Справа № 646/2188/21
№ провадження 2/646/1408/2021
17.06.2021 року м.Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Власової Ю.Ю.,
секретар судового засідання - Сердюк В.К.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: Фєдосєєв Володимир Васильович
відповідач: ОСОБА_3
представник відповідача: Бондаренко Тетяна Олександрівна
третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку,
01 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просить:
- визнати відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 ;
- зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
Також, позивач просить вирішити питання розподілу судових витрат у справі.
Обґрунтовує вимоги позову ОСОБА_1 тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 1999 року вона є власницею квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої, відповідно технічного паспорту від 31 березня 2009 року, становить 85 кв.м. З 2007 року вона перебувала у зареєстрованому з відповідачем шлюбі, від якого народилося двоє дітей, що зберігають адресу реєстрації місця проживання у цій квартирі. Судовим наказом від 23 листопада 2019 року у справі № 646/7235/19 з відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням суду від 10 лютого 2020 року у справі № 646/7195/19 шлюб між нею та відповідачем розірвано, оскільки втрачені почуття взаємопорозуміння і поваги, шлюбні стосунки припинені і перебування у шлюбі носить формальний характер, примирення між ними неможливе і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.
Однак, як зазначає позивач, відповідач ОСОБА_3 до теперішнього часу проживає у її квартирі та зберігає у ній зареєстроване місце проживання, чим чинить перешкоди у реалізації права власності (вільного користування і розпорядження майном), порушує право на повагу до особистого приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, шляхом втручання у відносини з дітьми, його проживання унеможливлює її особисте життя, фізичну та моральну недоторканість, підтримку відносин з іншими людьми, реалізацію похідного від статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на певне і безпечне місце в суспільстві.
Разом із цим, позивач вказує, що згідно з інформаційною довідкою № 246251994 про інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, у власності відповідача знаходиться ј частка власності у житловому будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та Ѕ частка власності трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
Позивач зазначає, що відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Згідно статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Разом із цим, положеннями статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За змістом частини першої ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із частиною першою ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивач вказує, що відповідно до статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону. Тобто, під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Частиною 1 статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відносини набуття права користування житлом на підставі сімейних відносин регулюється статтею 405 ЦК України, а саме: члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Разом із цим, ця норма є частиною розділу, що регулює відносини користування чужим майном (сервітуту) і визначає підставу набуття права користування. Відповідно до статті 406 ЦК України сервітут може бути припинено за припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Нормами ст. З Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з частини 2 статті 104 СК України підставою припинення шлюбу є його розірвання.
Позивач вказує, що нею вживалися заходи досудового врегулювання спору та її багаторазові усні звернення з проханням полишити жиле приміщення залишені відповідачем поза увагою, відтак, вона вважає, що єдиним способом захистити її права і інтереси є звернення до суду із даним позовом.
З урахуванням тієї обставини, що вона є єдиним законним власником квартири, шлюб з відповідачем розірваний, тобто припинилась обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту та посилаючись на положення статей 316, 319, 321, 383, 391, 405, 405 ЦК України, Закону № 1952-IV, норми Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і правові висновки, що викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (№ 14-64цс20), Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 342/130/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц (№ 61-8142св18), позивач просить задовольнити вимоги її позову у повному обсязі.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 прийнятий до розгляду та у справі відкрито провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова з підстав, установлених пунктом 2 частини 2 статті 198 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підготовче засідання у даній справі відкладено.
За даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копія ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2021 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копія позову ОСОБА_1 разом із доданими до нього документами отримана відповідачем 22 квітня 2021 року, третьою особою 23 квітня 2021 року /т. 1, а.с. 53, 54/.
07 травня 2021 року відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому, заперечуючи проти її вимог, відповідач вказує, що з 1996 року він з позивачем проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_5 23 листопада 1999 року за договором купівлі-продажу на ім'я позивача вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складалася із трьох житлових кімнат площею 12,2 кв.м, 14,3 кв.м та 8,4 кв. м, кухні площею 5,7 кв.м, ванної кімнати площею 1,6 кв.м та коридорів площею 4,7 та 1,4 кв.м, загальною житловою площею 34,9 кв.м, загальною площею 48,0 кв.м. Після купівлі вони вселилися у квартиру та продовжували мешкати однією сім'єю. У 2000 році вони почали перебудову квартири: знесено її частину, що складалася із кімнати площею 8,4 кв.м, кухні та частини ванної кімнати та коридорів, та добудували до квартири об'єднану з житловою кімнатою кухню загальною площею 40,4 кв.м, об'єднаний санвузол площею 5,0 кв.м та коридори площею 8,6 та 4,3 кв.м, що вбачається з технічного висновку про перепланування. 08 грудня 2007 вони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову № 1 Харківського міського управління юстиції. ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - дочка ОСОБА_6 10 лютого 2020 року з ініціативи позивача заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова шлюб між ним та позивачем ОСОБА_1 розірвано.
Відповідач указує, що на теперішній час у квартирі проживають він, позивач та двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Він з дітьми займають житлове приміщення площею 40,4 кв.м. Він доглядає дітей, їх виховує, займається навчанням та дозвіллям. Діти повністю знаходяться на його утриманні. Він купує продукти харчування, у тому числі на дітей, готує їм їжу, дбає про їх побут. Його діти, які також мешкають у спірній квартирі, складають його сім'ю. Спірна квартира є єдиним його житлом.
Відповідно до частин 2, 4 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Статті 47,48 Конституції України гарантують право на житло.
