ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
16.06.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1152/17 (909/913/20)
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватне підприємство "Ольва", вул. Петраша, буд. 30,смт. Богородчани, Івано-Франківська область,77701
до відповідача: 1.Державного реєстратора Цалина Андрія Богдановича Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області вул. Молодіжна, 10а, с. Узин, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77434
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Фінанс Груп" вул. Тарнавського, буд. 4, м. Івано-Франківськ, 76018
про визнання недійсним та скасування запису державної реєстрації прав
за участю:
від позивача - арбітражний керуючий Рибачук В.В. ліквідатор ПП "Ольва", свідоцтво №830 від22.05.2013року.
від відповідача: Сікомас С., -довіренсть б/н
Приватне підприємство "Ольва" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідачів Державного реєстратора Цалина Андрія Богдановича та ТОВ "Захід-Фінанас груп"
Позивач у позовній заяві просить суду :
1.визнати недійсним запис про державну реєстрацію прав, номер запису про право власності /довірчої власності 34327797 від 26.11.2019 прийняте державним реєстратором Цалин А.Б. Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області
2. скасувати внесений на його підставі запис № 34327797 від 26.11.2019 державної реєстрації про право приватної власності ТОВ «Захід-Фінанас груп» на квартиру, за адресою: Івано-Франківська область, Богородчанський район, смт.Богородчани, вул.Грушевського, будинок 2 корпус. 1, квартира 27.
Приватне підприємство "Ольва" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідачів - Державного реєстратора Цалина Андрія Богдановича Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області та ТОВ "Захід-Фінанс Груп" про визнання недійсним запису про державну реєстрацію прав, номер запису про право власності /довірчої власності: 34327797 від 26.11.2019 прийняте Державним реєстратором Цалин А. Б., та скасування внесений на його підставі запис 34327797 від 26.11.2019 державної реєстрації про право приватної власності за ТОВ "Захід -Фінанс Груп" на квартир №27, за адресою: Івано-Франківська область, Богородчанський район, смт.Богородчани, вул.Грушевського, будинок 2 корпус. 1.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2020, згідно зі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи № 909/1152/17 про банкрутство ПП «Ольва», відкрито провадження за заявою, визначено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства,, підготовче засідання призначено на 24.11.2020, судом витребувано додаткові докази в порядку ст.81 ГПК України.
Ухвалою від 24.11.2020 підготовче засідання було відкладено до 22.12.2020.
Державний реєстратор Цалин А.Б. адресував суду заяву в якій зазначає про анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухове майно відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2019 № 4100/5. (вх.19994/20 ві 22.10.2021).
22.12.2020 позивач надав суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.12.2020 суд постановив продовжити строк підготовчого провадження, підготовче судове засідання відклав на 26.01.2021.
Судове засідання 26.01.2021 не відбулось, ухвалою суду від 02.02.021 підготовче засідання призначено на 02.03.2021.
Ухвалою -повідомленням суду від 02.03.2021 суд постановив ухвалу про відкладення розгляду підготовчого судового засідання на 30.03.2021.
Рішенням Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 23 лютого 2021р., з 26 лютого 2021р. в Івано-Франківській області запроваджений червоний рівень епідемічної небезпеки, у зв"язку з чим судове засідання не відбулось.
Ухвалою суду від 30.03.2021 підготовче судове засідання призначено на 18.05.2021. У судовому засіданні протокольною ухвалою суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті 16.06.2021.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить у позов задовольнити, зазаначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки, заставне майно (після відкриття провадження у справі про банкрутство) та похідне право на реєстрацію права власності такого майна повинно бути реалізовано ліквідатором в межах справи про банкрутство.
Представник відповідача проти позову заперечує, просить у позові відмовити. Розглянувши матеріали справи, дослідивши вимоги та доводи, викладені у позовній заяві та заперечення, викладені у відзивах на позовну заяву, судом встановлено наступне.
ПП "Ольва" з метою забезпечення виконання зобов'язань по договорах про надання невідновлювальної кредитної лінії від 25.0б.2007р., 10.10.2007р., передало ПАТ "КБ Надра" належний підприємству об'єкт незавершеного будівництва, земельна ділянка, для будівництва п'ятиповерхового житлового будинку, буд,№2, корп.№1, 5-ти поверховий житловий будинок, земельна ділянка для будівництва 5-поверхового житлового будинку, кадастровий номер 2620455100010010416, адреса: Івано-Франківська обл., Богородчанський район, смт. Богородчани, вулиця Грушевського, будинок б/н, номер РПВН: 17845324, кадастровий номер: 2620455100010010416.
11.10.2018р. між ПАТ КБ "НАДРА" та ТОВ "ЗАХІД-ФІНАНС ГРУП" укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договір про відступлення прав за іпотечним договором, згідно яких до ТОВ "ЗАХІД-ФІНАНС ГРУП" перейшли права вимоги кредитора за Договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №1547/2007 від 10.10.2007р. та договором іпотеки від 03.09.2009р. №3728.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі №909/1152/17 у справі про банкрутство ПП "Ольва" здійснено процесуальну заміну кредитора (заявника) ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Захід-Фінанс Груп" стосовно вимог за договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №1547/2007 від 10.10.2007 та договором іпотеки від 03.09.2009 №3728, яким забезпечувалося виконання кредитного договору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі №909/1152/17 визнано вимоги як забезпеченого кредитора - ПАТ "Комерційний банк "Надра" у сумі 5 472 900,51 грн., що виникли внаслідок неналежного виконання вимог кредитного договору 1547/2007 від 10.10.2007 (правонаступником якого є ТОВ "Захід-Фінанс Груп") і зобов"язано розпорядника майна їх окремо внести до реєстру вимог кредиторів.
Таким чином, ТОВ "ЗАХІД-ФІНАНС ГРУП" з 11.10.2018р. є іпотекодержателем майна ПП "Ольва", а з 14,03.2019р. набуло статусу забезпеченого кредитора боржника у справі №909/1152/17 про банкрутство ПП "Ольва".
При цьому ТОВ "ЗАХІД-ФІНАНС ГРУП" як іпотекодержатель майна боржника ПП "Ольва" на підставі вимог ст, 1 Закону України "Про іпотеку" мав право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами в порядку, визначеному цим Законом, зокрема в порядку ст. 37 шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
При цьому Державний реєстратор у відповідності з п.п. 1, 14 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та за відсутності передбачених ст. 24 даного Закону підстав для відмови в державній реєстрації здійснив державну реєстрацію права власності за ТОВ "ЗАХІД-ФІНАНС ГРУП" на нерухоме майно.
ТОВ "Захід фінанс-груп" вчинило дії щодо реалізації прав іпотекодежателя.
Право власності №34327797 зареєстровано за ТОВ "Захід фінанс-груп" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 26.11.2019року, реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 1970796626204.
Підстава для державної реєстрації є договір іпотеки серія номер 3469 виданий 23.09.2010, видавник:ПН Максьом Г.І. , договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки серія та номер 1570, виданий 11.10.2018 ПН Малий О.С. вимога серія № 1/11/19, виданий 01.11.2018 видавник ТОВ «Захід-Фінанс груп».
Відповідно до ч.4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Частиною 1ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (ст.ст. 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, а також правила ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст, 5 Закону України "Про іпотеку" встановлено предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.
Згідно ч.1 ст.16 Закону України "Про іпотеку" передача в іпотеку об'єкта незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершене, будівництва та майнових прав на них.
Частиною 2 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Відповідно до ч, 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель можи задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно п.п. 1, 14 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Абз. 2 ч. 8 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.
