ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2021Справа № 910/488/21
За позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Дочірнього підприємства «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ»
про стягнення 13 153 551, 70 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Федорова С.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Онищенко І.П.;
від відповідача: Полішко Ю.О.;
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 13 153 551, 70 грн, з яких: 10 359 304, 46 грн основний борг, 967 168, 81 грн пеня, 832 344, 08 грн 3% річних та 994 734, 35 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 530, 612, 625, 953 Цивільного кодексу України, ст.193, 198 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1507000041/П019 від 01.07.2015, в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
25.01.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.02.2021.
19.02.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій банківських виписок.
24.02.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання.
У підготовче засідання 24.02.2021 з'явився представник позивача. Відповідач у засідання не з'явився, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 підготовче засідання відкладено на 16.03.2021.
12.03.2021 від представника позивача надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду від 24.02.2021.
15.03.2021 від представника відповідача надійшли клопотання про продовження строку підготовчого провадження, відкладення підготовчого засідання, врегулювання спору за участю судді та витребування доказів у позивача, а саме оригіналів банківських виписок щодо підтвердження часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Засідання призначене на 16.03.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено на 21.04.2021.
20.04.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання, для надання часу щодо врегулювання спору та укладення мирової угоди.
Також, 20.04.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення пені на 90%. В обґрунтування якого зазначено, що на відповідача державою покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам і релігійним організаціям та в населення перед відповідачем на даний час існує значна заборгованість. Окрім цього, підприємство є збитковим та позивачем не надано доказів щодо заподіяння йому збитків несвоєчасною сплатою послуг.
У підготовче засідання 21.01.2021 з'явилися представники сторін. Судом протокольно залишено без розгляду клопотання представника відповідача про продовження строку підготовчого провадження та відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про витребування доказів, з підстав її необґрунтованості. Також судом протокольно задоволено клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання 01.06.2021.
31.05.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву, подане разом з відзивом на позовну заяву.
01.06.2021 від представника позивача надішли заперечення на клопотання про зменшення розміру пені.
У підготовче засідання 01.06.2021 з'явилися представники сторін. Судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву та протокольно прийнято до розгляду заперечення представника позивача на клопотання відповідача про зменшення розміру пені. Також, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.06.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 23.06.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.
У судовому засіданні 23.06.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
02.07.2015 між позивачем (газотранспортне підприємство) та відповідачем (замовник) укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1507000031/П019 (надалі - договір) відповідно до п.1.1. якого газотранспортне підприємство зобов'язалося надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а замовник зобов'язався внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачених умовами договору.
Згідно з п. 3.1. договору послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами (надалі - акти наданих послуг).
У пункті 3.2. договору сторони погодили, що газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства.
Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються відповідно до даних газотранспортного підприємства (п 3.3 договору).
За умовами п. 3.4. договору акт наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.
Розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (п. 5.1. договору).
Тарифи, визначені в п. 5.1. договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуг буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами договору (п. 5.2. договору).
Вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг (п. 5.4. договору).
Відповідно до п. 5.5. договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, в якому буде здійснюватися транспортування газу. Остаточний розрахунок за надані в звітному періоді послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Газотранспортне підприємство і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором згідно з п. 7.1. договору несуть відповідальність у межах, передбачених законодавством.
Відповідно до п.7.3. договору в разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно з п. 11.1. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу з 01.07.2015 до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків, за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженими на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
На виконання умов договору позивачем у період з січня 2018 року по березень 2019 року надано відповідачу послуги на загальну суму 32 072 918, 45 грн, що підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами: від 31.01.2018 на суму 5 299 797, 04 грн, від 28.02.2018 на суму 5 312 021, 26 грн, від 31.03.2018 на суму 5 928 909, 28 грн, від 30.04.2018 на суму 1 134 128, 66 грн, від 31.05.2018 на суму 613 254, 50 грн, від 30.06.2018 на суму 548 664, 26 грн, від 31.07.2018 на суму 572 292, 74 грн, від 31.08.2018 на суму 509 288, 65 грн, від 30.09.2018 на суму 611 716, 48 грн, від 31.102.2018 на сум 1 188 230, 82 грн, від 30.11.2018 на суму 4 342 199, 58 грн, від 31.12.2018 на суму 5 978 991, 07 грн, від 31.01.2019 на суму 18 495, 07 грн, від 28.02.2019 на суму 10 461, 20 грн, від 31.03.2019 на суму 4 467, 84 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств (т.1, а.с. 21-35).
Відповідачем, у свою чергу, оплачено надані послуги частково в загальному розмірі 21 718 203, 69 грн, а саме: 19.04.2018 - 2 000 000, 00 грн, 10.05.2018 - 3 299 797, 04 грн, 06.08.2018 - 2 656 010, 63 грн, 14.08.2018 - 2 656 010, 63 грн, 02.10.2020 - 3 000 000, 00 грн, 10.10.2018 - 2 928 909, 28 грн, 05.11.2018 - 1 134 128, 66 грн, 23.11.2018 - 613 254, 50 грн, 26.12.2018 - 548 664, 26 грн, 16.01.2019 - 1 693 297, 87 грн, 16.01.2019 - 1 188 230, 82 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень (т.1, а.с.36-46) та банківськими виписками АБ «УКРГАЗБАНК» (т.1, а.с. 72-81).
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором у частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 10 359 304, 46 грн основного боргу, 967 168, 81 грн пені, 832 344, 08 грн 3% річних та 994 734, 35 грн інфляційних втрат.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що згідно зазначених вище актів, позивачем відповідачу було надано послуги на загальну суму 32 072 918, 45 грн, що на 4 689, 70 грн менше суми (32 077 608, 15 грн), що зазначена позивачем у позові, оскільки відповідно до акту наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2019 за березень 2019 року, що підписаний сторонами, позивачем було надано відповідачу послуги на суму 4 467, 84 грн, а не 9 157, 54 грн, як визначено в позові та розрахунку до нього.
Враховуючи, що позивачем не підтверджено належними та допустими доказами, що вартість наданих позивачем послуг за період з січня 2018 року по березень 2019 року складає саме 32 077 608, 15 грн, суд визнає обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи суму в розмірі 32 072 918, 45 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із п. 5.5. договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Остаточний розрахунок за надані у звітному періоді послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Отже, відповідач зобов'язаний був здійснювати остаточний розрахунок за надані позивачем послуги з транспортування природного газу до 20-го числа місяця, наступного за звітним.
Проте, відповідачем проведено частковий розрахунок з позивачем та сплачено за надані послуги лише 21 718 303, 69 грн. Залишилася несплаченою заборгованість у сумі 10 354 614, 76 грн (32 072 918, 45- 21 718 303, 69).
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем, як визнання ним основного боргу. Доказів сплати решти суми основного боргу в розмірі 10 354 614, 76 грн у суду немає та відповідачем не надано, в зв'язку з чим позов у частині стягнення основного боргу підлягає частковому задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 967 168, 81 грн пені нарахованої за загальний період за загальний період з 03.04.2019 по 17.12.2020.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 7.3. договору сторони погодили, що в разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку пені за актом за березень 2019 року враховано заборгованість у сумі 9 157, 54 грн, однак як установлено судом вище заборгованість за вказаним актом складає 4 467, 84 грн.
З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 03.04.2019 по 17.12.2020 підлягає стягненню з відповідача пеня в сумі 966 364, 06 грн.
Окрім цього, в зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 832 244, 08 грн розрахованих за період з 20.02.2018 по 17.12.2020 та 994 734, 35 грн інфляційних втрат за період з березня 2018 року по жовтень 2020 року.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені, викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вказана позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Дослідивши доданий до позову розрахунок 3% річних, судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних позивачем враховано останній день оплати (20 число місяця, наступного за звітним), а також за актом за березень 2019 року заборгованість у сумі 9 157, 54 грн, однак як установлено судом вище заборгованість за вказаним актом складає 4 467, 84 грн.
Відповідно до приписів статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку частина перша статті 255 Цивільного кодексу України).
При визначені періоду прострочення суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.11.2019 у справі №910/9096/18 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.06.2020 у справі №419/1965/18: "Прийменники "до" і "по" визначають кінцеву календарну дату чинності чи виконання чого-небудь, проте вони розрізняються лише сферами свого використання: "до" закріплений за офіційно-діловим стилем, а "по" - за розмовним. Інколи, щоб увиразити входження певної дати до встановленого терміну, додають прислівник "включно".
Тобто, оскільки умови договору визначена оплата послуг до 20 числа місяця, наступного за звітним, то саме ця дата є останнім днем оплати, а нарахування 3% річних починається з 21 числа місяця, наступного за звітним.
У зв'язку з чим судом було здійснено перерахунок 3% річних за загальний період з 21.02.2018 по 17.12.2020 та за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягають 3 % річних у сумі 829 915, 16 грн, а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Також, судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період та встановлено, що він є невірним.
У зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за період з березня 2018 року по жовтень 2020 року, з урахуванням існуючої заборгованості, відповідно до якого, сума яка підлягає стягненню з відповідача складає 994 582, 52 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім цього, відповідачем заявлене клопотання про зменшення розміру пені на 90%.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/1
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій обґрунтоване:
- покладенням державою спеціальних обов'язків щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям;
- неотриманням прибутку та наявністю значної заборгованості населення перед відповідачем;
- відсутністю в позивача збитків;
- збитковістю підприємства.
Оцінюючи обґрунтованість вищенаведених доводів відповідача, суд враховує, що відповідач є підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, майновий стан відповідача, яке відповідно до звітів про фінансові результати в 2019-2020 роках є збитковим підприємством, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період.
Крім того, суд враховує, що порушення виконання зобов'язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Беручи до уваги вищенаведені обставини, суд вважає обґрунтованим зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 %. У зв'язку з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру пені підлягає частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 483 182, 03 грн пені.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10 354 614, 76 грн основного боргу, 829 915, 16 грн 3% річних, 483 182, 03 грн пені та 994 582, 52 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ» (01103, місто Київ, вулиця Михайла Бойчука, будинок 4Б, ідентифікаційний код 39835779) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 10 354 614 (десять мільйонів триста п'ятдесят чотири тисячі шістсот чотирнадцять) грн 76 коп. основної заборгованості, 483 182 (чотириста вісімдесят три тисячі сто вісімдесят дві) грн 03 коп. пені, 829 915 (вісімсот двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн 16 коп. 3% річних, 994 582 (дев'ятсот дев'яносто чотири тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн 52 коп. інфляційних втрат та 197 182 (сто дев'яносто сім тисяч сто вісімдесят дві) грн 15 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 29.06.2021.
Суддя Я.А.Карабань