вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" травня 2021 р. Справа№ 910/16164/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Дикунської С.Я.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 13.05.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 (повний текст рішення складено 27.01.2021)
у справі №910/16164/20 (суддя Босий В.П.)
за позовом Заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Комунального некомерційного підприємства «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради
2) Старовижівської районної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт»
про визнання недійсним пункту договору та стягнення 10 650,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради (надалі - позивача-1, «КНП «Старовижівський ЦПМД») та Старовижівської районної ради (далі позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (надалі - відповідача, ТОВ «Текстиль-Контакт») про визнання недійсним пункту договору та стягнення 10 650,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним пункту 1.2 договору купівлі-продажу №354 від 31.03.2020, укладеного між відповідачем та позивачем-1, оскільки вказаний пункт в частині зазначення вартості товару з урахуванням ПДВ суперечить нормам чинного законодавства України, а також стягнення 10 650,00 грн. в порядку реституції.
Короткий зміст заперечень на позов
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що станом на момент укладення договору та здійснення оплати товару включення до його вартості ПДВ не суперечило чинному на той момент законодавству України, відтак відсутні підстави для визнання оскаржуваного пункту договору недійсним.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що прокурором не доведено, а судом не встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогами про визнання недійсним п. 1.2 Договору в частині включення до загальної суми договору податку на додану вартість у розмірі 10 650,00 грн. та зобов'язання товариства повернути підприємству грошові кошти у наведеній сумі, а саме наявності правових підстав для звільнення спірної операції купівлі-продажу товарів за Договором від оподаткування податком на додану вартість в силу присів п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Відтак, за відсутності будь-якого іншого обґрунтування позивачем його доводів щодо наявності підстав для визнання п. 1.2 Договору в частині включення до загальної суми договору податку на додану вартість у розмірі 10 650,00 грн. згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та зобов'язання Товариства повернути Підприємству грошові кошти у наведеній сумі згідно ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, враховуючи такі основні засади (принципи) господарського судочинства як: змагальність сторін, диспозитивність та пропорційність, дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі №910/16164/20 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що прокурором було доведено наявність підстав для визнання недійсним пункту 1.2 договору купівлі-продажу №354 від 31.03.2020, укладеного між Товариством та Підприємством, оскільки вказаний пункт в частині зазначення вартості товару з урахуванням ПДВ суперечить нормам чинного законодавства України, а також стягнення 10 650,00 грн в порядку реституції.
Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги
11.03.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування в апеляційному порядку - відсутні.
Зокрема, відповідач посилався на те, що звільнення від оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів на митній території України відбулося на підставі окремих нормативно-правових актів (зокрема, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530-IX та постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» №271 від 08.04.2020,які набрали чинності після укладення між відповідачем та позивачем договору купівлі - продажу № 354 від 31.03.2020 , виставлення рахунку № 10765 від 31.03.2020 та його повною оплатою позивачем-1.
Крім того, 12.05.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява, в якій надано пояснення стосовно оподаткування за наслідками поставки товару за договором а подання відповідних податкових накладних № 133 та № 144, з доказами їх реєстрації податковим органом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/16164/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 19.02.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.02.2021 у справі №910/16164/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021, розгляд справи призначено на 15.04.2021, витребувано матеріали справи №910/16164/20.
03.03.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/16164/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 розгляд справи відкладено до 13.05.2021.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 13.05.2021 з'явився прокурор та представник відповідача.
Комунальне некомерційне підприємство «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради та Старовижівська районна рада в судове засідання 13.05.2021 представника не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши заявлене клопотання, з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.
Прокурор в судовому засіданні 13.05.2021 підтримав доводи апеляційної скарги,просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі № 910/16164/20 та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.05.2021 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи, 31.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (продавець) та Комунальним некомерційним підприємством «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №354 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується продати, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах EXW (франко-склад продавця) або за додатковою згодою сторін - на умовах FCA (франко-перевізник, склад продавця або база перевізника) згідно «Інкотермс»-2010.
Пунктом 1.2 Договору визначено, що загальний обсяг купівлі-продажу по цьому договору (ціна договору) на умовах EXW (франко-склад продавця, м. Київ) становить: 63 900,00 грн., в тому числі ПДВ 10 650,00 грн. Вартість кожної окремої партії товару вказується продавцем у видатковій накладній на цю партію товару за цінами продавця на дату підписання вказаної видаткової накладної, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Змістом п. 2.1 Договору, покупець повинен здійснити 100% попередню оплату відповідної партії товару протягом строку, вказаного у рахунку продавця, якщо видатковою накладною не буде передбачений інший порядок оплати.