Ч.1 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Ч. З ст. 42 Кодексу встановлено, що у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину,
За приписами ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Договір від 11.10.2018р купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договір про відступлення прав за іпотечним договором, згідно яких до ТОВ "ЗАХІД-ФІНАНС ГРУП" перейшли права вимоги кредитора за Договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №1547/2007 від 10.10.2007р. та договором іпотеки від 03.09.2009р. №3728, на підставі кого здійснено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Таким положенням Конституції України кореспондують приписи статей 319, 328 ЦК України, за змістом яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом частин першої, другої статті 182 цього ж Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Отже, суд приходить до висновку що нерухоме майно, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуто відповідно до чинного законодавства, підстав для визнання недійсним запису про державну реєстрацію та скасування внесений на його підставі запис - відсутні.
Крім того, судом враховано, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень та звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції.
Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч.3 ст. 26 Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення рішення у даній справі), на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі №910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.
Звертаючись 13.10. 2020 року (вже після внесення змін до Закону) із позовною заявою позивачем не було враховано в повній мірі наведені вище зміни в законодавстві.
Суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до положень частини другої ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до ГПК України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Як вже було зазначено судом, починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Вимога про скасування запису державного реєстратора від 26.11.2019 № 34327797 не є тотожною до вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, отже позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог ПП "Ольва" до державного реєстратора Цалина А.Б. Узинської сільської ради суд зазначає наступне.
За змістом ст.48 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача (співвідповідача) у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який має право подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Абзацом другим статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту, відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації (крім нотаріусів), та нотаріус. Державний реєстратор: приймає документи; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Даний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
Державний реєстратор є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки цивільна відповідальність покладається на особу, яка зверталася з заявою про вчинення нотаріальної дії.
У той же час позивач не скористався своїм правом на подання заяви про заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.. Між тим, суд не вправі з власної ініціативи замінювати неналежного відповідача, або залучати до участі у справі третю особу, оскільки для цього необхідна подання вмотивованої заяви позивача у порядку та строки, передбачені ГПК.
Враховуючи вищенаведене, приходить до висновку про відмову у позові.
Як вказують частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України). У відповідності до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Також, суд звертає увагу на те, що ухвалою суду від 30.09.2020 у справі відстрочено арбітражному керуючому (ліквідатору) ПП "Ольва" Рибачуку В.В. сплату судового збору за звернення з позовом до суду до ухвалення судового рішення по даному спору.
Згідно статті 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні.
Отже, згідно вищевказаних приписів законодавства, при поданні до суду ліквідатором боржника слід було сплатити судовий збір у розмірі 4 204,00грн. (2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Судом встановлено, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження сплати судового збору у відповідних розмірах за подання до суду заяви після відстрочення ухвалою суду сплати судового у цій справі.
Приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року визначено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про покладення судових витрат зі сплати судового збору в загальній сумі 4 204,00 грн на позивача -ПП "Ольва" згідно вимог ст. 129 ГПК України та стягнення відповідних витрат із ПП "Ольва" в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 11, 12, 13, 18, 42, 73, 74,75, 76-79, 86, 123, 129, 210, 232, 233, 236-238, 240-242, 256, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову ПП "Ольва" до державного реєстратора Цалина А.Б. Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської та Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Фінанс Груп" про визнання недійсним та скасування запису державної реєстрації прав на квартиру №27 копрус 1 будинок 2 вул.Грушевського, смт. Богородчани, Богородчанський район, Івано-Франківськ область .
2. Стягнути з Приватного підприємства "Ольва", вул. Петраша, буд.30, смт. Богородчани, Івано-Франківська область,77701 (код ЄДРПОУ 20535236) в дохід Державного бюджету України - 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири грн.) - судового збору. (Отримувач коштів: ГУК в Iвано-Франківській області ./ТГ Ів.-Фр./ 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ 37951998 , банк отримувача казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача МФО 899998 рахунок отримувача UA688999980313141206083009612, код класифікації доходів бюджету 22030101).
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29.06.2021
Суддя Шкіндер П.А.