ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.06.2021Справа № 910/16418/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21"
про визнання внесків необґрунтованими, визнання рішення загальних зборів такими, що порушують права та інтереси "технічної меншості" співвласників, визнання рішення загальних зборів таким, що не відповідає кошторису, скасування рішення загальних зборів в частині,
Учасники справи:
від позивача: Корсаков С.В.,
від відповідача: Розпаченюк А.С.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" з позовом про визнання внесків необґрунтованими, визнання рішення загальних зборів такими, що порушують права та інтереси "технічної меншості" співвласників, визнання рішення загальних зборів таким, що не відповідає кошторису, скасування рішення загальних зборів в частині.
Вказана позовна заява з доданими до неї документами сформована заявником в системі "Електронний суд" 26.10.2020 та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 26.10.2020 за вх. № 16418/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 №910/16418/20 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
30.10.2020 через систему "Електронний суд" заявником подано заяву про усунення недоліків та уточнення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/16418/20 позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявникові.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/16418/20 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у справі №910/16418/20 скасовано, справу №910/16418/20 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 24.02.2021.
03.02.2021 через систему "Електронний суд" позивачем подано додаткові пояснення у справі (заява про уточнення додаткової позовної вимоги 6).
22.02.2021 через систему "Електронний суд" позивачем подано додаткові пояснення у справі (заява про збільшення позовних вимог).
24.02.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про забезпечення судових витрат та письмові пояснення.
В підготовче засідання 24.02.2021 з'явився позивач та представник відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2021 повернуто ОСОБА_1 додаткові пояснення від 30.10.2020 (уточнення позовних вимог (додаткова вимога 6)) з додатками, додаткові пояснення від 03.02.2021 (заява про уточнення додаткової позовної вимоги 6) з додатками, додаткові пояснення від 22.02.2021 (заява про збільшення позовних вимог) з додатками у справі № 910/16418/20.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив поновити відповідачу строк для подання відзиву (письмові пояснення подані відповідачем до суду 24.02.2021) та долучити письмові пояснення до матеріалів справи.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву на 24.03.2021, встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив протягом 7 днів з дня отримання відзиву та надати пояснення щодо заяви про забезпечення судових витрат протягом 7 днів з дня її отримання.
26.02.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
01.03.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.
02.03.2021 від позивача до суду надійшла заява про зміну підстав позову (про заміну підстав вимоги 1).
04.03.2021 від позивача до суду надійшла заява про зміну підстав позову (про залишення вимоги 2 без розгляду), додаткові пояснення (заява про зміну підстав вимоги 4), заява про зміну підстав позову (про заміну підстав вимоги 1).
09.03.2021 від позивача до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку на долучення доказів та заява про зміну підстав позову (про зміну підстав вимоги 1).
11.03.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів.
14.03.2021 від позивача до суду надійшли додаткової пояснення у справі (заява про залишення вимоги 3 без розгляду).
23.03.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.
24.03.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про забезпечення судових витрат.
В підготовче засідання 24.03.2021 з'явився позивач та представник відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 заяви ОСОБА_1 про залишення без розгляду вимог 2 та 3 позовної заяви задоволено, позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог 2 та 3 залишено без розгляду.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання відповідача про забезпечення судових витрат від 24.02.2021 залишити без задоволення.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача від 09.03.2021 задовольнити, поновити строк на подання доказів, долучити докази до матеріалів справи.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив, заяву позивача від 02.03.2021 про зміну підстав позовних вимог 1 та 4 залишити без розгляду.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив заяву позивача від 04.03.2021 про зміну підстав позову залишити без розгляду через непідтримання її позивачем.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив заяву позивача про зміну підстави вимоги-1 прийняти до розгляду.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив заяву позивача про зміну підстав вимоги-4 прийняти до розгляду.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 31.03.2021.
24.03.2021 від відповідача до суду надійшла заява про забезпечення судових витрат.