Відповідно до ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним в будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині 2 статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку та колишнім членом сім'ї про безоплатне користування житловим приміщенням до цих відношень застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частин 1-3 статті 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які мешкають разом з ним, користуються так само як наймач всіма правами та несуть усі обов'язки, які витікають з договору найма житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, які витікають з означеного договору. До членів сім'ї наймача відносяться подружжя наймача, їх діти та батьки. Членами сім'ї наймача можуть бути визнані і інші особи, якщо вони постійно мешкають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, які означені в ч. 2 цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують мешкати в житловому приміщенні, яке вони займають, вони мають такі ж самі права та обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідач вважає, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК УРСР факт припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користування займаним приміщенням і не є підставою для виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати у судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого приміщення (квартири) має відповідно до статті 157 ЖК УРСР, але за наявності обставин, передбачених частиною 1 статті 116 цього Кодексу (виселення осіб, які руйнують чи псують приміщення).
Таким чином, відповідач вважає, що як колишній член сім'ї позивача та особа, яка приймала участь у придбанні квартири та її реконструкції, він має право користування житловим приміщенням в спірній квартирі, а вимоги про визнання таким, що втратив право користування спірною квартирою, не ґрунтуються на законі.
Крім того, твердження позивача, що йому на праві власності належить ј частина житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 та Ѕ частина трикімнатної квартири у АДРЕСА_4 не відповідають дійсності.
Разом із цим, оскільки стаття 405 ЦК України передбачає визнання особи такою, що втратила право користування житлом при умові відсутності члена сім'ї (колишнього члена сім'ї) без поважних причин понад рік, а він у спірній квартирі мешкає постійно і з часу вселення не вибував, відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
У письмових поясненнях від 19 травня 2021 року позивач зазначає, що стаття 405 ЦК України встановлює підстави для встановлення сервітуту, а саме наявність сімейних відносин, а також окрему підставу для втрати права користування житловим приміщенням. Утім, пунктом 4 частини 1 статті 406 ЦК України встановлено загальні підстави для припинення сервітуту - права користуванням майном: припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Відповідно до частини 2 цієї статті Кодексу сервітут може бути припинено за рішенням суду на вимогу власника майна, за наявності обставин, що мають істотне значення.
Позивач зауважує, що в даній спірній ситуації слід розрізняти категорії виселення та позбавлення права. Категорія позбавлення права користування фактично означає припинення сервітуту, а рішення суду виступає підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання. У свою чергу, виселення б означало не тільки втрату права користування жилим приміщенням, а вчинення примусових дій, щодо унеможливлення користування жилим приміщенням.
Разом із цим, позивач вказує, що у даних спірних правовідносинах слід застосовувати саме положення ЦК України, оскільки стаття 157 ЖК УРСР містить відсилочну норму до статті 116 ЖК УРСР, відповідно до якої, наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи громадського впливу виявились безрезультатними можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до статей 61, 63, 64 ЖК УРСР наймачем є особа, яка здійснює користування жилими приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду відповідно до договору найму жилого приміщення, предметом якого є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Оскільки вона не наймач, а є власником житлового приміщення і застосування норм статей 157 та 116 ЖК УРСР у цьому спорі є неможливим, припинення обставини, яка слугувала підставою для встановлення сервітуту, достатньо для усунення перешкод користування житловим приміщенням, у тому числі, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Крім того, спірна квартира придбана нею за власні кошти, які вона отримала від продажу квартири, яка знаходилася у спільній власності з ОСОБА_7 , і саме вона придбала квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу від 23 листопада 1999 року. Так само і прибудови і поліпшення відбувалися за рахунок її коштів, що підтверджується доданими нею та стороною відповідача до справи доказами. Так, Технічний висновок про перебудування та стан будівельних конструкцій прибудови у квартирі АДРЕСА_1 , який додав до відзиву на позов відповідач, у 2013 році видавався саме на її замовлення і саме вона зверталася до відповідних органів з метою збереження незаконно зроблених прибудов, і саме їй Червонозаводський РВ міста Харкова ГУ МНС у Харківській області висловив відсутність заперечень на збереження самовільно прибудованих будівель. І дотепер квартира знаходиться у стані ремонту, що підтверджується фотознімками, і у цьому їй допомагає старший син ОСОБА_5 . Наразі, вона разом із сином провадять ремонт окремої кімнати, оскільки жити в одній кімнаті з відповідачем неможливо. Таким чином, доводи відповідача про те, що вони разом придбали квартиру та проводили її поліпшення не підтверджується матеріалами справи. Разом із цим, заперечуючи проти її позовних вимог, відповідач не заявляє зустрічного позову про визнання його частки у праві власності на житловий будинок.
Також, позивач вказує, що відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них. Здійснення чи нездійснення батьківських обов'язків відповідачем не може вважатися у даній справі допустимим доказом. При цьому, усі фактичні обов'язки по утриманню та вихованню дітей здійснюється виключно нею, що підтверджується характеристиками з місця навчання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Крім того, відповідач не бере на себе жодних витрат на дітей та будинок, і саме вона купує дітям їжу, одяг, канцелярські приналежності, предмети побуту, оплачувала навчання сина ОСОБА_5 в університеті, сплачує комунальні послуги, і саме вона для отримання грошових коштів для сім'ї оформила пільгу для багатодітних сімей.
Додатково позивач зазначає, що 20 липня 2019 року вона зверталась до Основ'янського відділу поліції ГУНП у Харківській області із заявою про вчинення відповідачем відносно неї та сина ОСОБА_5 домашнього насильства. Така ж заява подана і самим ОСОБА_5 . У рамках кримінального провадження № 12019220060001845 проведено судово-медичну експертизу, згідно висновків якої, їй заподіяно легкі тілесні ушкодження. З урахуванням тієї обставини, що наразі вона із відповідачем проживають в одній кімнаті, продовження спільного проживання створює реальну загрозу життю і здоров'ю їй та її дітям.
