Справа №:755/12967/16-к
Провадження №: 1-кп/755/274/20
"28" грудня 2020 р. . Колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника потерпілого ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11
обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14
перекладача ОСОБА_15
розглянувши у судовому засіданні питання доцільності продовження строку дії застосованого запобіжного заходу в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_14 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187 КК України,
встановила:
у судовому засіданні колегія суддів, відповідно до ст. 331 КПК України, поставила на обговорення питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 оскільки раніше визначений ухвалою суду строк закінчується 17 січня 2021 року.
Прокурор подав до суду клопотання просив продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 у зав'язку з тим, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що були встановлені під час обрання та продовження відносно них виняткового запобіжного заходу, а саме: можливість переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення, продовжують існувати. Інші, більш м'які, запобіжні заходи не можуть забезпечити обвинуваченими ОСОБА_12 та ОСОБА_13 покладених на них обов'язків. Обвинувачені зарекомендували себе, як особи схильні до насильницьких дій, вчинення злочинів проти життя та здоров'я особи. ОСОБА_12 вчиняв заходи до приховування злочину. Крім того, обвинувачений ОСОБА_12 раніше засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, до 3 років позбавлення волі. Міцних соціальних зв'язків обвинувачені не мають, враховуючи вік і задовільний стан здоров'я, а також те, що ОСОБА_12 не має постійного місця проживання та реєстрації, а ОСОБА_13 за місцем реєстрації не проживав, є підставою вважати, що обвинувачені з метою ухилення від кримінальної відповідальності будуть переховуватися від суду. Обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не мають офіційного заробітку. Досудовим розслідуванням встановлено, що обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не мають будь-якого джерела доходу, окрім доходу від своєї злочинної діяльності, крадіжок особистого майна громадян, збуту боєприпасів, вчинення інших злочинів. Також прокурор просив продовжити строк дії обов'язків покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Представник потерпілого ОСОБА_6 підтримав думку прокурора, ризики не зменшились, обвинувачені обвинувачуються в особливо тяжких злочинах, а також варто взяти до уваги, що обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є громадянами інших держав.
Захисник ОСОБА_9 зазначив, що наведені прокурором ризики нічим не підтверджуються. Просив врахувати тяжкий стан здоров'я ОСОБА_12 та змінити вид запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт. Захисник ОСОБА_11 не погоджуючись з доводами прокурора зазначила, що згідно відповіді органу РАЦС, до якого вона звернулась, ОСОБА_12 має доньку та цивільну дружину. Також додала, що відсутній чинний вирок, який підтверджує судимість обвинуваченого ОСОБА_12 , відсутність офіційного заробітку, не є підставою для обвинувачення будь-кого у вчиненні правопорушення. Враховуючи те, що ОСОБА_12 має цивільну дружину, та наявну в неї можливість внести за нього заставу, наявність договору оренди житла, та тяжкий стан здоров'я, просила застосувати до ОСОБА_12 цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю за адресою: АДРЕСА_1 та (або) заставу.
Захисник ОСОБА_7 підтримав думку своїх колег, зазначив, що потерпілі вже майже допитані, на яких ОСОБА_12 міг вчинити тиск та просив застосувати до обвинуваченого ОСОБА_12 цілодобовий домашній арешт.
Захисник ОСОБА_8 не погодився з доводами прокурора, та зазначив, що у ОСОБА_13 є батько, він має постійне місце проживання, в матеріалах справи є договір оренди при цьому просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт з носінням електронного браслету. Просив врахувати строки тримання ОСОБА_12 , які є недоцільними та відмовити в задоволенні клопотання прокурора й обрати до ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Захисник ОСОБА_10 підтримав думку захисників, щодо зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та просив врахувати їх доводи. Щодо його підзахисного - обвинуваченого ОСОБА_14 просив залишити йому запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, оскільки він його дотримується.
Обвинувачений ОСОБА_12 підтримав думку захисників та вважає доводи прокурора необгрунтованими.
Обвинувачений ОСОБА_13 підтримав думку захисника, зазначивши, що тривалий час перебуває під вартою та просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_14 просив залишити раніше застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладаються на розсуд суду.
Заслухавши учасників кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного:
відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За приписами статті 177 КПК України підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.
Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.
При вирішені даного питання, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.
Відповідно до п. 79 рішення Європейського суду з прав людини "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.
При розгляді питання про доцільность продовження тримання обвинувачених під вартою суд враховує, що ОСОБА_12 , ОСОБА_13 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких. ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, пов'язаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілих, внаслідок чого один з потерпілий помер, вчинених у складі організованої групи, за які передбачено покарання до п'ятнадцяти років позбавлення волі. Беручи до уваги доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення, продовжують існувати.
Крім того, при вирішенні даного питання, колегія суддів враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_12 та ОСОБА_16 у разі визнання їх винуватими, їх вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків в місці їх постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинувачених родини, малолітніх дітей на утриманні, постійного місця роботи, їх майновий стан, репутацію обвинувачених, відсутність або наявність судимостей.
Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_12 раніше судимий за вчинення тяжкого злочину, судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку, не має стійких соціальних зв'язків, не має постійного місця проживання на території м. Києва, офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, ряд з яких відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.
Доводи захисника ОСОБА_11 про застовування до ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю за адресою : АДРЕСА_1 , суд вважає неприйнятними на необгунтованими так як ОСОБА_11 недодано суду відповідних підтверджуючих документів.
Обвинувачений ОСОБА_13 раніше не судимий, має постійне місця проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором оренди приміщення від 29.10.2019 року, однак не має стійких соціальних зв'язків, офіційно не працює, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Крім того, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні дії обраного запобіжного заходу суду на даний час відсутні. Зважаючи на сукупність наявних у справі доказів та враховуючи доводи всіх учасників процесу не вбачається достатньо підстав вважати тримання обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_16 під вартою таким, що порушує їх право, передбачене ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме такий запобіжний захід є обґрунтованим і достатнім для досягнення мети кримінального провадження.
Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянню, яке інкримінується обвинуваченим ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , колегія суддів приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м'який запобіжний захід на домашній арешт, оскільки відсутні підтверджуючі документи встановленого місця проживання обвинувачених на території м. Києва. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , оскільки на даний час не відпали ризики, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, а в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинувачених в умовах ізоляції від суспільства.
Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів не визначає розмір застави у кримінальному провадженні з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_12 та ОСОБА_16 .
При цьому судова колегія, розглядаючи клопотання обвинуваченого ОСОБА_14 , вважає за можливе його задовольнити та продовжити раніше обраний запобіжний західу у виді особистого зобов'язання обвинуваченому ОСОБА_14 , враховуючи його вік, наявність міцних соціальних зв'язків, постійне місце проживання та необхідність працевлаштування для забезпечення своїх матеріальних потреб, поведінку обвинуваченого, та виконання їм покладених на нього обов'язків при застосуванні запобіжного заходу.
Керуючись ст. ст. 177, 199, 331, 376, 395 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, тобто до 26 лютого 2021 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали 28 грудня 2020 року о 17 год. 00 хв.
Головуючий суддя
Судді
1