31.03.2021 від відповідача до суду надійшли заперечення на заяву позивача про витребування доказів.
В підготовче засідання 31.03.2021 з'явився позивач та представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив заяву позивача задовольнити, поновити строки на подання клопотання про витребування доказів, у задоволенні клопотання про витребування доказів відмовити у зв'язку з безпідставністю.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.04.2021.
19.04.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про надання можливості об'єднання вступного слова позивача із з'ясуванням обставин позову.
В судове засідання 21.04.2021 з'явився позивач та представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання позивача від 19.04.2021 задовольнити.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти судове засідання на 24.05.2021.
11.05.2021 до суду від позивача надійшли пояснення.
18.05.2021 до суду від позивача надійшов додаток до пояснення.
24.05.2021 до суду від позивача надійшли питання, які позивач має наміри поставити відповідачу.
24.05.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення на заяви та пояснення позивача по суті позовних вимог.
В судове засідання 24.05.2021 з'явився позивач та представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 14.06.2021.
28.05.2021 до суду від позивача надійшла підсумкова аргументація заключного слова позивача.
14.06.2021 до суду від відповідача надійшли додаткової пояснення.
14.06.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на додаткові пояснення відповідача.
В судове засідання 14.06.2021 з'явився позивач та представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив додаткові пояснення відповідача та відповідь позивача на додаткові пояснення відповідача не приймати до розгляду на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України.
В судовому засіданні позивач підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 14.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
14.06.2016 як юридична особа було зареєстровано Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" (надалі також - Об'єднання) за адресою: 03115, м. Київ, Анатолія Петрицького, 21.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
01.08.2019 відбулися загальні збори Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21", оформлені протоколом № 1 від 16.082018, на яких було прийнято, зокрема, такі рішення:
1. Вступити до складу учасників (засновників) Асоціації Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Відпочинок" (ЄДРПОУ 41785963) та набути статусу члена Асоціації;
2. Затвердити кошторис ОСББ «Петрицького 21» на період з 01 вересня 2019 року по 31 грудня 2020 в редакції, запропонованій Ініціативною групою ОСББ «Петрицького 21» (додаток № 1 до протоколу);
3. Затвердити та встановити з 01 вересня 2019 року обов'язкові внески та платежі для співвласників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку № 21 по вулиці Петрицького (додаток № 1 до протоколу);
3.1 разовий платіж на формування вступного внеску до АОСББ «Відпочинок» в сумі 500 (п'ятсот) грн. 00 з однієї квартири/нежитлового приміщення зі строком оплати до 15 вересня 2019 року (включно);
3.3. щомісячний платіж для забезпечення пропускного режиму та організації охорони будинку та прибудинкової території в сумі 150 (сто п'ятдесят) грн. 00 коп. з однієї квартири/нежитлового приміщення зі строком оплати до 15-го числа (включно) місяця, наступного за звітним (розрахунковим);
3.4. щомісячний платіж для забезпечення диспетчеризації (консьєрж-служби) в сумі 150 (сто п'ятдесят) грн. 00 коп. з однієї квартири/нежитлового приміщення зі строком оплати до 15-го числа (включно) місяця, наступного за звітним (розрахунковим).
Звернувшись до суду з цим позовом, з урахуванням заяв про залишення без розгляду вимог 2 та 3 позовної заяви, наразі позивач просить суд:
- визнати необґрунтованими визначені Загальними Зборами ОСББ "Петрицького 21" 01.08.2019, оформленими Протоколом № 1 від 16.08.2019 (п.3, 3.1, 3.3, 3.4), внески співвласників б.21 для забезпечення управління, утримання та експлуатації багатоквартирного будинку та прибудинкової території б.21 вул. Петрицького, а саме: вступний внесок до АОСББ "Відпочинок" в розмірі 500 грн. з квартири; додатковий внесок за послуги охорони б.21 та прибудинкової території в розмірі 150 грн. з квартири та додатковий внесок за послуги консьєржів в розмірі 150 грн. з квартири;
- скасувати Рішення Загальних зборів ОСББ б.21 від 01.08.2019, оформленого Протоколом №1 від 16.08.2019 в частині п.3, 3.1, 3.3, 3.4 Протоколу №1 від 16.08.2019.
В обґрунтування вказаних позовних вимог, відповідно до заяв про зміну підстав позову, поданих до суду 04.03.2021 та 09.03.2021, позивач посилається на те, що Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Статутом на відповідача покладений обов'язок забезпечувати та сприяти співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами. Розрахунок розміру вступного внеску до АОСББ "Відпочинок" мав бути доведений відповідачем до співвласників 6.21 та погоджений співвласниками б. 21 на загальних зборах, однак, відповідач довів лише сам розмір вступного внеску ОСББ 6.21 в сумі 54000 грн. та розмір індивідуального вступного внеску для співвласників 6.21 після розподілу в сумі 500,00 грн., в Кошторисі ОСББ 6.21 без надання співвласникам 6.21 відповідних обґрунтувань розрахунку розміру вступного внеску в сумі 54 000,00 грн. Отже, співвласникам не було належним чином обґрунтовано розмір вступного внеску, не було обґрунтовано ціну вступу ОСББ 6.21 до АОСББ.
Крім того, розмір додаткових внесків на охорону та службу консьєржів, обраховувався відповідно до витрат на охорону та службу консьєржів. Послуги охорони та службу консьєржів надаються відповідно умов договорів, укладених з охоронною службою та службою консьєржів. Розмір додаткових внесків обраховувався відповідно до цін цих договорів. Наявність договорів, укладених з надавачами/виконавцями послуг охорони та послуг консьєржів, та вільний доступ співвласників 6.21 до цих договорів для ознайомлення і є обґрунтуванням розрахунку розміру додаткових внесків, але вимоги позивача про надання йому для ознайомлення договори, укладені з надавачами/виконавцями послуг охорони та послуг консьєржів були відхилені відповідачем.
Також позивач зазначає, оскільки послуги охорони та послуги служби консьєржів надаються відповідно за укладеними з надавачами/виконавцями послуг охорони та послуг консьєржів договорами, то обсяг зобов'язань співвласників 6.21 (позивача) за цими договорами розподіляється пропорційно до частки співвласника 6.21 (позивача) відповідно норм ст.8 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Отже, розподіл витрат, які включаються в розмірі індивідуальних додаткових внесків на охорону та службу консьєржів мав би обґрунтовуватися підставами положень Статуту ОСББ 6.21 та норм ст. 8 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», але відповідач застосував інший, незаконний, а значить і необґрунтований спосіб розподілу витрат на послуги на охорону та службу консьєржів, що призвело до необґрунтованого розміру індивідуальних додаткових внесків позивача, тобто, відповідачем не було виконано вимоги норм ст. 4 вказаного Закону та положення п.3 Розділу II Статуту ОСББ 6.21 щодо забезпечення отримання послуг співвласниками 6.21 (позивачем) за обґрунтованими цінами.
Отже, рішення Загальних зборів ОСББ б.21 від 01.08.2019, оформлене п.3, 3.1, 3.3, 3.4 Протоколу №1 від 16.08.2019, щодо порядку/способу розподілу вступного внеску до АОСББ та додаткових внесків (на охорону та службу консьєржів) за принципом «з однієї квартири», а не «за площею», не відповідають нормам законодавства та положенням Статуту ОСББ б.21.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог, прийняття спірних рішень відбулося в межах встановленого законом та Договором порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Частиною 1 статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (тут і надалі - в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних із діяльністю об'єднання.
Згідно з ч. 1 ст. 85 Цивільного кодексу України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 Цивільного кодексу України).
Враховуючи наведені вище приписи Закону, ОСББ є юридичною особою, створеною власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна, а тому спір у даній справі є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи і повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки як зазначалось раніше, позивач є власником квартири у багатоквартирному будинку, а спір стосується захисту його права як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на його думку, прийняттям рішень, що стосуються діяльності юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 у справі №462/2646/17 та від 02.10.2019 у справі №501/1471/16-ц.
За приписами ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
Загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об'єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників.
Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: затвердження статуту об'єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління об'єднання; питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті об'єднання, договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд; визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та членів правління; визначення обмежень на користування спільним майном; обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном багатоквартирного будинку повністю або частково асоціації; прийняття рішень про заснування інших юридичних осіб або участь у товариствах.
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Стаття 16 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначає, що об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту об'єднання: утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність; приймати рішення про надходження та витрати коштів об'єднання; визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об'єднання; укладати договори; виступати замовником робіт з капітального ремонту, реконструкції багатоквартирного будинку; встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати для виконання статутних завдань господарче забезпечення діяльності об'єднання в порядку, визначеному законом; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів; захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об'єднання; встановлювати сервітути, здавати в оренду допоміжні приміщення та інше спільне майно багатоквартирного будинку.
Загальні збори об'єднання мають право делегувати асоціації, до якої входить об'єднання, частину повноважень своїх органів управління.
Об'єднання може стати засновником (членом) асоціації.
У ст. 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.
Спори щодо визначення частки співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, експлуатацію, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку вирішуються в судовому порядку.
Аналогічне викладеному положення міститься і у п. 2 розділу IV Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21", відповідно до якого частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного, ремонтного та інших фондів, встановлюються загальними зборами об'єднання відповідно до законодавства та цього Статуту.
Як визначено у ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", асоціація об'єднань співвласників багатоквартирного будинку (далі - асоціація) - юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", до складу асоціації входять об'єднання, а у ст. 16 цього Закону визначено, що об'єднання може стати засновником (членом) асоціації.
У ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) визначено, що управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку;
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
За приписами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», обсяг зобов'язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов'язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласник звільняється від відповідальності за договором, який є обов'язковим для всіх співвласників, якщо доведе, що належним чином виконав відповідні обов'язки співвласника.
Обсяг зобов'язань та відповідальності кожного співвласника за договором про надання комунальної послуги визначається відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Як встановлено у ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», витрати на управління багатоквартирним будинком включають:
1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;
2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;
2-1) витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності;
3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення;
4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) визначено, що до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Як вбачається з змісту ст. 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та п. 2 розділу IV Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21", імперативно встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності саме на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку.
Натомість, суд зазначає, що визначені у протоколі № 1 від 16.08.2018 платежі на формування вступного внеску до АОСББ «Відпочинок», для забезпечення диспетчеризації (консьєрж-служби) та для забезпечення пропускного режиму та організації охорони будинку та прибудинкової території до вказаних внесків та платежів не належать, в тому числі і не являються платежами на утримання будинку, з огляду на визначення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, надане статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Водночас, частиною 2 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» надано рішенням зборів співвласників право визначати інший порядок розподілу витрат на управління багатоквартирним будинком, аніж розподіл між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника.
Так само, у п. 2 розділу IV Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" визначено, що порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного, ремонтного та інших фондів встановлюються загальними зборами об'єднання відповідно до законодавства та цього Статуту.
Тобто, з огляду на надане законодавством та Статутом право загальним зборам відходити від принципу пропорційності при встановленні розмірів внесків на управління багатоквартирним будинком, за виключенням наведених вище, у даному випадку це було правомірно здійснено на власний розсуд загальними зборами Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" при прийнятті спірних рішень.
Відповідні рішення, вказані у пунктах 3, 3.1, 3.3, 3.4 Протоколу загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" № 1 від 16.08.2019, прийняті кваліфікованою більшістю усіх співвласників, а саме, 61 співвласником, загальна площа квартир/нежитлових приміщень яких становить 6 183,1 кв.м., в той час як всього у зборах взяли участь 98 співвласників, яким належать квартири та (або) нежитлові приміщення багатоквартирного будинку площею 6 696,20 кв.м., що складає 90,7836% загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень будинку.
Отже, оспорювані рішення не можна вважати прийнятими з порушенням норм чинного законодавства та Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21".
Щодо тверджень позивача про необґрунтований розмір внесків встановлених у пунктах 3, 3.1, 3.3, 3.4 Протоколу загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Петрицького 21" № 1 від 16.08.2019, а саме: на формування вступного внеску до АОСББ «Відпочинок», для забезпечення пропускного режиму та організації охорони будинку та прибудинкової території, для забезпечення диспетчеризації (консьєрж-служби), суд зазначає, що такі його доводи не можуть бути підставою для скасування оспорюваних рішень, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази незаконності визначених загальними зборами внесків, встановлення яких належить до компетенції загальних зборів.
Натомість, посилання позивача на необґрунтованість внесків мають характер власних припущень позивача, що ґрунтуються на його доводах про ненадання відповідачем саме позивачу відповідної інформації щодо природи походження, принципу порядку/способу розподілу внесків.
При цьому, суд звертає увагу, що у випадку порушення відповідачем прав позивача як співвласника, на його думку, щодо отримання інформації про діяльність об'єднання, він не позбавлений здійснити захист такого права за допомогою відповідних способів захисту.
Суд також звертає увагу, що рішенням загальних зборів 16.08.2019 було затверджено кошторис ОСББ «Петрицького 21» на період з 01 вересня 2019 року по 31 грудня 2020, у якому якраз встановлені внески для забезпечення пропускного режиму та організації охорони будинку та прибудинкової території, для забезпечення диспетчеризації (консьєрж-служби), які позивач вважає незаконними. За відсутності доказів протилежного вбачається, що це рішення загальних зборів про затвердження кошторису є дійсним.
Поряд з викладеним суд зазначає про безпідставність посилань позивача в обґрунтування звернення до суду за захистом порушеного права на те, що спірні рішення, порушують також права і інших співвласників, оскільки у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронюваного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.
Отже, особа вправі звернутися до суду за захистом саме свого суб'єктивного порушеного права з метою його відновлення, а не за захистом прав інших осіб, які її на це не уповноважували, та, яким про це, очевидно у даному випадку, навіть і не відомо.
У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, стверджуючи про порушення вимог закону при прийнятті оспорюваних рішень, саме позивач несе тягар доказування цих обставин, чого у даному випадку належною доказовою базою здійснено не було.
З огляду на викладене, суд наразі дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування рішення загальних зборів ОСББ б.21 від 01.08.2019, оформленого Протоколом №1 від 16.08.2019 в частині п.3, 3.1, 3.3, 3.4 Протоколу №1 від 16.08.2019, у зв'язку з недоведеністю.
Крім того, суд зазначає, що окремою підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання необґрунтованими визначених Загальними Зборами ОСББ "Петрицького 21" 01.08.2019, оформленими Протоколом № 1 від 16.08.2019 (п.3, 3.1, 3.3, 3.4), внесків співвласників б.21 для забезпечення управління, утримання та експлуатації багатоквартирного будинку та прибудинкової території б. 21 вул. Петрицького (на формування вступного внеску до АОСББ «Відпочинок», для забезпечення пропускного режиму та організації охорони будинку та прибудинкової території, для забезпечення диспетчеризації (консьєрж-служби), є таке.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до числа яких належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
За призначенням способи захисту можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, наявності якого вимагає ця стаття, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2018 у справі № 927/522/17.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині визнання необґрунтованими внесків не відповідає встановленим законодавством способам захисту та не призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб, а у разі її задоволення не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Суд зазначає, що встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу та не може бути предметом окремої позовної вимоги, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд наразі дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, не стягується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29.06.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко