79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.06.2021 справа № 914/2545/20
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів
до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда», м.Львів
за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівської міської ради, м.Львів
за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області, м.Львів
про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння.
За участю представників:
від прокуратури: Сенів О.П. - прокурор посвідчення №057890 від 05.11.2020 р.; прокурор відділу представництва інтересів держави з питань земельних відносин управління представництва інтересів держави в суді Львівської обласної прокуратури (службове посвідчення №058387 від 02.12.2020р.);
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1. - голова ОК «СТ «Лаванда»;
від третьої особи-1: Поліщук О.С. - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва);
від третьої особи-2: не з'явився.
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рудненської селищної ради Залізничного району м. Львова, за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області про витребування з приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» в державну власність на користь Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку за кадастровим №4610165500:04:002:0057, площею 0,0414 га.
Ухвалою суду від 17.02.2021 залучено до участі у справі Львівську міську раду (79000, м.Львів, пл.Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) правонаступника третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Рудненської селищної ради Залізничного району м. Львова (79493, Львівська область, м.Львів, смт.Рудне, вул.Короленка, 1).
Ухвалою суду від 21.04.2021 замінено Львівську місцеву прокуратуру №2 на Франківську окружну прокуратуру міста Львова.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Представник прокуратури в судове засідання 09.06.2021 для продовження розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Позивач явки уповноваженого представника в судове засідання 09.06.2021 для розгляду справи по суті не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується підписом уповноваженого представника позивача - Бригарди О.С. у розписці суд від 17.05.2021 про ознайомлення із датою наступного судового засідання, а саме 09.06.2021. Заяви, клопотання до суду не надходили.
Представник відповідача в судове засідання 09.06.2021 для розгляду справи по суті з'явився, в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи-1 в судове засідання 09.06.2021 для розгляду справи по суті з'явилася, позов підтримала.
Третя особа-2 явки повноважного представника в судове засідання 09.06.2021 для розгляду справи по суті не забезпечила, заяви, клопотання станом на дату та час проведення судового засідання не надходили.
Явка представника третьої особи-2 в судове засідання 09.06.2021 судом не визнавалась обов'язковою.
Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд, враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, не вважає відсутність представників позивача та третьої особи-2 у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.
Дослідивши наявні у справі докази, врахувавши, що учасники справи були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд дійшов висновку про можливість прийняття рішення у справі.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання учасниками справи не заявлено.
У судовому засіданні 09.06.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція учасників справи.
Позиція прокуратури.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що у процесі здійснення представницької діяльності встановлено факт незаконного вибуття земельної ділянки за кадастровим № 4610165500:04:002:0057 (дороги) - 2-го проїзду, площею 0,0414 га з державної власності.
Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Львівську обласну державну адміністрацію.
Підставою звернення прокуратури з цим позовом до суду слугувало те, що вказана земельна ділянка не відноситься до земель комунальної власності, а є землями державної власності, відтак у Рудненської селищної ради буди відсутні повноваження щодо прийняття рішення про передачу спірної земельної ділянки, а Львівська обласна державна адміністрація належним чином не здійснювала захист інтересів держави, не забезпечила збереження спірної земельної ділянки та не вживала достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуття земельної ділянки з державної власності, а також не вживала заходів щодо витребування такої ділянки з чужого незаконного володіння і повернення у власність держави, шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки, яка незаконно вибула з державної власності.
Позиція позивача
Позивач у поданих додаткових поясненнях щодо заявленого прокурором позову зазначив, що відповідно до діючого генерального плану, суміщеного з проектом детального планування корегування проекту «смт.Рудне/з селами Зимна Вода, Конопниця», та ситуаційного плану земельної ділянки, складеного ДП «Львівський інститут землеустрою», земельні ділянки ОК СТ «Лаванда» знаходяться за межами населеного пункту смт. Рудне м.Львова.