Згідно з п. 4.1 Договору він вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020 та належного виконання зобов'язань за договором.
31.03.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» було виставлено Комунальному некомерційному підприємству «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради рахунок №10765 на оплату товару (комбінезон багаторазовий з капюшоном і водостійким покриттям в кількості 100 шт. та захисний одноразовий комбінезон з капюшоном в кількості 50 шт.) на загальну суму 63 900,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 10 650,00 грн.
Платіжним дорученням №17 від 01.04.2020 на суму 16 250,0 грн. та № 27 від 01.04.2020 на суму 47 650,00 грн. Комунальне некомерційне підприємство «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради повністю оплатило виставлений рахунок, а відповідно до видаткової накладної №6848 Товариство з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» поставило оплачений товар 14.04.2020 загалом на суму 63 900,00 грн., з ПДВ 10 650,00 грн., який було прийнято покупцем повністю на вказану суму.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання недійсним п. 1.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, і відповідно, стягнення 10 650,00 грн., як таких, що сплачені безпідставно.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнено висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18. А також відступлено від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18; постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18; постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 у справі № 924/1256/17.
У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлену такі правові позиції, які згідно приписів статті 236 ГПК України суди повинні враховувати.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти втрачаються, такому суспільному інтересу не відповідають.
Комунальне некомерційне підприємство «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради є стороною оспорюваного прокурором правочину, та особою, за рахунок якої відповідачем безпідставно набуто стягувані грошові кошти.
Згідно відповіді некомерційного підприємства «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради за № 790/01-16 від 26.08.2020, наданої на запит місцевої прокуратури, вказаним підприємством заходи по поверненню зайво сплачених бюджетних коштів, безпідставно сплачених відповідачу в рахунок податку на додану вартість - не вживались, з відповідним позовом підприємство до суду не зверталось.
Відповідно до статуту Комунального некомерційного підприємства «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради, затвердженого рішенням Старовижівської районної ради № 24/12 від 26.07.2018, останнє є закладом охорони здоров'я - комунальним некомерційним підприємством спільної власності територіальних громад, слід, селища району, що надає первинну медичну допомогу населенню в порядку та на умовах, встановлених законодавством України, а також вживає заходів із профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров'я. Також, пунктом 5.5. Статутут визначено, що джерелами формування майна та коштів підприємства є комунальне майно, передане підприємству відповідно до законодавства України, бюджетні кошти, власні надходження підприємства.
Відтак, враховуючи, що виконання оспорюваного договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушень майнових прав територіальної громади Старовижівської районної ради, за рахунок якої останній і формується.
Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Таким чином, саме на Старовижівську районну раду покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, вт.ч. при проведенін публічних закупівель , а тому Старовижівська районна рада у даному випадку становитиме собою орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування).
При цьому, Старовижівська районна рада була наділена повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, проте, будь-яких заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила, що підтверджується відповіддю № 84/03.18 від 17.09.2020, наданою на запит місцевої прокуратури.
Отже, оскільки позивачі, як органи, на які покладено відповідні повноваження забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів, що являє собою державні інтереси, не належним чином здійснювали свої повноваження, що проявилось у неподанні позову самостійно до відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в особі Комунального некомерційного підприємства «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради та Старовижівської районної ради.
Відповідно до статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зазначеними нормами передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору або окремої його частини, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як на підставу для визнання недійсним оскаржуваного пункту Договору прокурор вказує на те, що медичне обладнання, що є предметом закупівлі за Договором, вимогами чинного на момент його укладення законодавства та здійснення оплати віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. З огляду на викладене, прокурор вказує на відсутність підстав для включення до ціни товару ПДВ у розмірі 10 650,00 грн., у зв'язку з чим просить визнати такий пункт недійсним та стягнути з відповідача грошові кошти як наслідок його недійсності.
Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено,що пунктом 1.2 Договору визначено, що загальний обсяг купівлі-продажу по цьому договору (ціна договору) на умовах EXW (франко-склад продавця, м. Київ) становить: 63 900,00 грн., в тому числі ПДВ 10 650,00 грн.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У пункті 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Договір в частині визначення ціни товару підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому Договорі, а отже, обумовлені ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним пункту 1.2 договору купівлі-продажу №354 від 31.03.2020, укладеного між відповідачем та позивачем-1 - відсутні.
При цьому, фактично доводи прокурора стосуються обставин виконання сторонами умов договору, що не може бути підставою для визнання недійсним його частини, а саме пункту 1.2, за наведених прокурором доводів, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги прокурора у наведеній частині задоволенню не підлягають.
Щодо звільнення спірної партії товару (комбінезон багаторазовий з капюшоном і водостійким покриттям та захисний одноразовий комбінезон з капюшоном) від оподаткування податком на додану вартість станом на момент укладення Договору та здійснення попередньої оплати, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину, або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530-IX підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 71 такого змісту: « 71. Тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України».
З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 було затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, що додається.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що вказані нормативно-правові акти в редакції, чинній на момент укладення Договору, передбачали звільнення від оподаткування податком на додану вартість товарів, що ввозяться на територію України.
В той же час, предметом поставки за Договором були товари (комбінезон багаторазовий з капюшоном і водостійким покриттям в кількості 100 шт. та захисний одноразовий комбінезон з капюшоном в кількості 50 шт.), виготовлені відповідачем на території України.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX пункт 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року».
З урахуванням викладеного, дія пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 станом на момент укладення Договору в частині звільнення від оподаткування ПДВ розповсюджувалась на спірні правовідносини, оскільки законом визначено дату - 17.03.2020 - після якої саме операції (тобто, фактичні дії сторін стосовно виконання господарських операцій), звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що оскільки вказаний Закон набрав чинності з 02.04.2020 (тобто, після моменту укладення Договору, виставлення рахунку та його повної оплати позивачем-1), а тому обґрунтовано відповідачем включено до ціни товару 10 650,00 грн - є помилковими, оскільки здійснюючи відповідну господарську операцію з поставки товару за видатковою накладною№6848від 14.04.2020, у відповідач були відсутіні підстави для включення до складу ціни товару податок на додану вартість на суму 10 650,00 грн. Внаслідок законодавчо запровадженої підстави для звільнення від оподаткування вказаним платежем з 17.03.2020, у зв'язку з чим відповідачем безпідставно (без належних правових підстав) отримано в якості оплати спірну суму коштів, яка підлягає поверненню останнім в силу приписів ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.
Таким чином, вимоги прокурора у наведеній частині визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором доведено, а судом апеляційної інстанції встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогою про зобов'язання відповідача повернути позивачу-1 грошові кошти у сумі 10 650,00 грн. з огялду на приписи ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
В решті вимог про визнання недійсним п. 1.2 договору, - вимоги прокурора задоволенню не підлягають, оскільки під час розгляду справи обумовлених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним оспорюваного пункту за наведених прокурором доводів - судом апеляційної інстанції не встановлено, а прокурором не доведено згідно з приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку (а саме в частині наявності у відповідача обов'язку повернути 10 650,00 грн. на користь позивача-1 визначеним прокурором шляхом з огляду на ч 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України), рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу-1 спірну суму коштів у розмірі 10 650,00 грн. ухвалено при не з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають встановленим обставинам справи, а також при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права (ст. ст. 14, 75, 76, 77, 78, 86, 79, 80 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосовані норми матеріального права (ст ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 повернути на користь позивача-1 суму коштів у розмірі 10 650,00 грн. з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення вказаної позовної вимоги за наведених у даній постанові підстав.
В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, оскільки доводи прокурора викладені в апеляційній скарзі щодо визнання недійсним пункту 1.2 договору купівлі-продажу №354 від 31.03.2020, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні щодо відсутності обумовлених законом підстав для визнання недійсним вказаного пункту 1.2 договору купівлі-продажу №354 від 31.03.2020, оскаржуване рішення у цій частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі №910/16164/20 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі №910/16164/20 скасувати частково.
3. Прийняти у справі №910/16164/20 нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 2, код ЄДРПОУ 32043747) повернути Комунальному некомерційному підприємству «Старовижівський центр первинної медичної допомоги» Старовижівської районної ради (44401, Волинська область, Старовижівський район, смт. Стара Вижівка, вул. Привокзальна, 18, ЄДРПОУ 38485879) сплачену за договором купівлі продажу №354 від 31.03.2020 суму податку на додану вартість в розмірі 10650 (десять тисяч шістсот п'ятдесят) грн шляхом зарахування їх на рахунок № UA073034400000026005055517257, код 38485879, МФО 303440 в Держказначейській службі України.
5. В іншій частині рішення суду щодо відмови у визнанні недійсним пункту 1.2 договору купівлі продажу №354 від 31.03.2020 - залишити без змін.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Текстиль-Контакт» (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 2, код ЄДРПОУ 32043747) на користь Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, ЄДРПОУ 02909915) 2102 (дві тисячі сто дві) грн судового збору за розгляд справи у суді першої та 3153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
7. Видачу наказів по справі №910/16164/20 доручити Господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи №910/16164/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано після виходу суддів з відпустки 29.06.2021.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Я. Дикунська
Є.Ю. Шаптала