За наведеного вище, позивач просить задовольнити вимоги її позову у повному обсязі.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 травня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
02 червня 2021 року на адресу Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла відповідь відповідача на письмові пояснення ОСОБА_1 разом із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на подання додаткових доказів та виклик і допит у судовому засіданні свідків.
Протокольною ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року із занесенням у журнал судового засідання, з урахуванням положень статті 12 ЦПК України, заявлене стороною відповідача клопотання задоволено.
У відповіді на письмові пояснення, окрім наведеного у відзиві на позов, відповідач вказує, що у позовній заяві про народження у сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 старшого сина ОСОБА_5 взагалі позивачем не зазначається, як і не зазначається про те, що спірна квартира на час її придбання 23 листопада 1999 року мала загальну житлову площу 34,9 кв.м, загальну площу 48,0 кв.м, а після реконструкції та виконання прибудови у 2004 році характеристики квартири змінилися і загальна площа квартири в теперішній час складає 85,4 кв.м, квартира стала мати житлові кімнати площею 12,5 кв.м та 14,5 кв.м, об'єднану з кухнею кімнату площею 40,4 кв.м, коридори площею 4,3 кв.м та 8,6 кв.м та санвузол. Разом із цим, прибудови та поліпшення зроблені саме за його кошти та працею, оскільки він постійно працював та мав значний заробіток, а позивач ніколи не працювала та заробітку не мала, займалася доглядом за дітьми та домашнім господарством. Всі зароблені гроші він вкладав у спірну квартиру, створював сім'ю, домівку, виховував дітей, наміру розривати шлюб та роз'їжджатися з родиною ніколи не мав. Зазначення того, що всі обов'язки по утриманню виконує позивач і що він не займається навчанням та вихованням дітей надумані з метою безпідставного позбавлення його житла, у яке він протягом майже усього життя вкладав всі свої кошти та труд.
Крім того, з висновку судово-медичної експертизи не вбачається наявності заявлених тілесних ушкоджень. Ані до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства він ніколи не притягувався, що підтверджується постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2019 року, а причиною розірвання шлюбу є втрата почуття взаємопорозуміння і поваги, припинення шлюбних відносин та формальний характер перебування у шлюбі, неможливість примирення подружжя.
Відповідач вважає, що вимоги ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, не ґрунтуються на законі, оскільки для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі, потрібна відсутність цієї особи, а саме члена сім'ї (колишнього члена сім'ї) без поважних причин у цьому приміщенні понад рік. Разом із цим, він постійно мешкає та зареєстрований у спірній квартирі, іншої власності не має, як не має іншого житла. Його сім'ю складають двоє малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які проживають разом із ним у об'єднаній у студію кімнаті та кухні. Позивач займає іншу житлову кімнату. Відтак, її право користування житловим приміщенням у квартирі не порушується. Крім того, твердження позивача про наявність у його власності об'єктів нерухомості спростовується відомостями з Державного реєстру речових прав та довідкою комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради.
Також, відповідач вказує, що позовна заява ОСОБА_1 містить дві позовні вимоги, проте судовий збір сплачено тільки за одну вимогу.
У судовому засіданні позивач вимоги позову підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити шляхом визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 та зняти його з реєстрації за вказаною адресою.
Позивач вважає, що її вимоги підлягають задоволенню з тих підстав, що 23 листопада 1999 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала спірну квартиру АДРЕСА_1 . Квартира придбана нею за гроші, що отримані після продажу квартири АДРЕСА_5 , яка належала їй та її матері ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності. На час придбання квартири у шлюбі не перебувала. До придбання квартири, вони разом із відповідачем деякий час винаймали житло та мешкали у районі м. Харкова «Салтовка», а також деякий час у спільній з її матір'ю квартирі АДРЕСА_5 . Після придбання квартири, вона туди вселилася разом із своїм сином ОСОБА_5 , та 22 грудня 1999 року у встановленому законом порядку зареєструвала своє та сина ОСОБА_5 місце проживання. Відповідач проживав у квартирі без реєстрації та був зареєстрований по АДРЕСА_6 . У 2007 році вони уклали шлюб. У 2010 році у них народився син ОСОБА_5 , у 2011 році донька ОСОБА_6 , які зареєстровані у квартирі з народження. У 2020 році на підставі рішення суду шлюб із відповідачем розірвано.
Позивач вказує, що квартира придбавалася нею для сім'ї та поліпшення якості життя на той час єдиного сина ОСОБА_5 . Квартира складалася із трьох кімнат, але в подальшому реконструйована. На даний час реконструкція не закінчена, і приміщення квартири перебувають у ремонтному стані.
Крім того, позивач зазначає, що усі витрати, які пов'язані із утриманням будинку, побутом та вихованням і навчанням дітей, повністю покладені на неї. Відповідач у цих витратах участі не приймає, комунальні платежі не сплачує, кошти на харчування та одяг не надає та не приймає участі у вихованні та навчанні дітей. Вона повністю сплатила навчання сина ОСОБА_5 в університеті. Відповідач ніколи грошей не надає, аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не сплачує. Тобто, фактично підставою для звернення до суду із даним позовом є, окрім іншого, необхідність зняття з неї надмірного фінансового тягаря по сплаті за відповідача ОСОБА_3 комунальних послуг та витрат на його побутові витрати. Також, вважає, що у дітей повинні бути окремі кімнати, вони не повинні проживати і спати у одній кімнаті разом із відповідачем. Діти не повинні бути свідками домашнього насилля з боку ОСОБА_3 , що має місце бути і що було підставою, окрім іншого, для розірвання з ним шлюбу.
