ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2021Справа № 910/18400/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕКСТТРЕЙД" (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 81, кв. 2, код ЄДРПОУ 40289067)
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227)
про зобов'язання припинити дії та стягнення коштів у розмірі 715 578,54 грн,
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Дідик С.Є.
від відповідача: Верещагіна А.О.
Приватне підприємство "НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" про зобов'язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору № 0617-02024 від 30.05.2019 про надання послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 715 578,54 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.12.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
04.12.2020 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18400/20. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 16.12.2020.
Також 04.12.2020 на розгляд Господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного підприємства "НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД" про забезпечення позову шляхом заборони Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі 910/18400/20 вживати по відношенню до Приватного підприємства "НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД" заходи, передбачені розділом 1.7 Правил ринку, які затверджено постановою № 307 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 заяву Приватного підприємства "НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД" про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.
У судовому засіданні 16.12.2020 представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості представити суду відзив на позовну заяву.
Представником позивача заперечень не наведено.
Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 16.12.2020 оголошено перерву до 13.01.2021.
28.12.2020 до суду від відповідача засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що наведений висновок позивача, відносно протиправного нарахування послуг за договором на обсяги експортованої електричної енергії, суперечить чинному законодавству та не узгоджується з умовами договору. Відповідач зазначає, що п.4.1. договору не містить вичерпного переліку підстав для визначення планового та фактичного обсягів послуги, як помилково вважає позивач, та не виключає обсяги експортованої електричної енергії з обсягу послуги, що підлягає оплаті за договором. Тобто відповідач зазначає, що п. 4.1. договору не звільняє позивача як електропостачальника від обов'язку оплачувати послугу з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт.
Також відповідач у відзиві зазначає, що твердження позивача про виставлення відповідачем платіжних документів та документів фінансової звітності 8 частині обсягів експортованої електричної енергії начебто всупереч умовам договору та чинного законодавства є необґрунтованими та спрямовані на уникнення від виконання своїх зобов'язань перед ОСП щодо оплати отриманої послуги. Крім того, відповідач зазначає, що безпідставним є посилання позивача на ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, адже плата за послугу з передачі електричної енергії не є митом, а є платою за надані оператором системи передачі послуги. Отже, при нарахуванні вартості послуг з передачі електричної енергії відповідач не порушує міжнародних зобов'язань України. Також відповідач зазначає, що заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов'язання Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 30.05.2019 № 0617-02024 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії не є ефективною.
12.01.2021 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначає, що він не надавав і ПрАТ «НЕК Укренерго» не погоджував повідомлення щодо планового обсягу передачі електроенергії за січень, лютий, серпень, вересень 2020 року. У позивача взагалі відсутні зареєстровані точки комерційного обліку відповідно до додатка № 2 договору, оскільки позивач не здійснює постачання електричної енергії споживачам. Таким чином, оплата послуг на передачу електричної енергії при здійсненні експортних операцій не передбачена договором, а розрахунки оплати за вказані послуги здійснені відповідачем поза його межами. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до вимог Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 309, який регулює взаємовідносини ПрАТ «НЕК «Укренерго» і користувачів системи передачі, відповідач не надає послугу з передачі електричної енергії при здійсненні експортних операції з продажу електричної енергії. Також позивач ще раз наголошує на тому, що ані договором, ані Кодексом системи передачі, а ні будь - якими іншими нормативно - правовими актами не передбачено право відповідача на нарахування оплати за послуги з передачі електричної енергії при експортних операціях з електричною енергією, а сплачені позивачем кошти є безпідставно набутими та такими, що підлягають поверненню. Позивач у відповіді на відзив зазначає, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України, та є перешкодою для інтеграції України з Європейським енергетичним товариством.
У судовому засіданні 13.01.2021 представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості ознайомитися з відповіддю на відзив.
Представником позивача заперечень не наведено.
У судовому засіданні 13.01.2021 оголошено перерву до 03.02.2021.
