25 червня 2021 року м. Чернівці
справа № 717/930/19
провадження №22-ц/822/645/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Височанської Н.К.
суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.
секретар Скрипка С.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: приватні нотаріуси Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гураль Л.Л.,
Короткий зміст позовних вимог
У 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява обґрунтована тим, що 27 квітня 2007 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/05/240, відповідно до якого останньому було видано грошові кошти в сумі 122 000 доларів США, зі сплатою відсотків з терміном користування до 26 квітня 2017 року.
Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області у справі №717/1974/15-ц в якості забезпечення позову було накладено арешт на все майно ОСОБА_2 в межах суми позову (14 430,41 доларів США та 1 066 347,35 грн).
Рішення судів про стягнення кредитної заборгованості на момент подання даного позову до суду не виконані.
09 серпня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТзОВ «Форінт» був укладений договір №140/11/210 про відступлення права вимоги, зокрема за кредитним договором №014/05/240 від 27 квітня 2007 року.
В подальшому позивачу стало відомо, що 04 грудня 2015 року ОСОБА_2 здійснив відчуження належного йому нерухомого майна (конюшня), що розташована по АДРЕСА_1 , площею 312,1 кв.м., ОСОБА_3
04 грудня 2015 року було здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 за №12376570.
В подальшому, 09 серпня 2016 року ОСОБА_3 вищевказане нерухоме майно відчужив ОСОБА_4 , у зв'язку з чим внесено відомості про державну реєстрацію №15873195.
За таких обставин, позивач вважав, що відчуження нежитлової будівлі відбулося з порушенням чинного законодавства, оскільки боржник ОСОБА_2 не мав права вільно розпоряджатися нерухомим майном, оскільки про встановлену заборону судом йому було достеменно відомо.
Щодо строків позовної давності, позивач зазначав, що про порушене право дізнався 23 квітня 2019 року, коли була отримана Інформаційна довідка №164528704, відповідно до якої був встановлений ланцюг переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , а згодом до ОСОБА_4 .
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (конюшні) по АДРЕСА_1 , площею 312,1 кв.м. від 04 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумаком А.М.;
- скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за №12376570 від 04 грудня 2015 року за ОСОБА_3 , за №1573195 від 09 серпня 2016 року за ОСОБА_7 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (конюшні) по АДРЕСА_1 , площею 312,1 кв.м. від 04 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумаком А.М.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за №12376570 від 04 грудня 2015 року за ОСОБА_3 , на нежитлову будівлю (конюшню) по АДРЕСА_1 , площею 312,1 кв.м.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за № 15873195 від 09 серпня 2016 року за ОСОБА_4 на нежитлову будівлю (конюшню) по АДРЕСА_1 , площею 312,1 кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт» судовий збір в сумі 3842,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, як боржника.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників
На дане рішення ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірного майна, перед укладенням договору купівлі-продажу приватний нотаріус перевірив факт наявності арештів на майно, заборон відчуження, наявності іпотеки та відповідних записів в Державних реєстрах не було.
Зазначає, що він майже п'ять років користується спірним майном, за ці роки ним було перебудовано приміщення конюшні у гаражі та виробничі приміщення для здійснення підприємницької діяльності.
Позбавляючи апелянта права власності на його майно, суд першої інстанції не вирішив питання хто поверне йому гроші та йому здійснювати підприємницьку діяльність.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що спосіб захисту прав, який обрав позивач є неефективним без визнання права власності на майно за ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт» просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.
Обставини справи
Судом встановлено, що на виконанні в державного виконавця перебувають виконавчі листи з примусового виконання рішення суду у справі №717/325/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитної заборгованості в розмірі 688408,24 грн. та рішення суду у справі №722/1460/16-ц (первинний номер справи 717/1974/15-ц) про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитної заборгованості в розмірі 14430,41 доларів США, пеню в сумі 382 893,88 грн., штрафи в розмірі 683453,47 грн. (а.с.36-39, том 1).