Оскільки квартира хоча і купувалася для сім'ї, вона придбана виключно за рахунок її коштів, на реконструкцію, меблі, побутові речі кошти надавали та допомагали фізично батьки, відтак, позивач вважає, що це її квартира і після розірвання шлюбу відповідач втратив право користування нею. Разом із цим, вона не заперечує, що частина власних коштів у реконструкцію квартири вкладалась відповідачем, оскільки на той час вона не працювала і доглядала за дитиною, а відповідач працював.
За наведених обставин, ОСОБА_1 вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Фєдосєєв В.В. зазначив, що усі докази, надані стороною відповідача не стосуються предмета даного спору, відтак, вони є недійсними, а зустрічного позову відповідачем не заявлено. Крім того, відповідач працює, отримує заробітну плату та пенсію, кошти позивачу на комунальні послуги не надає та сам не сплачує, на їжу, побутові потреби кошти не надає, витрачаючи їх тільки на власні потреби, а не на потреби сім'ї. У відповідача є службове житло, що за ним зберігається, та дачний будинок, який облаштований та придатний для проживання. За наведеного вважає, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, наведених у заявах по суті.
Разом із цим, протокольною ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 червня 2021 року із занесенням у журнал судового засідання, представнику позивача відмовлено у задоволенні клопотання про виклик і допит свідка та долученні до матеріалів справи додаткових доказів, як такого, що поданий поза межами процесуального строку, та відсутності клопотання про його поновлення.
У судовому засіданні відповідач позовні вимоги не визнав, пояснивши про обставини, фактично аналогічні тим, що зазначені у заявах по суті, та зазначив, що з 1996 року вони з позивачем проживали разом однією сім'єю, він працював та усі кошти вкладав у спірну квартиру і все там зроблено його працею та за його кошти. Квартира придбавалася для сім'ї, він приймав участь у її купівлі. У шлюбі з позивачем він перебував з 2007 року по 2020 рік. Зареєстрований у спірній квартирі він з 04 квітня 2012 року. До цього часу був зареєстрований разом із колишньою дружиною та донькою від першого шлюбу у квартирі АДРЕСА_7 . Це службове житло, що надано йому за місцем роботи. З цього місця реєстрації він знявся добровільно та зареєструвався у квартирі ОСОБА_1 як член сім'ї. Наразі, квартира складається із трьох жилих кімнат, діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають разом із ним в одній кімнаті, де проживає старший син ОСОБА_5 він не знає.
Позивач пояснив, що він постійно працевлаштований, з 2013 року є пенсіонером, доплати як багатодітній сім'ї не оформлював та з відповідними заявами не звертався, останні три роки комунальні послуги не сплачує та коштів позивачу не надає. Разом із цим, піклується вихованням та навчанням молодших дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не заперечує проти сплати аліментів на їх утримання.
Крім того вказує, що має у власності дачну ділянку у садовому товаристві ПОЛІГРАФМАШ Чугуївського району Харківської області, куди приїздить разом із молодшими дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та залишається там на декілька днів. Іншого майна у нього немає.
За наведених обставин, позивач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бондаренко Т.О. просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову з тих підстав, що у позовній заяві позивач не зазначила про народження у сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 старшого сина ОСОБА_5 ; не зазначила, що спірна квартира на час її придбання 23 листопада 1999 року мала загальну житлову площу 34,9 кв.м, загальну площу 48,0 кв.м, а після реконструкції та виконання прибудови у 2004 році її характеристики змінилися і загальна площа квартири в теперішній час складає 85,4 кв.м; прибудови та поліпшення зроблені саме за кошти та працею відповідача, оскільки він постійно працював та мав значний заробіток, а позивач ніколи не працювала та заробітку не мала, займалася доглядом за дітьми та домашнім господарством; всі зароблені гроші відповідач вкладав у спірну квартиру; він постійно займається вихованням та утриманням дітей; з висновку судово-медичної експертизи не вбачається наявності заявлених тілесних ушкоджень; до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства відповідач не притягувався; причиною розірвання шлюбу є втрата почуття взаємопорозуміння і поваги, припинення шлюбних відносин та формальний характер перебування у шлюбі, неможливість примирення подружжя; вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі, оскільки для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі, потрібна відсутність цієї особи, а саме члена сім'ї (колишнього члена сім'ї) без поважних причин у цьому приміщенні понад рік, а відповідач постійно мешкає та зареєстрований у спірній квартирі; його сім'ю складають двоє малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які проживають разом із ним у об'єднаній у студію кімнаті та кухні; твердження позивача, що йому на праві власності належить ј частина житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 та Ѕ частина трикімнатної квартири у АДРЕСА_4 не відповідають дійсності.
Посилаючись на положення ст.ст. 64, 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, представник відповідача просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі, у зв'язку із його необґрунтованістю.
Третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області у судове засідання не з'явились, повідомлялись про розгляд справи належним чином. Отримавши усі заяви сторін по суті, правом подання пояснень щодо позову та відзиву не скористались, заяв та клопотань до суду не надали.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову ОСОБА_1 , об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом установлено, що 25 січня 1996 року, на підставі рішення виконавчого комітету Комінтернівської ради народних депутатів від 15 січня 1996 року № 2, бюро з обміну жилими приміщеннями виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів наймачу ОСОБА_7 на склад сім'ї з двох осіб ( ОСОБА_7 та донька ОСОБА_1 ) виданий ордер № 25 серії М на житлове приміщення - ізольованої квартири АДРЕСА_8 /т. 1, а.с. 89/.
