ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.06.2021Справа № 910/5870/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32 ЛІТ.А) до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А), про стягнення 26 496,78 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
12.04.2021 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», про стягнення 26 496,78 грн та була передана 13.04.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» суму страхового відшкодування у розмірі 26 496,78 грн, а також 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від МТСБУ на виконання вимог ухвали суду від 19.04.2021 надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
У зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. у період з 22.06.2021 року по 25.06.2021 року у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 29.06.2021 року.
14.05.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що відповідач розглянув заяву на виплату страхового відшкодування №11/20358 від 06.11.2020 на загальну суму 36 245,98 грн та прийняв вмотивоване рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування, згідно пункту 37.1.3. статті 37 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Про прийняте рішення відповідач повідомив позивача листом № 51-1084 від 11.02.2021. Також відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що з наданого позивачем екземпляру повідомлення (Європротоколу) не вбачається (не зазначено), що водій транспортного засобу «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» визнає себе винуватцем в даному ДТП. А схема ДТП не відповідає опису події, згідно з поясненнями (до заяви №ПСКА-11142) (водія транспортного засобу «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 ) наявні в матеріалах справи та в якому зазначено: «Під'їхав на стоянку за адресою с. Солгани, де здійснюється техогляд транспорту я зупинився на парковці. Передімною припаркований автомобіль поча рух назад и вдарив машину в ліву фару крило и бампер», при цьому в Повідомленні (Європротокол) в графі 13 Схема, коли сталося зіткнення (відмічено), що ДТП сталося під час руху транспортних засобів на зустріч один одному.
В свою чергу відповідно до Пояснень (Заява вхід. № 51-7047 від 07.12.2020р.) водія транспортного засобу Volkswagen Touareg державний реєстраційний номер НОМЕР_1 «Приблизно в 16-00 я сів в власний автомобіль, переконавшись в відсутності відповідних перешкод почав рух заднім ходом, в цей момент відбувся удар в задню частину мого автомобіля. Власну вину не визнаю»
Крім того представником відповідача зазначено, що протокол здійснено з порушеннями Інструкції щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду затвердженої Президією МТСБУ від 11.08.2011 № 274/2011, а саме пункт 10, де стрілкою необхідно вказати напрям і місце початкового удару (первинного контакту); у пункті 12 (клітинки 1-17) відмічаються знаком "X" обставини, які відносяться та характеризують ДТП. У пункті 13 відображаються: розташування транспортних засобів А і В на момент настання ДТП, стрілками напрямок їх руху, дорожні знаки та розмітка, назва вулиць або доріг. Для позначення автомобіля використовується позначка « »; Для зображення роздільних смуг, перехрестків та вулиць використовуються позначки «¦ », « + », « = ».
В свою чергу з схеми у повідомленні не можливо ідентифікувати напрям руху транспортних засобів враховуючи п. 13 Європротоколу.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
04.03.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі позивач, ПАТ "СК "УСГ") та приватним підприємством «КСВ» укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1509-20-00061, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим ТЗ та ДО - страхування наземного транспортного засобу «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 .
08.10.2020 сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортних засобів
«FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 та «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , цивільна-правова відповідальність якого застрахована в ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай» згідно полісу №ЕР/105815172.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
По факту вказаної ДТП водіями вказаних вище транспортних засобів складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол). Згідно із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та пояснень водія автомобіля «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія автомобіля «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 .
Позивачем здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та затверджено страховий акт № ПСКА - 11142 від 22.10.2020, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 , становить 36 245,98 грн.
Позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 36245,98 грн, на підставі рахунку фактури № АС-0011363 від 16.10.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №26719 від 28.10.2020.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/105815172.
Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 130 000,00 грн та франшизу у розмірі 1000,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою вих. №11/20358 від 06.11.2020 про виплату страхового відшкодування.
Листом вих.№51-1084 від 11.02.2021 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі пунктом 37.1.3. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Враховуючи те, що цивільна відповідальність осіб, які користуються транспортним засобом «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 26496,78 грн за вирахуванням франшизи встановленої полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/105815172.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п.9 ч.1 ст.7).
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/105815172.
Страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки.
Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Так, відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
В силу приписів ст. 22, ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними.
Позивач посилається на те, що оскільки цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача відповідно до полісу № ЕР/105815172 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою, відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Судом встановлено, що відповідно страхового акту № ПСКА - 11142 від 22.10.2020, вартість відновлювального ремонту автомобіля «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 , становить 36 245,98 грн та з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні складає 27 496,78 грн та за мінусом франшизи сума становить 26 496,78 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ст.512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою позивачем на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.
Виплата позивачем страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 36 245,98 грн підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №26719 від 28.10.2020.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, насамперед необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, отже, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є в діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16.07.2018 по справі №910/20412/16.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Суд зазначає, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в дорожньо-транспортній пригоді може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.
У пунктах 61 та 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц зроблено висновок, що для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого.
У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Дорожньо-транспортна пригода, що відбулася 08.10.2020 була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).
Відповідно до п.33.2. ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ Національної поліції про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (затверджено протоколом президії МТСБУ від 11.08.2011 за №274/2011).
Відповідно до п. 1 вказаної вище Інструкції, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Повідомлення) це письмове повідомлення встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро України (далі - МТСБУ) зразка, яке надається Страховику чи МТСБУ водієм транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно із п. 2 Інструкції, Повідомлення заповнюється та підписується водіями транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Повідомлення може оформлятися одним із водіїв транспортних засобів виключно у разі, якщо оформлення ДТП здійснювалося уповноваженими на те працівниками міліції.
При складанні Повідомлення використовується тільки один комплект документів, що складається з трьох аркушів: титульної сторінки, оригіналу та копії повідомлення будь-якого учасника ДТП (п. 3 Інструкції).
Пунктом 4 Інструкції закріплено, що Повідомлення заповнюється чітко, розбірливо, від руки кульковою ручкою, бажано друкованими літерами, при цьому обов'язково зазначаються всі відомості про кожного учасника ДТП. Вибір учасником колонки (жовта чи блакитна) не має значення.
У п.5 Інструкції зазначено, що у разі настання ДТП за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти Повідомлення. У такому разі водії транспортних засобів після складення Повідомлення мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов'язку інформувати Державтоінспекцію МВС України про її настання.
Згідно із положеннями п.6 Інструкції, виправлення у Повідомленні категорично забороняються. Замість зіпсованого бланку заповнюється інший. Тільки після підписання Повідомлення водіями учасниками ДТП, аркуші розділяються для кожного із водіїв.
Відповідно до п.7 вказаної Інструкції, у повідомленні зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, схема ДТП; у пункті 10 стрілкою необхідно вказати напрям і місце початкового удару (первинного контакту); у пункті 11 стисло зазначаються видимі пошкодження кожного транспортного засобу; у пункті 12 (клітинки 1-17) відмічаються знаком "Х" обставини, які відносяться та характеризують ДТП.
Оформлене у відповідності до зазначеної Інструкції учасниками дорожньо-транспортної пригоди повідомлення в силу положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для прийняття страховиком рішення щодо здійснення страхового відшкодування.
Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо європротоколу, суд зазначає, що Інструкцією не передбачено, що у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду мають зазначатися відомості про визнання вини водієм транспортного засобу, який вчинив ДТП.
При цьому суд зазначає, що при розгляді справи, не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність/відсутність вини в діях, в даному випадку водія «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 08.10.2020 є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб В, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Разом з тим, дослідивши надане позивачем у матеріали справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 08.10.2020, суд дійшов висновку, що зі змісту зазначеного європротоколу не можливо встановити, що винною особою у ДТП є водій автомобіля марки «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також встановити хто є винною особою в ДТП.
Також судом встановлено, що з наданого позивачем примірника повідомлення (Європротоколу) не вбачається, що водій транспортного засобу «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай», визнає себе винуватцем в даному ДТП. А схема ДТП не відповідає опису події, згідно з поясненнями (до заяви №ПСКА-11142) (водія транспортного засобу «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 ) наявні в матеріалах справи та в якому зазначено: «Під'їхав на стоянку за адресою с. Солгани, де здійснюється техогляд транспорту я зупинився на парковці. Передімною припаркований автомобіль почав рух назад и вдарив машину в ліву фару крило и бампер», при цьому в Повідомленні (Європротокол).
В свою чергу відповідно до Пояснень (Заява вхід. № 51-7047 від 07.12.2020р.) водія транспортного засобу Volkswagen Touareg державний реєстраційний номер НОМЕР_1 «Приблизно в 16-00 я сів в власний автомобіль, переконавшись в відсутності відповідних перешкод почав рух заднім ходом, в цей момент відбувся удар в задню частину мого автомобіля. Власну вину не визнаю»
У той же час схема дорожньо-транспортної пригоди містить відмінні відомості щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, ніж ті, що відмічені у повідомленні. В свою чергу з схеми у повідомленні не можливо ідентифікувати напрямок руху транспортних засобів, оскільки у пункті 12 клітинка 3 зазначено, що водій автомобіля «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 під час заїзду на місце стоянки у той час з пояснень водія автомобіля «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 вбачається, що останній «зупинився на парковці. Передімною припаркований автомобіль почав рух назад и вдарив машину в ліву фару крило и бампер».
У той час як в графі 13 Схема, коли сталося зіткнення (відмічено), що ДТП сталося під час руху транспортних засобів на зустріч один одному.
Надана схема дорожньо-транспортної пригоди не надає можливість переконатись у тому, що дорожньо-транспортна пригода відбулась саме через порушення водієм автомобіля марки Volkswagen Touareg Правил дорожнього руху України.
Дослідивши надані позивачем у матеріали справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 08.10.2020, повідомлення про подію, суд дійшов висновку, що з даного повідомлення неможливо встановити винного у скоєнні ДТП та вказане повідомлення не підтверджує те, що винною особою у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є водій автомобіля «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Долучені до матеріалів позовної заяви акт огляду транспортного засобу автомобіля «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 , не дозволяють встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди; не дозволяють визначити характер ушкоджень, які могли бути отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та встановити чи були ці ушкодження наслідком саме цієї ДТП.
Крім того у пункті 12 клітинках 1,2,3,4 Повідомлення не зазначено вірне твердження знаком "Х";
у пункті 10 стрілкою не вказано напрям і місце початкового удару (первинного контакту);
у пункті 12 у клітинці 17 не зазначено кількості відмічених позначкою "Х" клітинок;
у пункті 13 «Схема пригоди» не відображено дорожні знаки та розмітка, назва вулиць або доріг, не використано зображення роздільних смуг, перехрестків та вулиць.
Враховуючи вище встановлені судом обставини, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вини водія транспортного засобу «Volkswagen Toureg» реєстраційний номер НОМЕР_1 , та наявні у матеріалах справи докази не підтверджують обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача вартість сплаченого ним страхового відшкодування за відновлювальний ремонт автомобіля «FIAT DOBLO» державний номер НОМЕР_2 , суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 26 496,78 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
За наведених у сукупності обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІПерехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2021.
Суддя В.О. Демидов