ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.06.2021Справа № 910/6669/21
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 6)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 31/11, офіс 87) стягнення заборгованості у розмірі 58 116 грн. 88 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 58 116 грн. 88 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором постачання природного газу №5817/18-КП-39 від 01.10.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6669/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
21.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
26.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
01.06.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
09.06.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.04.2021 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 05.05.2021 року, 06.05.2021 року про вручення поштового відправлення уповноваженим особам Сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.10.2018 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» (Споживач) було укладено Договір постачання природного газу №5217/18-КП-39, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві у 2018 році природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору. (т.1 а.с.11-20)
Згідно з п.3.1 Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 23.11.2018 року право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання - передачі.
Відповідно до п.5.1 Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 23.11.2018 року оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У п.5.3 Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 23.11.2018 року передбачено, що оплата за природний газ здійснюються таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на Споживача поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
2) в будь-якому випадку, Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку. - у разі коли на споживача не поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
Кошти, які надійшли від Споживача на рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий в установі уповноважених банків, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від. споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.
Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором:
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 23.11.2018 року передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.п.5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачання природного газу №5217/18-КП-39 від 01.10.2018 року Позивач поставив природний газ, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2018 року на суму 550 341 грн. 12 коп., від 30.11.2018 року на суму 927 843 грн. 89 коп., від 31.12.2018 року на суму 239 443 грн. 58 коп., від 31.01.2019 року на суму 1 631 209 грн. 42 коп., від 28.02.2019 року на суму 1 526 452 грн. 85 коп., від 31.03.2019 року на суму 1 548 900 грн. 68 коп., від 30.04.2019 року на суму 710 848 грн. 14 коп., від 31.05.2019 року на суму 354 078 грн. 14 коп., від 31.07.2019 року на суму 716 901 грн. 68 коп., від 31.08.2019 року на суму 889 023 грн. 65 коп., від 30.09.2019 року на суму 424 155 грн. 36 коп. (т.1 а.с.60-70)
24.12.2020 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 52 986 грн. 55 коп., що підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень, фіскального чеку. (т. 1 а.с.49-52) У відповідь на яку Відповідач листом №284 від 22.02.2021 року повідомив, що порушення строків оплати було незначним та просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій. (т.1 а.с.53)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач здійснив оплату за отриманий товар з прострочкою платежу. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» 3% річних у розмірі 4 883 грн. 16 коп., інфляційні у розмірі 247 грн. 17 коп. та пеню у розмірі 52 986 грн. 55 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання грошового зобов'язання в частині погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувались органами державної влади. Крім того, просив зменшити розмір пені та 3% річних на 50%.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору постачання природного газу №5217/18-КП-39 від 01.10.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору постачання природного газу №5217/18-КП-39 від 01.10.2018 року Позивач поставив природний газ, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2018 року на суму 550 341 грн. 12 коп., від 30.11.2018 року на суму 927 843 грн. 89 коп., від 31.12.2018 року на суму 239 443 грн. 58 коп., від 31.01.2019 року на суму 1 631 209 грн. 42 коп., від 28.02.2019 року на суму 1 526 452 грн. 85 коп., від 31.03.2019 року на суму 1 548 900 грн. 68 коп., від 30.04.2019 року на суму 710 848 грн. 14 коп., від 31.05.2019 року на суму 354 078 грн. 14 коп., від 31.07.2019 року на суму 716 901 грн. 68 коп., від 31.08.2019 року на суму 889 023 грн. 65 коп., від 30.09.2019 року на суму 424 155 грн. 36 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (т.1 а.с.60-70), проте Відповідачем була здійснена оплата за отриманий товар з прострочкою платежу, що підтверджується випискою по рахунку Позивача (т.1 а.с.80-251, т.2 а.с.1-212)
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача з посиланням на Порядок розподіл коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, оскільки вказаний порядок не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено Сторонами у договорі.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 27.08.2019 р. по 15.12.2019 р. у розмірі 4 883 грн. 16 коп. та інфляційні за загальний період прострочки з 01.11.2019 р. по 30.11.2019 р. у розмірі 247 грн. 17 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором постачання природного газу №5217/18-КП-39 від 01.10.2018 року за загальний період прострочки з 27.08.2019 р. по 15.12.2019 р. у розмірі 4 883 грн. 16 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Заявлене Відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних на 50% не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов'язань.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про три проценти річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються в разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто в разі якщо в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає на підставі вимог закону, а саме статті 625 Цивільного кодексу України. Якщо в договорі позики чи кредитному договорі встановлено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.
Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір процентів передбачений ст. 625 Цивільного кодексу України не приймається Судом до уваги, оскільки спір є відмінним від спору, що є предметом розгляду у даній справі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 01.11.2019 р. по 30.11.2019 р. у розмірі 247 грн. 17 коп. вважає, що ця частина позовних вимог не підлягає задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача. Так, при здійсненні розрахунку інфляційних, Позивач не врахував, що інфляційні за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція. Проте, в даному випадку за зобов'язаннями вересня 2019 року Відповідач здійснював часткові оплати за отриманий товар, внаслідок чого змінювався розмір заборгованості й відповідно періоди прострочення становили один або три дні, що виключає нарахування інфляційних.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 27.08.2019 р. по 15.12.2019 р. у розмірі 52 986 грн. 55 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 23.11.2018 року передбачено, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.п.5.1, 5.6 цього Договору він зобов'язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 27.08.2019 р. по 15.12.2019 р. у розмірі 52 986 грн. 55 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Що стосується заявленого Відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 50%, Суд зазначає.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи і їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №912/1703/18.
При застосуванні частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 по справі №916/4692/15.
Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 ).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та у постанові від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи Відповідача, Суд зазначає, що Відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення. До того ж, за висновками суду, заявлений позивачем розмір пені не є надмірно великим. Крім того, сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а тому клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» про зменшення розміру пені на 50 % задоволенню не підлягає.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає 3% річних у розмірі 4 883 грн. 16 коп. та пеня у розмірі 52 986 грн. 55 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ТЕХНОВА» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 31/11, офіс 87, Ідентифікаційний код юридичної особи 24100060) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 3% річних у розмірі 4 883 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят три) грн. 16 (шістнадцять) коп., пеню у розмірі 52 986 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 55 (п'ятдесят п'ять) коп. та судовий збір у розмірі 2 260 (дві тисячі двісті шістдесят) грн. 35 (тридцять п'ять) коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 25 червня 2021 року.
Суддя О.В. Чинчин