Учасниками справи не спростовується та обставина, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_5 , батьками записані сторони /т. 1, а.с. 71/.
На підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда О.Д. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-2626, квартира АДРЕСА_8 , що перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 19 січня 1999 року, продана. Відповідно до п. 4 цього договору, продаж учинений за 9678 грн., сума сплачена по 4839 грн. кожному продавцю /т. 1, а.с. 90/.
На підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда О.Д. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-2676, позивач ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат житловою площею 34,9 кв.м, загальною площею 48,0 кв.м. Відповідно до п. 4 цього договору, продаж учинений за 3565 грн., вся сума сплачена позивачем ОСОБА_1 продавцю до підписання договору. Право приватної власності на квартиру у встановленому законом порядку зареєстровано за позивачем 25 листопада 1999 року /т. 1, а.с. 23, 27/.
Відповідно до довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 10 лютого 2021 року, від 02 квітня 2021 року, даних паспорту ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання останніх у встановленому законом порядку зареєстровано у вказаній квартирі АДРЕСА_1 з 22 грудня 1999 року /т. 1, а.с. 20-21, 37, 43, 71/.
Відповідно до (мовою оригіналу) «Технического заключения о перепланировке и состоянии строительных конструкций пристройки в квартире АДРЕСА_1 », що виготовлений ЗАТ «ХАРКІВРЕКОНСТРУКЦІЯ» на замовлення позивача ОСОБА_1 на підставі її заяви від 01 листопада 2004 року з метою визначення стану будівельних конструкцій прибудови, ступеня впливу її будівництва на технічний стан основних будівельних конструкцій основної частини будинку, відповідності виконаного перепланування чинним нормам і правилам, а також можливості подальшої експлуатації прибудови, - будівництво прибудови та часткове розбирання будинку виконані без порушення несучої здатності основних будівельних конструкцій основної частини будинку. У результаті перепланування і влаштування прибудови загальна і житлова площі збільшилися і склали відповідно 83,2 кв.м та 58,11 кв.м /т. 1, а.с. 73-81/.
08 грудня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 укладено шлюб, актовий запис № 3301, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 08 грудня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову № 1 Харківського міського управління юстиції /т. 1, а.с. 29/.
Відповідно до технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 , що виготовлений Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» станом на 31 березня 2009 року, власником квартири є ОСОБА_1 , квартира розташована на першому поверсі одноповерхового будинку та складається з двох кімнат житловою площею 27,1 кв.м, у тому числі перша кімната 12,5 кв.м, друга кімната 14,6 кв.м, кухні-студії площею 40,4 кв.м, санвузла площею 5,0 кв.м, коридору 4,3 кв.м та 8,6 кв.м, загальною площею 85,4 кв.м /т. 1, а.с. 24-28/.
Відповідно до заяви від 01 квітня 2009 року, позивач ОСОБА_1 просила дозволу Харківської міської ради на збереження незаконно прибудованої у 2001 році прибудови до квартири АДРЕСА_1 /т. 1, а.с. 91/.
Листом від 27 жовтня 2009 року, що наданий у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 20 жовтня 2009 року Червонозаводський районний відділ міста Харкова ГУ МНС України у Харківській області повідомив позивача про відсутність заперечень щодо збереження побудованих будівель (літ. 8-11) на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , а.с. 92/.
ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народився син ОСОБА_5 , актовий запис 667, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 12 лютого 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції. Батьками записані сторони /т. 1, а.с. 30/.
ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін народилася донька ОСОБА_6 , актовий запис № 764, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 09 грудня 2011 року Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції /т. 1, а.с. 31/.
Згідно довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 10 лютого 2021 року, від 02 квітня 2021 року, місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у встановленому законом порядку зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 з 23 лютого 2010 року та 09 грудня 2011 року, відповідно /т. 1, а.с. 37, 43/.
Як убачається з посвідчення № НОМЕР_4 , виданого 13 квітня 2012 року комітетом у справах сім'ї, молоді та спорту по Червонозаводському району міста Харкова Департаменту у справах сім'ї, молоді та спорту Харківської міської ради зі строком дії до 01 вересня 2018 року, сторони у справі є отримувачами пільг, передбачених законодавством для багатодітних сімей /т. 1, а.с. 72/.
Відповідно до (мовою оригіналу) «Технического заключения о произведенной реконструкции квартиры АДРЕСА_1», що виготовлений ТОВ «ХАРКІВРЕКОНСТРУКЦІЯ» на замовлення позивача ОСОБА_1 на підставі її заяви від 16 травня 2013 року з метою визначення технічного стану будівельних конструкцій житлового будинку АДРЕСА_1 , у тому числі її прибудови, впливу виробленої реконструкції на технічний стан конструкцій будинку і можливості подальшої експлуатації приміщень квартири АДРЕСА_10 за призначенням, - загальний технічний стан будівельних конструкцій одноквартирного житлового будинку АДРЕСА_9 , в межах квартири АДРЕСА_10 (власник ОСОБА_1 ), у тому числі його прибудованої частини, по АДРЕСА_11 задовільний. Вироблена реконструкція з виконанням прибудови, в осях 2-4, на місці розібраних приміщень основної частини будинку не вплинула на несучу здатність і технічний стан будівельних конструкцій житлового будинку. Згідно даних технічного паспорта від 2009 року, загальна площа квартири в даний час складає 85,40 кв.м, у тому числі житлова 27,10 кв.м. Розглянута будова житлового будинку, в межах квартири АДРЕСА_10 , у тому числі її прибудова, мають повну будівельну готовність (100%), виконані відповідно до чинних будівельних норм, з дотриманням санітарних і протипожежних вимог і можуть бути збережені для подальшої експлуатації за призначенням /т. 1, а.с. 93-122/.