Оскільки спірна земельна ділянка перебувала поза межами населеного пункту смт.Рудне м. Львова та на останній відсутні об'єкти комунальної власності відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель землекористувачами, являлася угіддям - лісовими землями, вкритими лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю II група лісів, й могла відчужуватись відповідним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування. Рудненська селищна рада Залізничного району м.Львова не мала повноважень щодо розпорядження нею.
Вказана земельна ділянка знаходилась за межами населеного пункту смт.Рудно та належала до земель державної власності і відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, являлася угіддям - лісовими землями вкритими лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю II група лісів, й могла відчужуватись відповідним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.
Львівська обласна державна адміністрація вважає позов підставним та обґрунтованим та просить позов керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-Львівської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння задовольнити в повному обсязі.
Позиція відповідача.
Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення викладені у відзиві на позовну заяву.
Зокрема у відзиві зазначено про те, що:
- прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором та не обґрунтовано у достатній мірі підстави звернення до суду;
- до позову підлягає застосуванню позовна давність, оскільки майно, як стверджує прокурор, вибуло із державної власності у 2010 році і прокуратурі ще у 2011 році було відомо про обставини затвердження технічної документації ОК «СТ «Лаванда», що підтверджується окремою постановою Залізничного районного суду м.Львова у справі №1-360 від 21-22.12.2011, поданням Прокуратури м.Львова від 31.05.2011 та листом від 17.01.2012;
- згідно експлікації земель радгоспу «Львівський» спірна земельна ділянка була передана до меж селища ще 08.10.1991, а Львівський обласний відділ охорони здоров'я на території радгоспу «Львівський» мав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ще із 1986 року і її розташування у межах населеного пункту також підтверджується технічною документацією;
- посилання прокурора на «генеральний план, суміщений з проектом детального планування/коригування проекту «смт. Рудне з селами Зимна Вода, Конопниця» та ситуаційним планом земельної ділянки, складеного ДП «Львівський інститут землеустрою» як доказ знаходження земельних ділянок кооперативу за межами населеного пункту, не можуть спростовуватися висновками Держкомзему у м.Львові;
- кримінальним провадженням №42018141090000060 в ході досудового розслідування якого, як стверджує прокурор, встановлено незаконність передання спірної земельної ділянки, не доведено, оскільки провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строків давності;
- рішення Рудненської селищної ради Залізничного району м.Львова № 619 від 25.09.2008 та №629 від 04.12.2008, на підставі яких здійснено реєстрацію права власності на земельні ділянки, не оскаржувались;
- Управлінням Держкомзему у межах підготовки технічної документації погоджено рішення селищної ради та видано державні акти;
З підстав викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Позиція третьої особи-1.
Львівська міська рада у поданих письмових поясненнях повідомила, що згідно листів ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 06.03.2020 року та від 13.08.2020 року станом на момент прийняття рішення Рудненською селищною радою від 04.12.2008 «Про затвердження технічної документації на земельну ділянку ОК СТ «Лаванда», яким передано земельні ділянки у власність фізичним особам відповідно до розроблених відомостей державної статистичної звітності по формі 2-зем земельна ділянка загальною площею 46,0000 га в межі якої входять земельні ділянки ОК СТ «Лаванда» обліковувалися за радгоспом «Приміський» в державній формі власності. Відповідно до розроблених відомостей державної статистичної звітності по формі 6-зем земельна ділянка загальною площею 46,0000 га в межах якої входить спірна земельна ділянка обліковуються за Радгоспом «Приміський» - угіддя ліси та інше.
