовна заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 р. вищезазначена позовна заява була залишена без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/133/21 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами.
23 березня 2021 року до канцелярії суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених ОСОБА_1 до суду позовних вимог. Так відповідач зазначає, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком від 03.07.2020 позивачем була пред'явлена довідка Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 17.01.2020 №5616/10/04-136-57-80-40, в якій зазначені наступні відомості:“ ОСОБА_1 (РНОКПЗЗ НОМЕР_1 ) взятий на облік в ДПТ як ФОІЇ з 01.06.1993.
Відповідно до наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 05.11.2014 року №17 "Про затвердження положення про архів ГУ ДФС у Дніпропетровській області" встановлені граничні терміни зберігання в архівах ГУ ДФС електронних документів - 5 років з дня виготовлення, у зв'язку з чим надати інформацію про систему оподаткування з 1999 року по 2009 рік не має можливості.” Оскільки, у вищезазначеній довідці податкової інспекції зазначено лише, що ОСОБА_1 перебував на обліку з 01.06.1993 без зазначення граничного терміну, та не зазначено систему оподаткування та інформацію про сплату податку, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не може взяти її до уваги, як доказ підтвердження стажу. Будь-яких інших документів як доказ перебування в даний період фізичною особою підприємцем на спрощеній системі оподаткування до заяви про призначеним пенсії надано не було. Таким чином, період з 01.06.1993 по 31.12.2003 не взятий до уваги в розрахунок загального трудового стажу. Надаючи попередню правову оцінку пред'явленим позивачем документам, було встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зокрема: період роботи з 20.04.1992 по 20.01.1993 не можна зарахувати до загального страхового стажу, оскільки відсутнє посилання на статтю КзПП при звільненні, дата прийняття на роботу та наказ про звільнення написані іншими пастами, що викликає сумнів в достовірності, написаних даних. Довідок чи інших документів підтверджуючих факт роботи із посиланням на дату та номери наказів про прийняття і звільнення, Головному управлінню надано не було.
08 квітня 2021 року до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року уточнену позовну заяву було повернуто позивачу.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 липня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про виплату пенсії або грошової допомоги.
Листом від 16.07.2020 за №0400-0305-8/57011 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю на дату звернення необхідного страхового стажу. За наданими документами та довідками, які підтверджують стаж роботи для призначення пенсії за віком загальний стаж складає 23 років 09 місяці 07 днів. Отже враховуючи вище викладене права на пенсію згідно наданої заяви станом на 03.07.2020 позивач не має.
Позивач, вважаючи дії пенсійного органу щодо відмови у призначенні йому пенсії протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно листа Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.10.2020 року № 0400-0305-8/90965 від 05.10.2020 року, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з підстав не достатності страхового стажу, а саме не менше 27 років у чоловіків, вказане спричинено не зарахуванням стажу по трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , оскільки період праці з 20.04.1992 по 20.01.1993 відсутнє посилання на статтю КзПП при звільненні, дата прийняття на роботу та наказ про звільнення написані іншими пастами, тобто було порушено правила ведення трудових книжок, встановлених Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.
Згідно з ч. 1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Згідно із ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 (далі Порядок №637), згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На момент заповнення трудової книжки позивача порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. №162 (далі Інструкція №162).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з п. 2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Також, п. 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З 29.07.1993р. порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.
Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов'язок щодо посилання на статтю КЗпП при звільненні та заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993р. №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Відповідно до п.1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 року записи про періоди роботи були внесені на підставі наказів з посиланням на їх номер і дату та скріплені печатками підприємств, виконані чітко та без будь-яких виправлень, помарок чи підтирань. Не зазначення статті, на підставі якої було здійснення звільнення, ведення трудової книжки різними пастами - не є підставою для відмови у зарахуванні особі страхового стажу. Тобто, вказані записи були внесені до трудової книжки позивача у відповідності до вимог Інструкцій №162 та №58, а тому не можуть викликати сумнівів в своїй достовірності та не потребують підтвердження іншими документами.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018р. у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. по справі № 677/277/17.
Таким чином, суд доходить висновку про протиправність відмови в зарахуванні позивачеві страхового стажу за період з 20.04.1992 по 20.01.1993.
