ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/3275/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпечна" (19251, Черкаська обл., Жашківський р-н, с. Безпечна, вул. Центральна, 37, код ЄДРПОУ 34678814)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна Компанія-Алебри" (02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, 6-А, оф. 16, код ЄДРПОУ 39901254)
про стягнення 65 153,20 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Безпечна» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясна Компанія-Алебри» про стягнення 65 153,20 грн, з яких: 52 074,00 основного боргу, 6 627,16 грн пені, 2 306,95 грн трьох відсотків річних та 4 145,09 грн інфляційних втрат за договором поставки № 2205191 від 22.05.2019.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.03.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
23.03.2021 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 запропоновано позивачу подати письмові пояснення з належними та допустимими доказами, з яких би вбачалось чому платіжні доручення №289 від 03.09.2019 та № 290 від 03.09.2019 містять призначення платежу: «згідно рах. №47 від 02.09.2019», тоді як предметом спору є вимога про стягнення заборгованості за рахунком на оплату № 1 від 03.09.2019; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Безпечна" строк для подачі письмових пояснень протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
18.06.2021 через відділ діловодства суду позивач подано пояснення по справі, в яких останній зазначає, що причиною того, що у платіжних дорученнях ТОВ «М'ясна компанія-Алебри» від 03.09.2019 року № 289 та 290, а також у довіреності від 02.09.2019 року № 9/2-1 зазначено рахунок ТОВ «Безпечна» № 47 від 02.09.2019 року є те, що дійсно позивачем виставлявся даний рахунок для попередньої оплати згідно попередніх домовленостей сторін на суму 990 000,00 грн з ПДВ, проте після того, як фактично відбулася поставка свиней у кількості 200 голів, вага яких становила більше ніж планувалося спочатку на 1 052 кг. (( 1052 кг х 41,25 грн. без ПДВ) + 20% ПДВ = 52 074 грн. з ПДВ) позивачем було виставлено покупцеві поточний рахунок за поставлені свині від 03.09.2019 року № 1 на загальну суму 1 042 074,00 грн з ПДВ. Таким чином позивач зазначає, що відповідач фактично отримав 200 голів свиней на загальну суму 1 042 074 грн з ПДВ, про що свідчать відповідна видаткова та товарно-транспортна накладні, які містяться в матеріалах справи, а різниця вартості поставлених свиней у розмірі 52 074 грн з ПДВ залишилася не сплаченою.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.03.2021 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Безпечна" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясна Компанія-Алебри" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 2205191, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця свиней живою вагою та/або ВРХ, а покупець - прийняти та оплатити його згідно умов цього договору (п.1.1. договору).
Згідно з п. 3.1. договору поставки, поставка та приймання товару, зазначеного в п.1.1. даного договору, здійснюється партіями протягом всього терміну дії договору на умовах EXW згідно ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року шляхом його передачі покупцеві у приміщенні продавця, за адресою, що додатково узгоджується сторонами.
Відповідно до п. 5.2. та 5.3. покупець зобов'язаній оплатити 100% вартості товару (партії товару) до моменту його відвантаження продавцем. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.
Позивач у позовній заяві зазначає, що 03.09.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Безпечна» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «М'ясна компанія-Алебри» 200 голів свиней на відгодівлі на загальну суму 1 042 074,00 грн з ПДВ.
На підтвердження даної поставки позивачем до матеріалів позовної заяви надано видаткову накладну № 1від 03.09.2019 року, довіреність ТОВ «М'ясна компанія-Алебри» №9/2-1 від 02.09.2019 року, товарно-транспортну накладну № БП-1від 03.09.2019 року.
Для оплати вказаної партії товару позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 1 від 03.09.2019 року на загальну суму 1 042 074,00 грн з ПДВ.
Позивач у позовній заяві зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясна Компанія-Алебри" здійснило оплату за свині на відгодівлі згідно з вказаним вище рахунком 03.09.2019 року в розмірі 500 000,00 грн з ПДВ, відповідно до платіжного доручення № 289 від 03.09.2019 та 03.09.2019 року в розмірі 490 000,00 грн з ПДВ, відповідно до платіжного доручення № 290 від 03.09.2019.
Позивачем складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 03.09.2019 року № 2/2 на загальну суму 1 042 074,00 грн з ПДВ.
Таким чином, позивач зазначає, що відповідач оплатив позивачеві за поставлені свині лише 990 000,00 грн з ПДВ, а частина вартості свиней в розмірі 52 074,00 грн з ПДВ залишилася не сплаченою.
З метою досудового врегулювання спору, позивач надіслав відповідачу претензію № 1 від 03.02.2021 року, відповіді на яку станом на день подання даної позовної заяви не отримав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач зобов'язання щодо повної оплати товару не виконав, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 52 074,00 грн.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% в розмірі 2 306,95 грн, пеню у розмірі 6 627,16 грн та інфляційних збитків у розмірі 4 145,09 грн.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що позивач на розрахунковий рахунок відповідача перерахував 990 000,00 грн, відповідно до платіжного доручення №289 від 03.09.2019 та № 290 від 03.09.2019, з призначенням платежу: «згідно рах. №47 від 02.09.2019».
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надані позивачем пояснення по справі, судом встановлено, що позивачем виставлявся рахунок № 47 від 02.09.2019 для попередньої оплати згідно попередніх домовленостей сторін на суму 990 000,00 грн з ПДВ (200 голів).
Як зазначає позивач, після того, як фактично відбулася поставка свиней у кількості 200 голів, вага яких становила більше, ніж планувалося спочатку на 1 052 кг (( 1052 кг х 41,25 грн без ПДВ) + 20% ПДВ = 52 074,00 грн з ПДВ), позивачем було виставлено покупцеві поточний рахунок за поставлені свині від 03.09.2019 року № 1 на загальну суму 1 042 074,00 грн з ПДВ.
Позивачем долучено до матеріалів справи копію рахунку № 47 від 02.09.2019 року.
Отже, відповідач фактично отримав 200 голів свиней на загальну суму 1 042 074,00 грн з ПДВ, про що свідчать відповідна видаткова та товарно-транспортна накладні, які містяться в матеріалах справи, а різниця вартості поставлених свиней у розмірі 52 074,00 грн з ПДВ залишилася не сплаченою.
В матеріалах справи міститься довіреність №9/2-1 від 02.09.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна Компанія-Алебри", відповідно до якої остання видана відповідачем для отримання від позивача «цінностей за рахунком №47 від 02.09.2019».
Судом встановлено, що вказана у видатковій накладній продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі «отримав» та скріплено відбитком печатки відповідача.
Таким чином, позивач виконав свої договірні зобов'язання за даним договором у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаному договорі продукцію.
Також до матеріалів позовної заяви позивачем додано податкову накладну від 03.09.2019, відповідно до якої загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість становить 1 042 074,00 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпечна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна Компанія-Алебри" та про стягнення 52 074,00 грн основного боргу за договором поставки №2205191 від 22.05.2019.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також пеню у розмірі 6 627,16 грн, 3% річних у розмірі 2 306,95 грн та збитки від інфляції у розмірі 4 145,09 грн, нарахованих за період з 03.09.2019 по 31.01.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п.7.3. договору у разі прострочення оплати товару покупцем, покупець сплачує постачальнику неустойку в формі пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.
Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 6 627,16 грн.
Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Зазначене помилково не враховано позивачем при здійсненні розрахунку, як і те, що для нарахування інфляційних втрат необхідно, щоб прострочення виконання зобов'язання у місяці, в якому діє відповідний індекс інфляції, мало місце.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлена до стягнення сума 3 % річних є арифметично правильною та обґрунтованою.
За розрахунком суду розмір втрат від інфляції є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Отже, стягненню з відповідача підлягає 2 306,95 грн 3 % річних та 4 145, 09 грн втрат від інфляції.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна Компанія-Алебри" (02141, м. Київ, вул. Руденко Лариси, 6-А, оф. 16, код ЄДРПОУ 39901254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпечна" (19251, Черкаська обл., Жашківський р-н, с. Безпечна, вул. Центральна, 37, код ЄДРПОУ 34678814) суму основного боргу у розмірі 52 074 (п'ятдесят дві тисячі сімдесят чотири) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 2 306 (дві тисячі триста шість) 95 коп., пеню у розмірі 6 627 (шість тисяч шістсот двадцять сім) грн 16 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 4 145 (чотири тисячі сто сорок п'ять) грн 09 коп. та судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.06.2021
Суддя І.О. Андреїшина