Третя особа-1 покликається на ухвалу Залізничного районного суду від 29.07.2020 року по справі №462/3890/20 (яка набрання законної сили 06.08.2020 року), де судом встановлено наступне, що згідно діючого генерального плану, суміщеного з проектом детального планування/ корегування проекту «смт.Рудне/з селами Зимна Вода, Конопниця», та ситуаційного плану земельної ділянки, складеного ДП «Львівський інститут землеустрою», земельні ділянки ОК СТ «Лаванда» знаходяться за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова. Відтак, оскільки земельна ділянка ОК СТ «Лаванда» загальною площею 1,8763 га, що є частиною земельної ділянки 3,4557 га, перебувала поза межами населеного пункту смт.Рудне м. Львова та на останній відсутні об'єкти комунальної власності, крім цього, вся вказана частина земельної ділянки площею 1,8763 га, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, являлася угіддям - лісовими землями, вкритими лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю II група лісів, й могла відчужуватись відповідним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, Рудненська селищна рада Залізничного району м.Львова не мала повноважень щодо розпорядження нею.
Відповідно, особою, уповноваженою на даний час розпоряджатись земельними
ділянками державної власності за межами населених пунктів, а одночасно і потерпілим від кримінального правопорушення є Львівська обласна державна адміністрація.
Судом встановлено що вказана земельна ділянка знаходилась за межами населеного пункту смт.Рудно та належала до земель державної власності і відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, являлася угіддям - лісовими землями, вкритими лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю II група лісів, й могла відчужуватись відповідним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування. Таким чином, з державної власності незаконно вибула земельна ділянка загальною площею 1,8763 га, що знаходиться на території Львівської області за межами населених пунктів, чим спричинено державі Україна в особі Львівської обласної державної адміністрації тяжкі наслідки наслідки, які згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК України (в редакції КК України від 16.11.2008), в 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян.
Зазначила, що вважає підставним позов Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Обслуговуючого кооперативу Садівницьке товариство «Лаванда» про витребування з приватної власності Обслуговуючого кооперативу Садівницьке товариство «Лаванда» в державну власність на користь Львівської обласної державної адміністрації земельної ділянки за кадастровим №4610165500:04:002:0057, площею 0,0414 га та просить суд його задовольнити.
Позиція третьої особи-2.
Головне Управління Держгеокадастру у Львівській області письмових пояснень щодо суті заявлених вимог суду не подало.
Обставини встановлені судом.
07.11.2007 ОК «СТ «Лаванда» (код ЄДРПОУ №35620791) та НВП «Геодезія-Сервіс» укладено договір №126/2007 на інвентаризацію земель та складання технічної документації на земельну ділянку СТ «Лаванда» в смт.Рудно.
14.12.2007 проведена державна реєстрація обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда», номер запису 14151020000018987. Згідно п.1.8 статуту ОК «СТ «Лаванда", (складеного 12.12.2007 та затвердженого протоколом №1 зборів ОК «СТ «Лаванда» від 30.11.2007) кооператив утворений у 1987 році, як садівниче товариство Львівського облздоровввідділу «Лаванда». У цьому ж пункті зазначено, що кооперативу видано державний акт на право користування землею Б№041201, зареєстрований Пустомитівським райвиконкомом рішення №141 від 19.03.1987.
Упродовж 07.04.2008 - 22.05.2008 науково-виробничим центром «Геодезія-Сервіс» державного підприємства геодезії, картографії та кадастру в західному регіоні за заявою голови кооперативу виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» в смт.Рудно.
25.09.2008 Рудненською селищною радою Залізничного району м. Львова Львівської області прийнято рішення № 619 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель в СТ «Лаванда», яким надано дозвіл на проведення інвентаризації земель СТ «Лаванда».
У подальшому, рішенням Рудненської селищної ради № 629 від 04.12.2008 «Про затвердження технічної документації на земельну ділянку ОК СТ «Лаванда» та передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення садівництва», затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОК СТ «Лаванда», загальною площею 3,4557га для передачі у власність (зведена відомість площ земельних ділянок додається до рішення); надано у власність ОК СТ «Лаванда» землі загального користування площею 0,5343га; передано у власність громадянам - членам ОК СТ «Лаванда» земельну ділянку площею 2,9213га. Так, згідно зведеної відомості площ земельних ділянок ОК СТ «Лаванда», що є додатком до рішення Рудненської селищної ради №629 від 04.12.2008, загальна площа ділянки товариства (дороги) - 2-го проїзду - 0,0414 га.
Спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий помер №4610165500:04:002:0057 та 25.11.2010 Львівським міським відділом Регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» зареєстровано право приватної власності відповідача, з цільовим призначенням 01.06 - землі сільськогосподарського призначення, другий проїзд.
Відділ у місті Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області листом №10-13-0.37-498/109-20 від 13.08.2020 повідомив, що земельна ділянка за кадастровим номером №4610165500:04:002:0057, площею 0,0414 га для другого проїзду, яка перебуває у власності ОК СТ «Лаванда», сформована на підставі рішення Рудненської селищної ради №629 від 04.12.2008 та визначене цільове призначення 01.06 - для колективного садівництва та віднесено до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Львівською місцевою прокуратурою №2 завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 26.10.2018, та скеровано обвинувальний акт до суду за фактом зловживання ОСОБА_1. (головою ОК СТ «Лаванда») службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, кваліфіковані за часиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України.
29.07.2020 ухвалою Залізничного районного суду м.Львова у справі №462/3892/20 за результатами розгляду кримінального провадження щодо голови кооперативу ОСОБА_1. за фактом підроблення документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1. звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України (в редакції Кримінального кодексу України від 16.11.2008) та за частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (в редакції Кримінального кодексу України від 16.11.2008), у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження №42018140970000080 від 26.10.2018. В ухвалі суду зазначено, що ОСОБА_1. обвинувачується у злочині, що був вчинений у період часу з 30.11.2007 по 16.10.2009, відомості в ЄРДР внесені 26.10.2018, таким чином, минуло більше десяти років з часу скоєного кримінального правопорушення. Також в ухвалі зазначено, що суд встановив, що згідно діючого генерального плану, суміщеного з проектом детального планування/корегування проекту « смт.Рудне/з селами Зимна Вода, Конопниця », та ситуаційного плану земельної ділянки, складеного ДП «Львівський інститут землеустрою», земельні ділянки ОК СТ «Лаванда» знаходяться за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова. Відтак, оскільки земельна ділянка ОК СТ «Лаванда» загальною площею 1,8763 га, що є частиною земельної ділянки 3,4557 га, перебувала поза межами населеного пункту смт.Рудне м.Львова та на останній відсутні об'єкти комунальної власності, крім цього, вся вказана частина земельної ділянки площею 1,8763 га, відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, являлася угіддям - лісовими землями, вкритими лісовою (деревною та чагарниковою) рослинністю II група лісів, й могла відчужуватись відповідним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, Рудненська селищна рада Залізничного району м.Львова не мала повноважень щодо розпорядження нею. Відповідно, особою, уповноваженою на даний час розпоряджатись земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів, а одночасно і потерпілим від кримінального правопорушення є Львівська обласна державна адміністрація. Також в ухвалі зазначено, що ОСОБА_1. ще 07.11.2007, тобто до прийняття 30.11.2007 зборами ОК СТ «Лаванда» загальними зборами рішення про створення даної юридичної особи та її реєстрації 14.12.2007, виступила замовником за договором на інвентаризацію земель та складання технічної документації на земельну ділянку; крім того, у п.1.8 Статуту товариства ОСОБА_1. внесла завідомо неправдиві відомості про видачу кооперативу державного акту на право користування землею.
В ухвалі Залізничного районного суду від 20.05.2020 у справі №462/2491/20, якою суд звільнив від кримінальної відповідальності архітектора Рудненської сільської ради ОСОБА_2 , зазначено, що останній не переконався у тому, що земельна ділянка знаходиться за межами смт.Рудно, вкрита лісовою рослинністю, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про надання або передачу земельної ділянки у власність чи користування ОК СТ «Лаванда», здійснив розгляд та погодження технічної документації по земельній ділянці.
У листі Львівська обласна державна адміністрація за №5/9-7570/0/2-20/6-2.2 від 02.09.2020 повідомила, що про дії Рудненської селищної ради щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим №4610165500:04:002:0057, яка розташована за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова, а відтак і про вибуття вищевказаної земельної ділянки з державної власності їй стало відомо з листів прокуратури №14.35/04-17-2478вих20 від 07.06.2020, №1435/04-17-3580вих20 від 20.08.2020.
Прокурор стверджує, що до моменту прийняття Рудненською селищною радою рішення №629 від 04.12.2008, рішень про віднесення вказаної земельної ділянки до жодної з категорій земель не приймалось. Згідно діючого генерального плану, суміщеного з проектом детального планування/корегування проекту « смт.Рудне/з селами Зимна Вода, Конопниця », та ситуаційного плану земельної ділянки, складеного ДП «Львівський інститут землеустрою», спірна земельна ділянка, знаходяться за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова. Згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно, відомості щодо спірної земельної ділянки (об'єкти комунальної власності) - відсутні.
З огляду на вказане прокурор та позивач просять витребувати з приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» в державну власність на користь Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку за кадастровим №4610165500:04:002:0057, площею 0,0414 га.
Висновки суду.
Щодо подання позову прокуратурою в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації з цим позовом, суд зазначає наступне.
Так, частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський процесуальний кодекс України у статті 20 визначає справи, що належать до юрисдикції господарських судів. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), зокрема, справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Згідно частин 1, 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України врегульовано Законом України «Про прокуратуру».
Згідно статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Однією з функцій, що покладаються на прокуратуру є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом України «Про прокуратуру».
Представництво прокуратурою інтересів держави в суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Так, зокрема згідно частини 1 статті 23 вказаного закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до абзацу 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно абзацу 1 та 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щодо підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави, суд зазначає, що у даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.
Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Львівську обласну державну адміністрацію та зазначив, що вказаний орган належним чином не здійснював захист інтересів держави, не забезпечив збереження спірної земельної ділянки та не вжив достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, а також не вжив заходів щодо витребування такої ділянки з чужого незаконного володіння і повернення у власність держави. шляхом звернення до суду з позовом про витребування земельної ділянки, яка незаконно вибула з державної власності.
Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих норм вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
В основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства. Порушення у сфері земельних відносин є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовом до суду в інтересах держави.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, Львівська обласна державна адміністрація була повідомлена про факт незаконного вилучення спірної земельної ділянки з державної власності 23.03.2020, під час залучення її як потерпілого у кримінальному провадженні, а 20.05.2020 представник ЛОДА брав участь у судовому засіданні у кримінальній справі, однак протягом вказаного періоду адміністрація не вживала жодних ефективних заходів до захисту свого порушеного права, з позовом до суду не зверталась, про причини невжиття заходів чи намір вжиття таких місцеву прокуратуру не повідомляла.
29.09.2020 прокурор повідомив позивача, що з метою захисту порушених інтересів держави ним буде подано до суду позовну заяву про витребування земельної ділянки за кадастровим №4610165500:04:002:0057 з чужого незаконного володіння. Позов до суду прокурор подав 01.10.2020.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.
Враховуючи наведене та виходячи з того, що Львівська обласна державна адміністрація самостійно не вживала заходів щодо повернення земельної ділянки, а прокурор після виявлених порушень повідомив позивача про намір звернення з відповідним позовом, суд визнає обґрунтованими аргументи прокурора про наявність у нього підстав для звернення із позовом у справі до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Львівської обласної державної адміністрації.
З питань представництва прокурором інтересів держави в особі позивача в суді суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у її постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18.
Відкриваючи провадження у цій справі, суд встановив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України. На думку суду прокурором дотримано встановлену частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедуру, що в силу положень статей 44, 53 Господарського процесуального кодексу України наділяє прокурора процесуальною дієздатністю.
Щодо суті спору.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Так, пунктом 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Приписами частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюючи владні управлінські функції при прийнятті рішень щодо земель державної та комунальної власності мають діяти виключно у порядок та спосіб визначений законом.
