24 червня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/286/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
при секретарі судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" (01011, м.Київ, вул. Степана Ковніра 3-А, кв. 15 ; адреса для листування : 02121, м.Київ, вул. Автопаркова, 7)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (47823, Тернопільська область, Підволочиський район, с. Токи; адреса для листування: 31200, Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Музейна, 5 )
про стягнення 26148 грн боргу.
За участю від:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" про стягнення 26148 грн боргу.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу, який виник на підставі усної домовленості.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2021 справу №921/286/21 передано на розгляд судді Шумському І.П.
Ухвалою суду від 14.05.2021: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/286/21 за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання у даній справі, з повідомленням учасників процесу, призначено на 10.06.2021; встановлено позивачу строк для подачі доказів надіслання вимоги №20 від 03.02.20212 на юридичну адресу ТОВ "Агробізнес" та фіскального чеку від 07.05.2021 про надіслання позову з додатками ТОВ "Агробізнес", а відповідачу - для подачі відзиву на позов.
На виконання вимог ухвали від 14.05.2021, 01.06.2021 від позивача надійшло клопотання б/н від 25.05.2021 (вх. №4563), яким долучено до матеріалів справи копію фіскального чеку з трек номером 0205501536718, в якості доказу надіслання вимоги №20 від 03.02.2021 на юридичну адресу відповідача та датованих 07.05.2021 фіскального чеку, накладної, в якості доказу надіслання позовної заяви з додатками відповідачу.
10.06.2021 представник відповідача адвокат Бойчук В.І. на електронну адресу суду надіслав скріплене електронним підписом клопотання б/н від 10.06.2021 (вх. №4900), в якому просив відкласти розгляд справи №921/286/21, у зв'язку з наміром мирного врегулювання спору сторонами. Разом з цим, ним повідомлено про здійснену відповідачем часткову оплату боргу в сумі 8148 грн, на підтвердження чого додано платіжне доручення №Ф425 від 10.06.2021.
Ухвалою суду від 10.06.2021 розгляд справи було відкладено на 24.06.2021.
При цьому, в судовому засіданні 24.06.2021 суд не розпочинав розгляд справи №921/286/21 по суті.
Надалі, 22.06.2021 представником відповідача - адвокатом Бойчуком В.І. на електронну адресу суду надіслано скріплену електронним підписом заяву б/н від 18.06.2021 (вх. №5203) про визнання позову та відсутність заперечень проти ухвалення судом рішення про задоволення позову. У зв'язку з цим, представник відповідача просив суд повернути позивачу 50% судового збору в порядку ч.1 ст. 130 ГПК України та ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Сторони явку повноважних представників в судове засідання 24.06.2021 не забезпечили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідач у встановлений судом в ухвалі від 14.05.2021 (про відкриття провадження у справі) строк відзиву на позов не надав.
Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у частині 2 статті 178 ГПК України.
Частиною 4 статті 165 ГПК України передбачено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Разом з цим, як вже зазначалось, представником відповідача до матеріалів справи подано платіжне доручення №Ф 425 від 10.06.2021 про часткову сплату суми боргу в розмірі 8148 грн та заяву від 18.06.2021 про визнання позову.
З приводу заяви від 18.06.2021 (вх. №5203 від 18.06.2021) про визнання позову, суд зазначає наступне.
Заява від 18.06.2021 (вх. №5203 від 18.06.2021) від імені ТОВ «Агробізнес» подана та підписана представником відповідача - адвокатом Бойчуком В.І., який діє на підставі довіреності від 08.12.2020, з усіма наданими йому правами, зокрема як відповідачу, у тому числі з правом визнання позову повністю або частково.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
На виконання усної домовленості Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" (продавцем) 31.12.2020 здійснено передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (покупцю) згідно підписаної та скріпленої печатками сторін видаткової накладної №5298 від 31.12.2020 на суму 26148 грн товар, а саме: клейковину пшеничну Glutamil Р 75 в кількості 250 кг, емульсію ТРІКАСОЛ 38 в кількості 200 кг, суміш суху АСТРІ СОФТБАК 10 в кількості 25 кг.
При цьому, на підтвердження повноважень на отримання товару зі сторони відповідача, позивачем долучено до позовних матеріалів копію виданої ТОВ "Агробізнес" довіреності №476 від 31.12.2020, якою відповідач уповноважив від свого імені отримувати товар ОСОБА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" із претензією №20 від 03.02.2021, в якій просило оплатити суму боргу в розмірі 26148 грн.
Вказана вимога-претензія адресована Товариству з обмеженою відповідальністю «Агробізнес» на адресу для листування: 31200, Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Музейна, 5.
