25 червня 2021 року м. Чернівці
Справа № 2-276/2009
Провадження №22-ц/822/667/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І.М.,
суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.,
секретар - Скрипка С.В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року, головуючий у І-й інстанції - Мілінчук С.В.,
ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Зазначав, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2009 року у справі 2-276/2009 з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/0001/82/46450 від 23 червня 2008 року в сумі 2 041 461,35 грн, а також судові витрати в розмірі 1 730 грн.
Згідно з ухвалою від 06 вересня 2018 року Садгірським районним судом м. Чернівці замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2009 року у справі 2-276/09.
Між ОСОБА_1 та ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» укладений договір № 18-07/19/3 від 18 серпня 2019 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0001/82/46450 від 23 червня 2008 року у розмірі 2 041 461,35 грн, також судові витрати у розмірі 1 730 грн, за яким ОСОБА_1 став новим кредитором.
Просив замінити стягувача у виконавчому листі №2-276/2009 з ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на його правонаступника ОСОБА_1 .
Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про заміну стягувача задоволено.
Замінено стягувача у виконавчому листі від 25 травня 2009 року у справі № 2-276/2009 з ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на його правонаступника ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження відмовити.
Посилається на те, що викладені в ухвалі суду висновки не відповідають обставинам та матеріалам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права.
Зазначає, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
На апеляційну скаргу надійшов відзив, в якому представник ОСОБА_1 посилається на те, що договір факторингу та договір про відступлення права вимоги є двома різними правочинами. Рішення суду про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним немає, законом не встановлено недійсності такого правочину. Заявником у заяві про заміну сторони виконавчого провадження було помилково зазначено як дату видачі виконавчого листа - 25 травня 2009 року, що є датою ухвалення судом рішення, оскільки ця дата зазначена на першій сторінці виконавчого листа. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення учасникові судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про заміну сторони у виконавчому листі, суд першої інстанції виходив з того, що з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 014/0001/82/46450 від 23 червня 2008 року вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором станом на день укладення договору про відступлення права вимоги становить 15 335 569,94 грн. Натомість, згідно з розділом 3 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_1 після укладення договору, повинен був сплатити ТзОВ «Фінансова Компанія «Укрфінанс груп» вартість права вимоги у розмірі 520 000 грн, що є меншою від її номінальної вартості та не включає у себе додаткових оплат у якості винагороди. Тобто, в даному випадку відносини факторингу відсутні. В такому випадку ОСОБА_1 не позбавлений можливості бути правонаступником прав первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Разом з тим, питання дійсності чи недійсності оцінюваного правочину не може бути вирішено в рамках розгляду заяви про заміну стягувача на етапі виконання судового рішення та повинно бути розглянуто у окремому цивільному провадженні за ініціативи зацікавлених осіб. Судом може бути тільки констатовано про наявність підстав для заміни сторони (стягувача) на його правонаступника.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2009 року у справі 2-276/2009 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0001/82/46450 від 23 червня 2008 року в сумі 2 041 461,35 грн, а також судові витрати в розмірі 1 730 грн.
На виконання рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2009 року у справі 2-276/2009 видано виконавчий лист від 30 липня 2009 року (а.с.230).
Згідно з ухвалою Садгірського районного суду міста Чернівці від 06 вересня 2018 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 25 травня 2009 року у справі 2-276/09. Державним виконавцем у ВП № 40408318 від 25 жовтня 2018 року винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження.
18 липня 2019 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір № 18-07/19/3 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0001/82/46450 від 23 червня 2008 року. 23 серпня 2019 року також укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 011/0001/24885 по кредитному договору № 014/0001/82/46450.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Згідно з частиною 1 та 5 статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця, приватного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора у зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Відповідно до пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги, правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20) вказано, що «підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов'язків вибулої сторони. Тобто, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки, або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.
При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах».
У постановах від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10, провадження № 61-12076св18, і від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09, провадження № 61-16520сво18, Верховний Суд дійшов висновку, що заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року..
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 наведено правовий висновок про те, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74-79, 86 Господарського процесуального кодексу України (статті 77-82, 89 ЦПК України), тобто за перевірки та оцінки доказів, наданих в обґрунтування відповідної заяви, зокрема їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов'язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути дана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеній статтею 204 ЦК України. Суд вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 923/151/17, в якій суд касаційної інстанції з посиланням на позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви про заміну стягувача, подану фізичною особою, яка не може бути належним правонаступником кредитодавця у спірних правовідносинах, оскільки з укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не є юридичною особою та фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги згідно з положеннями законодавства.
Тобто, задоволення заяви про заміну сторони правонаступником у виконавчому провадженні на стадії виконання судового рішення або відмова у такому задоволенні, здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 ЦК України).
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не може бути стягувачем у цих правовідносинах.
Посилання апелянта на те, що в заяві ОСОБА_1 просив замінити сторону стягувача за виконавчим листом, який виданий 25 травня 2009 року, однак суд замінив сторону виконавчого провадження по виконавчому листу, який не видавався судом 25 травня 2009 року, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки судом першої інстанції допущено описку, яка за заявою стягувача чи ініціативи суду може бути виправлена.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості бути правонаступником прав первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Питання дійсності чи недійсності оцінюваного правочину не може бути вирішено в рамках розгляду заяви про заміну стягувача на етапі виконання судового рішення та повинно бути розглянуто у окремому цивільному провадженні за ініціативи зацікавлених осіб. В даному випадку, судом може бути тільки констатовано про наявність підстав для заміни сторони (стягувача) на його правонаступника.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань, які б стверджували про те, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції постановлено без додержання норм процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25 червня 2021 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: А.І. Владичан
І.Н. Лисак