09 серпня 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» укладено договір відступлення прав вимоги №140/11/210, за умовами якого банк передав ТОВ «ФК «Форінт» право вимоги за кредитним договором № 014/05/240, укладеним 28 квітня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 (а.с.194-216, том 2).
Постановою Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 у справі №717/383/17 залучено до участі у справі ТОВ «Фінансова компанія «Форінт», як правонаступника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.62-67, том 1).
Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2015 року (справа №717/1974/15-ц) частково задоволено заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про забезпечення позову.
Накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_2 на праві власності в розмірі співрозмірному розміру заявлених позовних вимог - 14430,41 доларів США та 1066347,35 грн. (а.с.154, том 2).
Вказана ухвала була надіслана ОСОБА_2 25 листопада 2015 року, про що свідчить супровідний лист, та отримана ОСОБА_2 30 листопада 2015 року, що підтверджуються повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.118-119, том 3).
04 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 25 листопада 2015 року про забезпечення позову, яка надійшла на адресу суду 08 грудня 2015 року (а.с. 122, том 3).
18 грудня 2015 року на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника від 30 листопада 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис №12611389 про арешт нерухомого майна ОСОБА_2 у розмірі співрозмірному розміру позовних вимог, а саме нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 119 зворот - 120, том 2).
Ухвалою Кельменецького районного суду від 23 лютого 2016 року (справа №717/1974/15-ц) частково скасовано постанову в.о. начальника ВДВС Кельменецького РУЮ від 30 листопада 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Знято арешт та заборону на відчуження майна, яке належить ОСОБА_2 , крім належної йому нежитлової будівлі молодіжно-розважального комплексу загальною площею 486,50 м2, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , вартістю 3187479 гривень (а.с. 147-148, том 2).
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 21 квітня 2016 року вищевказану ухвалу суду від 23 лютого 2016 року скасовано, визнано неправомірною постанову в.о. начальника ВДВС Кельменецького РУЮ від 30 листопада 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та скасовано в частині накладення арешту на все нерухоме майно ОСОБА_2 , залишивши - накладення арешту на майно у розмірі, співрозмірному із розміром позовних вимог - 14430,41 доларів США та 1066347,35 грн.. що належить боржнику ОСОБА_2 (т. 2 а.с.238-240).
Зокрема суд апеляційний суд дійшов висновку, що судовий виконавець вийшов за межі обсягу майна, яке підлягало арешту відповідно до ухвали суду від 25 листопада 2015 року.
Постановою Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №717/1974/15-ц:
- визнано дії заступника начальника Кельменецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Джаловського Андрія Олександровича в частині виконання ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 21 квітня 2016 року неправомірними та зобов'язано державного виконавця Кельменецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, на виконанні якого перебуває виконавче провадження, внесено зміни до запису № 12611389 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який створений 18 грудня 2015 року на виконання постанови про арешт майна ОСОБА_2 та оголошення заборон його відчуження від 30 листопада 2015 року, в частині виключення запису про арешт конкретно визначеного майна - нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнано дії заступника начальника Кельменецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Джаловського Андрія Олександровича в частині невнесення запису про обтяження на підставі постанови про арешт майна ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження від 31 травня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов'язано державного виконавця Кельменецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, на виконанні якого перебуває виконавче провадження, внести записи про обтяження майна ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна в межах суми позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме в межах суми позову 14 430,41 доларів США та 1 066 347,35 грн.
Верховний Суд дійшов висновків, що за результатом дій та бездіяльності державного виконавця Кельменецького райвідділу відбулась фактична зміна можливостей реалізації судового рішення шляхом її звуження. Стаття 57 Закону про виконавче провадження № 606-XIV наділяла державного виконавця певною варіативністю дій лише в межах забезпечення фактичного виконання суті судового рішення, а також не дій, пов'язаних з реалізацією власної постанови від 31 травня 2016 року. Державний виконавець не може підміняти собою суд в процесі виконання судового рішення. Розмір вартості нежитлової будівлі боржника також не може впливати на реалізацію суті судового рішення про забезпечення відповідного позову заявника в рамках цієї справи. Отже, дії та бездіяльність державного виконавця Кельменецького райвідділу є помилковими та, з урахуванням зазначеного та матеріалів справи, не відповідають статті 57 Закону про виконавче провадження № 606-XIV, що означає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема зазначеної статті Закону про виконавче провадження № 606-XIV (а.с. 187-190, том 1).