Суд враховує, що згідно статті 15-1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначав правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. Так, статті 6 визначено, що до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.
Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів автономної Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону.
Частина 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин) передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 та частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній па час виникнення відповідних правовідносин), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 22.05.2003), технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку включає, зокрема: рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди.
Згідно пунктів 1.16, 1.17 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 № 43 (в редакції від 29.12.2003), технічна документація зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає, зокрема: виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди), рішення суду; заяву власника землі або землекористувача про складання державного акта. До технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою обов'язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність чи надання у постійне користування, або копія справи щодо підготовки рішення про продаж земельної ділянки.
Відтак, з аналізу вищевказаних норм випливає, що надання відповідачу земельної ділянки не могло відбутись автоматично, шляхом виготовлення технічної документації із землеустрою та водночас визнання її такою, що посвідчує право відповідача на спірну земельну ділянку.
Матеріалами справи підтверджуються твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка знаходилася за межами населеного пункту смт. Рудне м. Львова та на ній відсутні об'єкти комунальної власності, про що також свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру прав на нерухоме майно. Ці обставини підтвердила і Львівська міська рада, яка є правонаступником Рудненської селищної ради.
Частиною 1 статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить зокрема вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини 1 статті 21 наведеного Закону).
Оскільки земельна ділянка загальною площею 0,0414 га, перебувала поза межами населеного пункту смт.Рудне м. Львова та на такій відсутні об'єкти комунальної власності, відтак, необхідною умовою для відчуження земельної ділянки державної власності є наявність рішення відповідного органу виконавчої влади, у даному випадку Львівської обласної державної адміністрації, а не органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
При цьому, відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Згідно із статтею 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Зі змісту вказаних норм убачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.
Суд встановив, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі рішень Рудненської селищної ради Залізничного району м. Львова Львівської області № 619 від 25.09.2008 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель в СТ «Лаванда» та № 629 від 04.12.2008 «Про затвердження технічної документації на земельну ділянку ОК СТ «Лаванда» та передачу у приватну власність земельних ділянок для ведення садівництва». Спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий помер №4610165500:04:002:0057 та 25.11.2010 Львівським міським відділом Регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» зареєстровано право приватної власності відповідача, з цільовим призначенням 01.06 - землі сільськогосподарського призначення, для колективного садівництва. Отже, волі держави на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2019 по справі №914/3224/16 та від 29.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 по справі №183/1617/16 відзначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У постанові від 15.10.2019 по справі №911/3749/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України вправі посилатись, зокрема, на незаконність розпорядження райдержадміністрації без заявлення вимоги про його недійсність, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на яке воно спрямоване. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.
Зважаючи на те, що земельна ділянка з кадастровим номером №4610165500:04:002:0057 вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, тому суд дійшов висновку, що існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.
Суд враховує, що формування земельних ділянок їх володільцем, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2019 по справі № 367/2022/15-ц).
Також суд зазначає, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).
За правилами статті 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі №911/3312/17 від 29.01.2019).
З огляду на викладене, вимога про витребування земельної ділянки є ефективним способом захисту.
Також, витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності, адже таке відбулось, у зв'язку з порушенням вимог Земельного кодексу України при отриманні відповідачем безоплатно у власність спірної земельної ділянки.
В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права законно набути права приватної власності та користування на спірну земельну ділянку у разі дотримання вимог Земельного законодавства при отриманні такої земельної ділянки. Натомість відповідач набув права власності у спосіб, який суперечить закону.
З огляду на викладене, право Львівської обласної державної адміністрації є порушено, і вона вправі витребовувати незаконно вилучену земельну ділянку.
У відзиві на позов відповідач зазначав, що ОК СТ «Лаванда» було створено ще у 1987 році як садівниче товариство Львівського облздороввідділу «Лаванда» і воно є правонаступником радгоспу «Львівський», якому раніше належала спірна земельна ділянка. Водночас доказів вказаного, відповідач не надав.