Щодо не зарахування до загального страхового стажу періоду з 01.06.1993 по 31.12.2003 - здійснення підприємницької діяльності, про що зазначено представником відповідача у відзиві на позовну заяву та не зазначено відповідачем у відмові в призначенні пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), для підтвердження страхового стажу до 1 січня 2004 року подаються документи про стаж, що визначені Порядком № 637, а за період роботи починаючи з 01 січня 2004 року - за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з Порядком № 637, за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, до трудового стажу зараховується - час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці за період до 01 травня 1993 року, а також, час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства.
Зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців періоди проведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, у тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року - на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Або довідки, виданої податковою інспекцією про перебування на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку.
Згідно Порядку 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності (крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування), з 01 липня 2000 року підтверджується - довідкою з бази даних Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5). Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 1 січня 2004 року - довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб.
Судом встановлено, що відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.08.2020 року № 82435/10/04-36-57-80-40 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець взятий на облік в ДПІ як ФОП 01.06.1993 року. З 27.12.2016 року перебуває у стані припинено, але не знято з обліку. У період з 2000 року по 2003 рік перебував на загальній системі оподаткування. З 1993 по 1999 рік не має можливості надати інформацію про систему оподаткування, оскільки відповідно до п.3.3 п.п.267, п.п.269, п.п.273, п.п 276, п.п 277, п.п 292, «Перелік) типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого наказом Міністерства юстиції України віз 12.04.2012 року №578/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за № 571/20884, термін зберігання документів про сплату податків і зборів (обов'язкових платежів), документів (акти, довідки, відомості, платіжні реєстри, довіреності листи) про надходження податків і зборів (обов'язкових платежів) у бюджети та держави цільові фонди, звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, звітів, відомостей і повідомлення про податкові надходження та заборгованість з ними, корінці свідоцтв, свідоцтва про сплату єдиного податку, особові рахунки платник! податків і зборів (обов'язкових платежів) становить 5 років.
Позивачем до суду надано Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця - дата проведення реєстрації 25 травня 1993 року та Свідоцтво платника єдиного податку, Повідомлення страхувальника про розміри страхових внесків і строки сплати від 07 жовтня 1993 року.
Також надано відомості пенсійного фонду з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за 2004 - 2019 звітні роки, відповідно до яких позивач здійснював оплати до Фонду соціального страхування з визначенням страхового стажу за кожний період окремо. Також надав до суду наявні в нього платіжні повідомлення, квитанції зі сплати податків та наявну книгу обліку доходів та витрат.
Таким чином, за наявності відповідних підтверджуючих документів період підприємницької діяльності зараховується до страхового стажу.
Суд, також зауважує, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочнства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень.
В даному випадку, права позивача порушуються не сукупністю вчинків відповідача, а відмовою викладеною у формі листа від 16.07.2020 року № 0400-0305-8/57011, тобто рішенням суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, а також належність способу захисту порушеного права і необхідність його повного захисту, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову про перерахунок пенсії за віком, викладеної у листі від 16.07.2020 за №0400-0305-8/57011 Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, суд вважає, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити йому пенсію за віком починаючи з дня звернення за призначенням пенсії тобто з 03 липня 2020 року, не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). "Ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.).
Тобто, призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.
З огляду на викладене, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача саме призначити позивачу пенсію за віком з 03 липня 2020 року, не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача щодо обчислення сумарного стажу роботи позивача.
Суд звертає увагу, що судом не обчислюється дійсний стаж позивача, оскільки суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 124 Конституції України, виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відноситься відповідач, який і повинен вирішити питання щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 липня 2020 року та надані ним документи для призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, підлягають стягненню за рахунок відповідача понесені позивачем витрати на сплату судового збору у розмірі 420, 40 грн., згідно квитанції про сплату судового збору № НХ8М-АМ7Е-9121-6ТС8 від 08 лютого 2021 року.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком, викладену в листі від 16 липня 2020 року за №0400-0305-8/57011.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 липня 2020 року та надані документи про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 420, 40 гривень (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко