ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/5237/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗА ТРЕЙД" (03170, м. Київ, вул. Янтарна, буд. 6, код ЄДРПОУ 42726867)
про стягнення 58 835,16 грн,
Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗА ТРЕЙД" про стягнення 58 835,16 грн штрафних санкцій, з яких 14 069,29 грн пені та 44 765,87 грн штрафу за договором № 286/3/19/115 від 03.04.2019.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором № 286/3/19/115 від 03.04.2019 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби, в частині дотримання обумовлених сторонами строків поставки товару. У зв'язку із зазначеним позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 0, 1 % вартості непоставленого вчасно товару за період прострочення з 01.04.2020 до 21.04.2020, що складає 14 069,28 грн та штраф в розмірі 7 % від вартості непоставленого вчасно товару за прострочення понад 10 днів, що складає 44 765,87 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.04.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
14.04.2021 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5237/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
20.05.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що прострочення поставки товару за договором № 286/3/19/115 від 03.04.2019 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету) України було спричинено саме дією форс-мажорних обставин, поза волею відповідача та на які відповідач не міг вплинути, у зв'язку з чим ТОВ «РОЗА ТРЕЙД» є невинуватим та звільняється від відповідальності за наявне прострочення поставки. В обґрунтування заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву, відповідач вказував на те, що Кабінет Міністрів України, постановою № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020, запровадив ряд обмежень та заборон, зокрема: заборона регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів міжміським автомобільним транспортом; припинення роботи метрополітену; заборона проведення масових заходів, у яких бере участь понад 10 осіб; рекомендації громадянам дотримуватись 1,5 метрової дистанції один від одного; роботу в дистанційному режимі та рекомендації особам, які досягли 60-річного віку утримуватись від перебування в соціумі, які унеможливили виконання відповідачем зобов'язань відповідно до умов Договору, оскільки роботу в'язального, фарбувального та швейного цехів, що заподіяні у виробництві товару, неможливо перевести на дистанційну роботу, а труднощі з перевезенням працівників до робочих місць та розміщення обладнання на робочих місцях в цехах з дотриманням дистанції 1,5 метри тощо значно уповільнили і навіть частково загальмували виробничі процеси. Виправити ситуацію шляхом залучення субпідрядників відповідач не міг, оскільки всі партнери та субпідрядники перебували в таких самих обставинах. Відповідач також вказує на те, що про виникнення обставин, що унеможливлюють виконання зобов'язань за Договором, повідомив позивача листом від 18.03.2020 та зазначав про наявність форс-мажорних обставин у відповіді від 09.07.2020 на претензію позивача № 286/8/3595 від 18.05.2020, в підтвердження чого з відповіддю від 09.07.2020 позивачу надавався Сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-20-1401, відповідно до якого форс-мажорні обставини діяли з 17.03.2020 до 23.04.2020. Також, відповідач посилається на те, що відповідно до Актів приймального контролю товару за якістю № 1 від 21.04.2020 товар прийнято позивачем на контроль в повному обсязі 12.05.2020, а приймання за кількістю 8180 шт. завершено 21.04.2020, у зв'язку з чим, прострочення поставки товару не перевищило період дії форс-мажорних обставин, зазначений у Сертифікаті Торгово-промислової палати України № 3100-20-1401. Крім того, відповідач звертає увагу на співвідношення ціни товару, встановлену Додатковою угодою № 2 до Договору, та розміру неустойки, заявленої позивачем до стягнення, що при низькій ціні Договору, визначеної позивачем при відборі переможця торгів (переговірній процедурі) відкритих торгів, перетворює неустойку в тягар для відповідача.
