ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/4401/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Виробничо- комерційної фірми «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, село Лиманка, Ж/М Чорноморка, вул. Побратимів, 9/5) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 7) про стягнення 402889,16 грн
Без виклику сторін
19.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Виробничо- комерційної фірми «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» про стягнення 402889,16 грн передана 22.03.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 402 889,16 грн, з яких: сума основної заборгованості 232 221,17 грн, штрафну санкцію у розмірі 170 667,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» зобов'язань за договором поставки № 1042 від 30.10.2020 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою суду від 25.03.2021 позовну заяву Виробничо комерційної фірми «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, село Лиманка, Ж/М Чорноморка, вул. Побратимів, 9/5) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 7) про стягнення 402889,16 грн - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
12.04.2021 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
06.05.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач позовні вимоги в частині нарахування основної заборгованості визнає в повному обсязі, а саме у сумі 232 221,17 грн. проте заперечує, щодо нарахування штрафної санкції у розмірі 170 667,99 грн. зазначає, що по суті нарахована штрафна санкція є пенею та її розрахунок здійснений не вірно.
19.05.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення пені відповідно до якого відповідач просив зменшити розмір стягуваної неустойки до розмірі 1,00 грн.
Позивач правом подання відповіді на відзив на позовну заяву не скористався.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
У зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. у період з 22.06.2021 року по 25.06.2021 року у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 29.06.2021 року.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Між Виробничо-комерційною фірмою «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Виробничо-комерційна фірма «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді ТОВ, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» (далі ТОВ «Київський завод металовиробів», Покупець), було укладено договір поставки №1042 від 30.10.2020 р. (далі Договір).
Відповідно до умов цього Договору, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити на умовах цього Договору продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар). Перелік, асортимент, кількість, ціна та вартість Товару узгоджуються Сторонами щодо кожної партії Товару та зазначаються у відповідному Рахунку-фактурі, який є невід'ємною частиною даного Договору (пункт 1.1., 1.2. Договору)
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Поставка Товару здійснюється на умовах ЕХW (місце поставки: склад ПОСТАЧАЛЬНИКА: м. Одеса). Інші умови поставки повинні бути узгоджені Сторонами шляхом складання відповідної додаткової угоди.
Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього Договору. (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до пункту 3.3. Договору, строк поставки узгоджується Сторонами.
Зобов'язання Постачальника вважається виконаним у момент, коли Товар наданий у розпорядження Покупця (пункт 3.4 Договору).
У відповідності до пункту 3.5 Договору, перехід права власності на Товар відбувається в момент передачі Товару на складі ПОСТАЧАЛЬНИКА та підтверджується шляхом підписання накладних уповноваженими представниками Сторін. Ризик випадкового знищення або пошкодження Товару переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Товару у місці поставки.
Ціна Товару є договірною та вважається узгодженою Сторонами в момент виставлення, складання Рахунку-фактури на кожну партію Товару. Загальна сума договору визначається як сума вартості всіх партій Товару, поставлених згідно цього Договору (пункт 5.1 Договору).
Розділом 6 Договору, зокрема пунктами 6.1 та 6.2 останнього передбачено, що оплата товару здійснюється відповідно до виставленого Рахунку-фактури. Платежі за даним договором здійснюються в національній валюті України, на умовах стовідсоткової передплати.
Ціна на товар визначається Сторонами в Рахунку-фактурі на момент передачі партії товару. У випадку придбання товару на умовах стовідсоткової передплати ціна зазначена в рахунку-фактурі не підлягає зміні. У випадку придбання товару на умовах відстрочення платежу ціна на вже поставлений товар може бути змінена Продавцем в односторонньому порядку залежно від показників, що зумовлюють ціну (собівартість, затрати, зміна офіційних курсів тощо).
У розділі 7 Договору сторони передбачили відповідальність за порушення умов Договору, так пунктами 7.1-7.3 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, а у випадках, не передбачених цим договором - відповідно до чинного законодавства України.
У випадку порушення Покупцем будь-якого грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів, встановленого цим Договором, останній зобов'язаний сплатити штрафну санкцію у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення. Дана вимога є зрозумілою Сторонами, Сторони досягли згоди щодо незмінності вищезазначеного пункту.
Сплата Стороною та (або) відшкодування збитків, завданих порушенням Договору, не звільняє її від обов'язку виконати цей Договір в натурі.
Пунктом 9.1-9.2 Договору встановлено, що усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами.
Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства.
Пунктом 10.1 Договору встановлено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2021 року. Цей договір вважається продовженим на кожен наступний строк тривалістю в 1 (один) календарний рік, якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення його строку дії не надішле іншій стороні письмове повідомлення про намір припинити його дію.
Вищевказаний договір підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень.
На виконання умов договору позивачем було поставлено продукцію на загальну суму 232 221,17 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:
№3194 від 16.11.2020 р. на суму 116 567,34 грн.,
№3196 від 13.11.2020 р. на суму 115 653,83 грн.
Проте, всупереч умовам договору поставки відповідачем у встановлені строки продукція не була оплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладених між сторонами договорів поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи, що відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в якому останній визнає позов у розмірі 232 221,17 грн, суд приходить до наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (надалі також ГПК України) відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 2 ст. 191 ГПК України до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (п. 4 ст. 191 ГПК України).
Суд враховує, що заява про визнання позову підписана уповноваженою особою - керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» Брославець Генадієм Анатолійовичем. Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у графі відомостей про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи зазначено - відомості відсутні, а отже визнання основної заборгованості у розмірі 232 221,17 не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Крім того представником позивача до матеріалів позовної заяви було долучено Гарантійний лист вих № 291220-1 від 29.01.2020 відповідно до якого відповідач гарантував оплатити за поставлений товар залишок коштів у розмірі 349 925,43 грн. в строк до 31.01.2021.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 232 221,17 грн.
В той же час, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення грошову санкцію у розмірі 170 667,99 грн за видатковою накладною 3196 від 13.11.2020 за період прострочення з 13.11.2020 по 26.02.2021 та за накладною 3194 від 16.11.2020 за період прострочення з 16.11.2020 по 26.02.2021.
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), а відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами частини 1 статті 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
В пункті 7.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення Покупцем будь-якого грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів, встановленого цим Договором, останній зобов'язаний сплатити штрафну санкцію у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення. Дана вимога є зрозумілою Сторонами, Сторони досягли згоди щодо незмінності вищезазначеного пункту.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 №917/889/17.
Відтак, передбачена сторонами у пункті 7.2 договору відповідальність Покупця за прострочення оплати за договором у вигляді штрафної санкції у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення
При цьому для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене та те, що умовами договору сторони передбачили відповідальність замовника за порушення строків оплати у вигляді сплати штрафної санкції і розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожний день прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня», суд прийшов до висновку що позивач має право на застосування штрафних санкцій (пені) до відповідача у зв'язку з порушенням останнім строку оплати.
Позивач, враховуючи, що відповідач допустив прострочення оплати отриманих послуг, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.2 договору, нарахував пеню, з урахуванням шестимісячного строку, встановленого статтею 232 Господарського кодексу України, в розмірі 1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення в сумі 170 667,99 грн, а саме на суму боргу 232 221,17 грн за видатковою накладною 3196 від 13.11.2020 за період прострочення з 13.11.2020 по 26.02.2021 на суму 115 623,83 грн. та за накладною 3194 від 16.11.2020 на суму 116 567,36 грн. за період прострочення з 16.11.2020 по 26.02.2021.
Втім, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 15.05.2018 у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 у справі №904/631/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за видатковою накладною 3194 від 16.11.2020 на суму 116 567,36 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 2795,94 грн. за видатковою накладною 3196 від 13.11.2020 на суму 115623,83 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 2849,13 грн. за розрахунком суду, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, а саме на суму боргу 115 623,83 грн за період з 14.12.2020 по 26.02.2021 в сумі 2849,13 грн та на суму боргу 116 567,36 грн за період з 15.07.2019 по 26.02.2021 в сумі 2795,94 грн.
Таким чином, загальна сума пені за порушення строку оплати, яка підлягає стягненню з відповідача, за розрахунком суду, становить 5645,07 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 165 022,92 грн позивачу належить відмовити.
Стосовно клопотання відповідача щодо зменшення пені до однієї гривні, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем та те, що право на стягнення пені самостійно встановлено сторонами у Договорі, і хоча основний борг відповідачем визнано повністю, проте, даний випадок не є винятковим, а тому, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, підстави для зменшення розміру неустойки відсутні.
Крім того, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати в т.ч. ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Вказані обставини встановлюються на підставі поданих боржником доказів.
З огляду на те, що відповідач не погашав основний борг вчасно, у зв'язку з чим стягнення цим рішенням 5645,07 грн. пені не можна вважати безпідставним збагаченням позивача, відповідно клопотання відповідача про зменшення пені не підлягає до задоволення.
Суд враховує також правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, суд звертає увагу сторони, що зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.18 постанови від 19.03.2019р. у справі № 910/3652/18).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та закриття провадження у справі щодо частини заявлених позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Оскільки заява про визнання позовних вимог у розмірі 232 221,17 грн було подано представником відповідача разом з відзивом на позовну заяву 06.05.2021
Враховуючи положення статті 252 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться, суд вважає визнання позову в частині 232 221,17 грн. такими, що подана початку розгляду справи по суті.
Позивачем при зверненні з позовом було сплачено 6 043,36 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 349 від 10.03.2021.
Враховуючи часткове задоволення судом позовних вимог, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків від судового збору, сплаченого при поданні позову з урахуванням визнання позову відповідачем, тобто 1 741,67 грн.
Решта судового збору, сплаченого позивача при поданні позову, в розмірі 3625,60 грн. покладається на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.74, 129, 191, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України та п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод металовиробів» (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 7, ідентифікаційний код 40474834) на користь Виробничо- комерційної фірми «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, село Лиманка, Ж/М Чорноморка, вул. Побратимів, 9/5, ідентифікаційний номер 30708258) заборгованість у розмірі 232 221 (двісті тридцять дві тисячі двісті двадцять одна) грн 17 коп., пеню у розмірі 5645 (п'ять тисяч шістсот сорок п'ять) грн 07 коп. та 3625 (три тисячі шістсот двадцять п'ять) грн 60 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України на користь Виробничо- комерційної фірми «ВЗІРЕЦЬ-2000» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, село Лиманка, Ж/М Чорноморка, вул. Побратимів, 9/5, ідентифікаційний номер 30708258) судовий збір у розмірі 1741 (одна тисяча сімсот сорок одна) грн 66 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення №349 від 10.03.2021.
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено та підписано 29.06.2021
Суддя В.О. Демидов