19.01.2021 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли доповнення до відповіді на відзив на позовну заяву.
Також 02.02.2021 представником відповідача через канцелярію суду подано пояснення по справі.
У підготовчому судовому засіданні 03.02.2021 присутніми учасниками судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.02.2021.
У судовому засіданні 17.02.2021 представником позивача підтримано позовні вимоги у повному обсязі, представником відповідача проти позовних вимог надано заперечення.
У судовому засіданні 17.02.2021 оголошено перерву до 03.03.2021.
22.02.2021 від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надійшла заява про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки остання здійснює контроль за дотриманням законодавства учасниками ринку, у зв'язку з рішенням у даній справі може виникнути кризова ситуація у вигляді розбалансування ринку електричної енергії через порушення платіжного балансу на балансуючому ринку електричної енергії, крім того, у НКРЕКП можуть виникнути підстави для внесення змін до постанов НКРЕКП, якими встановлюється тариф на послуги з передачі електричної енергії.
Через відділ діловодства суду 02.03.2021 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із хворобою представника позивача - адвоката Дідика Сергія Євгеновича.
Сторони участь своїх представників у засідання суду 03.03.2021 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином.
Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
Розглянувши матеріали заяви про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, господарський суд зазначає таке.
За переконанням суду, заявлене позивачем клопотання про залучення третьої особи безпідставно, суд не вбачає необхідності у залученні цієї особи до участі у справі, оскільки рішення у цьому спорі не вплине на права та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Отже, за наведених обставин, у задоволенні заяви Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, суд відмовив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 відкладено розгляд справи на 17.03.2021.
У судовому засіданні 17.03.2021 позивачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 17.03.2021 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 14.04.2021.
У судовому засіданні 14.04.2021 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 19.05.2021.
У судовому засіданні 19.05.2021 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 16.06.2021.
16.06.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2021 відкладено судове засідання на 23.06.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 23.06.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у засіданні суду 23.06.2021 проти позовних вимог заперечили в повному обсязі.
23.06.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 року як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 року № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство".
НЕК "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п.5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року № 802, п. 3.2 Статуту НЕК "Укренерго".
НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Приватне підприємство «НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД», яке у подальшому було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальність "НЕКСТТРЕЙД", є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.11.2019 № 2356.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Згідно з абз 2 п. 1.3.5. "Правила ринку", затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі Правила ринку), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом систем передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила роздрібного ринку).
Згідно з приписами п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс систем передачі), укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.
Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.
30.05.2019 року між Державним підприємством "Національна енергетична компанія Укренерго" (ОСП) та Приватним підприємством «НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД» (надалі - Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕКСТТРЕЙД") було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0617-02024, відповідно до якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (п. 1.1. договору).
Умови вищезазначеного договору є типовими та затверджені Постановою НКРЕКП №309 від 14.03.2018 "Про затвердження Кодексу системи передачі".
Відповідно до п. 3.1. договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет.
За умовами пункту 4.1. договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги.
Визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ООСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Згідно з умовами п. 6.5. договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідачем на адресу позивача були направлені наступні рахунки-фактури:
- №0617-02024/04/02/2020 від 04.02.2020 за послугу з передачі електричної енергії за січень 2020 року на суму 506 666, 16 грн, разом з Актом приймання-передачі послуги;
- №0617-02024/04/03/2020 від 04.03.2020 за послугу з передачі електричної енергії за лютий 2020 року на суму 71 981,28 грн (з зазначенням боргу станом на 29.02.2020), разом з Актом приймання-передачі послуги;
- №0617-02024/04/09/2020 від 04.09.2020 за послугу з передачі електричної енергії за серпень 2020 року на суму 49 006, 92 грн, разом з Актом приймання- передачі послуги;
- № 0617-02024/05/10/2020 від 05.10.2020 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2020 року на суму 87924,18 грн, разом з Актом приймання- передачі послуги.