01.06.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку на подачу відповіді на відзив.Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідач у відзиві зазначав про повідомлення 18.03.2020 Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про настання форс-мажорних обставин та запропоновано розглянути можливість продовження строків поставки, однак на підтвердження зазначених обставин позивачу не було надано жодного документу і, як наслідок, Міністерством оборони України не було погоджено відповідачу продовження строків поставки за Договором. Крім того, позивач звертає увагу, що термін дії самого Договору, відповідно до Додаткової угоди № 2 від 20.02.2020, було зазначено до 31.03.2020 та посилався на положення частини п'ятої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, діючій на момент укладання Додаткової угоди № 2 та повідомлення про існування форс-мажорних обставин), відповідно до якої, дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Таким чином, на думку позивача, всі посилання відповідача у відзиві спростовуються, оскільки термін дії поставки не було погоджено та продовжено, а відповідно до вимог Договору, термін його дії закінчився 31.03.2020. Сертифікат про форс-мажорні обставини було надано відповідачем 10.08.2020 - вже через 4 місяці як закінчився термін дії самого Договору. Позивач у відповіді на відзив також зазначив, що з огляду на положення частини першої статті 617 Цивільного кодексу України та частини другої статті 218 Господарського кодексу України, саме по собі включення до переліку форс-мажорних обставин карантину, не свідчить про те, що карантин автоматично звільняє сторону зобов'язання від відповідальності за невиконання його обв'язку. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер та при їх виникненні, сторона яка посилається на їх дію повинна довести це.
Клопотання позивача про поновлення строку обґрунтовано тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України продовжено дію карантину з 19.12.2020 до 30.06.2021. Відповідно до протоколу Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 20 від 18.03.2021 посилено карантинні обмеження. Рішенням Київської міської державної адміністрації на три тижні були введені заборони "червоної" зони та діяли транспортні обмеження - метро і наземний громадській транспорт працював в режимі спецперевезень - тільки за пропусками для працівників критичної інфраструктури.
Враховуючи зазначене, ситуацію, яка склалася в країні та встановленням Кабінетом Міністрів України на всій території України карантину, особливі умови роботи, встановлені для органів виконавчої влади, зокрема дистанційні умови, часті захворювання працівників Міноборони на короновірусну хворобу, а також відповідно до внесених змін до Розділу Х Господарського процесуального кодексу України "Прикінцеві положення", позивач просив суд визнати поважною причину пропуску строку подання відповіді на відзив та поновити строки.
Частинами першою та другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до частини першої статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Як вбачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву був отриманий позивачем 24.05.2021, про що свідчать відомості з реєстру поштового відправлення трекінг № 0303807260572 (https://ukrposhta.ua/).
У той же час відповідь на відзив із зазначеним в ній клопотанням про поновлення строку на її подачу подані позивачем до суду 01.06.2021, тобто без пропуску запропонованого строку на їх подачу.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що підстави для задоволення клопотання представника позивача про поновлення строку на подачу відповіді на відзив відсутні.
09.06.2021 від представника відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких останній проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у позові з підстав раніше викладених у відзиві на позовну заяву.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
03.04.2019 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РОЗА ТРЕЙД" (постачальник) було укладено Договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/19/115, за умовами якого постачальник зобов'язався у 2019 році поставити замовнику футболки та сорочки (18330000-1) (Фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2 та 3) (лот 2. Футболки (18332000-8) (Фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2), а замовник зобов'язався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі (п. 1.1. Договору).
Відповідно до Специфікації товару (п. 1.2. Договору) загальна кількість товару для постачання - 80 000 шт., вартістю 6 532 800,00 грн (з ПДВ). Строк (термін) постачання встановлено: Футболки (18331000-8) (Фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2): 20 000 шт. до 01.06.2019 (включно), 40 000 шт. до 21.07.2019 (включно); 20 000 шт. до 19.09.2019 (включно).
В подальшому, відповідно до ч. 5 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та на підставі пункту 11.5. Договору між Сторонами укладено Додаткову угоду №1 від 14.12.2019 до Договору, якою продовжено дію Договору до 31.03.2020 (включно) та укладено Додаткову угоду № 2 від 19.02.2020 щодо продовження дії Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початок року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в Договорі (укладеному в попередньому році), а саме 16 000 штук-до 31.03.2020 року.
За умовами п. 1.3. Договору постачальник самостійно закуповує сировину, матеріали та комплектуючі вироби (далі - матеріали) для виготовлення товару.
Товар постачається партіями, які формуються відповідно до рознарядки та ростовки Міністерства оборони України, які є невід'ємними частинами цього Договору. При формуванні кожної партії товару має бути витримана пропорційність за розмірами, яка встановлена ростовкою Міністерства оборони України (п. 1.6. Договору).
