ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/6170/21
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Столична Енергокомпанія ТК"
до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000"
про стягнення 9 874,41 грн.
Представники сторін: не викликалися.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Столична Енергокомпанія ТК" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення 9 874,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки №13-04 від 13.04.2020 року, на виконання умов якого позивачем поставлено відповідачу товар.
В порушення умов договору відповідач оплатив поставлений товар з простроченням.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 4 821,31 грн., пеню в розмірі 2 182,13 грн, три проценти річних в розмірі 545,38 грн., інфляційне збільшення в розмірі 2 325,59 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Вищезазначена ухвала отримана відповідачем 28.04.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 01054 80065383.
28.04.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
12.05.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд зменшити розмір витрат ТОВ "Столична Енергокомпанія ТК" на професійну правничу допомогу до 1 500,00 грн., зменшити розмір штрафних санкцій на 70%, відмовити позивачу в задоволенні позову.
18.05.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Також, зазначено, що відповідачем не доведено жодних обставин, які б слугували причиною зменшення розміру штрафних санкцій.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
13.04.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю "Столична Енергокомпанія ТК" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (покупець) укладено договір поставки №13-04.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві певний товар, а покупець зобов'язується прийняти замовлений товар та своєчасно оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до п.5.1 договору термін постачання товару протягом 3 днів на склад постачальника.
Датою постачання є дата розвантаження та прийняття за кількістю та якістю товару, одержаного покупцем за товарно-транспортною накладною від транспортної організації чи отримання товару на складі постачальника, чи доставка на склад покупця з оформленням відповідних документів (п.5.5 договору).
Відповідно до п.6.4 договору сума договору складається з вартості всіх партій товару, поставлених покупцю за цим договором.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем у безготівковому порядку, в національній валюті, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.6.5 договору).
Датою оплати товару вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію товару, на розрахунковий рахунок постачальника (п.6.6 догвору).
Частинами 1-2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з п.6.7.1 договору оплата за партію товару, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином: в загальному порядку виконується 100% передплата.
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 48 294,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними підписаними сторонами, а саме:
- №1688 від 21.09.2020р. на суму 7 059,19 грн.,
- №1689 від 21.09.2020р. на суму 290,04 грн.,
- №1690 від 21.09.2020р. на суму 1 339,56 грн.,
- №1695 від 21.09.2020р. на суму 7 926,02 грн.,
- №1696 від 21.09.2020р. на суму 7 362,32 грн.,
- №1749 від 24.09.2020р. на суму 910,08 грн.,
- №1751 від 24.09.2020р. на суму 12 345,40 грн.,
- №1755 від 24.09.2020р. на суму 5 210,02 грн.,
- №1756 від 24.09.2020р. на суму 5 851,87 грн.
Суд погоджується з твердженням позивача щодо того, що відповідач повинен оплатити за поставлений товар не пізніше дня поставки такого товару.
Як зазначено позивачем, станом на дату написання даної позовної заяви відповідач оплатив за вказаними видатковими накладними у розмірі 48 294,50 грн., проте з простроченням, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:
- №185 від 18.01.2021р. на суму 10 099,08 грн.;
- №186 від 19.01.2021р. на суму 5 967,12 грн.;
- №187 від 20.01.2021р. на суму 7 362,32 грн.;
- №729 від 03.02.2021р. на суму 5 271,42 грн.;
- №996 від 10.02.2021р. на суму 5 000,00 грн.;
- №1136 від 16.02.2021р. на суму 5 000,00 грн.;
- №1307 від 22.02.2021р. на суму 5 000,00 грн.;
- №1429 від 25.02.2021р. на суму 5 851,87 грн.;
- №1652 від 09.03.2021р. на суму 5 210,02 грн.
Факт отримання товару по договору та оплати з простроченням відповідачем не заперечувався.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 4 821,31 грн., пеню в розмірі 2 182,13 грн., 3% річних в розмірі 2 325,59 грн., інфляційні збитки в розмірі 2 325,59 грн. нараховані по 08.03.2021 року.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п.9.2 договору у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару та пеню у розмірі у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен прострочений день і протягом всього періоду існування боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 2 182,13 грн., штрафу в розмірі 4 821,31 грн., трьох процентів річних в розмірі 545,38 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2 325,59 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 70%. В обґрунтування чого зазначає, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій надмірно великий та, що у позовній заяві відсутні відомості щодо понесення позивачем збитку у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за договором.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2020 року у справі №910/8698/19 зазначив, що відповідно до наведених у цій постанові положень частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій (неустойки) є саме правом, а не обов'язком суду.
Дане право реалізується судом з огляду на конкретні обставини справи та з урахуванням наявних у ній доказів. При цьому довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідача). Водночас, всупереч наведеним у касаційній скарзі доводам, на іншого учасника справи (позивача) не покладався обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань: адже сам встановлений судом факт такого несвоєчасного виконання вже був достатньою підставою для застосування штрафних санкцій, а вимог щодо відшкодування шкоди позивач у цій справі не заявляв.
Тобто, сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав зменшення розміру штрафних санкцій на 70%, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У відповідності до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
На підтвердження понесення витрат, позивачем надано:
- договір про надання правничої допомоги №16/03/2021-2 від 16.03.2021, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Столична Енергокомпанія ТК" (замовник) та адвокатом Фомічов Андрій Володимирович, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати останньому правничу допомогу, що стосуються стягнення в судовому порядку заборгованості за договором поставки №13-04 від 13 квітня 2020 року укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Столична Енергокомпанія ТК" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000", в порядку та на умовах, визначених договором.
Вартість послуг правничої допомоги у суді першої інстанції складає 5 (п'ять) тисяч гривень. Обрахунок послуг та їхня вартість наведена у додатку №1 (специфікація) (п.2.1 договору).
- специфікацію від 16.03.2021 (додаток №1), в якій зазначено, що сторони вирішили погодити вид та вартість правничої допомоги згідно п.2.1 договору в розмірі 5 000,00 грн.
- акт прийому-передачі наданих послуг від 02.04.2021 року на суму 5 000,00 грн.,
- платіжне доручення №367 від 05.04.2021 на суму 5 000,00 грн. з призначенням платежу: «правнича допомога, що стосується стягнення в судовому порядку заборгованості згідно рахунку 1 від 02.04.2021р. без ПДВ»,
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3823 від 30.07.2009 року на ім'я Фомічова Андрія Володимировича,
- довіреність від 17.03.2021 року видану ТОВ "Столична Енергокомпанія ТК" , зокрема на ім'я Фомічова Андрія Володимировича,
- ордер серія КВ №833528 від 15.04.2021р.
За приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, з наведеного вбачається, що позивачем надано суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи у розмірі 5 000,00 грн, при цьому судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо неспівмірності розміру заявлених витрат на правову допомогу та фактично наданих послуг з огляду на їх необґрунтованість.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (01133, м. Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 29, ідентифікаційний код 31111758) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Столична Енергокомпанія ТК" (04136, м. Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок 1-3, офіс 319, ідентифікаційний код 42668816) штраф в розмірі 4 821 (чотири тисячі вісімсот двадцять одна) грн. 31 коп., пеню в розмірі 2 182 (дві тисячі сто вісімдесят дві) грн. 13 коп., три проценти річних в розмірі 545 (п'ятсот сорок п'ять) грн. 38 коп. , індекс інфляції в розмірі 2 325 (дві тисячі триста двадцять п'ять) грн. 59 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. М. Мудрий