Кошти на загальну суму 715 578,54 грн були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №2038 від 25.05.2020 на суму 578 647,44 грн, №2396 від 11 вересня 2020 на суму 49006,92 грн та №2538 від 22 жовтня 2020 на суму 87924,18 грн.
Також до матеріалів справи долучено Акт звірки розрахунків №0617-02024/03/2020 за III квартал 2020.
12.10.2020 позивачем на адресу відповідача надіслано Повідомлення про оскарження вартості послуги з передачі електричної енергії, відповідно до п.6.6. договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0617-02024 (вих.№ 1020/32), в якому позивач заначив, що рахунок-фактура від 05.10.2020 №0617-02024/05/10/2020 та Акт приймання-передачі послуги за вересень 2020року є неправомірними та суперечать умовам договору та положенням Кодексу системи передачі та просило здійснити перерахунок і повернути безпідставно сплачені кошти за передачу електричної енергії за попередні періоди, а саме:
За січень 2020 року - 506 666, 16 грн;
За лютий 2020 року - 71 981, 28 грн;
За серпень 2020 року - 49 006, 92 грн.
Листом за вих. № 01/37844 від 20.10.2020 відповідач повідомив ТОВ "НЕКСТТРЕЙД", що у НЕК «УКРЕНЕРГО» відсутні підстави для проведення перерахунку наданих у січні, лютому та серпні 2020 послуг з передачі електричної енергії та задоволення вимог щодо повернення коштів.
Позивач у позовній заяві зазначає, що виходячи з умов договору, обсяг наданих НЕК "Укренерго" послуг з передачі, який є підставою для розрахунків, повинен визначатися виключно на підставі фактичних обсягів споживання електричної енергії споживачами позивача. Водночас, умови договору не передбачають включення до обсягів послуг з передачі, обсягів експортованої електричної енергії (тобто обсягів які не пов'язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача), оскільки такі послуги НЕК "Укренерго" не надаються. Між тим, НЕК "Укренерго" всупереч умовам договору нараховує позивачу плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та надсилає позивачу рахунки і Акти приймання-передачі послуг із включенням послуг, які фактично не надавались. Отже, включення НЕК "Укренерго" до рахунків та актів приймання-передачі послуг обсягів експортованої електричної енергії безпосередньо порушує права позивача та умови договору. Позивачем виставлені відповідачем рахунки оплачувались для запобігання набуття статусу "Переддефолтний" та в подальшому "Дефолтний", що унеможливило б здійснення господарської діяльності.
Враховуючи порушення прав позивача, яке виявляється у зловживанні НЕК "Укренерго" своїм монопольним становищем шляхом нарахування заборгованості за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, які фактично не надаються, позивач звернувся в суд з позовом в якому просить суд зобов'язати НЕК "Укренерго" зобов'язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору № 0617-02024 від 30.05.2019 про надання послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 715 578,54 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 630 Цивільного кодексу України обумовлено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі.
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" - державним кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Міждержавна лінія електропередачі - лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Отже, в розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
За приписами п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальником є суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб'єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Таким, чином положеннями п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", ст.1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій "передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.
Тобто нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами договору про надання послуг з передачі електричної енергії № №0617-02024 від 30.05.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010 року (набув чинності для України 01.02.2011) встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита. Зокрема в ст. 41 зазначено, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Пункт 1 не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.
При цьому, що відповідно до ст. 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: Нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього Договору означають i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
При цьому, відповідно до ст. 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств. Якщо з деяких питань тлумачення цих судів не існує, то Рада Міністрів може надати вказівки стосовно тлумачення цього Договору. Рада Міністрів може доручити це завдання Постійно діючій групі високого рівня. Такі вказівки не впливають на будь-яке тлумачення нормативно-правової бази Європейського Співтовариства Судом чи Судом першої інстанції на більш пізньому етапі.
Так відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 року щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства слід зазначити, що ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів.
Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст.41. Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку з вивезенням товарів на іншу територію. Існуючі мита або заходи еквівалентної дії, які застосовуються в Україні, як зазначено у Додатку І-C до цієї Угоди, повинні поступово анулюватися протягом перехідного періоду відповідно до Графіку, включеного до Додатку І-C до цієї Угоди. У разі внесення змін до митного законодавства України зобов'язання, взяті відповідно до Графіку, що міститься у Додатку І-C до цієї Угоди, залишатимуться чинними на основі відповідності опису товарів. Україна може застосовувати спеціальні заходи щодо вивізного (експортного) мита на умовах, визначених у Додатку І-D до цієї Угоди. Дія таких спеціальних заходів закінчиться наприкінці періоду, встановленого для такого товару у Додатку І-D до цієї Угоди.
Таким чином, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до обсягу електричної енергії, за який нараховується плата згідно договору № 1377-02073 від 26.11.2019.
Згідно з приписами ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У частинах 1 та 2 статті 4 ГПК України закріплено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Системний аналіз чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що у вказаних процесуальних нормах ідеться саме про законний інтерес і за своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює існування зазначеної категорії інтересу і надання інтересу законної (легітимної) охорони.
У рішенні від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.
Таким чином, "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Тобто, неправомірні дії НЕК "Укренерго" порушують також охоронюваний законом інтерес позивача на отримання послуг за договором без включення обсягів послуг з експорту.
За положеннями ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні таких спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
Отже, можна зробити висновок, що порушені, невизнані або оспорювані права можуть бути захищені судом у такий спосіб, який має бути у будь-якому випадку ефективним, тобто спрямованим на реальний захист та відновлення порушеного права.
Враховуючи все вищенаведене та беручи до уваги те, що незаконне нарахування відповідачем додаткової плати за передачу електричної енергії при експорті впливає на позивача як експортера та постачальника електричної енергії та порушує його права та інтереси, а тому на думку суду, вони можуть бути належним чином відновлені лише у визначений позивачем спосіб, який є ефективним та відповідає нормам чинного законодавства України, тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині заявлених вимог про зобов'язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0617-02024 від 30.05.2019 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 715 578,54 грн.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи платіжних доручень: №2038 від 25.05.2020 на суму 578 647,44 грн, №2396 від 11 вересня 2020 на суму 49006,92 грн, №2538 від 22 жовтня 2020 на суму 87924,18 грн, грошові кошти на загальну суму 715 578,54 грн були сплачені позивачем відповідачу з призначенням платежу: за послуги передачі електричної енергії згідно договору № 0617-02024 від 30.05.2019.
Однак, як було встановлено судом вище, нарахування відповідачем сплачених позивачем сум не передбачені умовами договору № 0617-02024 від 30.05.2019, та були нараховані безпідставно на підставі укладеного між сторонами договору і в супереч його умовам та нормам чинного законодавства, в тому числі міжнародного (ратифікованого Україною). Оплата ж була здійснена позивачем з метою уникнення негативних наслідків, передбачених законодавством у разі наявності заборгованості за договором № 0617-02024 від 30.05.2019.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Таким чином суд констатує, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Водночас суд наголошує, що наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Оскільки фактично у позивача на підставі договору № 0617-02024 від 30.05.2019 відсутній був обов'язок сплачувати кошти у розмірі 715 578,54 грн, то вони є набутими відповідачем безпідставно та підлягають поверненню.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду №910/6611/19 від 03.03.2020, №904/4018/19 від 10.06.2020.
Оскільки позивач звернувся до суду з відповідною вимогою про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 715 578,54 грн, то вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕКСТТРЕЙД" в цій частині визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосудця, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"' (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227) припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0617-02024 від 30.05.2019 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕКСТТРЕЙД" (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, 81, кв. 2, код ЄДРПОУ 40289067) безпідставно отримані кошти у розмірі 715 578 (сімсот п'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) 54 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 835 (дванадцять тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн 68 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Повний текст рішення складено 29.06.2021
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Суддя І.О. Андреїшина