Як убачається із договору № 1РІ/69П від 11 липня 2015 року про підготовку бакалавра, укладеного між Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом та студентом ОСОБА_5 , плата за надання освітньої послуги становить 30000,00 грн., по 3750,00 грн. за кожен семестр навчання. Платником договору є позивач ОСОБА_1 /т. 1, а.с. 210-212/.
Як убачається із довідки УПСЗНА Червонозаводського району Харківської міської ради, позивач протягом 2015 року була отримувачем одноразової допомоги при народженні дитини, загальна сума виплаченої допомоги становить 15638,28 грн. /т. 1, а.с. 218/.
Відповідно до квитанцій /т. 1, а.с. 213-215/, позивачем ОСОБА_1 умови контракту № 1РІ/69П від 11 липня 2015 року про підготовку бакалавра у частині внесення платежів, виконані у повному обсязі /т. 1, а.с. 213-215/.
Відповідно до заяв позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що 19 липня 2019 року скеровані на адресу Основ'янського відділу поліції ГУНП у Харківській області, останні просили відповідний орган вжити заходів стосовно відповідача ОСОБА_3 щодо систематичного вчинення ним фізичного, психологічного та морального насильства у сім'ї /т. 1, а.с. 219, 220/.
Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2019 року матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (вчинення ОСОБА_3 17 липня 2019 року о 21:30 годині домашнього насильства психологічного характеру відносно сина, що полягали у висловлюванні у його сторону нецензурною лайкою, внаслідок чого могла бути завдана шкода його психічному здоров'ю), повернутий на доопрацювання Основ'янському відділу поліції ГУНП у Харківській області /т. 2, а.с. 14-15/.
Разом із цим, за фактом вчинення домашнього насильства відносно позивача ОСОБА_1 21 липня 2019 року Основ'янським відділом поліції ГУНП у Харківській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення (номер провадження 12019220060001845, правова кваліфікація ст. 126-1 КК України) /т. 1, а.с. 221/. Відомості щодо результатів досудового розслідування да даним кримінальним провадженням у матеріалах справи відсутні.
За висновком судово-медичного дослідження (обстеження) позивача ОСОБА_1 № 985-2019 від 20 липня 2019 року, проведеного відділом судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації за її заявою від 20 липня 2019 року, за ступенем тяжкості отримані позивачем тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень /т. 1, а.с. 222, зворот/.
Як убачається із заочного рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року, що набрало законної сили 13 березня 2020 року, ухвалою цього суду від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі № 646/7195/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Цим судовим рішенням від 10 лютого 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 08 грудня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову № 1 Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 3301, - розірваний /т. 1, а.с. 33/.
Судовим наказом Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 22 жовтня 2019 року та до досягнення дітьми повноліття /т. 1, а.с. 34-35/.
Як убачається із наданих позивачем квитанцій, нею здійснювалися витрати, що пов'язані із купівлею канцелярських товарів /т. 1, а.с. 183-185/, зі сплатою комунальних платежів за утримання спірної квартири у період часу з 2016 року по 2021 рік /т. 1, а.с. 186-209/. Зазначена обставина також підтверджується рухом коштів по її картці від 14 травня 2011 року за період часу з 23 листопада 2019 року по 14 травня 2021 року /т. 1, а.с. 152-182/. Рух коштів по картці, окрім сплати за комунальні послуги, також підтверджує систематичні витрати позивача на придбання продуктів харчування, ліків, побутових засобів.
Як убачається із характеристики учня 5-Б класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Харківської міської ради Харківської області № 10 ОСОБА_5 від 17 травня 2021 року, мати ОСОБА_1 цікавиться навчанням сина, намагається тримати зв'язок зі школою та класним керівником, дитина прислухається лише до батька ОСОБА_3 , який не приймає участь у його вихованні та навчанні /т. 1, а.с. 223/.
Відповідно до характеристики учениці 3-Б класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Харківської міської ради Харківської області № 10 ОСОБА_6 від 17 травня 2021 року, мати ОСОБА_1 цікавиться навчанням дитини, допомагає досягти їй успіху у навчанні, відповідально ставиться до її вихованні у сім'ї, щоденно відвідує школу, цікавиться справами класу, бере активну участь у батьківських зборах. Батько ОСОБА_3 участі у житті класу не приймає /т. 1, а.с. 224/.
Як убачається із наданої стороною відповідача копії трудової книжки ОСОБА_3 , його трудова діяльність розпочалася у 1970 році, з травня 2011 року до січня 2018 року не працевлаштований, отримував допомогу по безробіттю, наразі працевлаштований за посадою водій автотранспортних засобів Центру первинної медичної допомоги /т. 2, а.с. 8-13, 44-49/.
Відповідно до довідки ТОВ «ТЕХНОГРУП-М» у період часу березень-серпень 2018 року позивач ОСОБА_3 отримав дохід у виді заробітної плати у розмірі 22440,00 грн, з відрахуванням обов'язкових платежів і зборів у розмірі 4039,20 грн. /т. 2, а.с. 50/.
Відповідно до довідки Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 11 травня 2021 року, відповідно до матеріалів обліку станом на 31 грудня 2012 року на ім'я ОСОБА_3 записи про право власності на житло у місті Харкові відсутні /т. 2, а.с. 7/.