На підставі вищезазначеної ухвали Верховного Суду від 05 грудня 2018 року державним виконавцем внесено зміни в запис №12611389, а саме виключено із запису конкретне майно (а.с.127, том 2).
Станом на 04 грудня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження щодо нежитлового приміщення (конюшні) що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з будівлі літ. А1, загальною площею 312,1 кв.м. були відсутні (а.с.16, том 2).
Судом встановлено, що 04 грудня 2015 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (конюшні), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з будівлі літ. А1, загальною площею 312,1 кв.м. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумаком А.М. (а.с.2, том 2).
04 грудня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №12376570 про право власності ОСОБА_3 на вищезазначене майно (а.с.9, том 1).
09 серпня 2016 року між ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , від імені якого діє ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (конюшні), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з будівлі літ. А1, загальною площею 312,1 кв.м. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О. (а.с.59-60, том 2).
09 серпня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №15873195 про право власності ОСОБА_4 на вищезазначене майно (а.с.8-9, том 1).
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам відповідає.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За нормами частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції згідно положень ЦК України наділені не лише сторона (сторони) такого правочину, але й інші, треті особи, які не є сторонами такого правочину, однак мають статус «заінтересованих осіб», тобто які на час розгляду справи судом не були стороною правочину, не мають права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендують на те, щоб майно в натурі було передано їм у володіння.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605 цс 16, у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/6137/17 (провадження № 61-22478св19).
Матеріально правовий інтерес ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт», яке не є стороною оспорюваних договорів, полягає у тому, щоб майно, яке відчужене за цим договорами, залишалось у ОСОБА_2 , до якого ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт», в іншому провадженні висунуло вимоги, на забезпечення яких арештовано відчужуване майно.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Принцип обов'язковості судових рішень з огляду на положення ст.149 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Ураховуючи особливості мети забезпечення позову, суд розглядає заяву про забезпечення позову в день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, відповідна ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, при цьому оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 05 червня 2018 року № 14-149цс18.
Ухвала Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2015 року на момент вчинення договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зберігала свою чинність.
З огляду на зазначене угоди укладено з порушенням закону, оскільки на момент вчинення оспорюваних правочинів було накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме об'єктом відчуження за цими договорами було забезпечено позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТзоВ «Фінансова компанія «Форінт» у іншій справі.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_4 про те, що він є добросовісним набувачем і на момент укладення правочину в реєстрах було відсутнє обтяження спірного майна, оскільки той факт, що на момент укладення оспорюваних правочинів встановлені ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2015 року обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», само по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що ОСОБА_2 мав право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену заборону відчужувати майно йому було достеменно відомо.
З матеріалів справи вбачається обізнаність ОСОБА_2 накладення арешту на належне йому нерухоме майно, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копії ухвали про забезпечення позову) / (а.с.118-119 т.3)
Правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 25 травня 2016 року № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року № 6-640цс17 та від 18 січня 2017 року № 6-2552цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду вад 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) зроблено висновок, що посилання заявника на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи».
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).
Водночас, відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не вирішено питання про повернення коштів сплачених за договором купівлі-продажу, оскільки таке не було предметом розгляду в даній справі і, ОСОБА_4 не позбавлений можливості пред'явити до суду відповідний позов, в тому числі про стягнення коштів витрачених на реконструкцію та ремонт спірного майна.
Колегія суддів вважає, що обраний Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт», спосіб захисту є ефективним для захисту порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами належних та допустимих доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТзОВ «Фінансова компанія «Форінт».
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2021 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 06 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 25 червня 2021 року.
Головуючий Н.К. Височанська
Судді: А.І. Владичан
І.Н. Лисак