У матеріалах справи наявні рознарядка Міністерства оборони України за специфікацією на 2020 рік (Додаток № 1 до додаткової угоди № 2 від 19.02.2020), а також ростовка Міністерства оборони України за специфікацією на 2020 рік (Додаток № 2 до додаткової угоди № 2 від 19.02.2020).
Відповідно до п. 2.1. Договору, здійснення контролю за якістю товару складається з таких етапів: перевірка виготовлення товару; перевірка контрольного зразка; приймальний контроль товару.
Пунктом 2.2. Договору встановлено, що постачальник письмово повідомляє представника замовника Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України про початок та місце виготовлення товару і місце зберігання матеріалів. Після отримання повідомлення представник замовника протягом трьох робочих днів розпочинає перевірку виготовлення товару.
За результатами перевірки складається акт перевірки виготовлення товару. У разі позитивних результатів перевірки перевірені зразки товару клеймуються у місцях їх маркування. За відсутності місця для клейма або в разі неприпустимості нанесення клейма на зразки товару клейма наносяться на тару та на кожний примірник акту приймального контролю за якістю.
Згідно з п. 2.3. Договору представник постачальника у присутності представника замовника здійснює відбір зразків матеріалів з кожної партії.
Постачальник протягом двох робочих днів після складання акту відбору зразків матеріалів надає відібрані зразки до випробувальної лабораторії, акредитованої Національним агентством з акредитації України на технічну компетентність та незалежність, для проведення перевірки на відповідність вимогам нормативної або технічної документації за власний рахунок.
Згідно з п.4.1. Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі), але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
За змістом п. 5.1. Договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений у специфікації Договору (п.1.2).
Згідно з п. 5.2. Договору місцем поставки товару є об'єднані центри забезпечення Тилу Збройних Сил України згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід'ємною частиною Договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.
Датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару (п. 5.3. Договору).
Пунктом 6.3.1. Договору на постачальника покладено обов'язок забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.
Відповідно до п. 10.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 17.12.2019, Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 березня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар у кількості 8 180 штук, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 21.04.2020 на суму 639 512,40 грн, актом № 1 приймального контролю за якістю від 21.04.2020.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем встановлених термінів постачання футболок у кількості 8180 штук на суму 639 512,40 грн відповідно до Додаткової угоди № 2 від 19.02.2020 до Договору, які мали бути поставлені до 31.03.2020, а натомість фактично поставлені відповідачем 23.04.2020. У зв'язку з цим на підставі п. 7.3.4. Договору позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 14 069,29 грн та штраф у розмірі 44 765,87 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що прострочення поставки товару було спричинене дією форс-мажорних обставин, а тому відповідач є невинуватим та звільняється від відповідальності за порушення умов Договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, у Додатковій угоді № 2 від 19.02.2020 до Договору сторони погодили поставку товару на 2020 рік, а саме: Футболки (1833100-8) (Фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного полотна, вид 2) 1 042400,00 (без ПДВ) - у строк (термін) до 31.03.2020 (включно).
На виконання умов Договору (з урахуванням вказаної Додаткової угоди № 2 від 19.02.2020 до Договору) постачальник поставив, а покупець прийняв товар - Футболки (1833100-8) (Фуфайка (з короткими рукавами) з трикотажного бавовняного полотна, вид 2) у кількості 8180 штук, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 21.04.2020 на суму 639512,40 грн, актом № 1 приймального контролю за якістю від 21.04.2020.
Відповідно до посвідчення № 92 на акті № 1 приймального контролю за якістю, вказану партію товару було поставлено відповідачем 23.04.2020, тобто, із простроченням встановленого умовами Договору терміну на 22 днів.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №903/545/17 від 11.05.2018.
Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013)
У п. 7.3.4. Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.
Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, на підставі вказаного положення Договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за період прострочення 22 діб пеню у розмірі 14 069,29 грн та штраф у розмірі 44 765,87 грн.
Однак, відповідач наполягає на необхідності звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань на підставі статей 614, 617 ЦК України, оскільки це сталося внаслідок випадку дії форс-мажорних обставин, що підтверджується Сертифікатом Торгово-промислової палати України № 3100-20-1401 від 10.08.2020.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У пунктах 8.1-8.3. Договору сторони встановили, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-Промисловою палатою України та регіональними Торгово-Промисловими палатами.
