Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"29" червня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/310/21
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк"
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості в сумі 51 623 грн 29 коп.,
у судове засідання учасники справи не з'явилися.
Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У квітні 2021 року Акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - Банк, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 51 623 грн 29 коп., з яких: 37 499 грн 00 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 03 коп. - заборгованість по відсоткам, 12 330 грн 96 коп. - заборгованість по комісії, 1 202 грн 00 коп. - пеня на суму простроченої заборгованості за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. та 591 грн 30 коп. - штраф за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору банківського обслуговування № ID6625350 від 5 липня 2019 року, в частині не виконання своїх кредитних зобов'язань, у зв'язку з чим просить суд стягнути заборгованість по тілу кредиту, заборгованість по відсоткам, заборгованість по комісії, нараховану пеню та штраф.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
В даній позовній заяві відповідачем вказана фізична особа, що не є підприємцем, ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, 28 квітня 2021 року суд звернувся з листом до начальника Управління Державної міграційної служби у Рівненській області Драпчинської Л.А. про надання відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 91).
11 травня 2021 року від відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області на адресу суду надійшла інформація, згідно якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 93).
Ухвалою суду від 12 травня 2021 року позовну заяву Банку від 20.04.2021 р. № 6959/70.2.2 залишено без руху, зобов'язано позивача у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме, надати:
- уточнення до позовної заяви із зазначенням вірного поштового індексу ОСОБА_1 ;
- доказів відправлення відповідачу копії позовної заяви від 20.04.2021 р. № 6959/70.2.2. на адресу місцезнаходження (опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку).
24 травня 2021 року від Банку на адресу суду надійшла заява від 20.05.2021 р. про усунення недоліків, до якої додано докази відправлення відповідачу копії позовної заяви від 20.04.2021 р. № 6959/70.2.2. на адресу місцезнаходження (опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек та накладну) (а.с. 100-102). Також в заяві Банк просить суд вважати вірною адресу відповідача: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 26 травня 2021 року позовну заяву Банку від 20.04.2021 р. № 6959/70.2.2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 24 червня 2021 року.
У судове засідання 24 червня 2021 року позивач не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 3301311466489 (а.с. 108). В той час, в прохальній частині позовної заяви від 20.04.2021 р. № 6959/70.2.2 представник позивача просив провести розгляд даної справи без участі представника Банку.
Крім того відповідач у судове засідання 24 червня 2021 року також не з'явився, про дату, час і місце даного засідання повідомлявся належним чином.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 26 травня 2021 року, відправлена відповідачу на адресу: АДРЕСА_1 (відправлення за трек-номером 3301311466470).
В той час, до початку судового засідання не повернулося ні рекомендоване повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення, ні ухвала суду від 26.05.2021 р., надіслана останньому на адресу: АДРЕСА_1 , із відміткою на конверті про невручення.
Згідно сайту Укрпошти http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku відправлення за трек-номером 3301311466470 вручене особисто 28.05.2021 р.
За вказаних обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Враховуючи належне повідомлення учасників справи про судове засідання, призначене на 24.06.2021 р., а також заяву представника Банку в прохальній частині позовної заяви, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності останніх.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).
У судовому засіданні 24 червня 2021 року судом було прийнято рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
5 липня 2019 року між позивачем та відповідачем за допомогою КЕП на ресурсі paperless.com.ua підписано Анкету-заяву про надання кредиту фізичній особі-підприємцю 26.06.2019 р. (а.с. 17-18).
5 липня 2019 року між Акціонерним товариством "Таскомбанк" (далі - Банк) та фізичної-особою підприємцем Примаком Віталієм Михайловичем (далі - Позичальник) за допомогою КЕП на ресурсі paperless.com.ua підписано заяву-договір № ID6625350 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Таскомбанк" (продукт "Кредит на розвиток бізнесу") (далі - заява-договір, Договір, кредитний договір; а.с. 12-13).
Зі змісту п. 1.1. заяви-договору вбачається, що за умови наявності вільних коштів Банк зобов'язується надати Позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, відповідно до умов цього договору.
Кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Таскомбанк" з цільовим використанням на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Позичальника, та на придбання основних засобів та інших інвестицій в бізнес (п. 1.2 заяви-договору).
Розмір кредиту, згідно п. 2.1. заяви-договору, - 50 000 грн 00 коп.
Відповідно до п.п. 2.3.1 та 2.3.2. заяви-договору розмір процентної ставки за користування кредитом: 0,0001% річних, розмір комісійної винагороди: 1,99% від суми виданого кредиту (щомісячно).
Термін і порядок погашення кредиту: згідно графіку погашення кредиту, зазначеного в додатку 1 до цього договору (п. 2.5. заяви-договору).
Термін повернення кредиту: 05.07.2022 р. (п. 2.6. заяви-договору).