Рухом коштів по картці за період січень-червень 2021 року посвідчуються витрати позивача, що пов'язані із придбанням продуктів харчування, ліків, проїзду транспортом, поповнення рахунку мобільного телефону, отримання заробітної плати та пенсійних виплат /т. 2, а.с. 61-100/.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 пояснив про те, що знайомий зі сторонами у справі приблизно з 2006 року, коли придбав власне житло і став проживати з ними як сусід у одному дворі. З відповідачем ОСОБА_3 у нього дружні стосунки, з позивачем звичайні сусідські. Останній раз був у будинку сторін близько 3-4 місяців тому. Відповідач здійснював ремонт будинку, який складається із двох маленьких і однієї великої кімнати та мансарди, де зберігаються будівельні матеріали, облаштовував дах та стіну будинку. Відповідач працює, займається вихованням дітей, возить їх у школу та забирає зі школи, ходить з ними до магазину. Навіть близько двох років назад придбав у передмісті Харкова у Чугуївському районі дачну ділянку з будиночком для сімейного відпочинку, куди він їздить з дітьми. Чи перебувають сторони у зареєстрованому шлюбі і кому на праві власності належить спірний будинок сідок відповіді не надав.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_9 пояснив про те, що знайомий зі сторонами у справі приблизно з 2000 років, їх діти ходили разом до дитячого садку. З відповідачем ОСОБА_3 у нього дружні стосунки, і він знає, що на теперішній час сторони розлучені. Він бував у них у будинку, останній раз близько двох років тому, за чий рахунок здійснювалися ремонті роботи він не знає. У будинку дві невеликі кімнати, одна велика кімната з їдальнею, ванна кімната, стан будинку жилий, є вода, каналізація та опалення. Свідок пояснив, що відповідач працював на СТО, позивач можливо не працювала. Також, свідок пояснив, що часто бачить відповідача разом із дітьми у магазині.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що знайома із відповідачем дуже давно, з позивачем познайомилась приблизно у 1995-1996 роках. До цього відповідач проживав у районі міста Харкова «Холодна гора» разом із дружиною та донькою ОСОБА_12 , потім вони розійшлись. Коли сторони познайомилися, то проживали деякий час і у неї (свідка ОСОБА_10 ), і винаймали житло у АДРЕСА_12 . У шлюбі вони не перебували, але у 1998 році у них народився син ОСОБА_5 , і вона є його хрещеною матір'ю. Крім цього сина у сторін є ще двоє дітей. Потім вони придбали наприкінці 1999 року будинок, вона у будинку ніколи не була і його внутрішнє облаштування їй невідомо. Позивач не працювала, відповідач працював на СТО, потім у них разом із її чоловіком був спільний бізнес - станція вулканізації, половину якого він передав її чоловіку та отримав за це грошові кошти у розмірі 1200 доларів США. Отримані кошти відповідач вкладав у влаштування домівки для сім'ї.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 пояснив про те, що знайомий із відповідачем ОСОБА_3 приблизно з 1986 року, з позивачем з 1995-1996 року. Вказував, що сторони періодично ночували у нього вдома, потім винаймали житло на АДРЕСА_12 , потім жили у квартирі матері позивача на 50 років СРСР у місті Харкові. У будинку по АДРЕСА_11 він був один раз. Разом із відповідачем у них був спільний бізнес - станція вулканізації і відповідач ще працював на СТО. За половину бізнесу відповідач отримав приблизно 1200-1300 доларів США. На думку свідка, будівельні матеріали для ремонту будинку ОСОБА_3 придбавав за свої кошти.
Приходячи до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).
Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача ОСОБА_1 , як власниці житлового будинку, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як установлено судовим розглядом, у даному випадку спір виник між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , яка є одночасно і її користувачем, та користувачем цієї квартири ОСОБА_3 з приводу користування вказаним житлом після припинення шлюбу з власником будинку.
Таким чином, у даній справі є важливим співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК УРСР.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Таким чином, законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.
У рішеннях Конституційного Суду України N 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_13 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) № 18/183-97 та № 5-рп/2012 від 13 березня 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_14 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) № 1-7/2012 зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами
однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є
практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження
щодо повного або часткового скасування попереднього.
Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше
не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується
однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Разом із цим, суд зазначає, що статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки:
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Відповідно до статті 4 Закону № 1952-IV передбачено перелік речових прав, похідних від права власності:
право користування (сервітут);
інші речові права відповідно до закону.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, необхідно вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).
Вирішуючи спір у даній справі та враховуючи вимоги ОСОБА_1 на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд виходить з наступного.
Як убачається із договору купівлі-продажу від 16 листопада 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда О.Д. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-2626, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 19 січня 1999 року, у спільній сумісній власності позивача разом із її матір'ю ОСОБА_7 перебувала квартира АДРЕСА_8 . Продаж означеної квартири учинений за 9678 грн., кожному з продавців сплачена сума по 4839 грн. Таким чином, станом на 16 листопада 1999 року у розпорядження позивача ОСОБА_1 надійшли грошові кошти від здійсненого правочину у розмірі 4839 грн.
Як убачається із договору купівлі-продажу від 23 листопада 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда О.Д. та зареєстрованого у реєстрі за № 2-2676, позивач ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Купівля житла учинена позивачем за 3565 грн. та уся сума сплачена нею продавцю. Таким чином, виходячи із суми здійсненого правочину, доводи сторони відповідача про те, що він приймав участь у купівлі спірної квартири та ним надавалися для цього особисті кошти, спростовується наведеними доказами.
Крім того, як убачається із довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 10 лютого 2021 року, від 02 квітня 2021 року, даних паспорту ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання останніх у встановленому законом порядку зареєстровано у спірній квартирі АДРЕСА_1 з 22 грудня 1999 року, дітей ОСОБА_5 з 23 лютого 2010 року та ОСОБА_6 з 09 грудня 2011 року.