Натомість прокурор стверджує, що відповідач не є правонаступником, адже створений лише у 2007 році, і це підтверджується реєстраційною справою, копія якої є у матеріалах справи, а також судовими рішеннями (ухвала Залізничного районного суду м.Львова від 29.07.2020 та 20.05.2020), у яких суди, звільняючи ОСОБА_1. (голову ОК СТ «Лаванда») та ОСОБА_2. (архітектора Рудненської селищної ради) від кримінальної відповідальністю, зазначили, що при створенні обслуговуючого кооперативу умисно були внесені недостовірні дані.
Відтак суд вважає твердження відповідача такими, що не ґрунтуються на доказах, та обґрунтованою позицію прокурора та позивача про те, що при реєстрації кооперативу подано Статут, у п.1.8 якого внесені неправдиві відомості щодо видачі кооперативу державного акту на право користування земельною ділянкою.
Щодо позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).
Як уже зазначалося вище, матеріали справи свідчать про те, що позивач дізнався про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності лише з моменту його залучення Залізничним районним судом м.Львова в якості потерпілого під час розгляду справи №462/2491/20 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, адже у кримінальному провадженні, на яке у відзиві посилався відповідач досліджувались обставини неналежного виконання службових обов'язків працівником Рудненської селищної ради щодо підготовки рішення ради №629 від 04.12.2008 про передачу у приватну власність ОК СТ «Лаванда» земельних ділянок без врахування вартості зелених насаджень, що знаходились на таких ділянках.
Подання прокуратури м.Львова від 31.05.2011 та відповідь селищної ради на нього від 17.01.2012 стосувалося виключно питання сплати вартості лісових насаджень. Питання щодо належності земельної ділянки до державної власності не було предметом розгляду у згаданих провадженнях, про факт незаконної передачі Рудненською селищною радою спірної земельної ділянки та внесення до Статуту ОК СТ «Лаванда» недостовірних відомостей щодо даної земельної ділянки стало відомо у 2020 році під час розгляду Залізничним районним судом м.Львова справи № 462/3890/20.
З огляду на викладене, загальний строк позовної давності, при поданні позову прокурором та позивачем, не пропущено.
Щодо інших аргументів учасників провадження, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, оскільки не покладаються судом в його основу, позаяк не спростовують наведених висновків суду, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Враховуючи те, що відповідач набув право власності у спосіб, який суперечить закону, факт незаконного вибуття земельної ділянки за кадастровим №4610165500:04:002:0057 (дороги) - 2-го проїзду, площею 0,0414 га з державної власності підтверджується документально, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020 р.
Суд, виходячи із стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, дійшов висновку, що надані прокурором докази, про які суд вказував вище, є більш вірогідними. Відтак, позов підлягає до задоволення.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду Львівською обласною прокуратурою було сплачено судовий збір в сумі 3 147,87 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1707 від 28.09.2020.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.
Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 3 147,87 грн судового збору на користь Львівської обласної прокуратури.
Керуючись статтями 4, 13, 41, 45, 53, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Витребувати з приватної власності Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» (79031, м.Львів, вул.Стрийська, буд.71, кв.93; ідентифікаційний код 35620791) у державну власність на користь Львівської обласної державної адміністрації (79008, м.Львів, вул.Винниченка, буд.18; ідентифікаційний код 00022562) земельну ділянку за кадастровим №4610165500:04:002:0057, площею 0,0414 га.
3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Лаванда» (79031, м.Львів, вул.Стрийська, буд.71, кв.93; ідентифікаційний код 35620791) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; на рахунок №35211093000774 в ДКСУ м.Київ, МФО 820172, отримувач - Львівська обласна прокуратура, ідентифікаційний код 02910031) 3 147,87 грн судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повне рішення
складено 22.06.2021
Суддя Ю.О. Сухович