Згідно з п. 3.2. Договору остаточне погашення за кредитом Позичальник повинен здійснити не пізніше дати зазначеної в п. 2.6. цього договору.
Пунктом 3.3. заяви-договору передбачено, що у випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.
Відповідно до п. 4.1. заяви-договору цей договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" та Цінові параметри продукту є Кредитним договором.
Згідно з п. 4.2. та підпунктом 4.2.1. договору, цей договір є договором приєднання у визначенні статті 634 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим: умови цього договору визначаються Банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті Банку http://www.tascombank.com.ua та укладається лише шляхом приєднання до договору в цілому.
Підписання договору є підтвердження наміру Позичальника укласти Кредитний договір, а дата підписання вважається датою укладання договору (п. 4.3. заяви-договору).
Строк дії договору встановлений в розділі 18 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" (п. 4.4. заяви-договору).
Відповідно до графіку погашення кредиту (а.с. 14), який є додатком № 1 до кредитного договору, сума платежу за кредитом щомісяця становить 2 384 грн 00 коп., з яких: 1 389 грн 00 коп. - основна заборгованість за кредитом; 995 грн 00 коп. - комісія за управління кредитом.
Заяву-договір підписано із використанням електронного цифрового підпису: з одного боку Банком (05.07.2019 р.) та з іншого - ОСОБА_1 (05.07.2019 р.).
Так, на виконання умов кредитного договору, Банком надані Позичальнику кредитні кошти у розмірі 50 000 грн 00 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку відповідача.
Водночас, із змісту вказаної виписки вбачається, що Позичальником було здійснено лише часткове погашення кредиту.
4 грудня 2020 року Банк звернувся до ОСОБА_1 із повідомленням-вимогою від 03.12.2020 р. № 29350/70 (а.с. 59), в якій вимагав достроково повністю повернути кредит, а саме: 27 776 грн 00 коп. основного боргу, 9 723 грн 00 коп. простроченого боргу, 01 коп. строкової заборгованості за процентами, 02 коп. простроченої заборгованості за процентами, 6 360 грн 96 коп. простроченої комісії, 995 грн 00 коп. строкової комісії, 590 грн 84 коп. пені, 350 грн 42 коп. штрафу. Надіслання зазначеного повідомлення підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 04.12.2020 р., фіскального чеку від 04.12.2020 р., накладної від 04.12.2020 р. та рекомендованого повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення 04.12.2020 р. (а.с. 60, 61).
Однак, повідомлення-вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку не сплатив Банку відповідну заборгованість, останній і звернувся до суду з даним позовом, предметом якого є вимоги Банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 37 499 грн 00 коп., заборгованості по відсоткам в сумі 03 коп., заборгованості по комісії в сумі 12 330 грн 96 коп., пені за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. в сумі 1 202 грн 00 коп. та штрафу за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. в сумі 591 грн 30 коп.
Судом також встановлено, що 19.02.2021 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Примаком Віталієм Михайловичем.
У п. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Отже, з 19.02.2021 р. ФОП Примак Віталій Михайлович втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до вхідного штемпеля на першому аркуші позовної заяви, остання надійшла до суду 26.04.2021 р., тобто після втрати ОСОБА_1 статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
У відповідності до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У ст. 4 ГПК України визначено право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Отже, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Тобто, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також ст. ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача - фізичної особи, заборгованість за договором банківського обслуговування № ID6625350 від 5 липня 2019 року, який укладено між Банком та фізичною особою-підприємцем Примаком Віталієм Михайловичем, який станом на дату звернення позивача до суду припинив підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з 19.02.2021 р., про що зокрема свідчать відомості, що містяться у сформованому станом на 27.04.2021 р. на запит суду Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 13.02.2018 р. у справі № 910/8729/18 та від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним нею як фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України) (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Як вбачається із змісту кредитного договору, останній підписаний за допомогою електронного цифрового підпису з одного боку Банком та з іншого Підприємцем.
Відповідно до п. п. 8, 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" передбачено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.
Проаналізувавши зазначене та наданий позивачем витяг з он-лайн сервісу перевірки кваліфікованого електронного підпису, суд дійшов висновку, що сторонами підписано відповідний кредитний договір із дотриманням вищевказаних положень Закону.
Крім того, судом встановлено, що за своєю правовою природою кредитний договір (заява) є змішаним, оскільки у ньому містяться елементи кредитного договору та договору приєднання, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку - АТ "Таскомбанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2020 р. у справі № 916/548/19.
Приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Із змісту укладеного позивачем та відповідачем кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторонами було погоджено усі істотні умови договору, а саме - сума кредитних коштів, які надаються відповідачу, строк їх повернення, домовленість про сплату процентів та комісійної винагороди, а також відповідальність за порушення строків погашення кредиту у вигляді пені.
Як зазначалося вище, позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 50 000 грн 00 коп., що підтверджується відповідною банківською випискою.