Як зазначає відповідач у відзиві, він попередив позивача про виникнення форс-мажорних обставин та неможливість своєчасного виконання зобов'язання за Додатковою угодою № 2 від 19.02.2020 до Договору № 286/3/19/115 від 03.04.2019 та запропонував розглянути можливість продовження строків поставки, що підтверджується листом 18.03.2020.
Позивач в свою чергу у відповіді на відзив вказав, що на підтвердження зазначених вище обставин не було надано жодного документу. Як наслідок, Міністерством оборони України не було погоджено відповідачу продовження строків поставки за договором.
Отже, вказаним твердженням позивач визнав факт отримання від відповідача повідомлення про неможливість виконання зобов'язань за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили.
Таким чином, відповідачем повідомлено позивача про не можливість виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили (введення карантину відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211) у встановленому п.8.2. Договору порядку.
При цьому, всупереч твердженням позивача суд зазначає, що Договором не передбачено обов'язку до вказаного повідомлення додавати докази на підтвердження існування форс-мажорних обставин, достатньо лише повідомлення.
Як було вказано вище, у п. 8.3. Договору сторони вказали, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-Промисловою палатою України та регіональними Торгово-Промисловими палатами.
Приписами частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" обставини непереборної сили визначено як форс-мажорні обставини, що є надзвичайними та невідворотними обставинами, які об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Перелік обставин, які можуть вважатися форс-мажорними, визначено частиною другою статті 14-1 цього Закону, однак, такий перелік не є вичерпним.
Так, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Аналогічне визначення форс-мажорних обставин міститься у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (далі - Регламент). Форс-мажорними можуть бути визнані ті обставини, які не зазначені у вищенаведеному переліку, проте відповідають критеріям форс-мажорних згідно з положеннями пункту 6.9 цього Регламенту, не суперечать законодавству України і узгоджені сторонами у договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.
Пунктом 6.9 Регламенту передбачено, що надані Заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов'язання або до настання відповідного обов'язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання Заявником своїх конкретних зобов'язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).
В постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 зроблено висновок про те, що:
- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України.
Обставини, на які посилається сторона правочину як на форс-мажорні (обставини непереборної сили), мають характеризуватися усією сукупністю ознак, визначених наведеними положеннями.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань за договором з посиланням на дію форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) суди мають виходити з того, що сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з Регламентом, є документом, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), тобто є доказом, який має оцінюватися судом поряд з іншими, наданими учасниками справи доказами, відповідно до статті 86 ГПК України.
Положеннями зазначеної статті передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 910/1931/19.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем на підтвердження обставин, які відповідно до пункту 8.1. Договору, звільняють його від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором, було подано сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-20-1401 від 10.08.2020 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Вказаним сертифікатом засвідчено Товариству з обмеженою відповідальністю "РОЗА ТРЕЙД" наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, щодо обов'язку поставити товар. Період дії таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 17.03.2020, дата закінчення - 23.04.2020.
З огляду на викладене, виходячи з наведених норм законодавства та умов Договору, зазначені у Сертифікаті № 3100-20-1401 від 10.08.2020 обставини мають безумовний характер невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору щодо поставки товару відповідно до Додаткової угоди № 2 від 19.02.2020 до Договору, невиконання яких входить до предмета доказування у цьому спорі.
Отже, за наведених обставин суд доходить висновку, що наданий відповідачем Сертифікат № 3100-20-1401 від 10.08.2020 є свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору у період з 17.03.2020 по 23.04.2020 відповідно до положень ст.617 ЦК, ст. 218 ГК України, а саме, стягнення неустойки - штрафу та пені.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача як на підставу для задоволення позову на те, що вказаний сертифікат був виданий та наданий відповідачу лише 10.08.2020, тобто, через 4 місяці після закінчення терміну дії договору, оскільки це не впливає на його дійсність та можливість прийняття судом в якості належного доказу засвідчення факту існування форс-мажорних обставин.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову Міністерства оборони України відмовити повністю.
Позивач - Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "РОЗА ТРЕЙД" (03170, м. Київ, вул. Янтарна, буд. 6, код ЄДРПОУ 42726867)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.06.2021
Суддя І.О. Андреїшина