На підтвердження надіслання на юридичну адресу відповідача вищевказаної вимоги, позивачем долучено до матеріалів справи фіскальний чек від 24.05.2021, з зазначенням штрих кодового ідентифікатора рекомендованого листа зі штрихкодовим ідентифікатором 0205501536718.
Вищевказана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.
Несплата коштів в сумі 26148 грн за отриманий товар, мала наслідком звернення позивача з даним позовом до суду.
Після відкриття провадження у справі відповідачем до матеріалів справи подано платіжне доручення №Ф425 від 10.06.2021 на суму 8148 грн, в призначенні платежу якого зазначено: "оплата за сировину згідно рах. №5382 від 30.12.2020 року, у т.ч. ПДВ 20% - 1358 грн".
Таким чином, решта зобов'язання в сумі (26148 грн - 8148 грн) 18000 грн на час прийняття рішення залишилось не виконаним.
З'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову з огляду на таке.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що передача позивачем товару, його отримання відповідачем за видатковою накладною, часткова його оплата останнім свідчить про виникнення між сторонами правовідносин по договору купівлі-продажу, який оформлявся у такий спосіб, що не суперечить приписам ст. 205 ЦК України та ст. 181 ГК України.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту ч. 2 ст. 530 ЦК України (п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Зі змісту ст. 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Вищенаведені норми закону встановлюють обов'язок по виконанню зобов'язання щодо оплати товару з дня, наступного за днем передачі товару.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.02.2018 у справі №910/9075/17, від 03.03.2018 у справі №911/1163/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Частина 2 статті 9 вищевказаного Закону зазначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом встановлено, що у вищезгаданому первинному документі - копії видаткової накладної №5298 від 31.12.2020, підписаної і скріпленої печатками обох сторін, зафіксовано передачу і прийняття товару, та не вказано строку його оплати. А відтак, обов'язок відповідача оплатити товар виник після його прийняття.
Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Так, згідно з ст. 46, 191 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій заяві.
Суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Відповідно до ч.4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Як зазначалось вище, письмова заява від імені відповідача про визнання позову подана його повноважним представником, не зачіпає прав чи інтересів інших осіб як тільки сторін у даній справі, за відсутності доказів того, що таке визнання суперечить інтересам ТОВ "Агробізнес".
Враховуючи встановлення факту невиконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого товару, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" підлягають до задоволення, шляхом стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" 18000 грн - боргу, які підтверджені поданими доказами та визнані відповідачем.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Дослідивши вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині заявленої до стягнення 8148 грн суми основного боргу.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, в частині позовних вимог ТОВ - підприємство "Авіс" про стягнення з ТОВ "Агробізнес" 8148 грн боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Судом враховано, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
При зверненні з позовом до суду, позивачем на підтвердження сплати судового збору долучено до позовної заяви платіжні доручення №2975 від 23.04.2021 на суму 2043 грн та №2798 від 17.02.2021 на суму 227 грн, що разом складає 2270 грн.
У ч. 4 ст. 231 ГПК України зазначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Частиною 2 статті 123 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
З врахуванням наведеного, суд роз'яснює позивачу, що за його клопотанням, йому може бути повернено судовий збір в сумі 707,36 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Норму такого ж змісту викладено і у ч.3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
На підставі вищенаведеного, в порядку ч.1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", суд повертає з Державного бюджету України 781 (сімсот вісімдесят одну) грн. 32 коп. (1562,64 грн. * 50%) судового збору Сільськогосподарському Товариству з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" (вул. Степана Ковніра 3-А, кв. 15, м. Київ, 01011, код 23708061).
Платіжне доручення №2975 від 23.04.2021 на суму 2043 грн., як доказ сплати судового збору в дохід Державного бюджету України, залишається в матеріалах справи №921/286/21.
У відповідності до ст.ст. 123,129 ГПК України решта сплаченого позивачем судового збору покладається на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123,129, 130, 191, 231, 233, 236-240, 247-252 ГПК України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір" суд -
Позов задоволити частково.
1. Закрити провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Солес" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" 8148 грн боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (с. Токи, Підволочиський район, Тернопільська область, код 30915832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" (вул. Степана Ковніра 3-А, кв. 15, м. Київ, 01011, код 23708061) 18000 (вісімнадцять тисяч) грн - боргу, 781 (сімсот вісімдесят одну) грн 32 коп. - сплаченого судового збору.
Видати наказ.
3. У відповідності до ч.1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", судовий збір в сумі 781 (сімсот вісімдесят одну) грн 32 коп. (сплачений згідно платіжного доручення №2975 від 23.04.2021 на суму 2043 грн) повернути з Державного бюджету України Сільськогосподарському Товариству з обмеженою відповідальністю "СОЛЕС" (вул. Степана Ковніра 3-А, кв. 15, м. Київ, 01011, код 23708061).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено 29 червня 2021 року.
Суддя І.П. Шумський