Водночас, як зазначалось вище, у п. 2.5. кредитного договору позивач та відповідач домовились, що погашення кредиту здійснюється згідно графіку погашення кредиту, зазначеного у додатку № 1 до кредитного договору.
Проаналізувавши зазначене та додаток № 1 до кредитного договору, суд дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний здійснювати погашення кредиту рівними частинами кожного місяця протягом трьох років.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як зазначалось вище, відповідач взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів виконав лише частково.
Доказів протилежного учасниками справи надано не було.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що відповідач допустив прострочення погашення отриманого кредиту, суд дійшов висновку, що у позивача наявне право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася несплаченою відповідачем.
Приписами статей 73, 74 ГПК визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтями 78, 79 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи те, що своєчасне повернення коштів є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договорами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 37 499 грн 00 коп.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 03 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як зазначалось вище, у п. п. 2.3.1. п. 2.3. кредитного договору сторони погодили розмір процентної ставки за користуванням кредиту 0,0001% річних.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків у розмірі 03 коп., суд вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим вимога Банку про стягнення з відповідача відсотків у вказаному розмірі підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по комісії в розмірі 12 330 грн 96 коп.
Так, ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (абз. 1 ч. 1 ст. 632 ЦК України).
Як зазначалось вище, у п. п. 2.3.2. п. 2.3. кредитного договору сторони домовились про сплату відповідачем позивачу комісійної винагороди у розмірі 1,99% від суми виданого кредиту (щомісячно).
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості з комісійної винагороди у розмірі 12 330 грн 96 коп., вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим вимога Банку про стягнення з відповідача комісійної винагороди у вказаному розмірі підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивач просить стягнути з останнього пеню на суму простроченої заборгованості за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. у загальному розмірі 1 202 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 3.3. кредитного договору, сторони погодили, що у випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.
З долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що пеня була нарахована позивачем з дотриманням вимог законодавства та в узгодженому договором розмірі.
За вказаних обставин суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 202 грн 00 коп. пені, однак зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 691-IX внесено зміни до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п. 8 Розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Закон України від 16 червня 2020 року № 691-IX набрав чинності 04.07.2020 р.
У силу норм ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19", на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 р.
Відповідно до ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 р. установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020, № 63, ст. 2029).
Відтак, починаючи з 12.03.2020 р. позичальники звільняються від відповідальності щодо сплати неустойки, штрафу, пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у період дії карантину.
Враховуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, адже заявлений позивачем період до стягнення з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. підпадає під дію карантину.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 591 грн 30 коп. за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
АТ "Таскомбанк", в обґрунтування наявності у нього права на нарахування та стягнення штрафу, посилалося на Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк", що є публічними і розміщені на веб-сайті позивача, які долучені позивачем до позовної заяви.
Проте, позивачем не було подано до суду доказів, у розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України, того, що саме ці Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" у поданій Банком до суду редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився саме з ними, підписуючи кредитний договір.
Крім того, позивачем також не було подано доказів того, що вказані Правила на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили положення щодо сплати штрафу.
При цьому, витяг з Правил не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни у Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк".
Крім того, суд зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2019 р. у справі № 916/2755/18.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що Правила, які були надані АТ "Таскомбанк", та які не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-договору № ІD6625350 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк".
За таких обставин, оскільки заява-договір № ІD6625350 від 5 липня 2019 року не містить узгодженої сторонами умови щодо сплати штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови договору щодо відповідальності позичальника, яка встановлена у формі сплати штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відтак, підстави для задоволення позовної вимоги Банку про стягнення з відповідача штрафу в сумі 591 грн 30 коп. є відсутніми.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, врахувавши наведені правові норми, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 37 499 грн 00 коп. - заборгованості по тілу кредиту, 03 коп. - заборгованості по відсоткам, 12 330 грн 96 коп. - заборгованості по комісії. У решті позовних вимог в частині стягнення пені на суму простроченої заборгованості в сумі 1 202 грн 00 коп. за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. та штрафу в сумі 591 грн 30 коп. за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. відмовити.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2 191 грн 14 коп.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 09806443) 37 499 (тридцять сім тисяч чотириста дев'яносто дев'ять) грн 00 коп. - заборгованості по тілу кредиту, 03 коп. - заборгованості по відсоткам, 12 330 (дванадцять тисяч триста тридцять) грн 96 коп. - заборгованості по комісії та 2 191 (дві тисячі сто дев'яносто одну) грн 14 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Таскомбанк" про стягнення з
ОСОБА_1 пені на суму простроченої заборгованості за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. в сумі 1 202 грн 00 коп. та штрафу за період з 06.10.2020 р. по 06.04.2021 р. в сумі 591 грн 30 коп. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 29 червня 2021 року.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2 - позивачу (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30);
3 - відповідачу (34331, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Озеро, вул. Рівненська, буд. 4).