Відповідно до даних паспорту відповідача ОСОБА_3 , дослідженого судом у судовому засіданні, його місце проживання у встановленому законом порядку при тому, що шлюб укладений між сторонами 08 грудня 2007 року, до 04 квітня 2012 року було зареєстровано у квартирі АДРЕСА_7 і лише з 04 квітня 2012 року він зареєструвався у належній на праві приватної власності позивачу квартирі. Разом із цим, відповідачем підтверджено, що квартира АДРЕСА_7 надана йому у якості службового житла за місцем роботи.
Суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, і зазначаються ними, окрім іншого, у поясненнях. Суд не має обґрунтованого сумніву стосовно достовірності наведених відповідачем ОСОБА_3 обставин щодо способу набуття житла за вказаною вище адресою, оскільки відомості про його зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання у квартирі АДРЕСА_7 до 04 квітня 2012 року посвідчується його паспортом.
З цих же підстав, установлених ч. 1 ст. 82 ЦПК України, суд не піддає сумніву доводи відповідача ОСОБА_3 та пояснення свідка ОСОБА_8 про наявність у відповідача облаштованого та придатного для проживання дачного будинку у садовому товаристві у Чугуївському районі Харківської області, що підтверджується їх поясненнями та не спростовується позивачем.
Разом із цим, суд зауважує, що згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства, унормованого положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням тієї обставини, що сторони не скористалися наданим їм статтею 84 ЦПК України правом на витребування доказів, правова оцінка наведеним відповідачем ОСОБА_3 обставинам надана судом у контексті положень частини першої статті 82 ЦПК України.
Крім того, як посвідчується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, він працевлаштований, має постійний дохід, отримує пенсійне забезпечення, що підтверджується, зокрема, рухом коштів по його картковому рахунку. Відтак, відповідачем суду не надано належних і допустимих доказів того, що у нього відсутня фінансова можливість придбати чи винаймати собі інше житло. При цьому, надані як позивачем, так і стороною відповідача докази не підтверджують ту обставину, що ОСОБА_3 приймає участь в утриманні спірного житла, витрачається на побут, сплачує комунальні послуги.
Разом із цим, як установлено судовим розглядом, посвідчується матеріалами справи та не спростовується самим відповідачем ОСОБА_3 , комунальні послуги, побутові витрати, витрати на навчання дітей, у тому числі, контрактне навчання сина ОСОБА_15 , повністю реалізується позивачем ОСОБА_1 . Доказів зворотного стороною відповідача суду не надано.
Додатково обставина неналежного утримання відповідачем неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 також підтверджується судовим наказом Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на їх утримання.
Крім того, характеристиками учнів 5-Б класу та 3-Б класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Харківської міської ради Харківської області № 10 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 посвідчується та обставина, що їх батько не приймає участь у їх вихованні та навчанні, не бере участь у житті класу. Відтак, доводи відповідача про те, що він приймає активну участь у вихованні та навчанні дітей спростовуються наданими доказами.
Також, судом ураховано, що між сторонами, як до так і після розірвання шлюбу, склалися вкрай неприязні особисті стосунки, що призводять до утворення конфліктних ситуацій.
Так, відповідно до заяв позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 17 липня 2019 року, останні просили Основ'янський відділ поліції ГУНП у Харківській області вжити заходів стосовно відповідача ОСОБА_3 щодо систематичного вчинення ним фізичного, психологічного та морального насильства у сім'ї.
Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2019 року, на яку посилається сторона відповідача, повернутий на доопрацювання Основ'янському відділу поліції ГУНП у Харківській області матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за вчинення останнім 17 липня 2019 року о 21:30 годині домашнього насильства психологічного характеру відносно сина ОСОБА_5 .
Разом із цим, за фактом вчинення домашнього насильства відносно позивача ОСОБА_1 21 липня 2019 року Основ'янським відділом поліції ГУНП у Харківській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення (номер провадження 12019220060001845, правова кваліфікація ст. 126-1 КК України), і за висновком судово-медичного дослідження (обстеження) позивача ОСОБА_1 № 985-2019 від 20 липня 2019 року, проведеного в рамках даного кримінального провадження, встановлено отримання позивачем тілесних ушкоджень, що за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомості щодо результатів досудового розслідування за даним кримінальним провадженням, відтак, судом в контексті закону про кримінальну відповідальність оцінка діям відповідача не надається, але обставина звернення позивача до правоохоронного органу із відповідною заявою та висновки судово-медичного дослідження (обстеження) позивача ОСОБА_16 враховується під час надання оцінки правовідносинам у справі, що розглядається.
Разом із цим, суд виходить з того, що шлюб між сторонами розірваний у лютому 2020 року, судове рішення з цього приводу набрало законної сили, та ОСОБА_3 не оскаржувалося. Тобто, з дня набрання рішення суду законної сили, відповідач ОСОБА_3 не є членом сім'ї ОСОБА_1 . Відтак, у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, суд визначився про припинення обставини, яка існувала підставою для встановлення сервітуту, унормованого ч. 1 ст. 405 ЦК України, та наявність правової підстави для застосування судом до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 406 ЦК України.
Таким чином, суд уважає слушними доводи позивача про те, що проживаючи та зберігаючи до теперішнього часу у її квартирі зареєстроване місце проживання, відповідач чинить перешкоди у реалізації права власності (вільного користування і розпорядження майном), порушує право на повагу до особистого приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, шляхом втручання у відносини з дітьми, особисте життя, фізичну і моральну недоторканість, підтримку відносин з іншими людьми та реалізацію похідного від статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на певне і безпечне місце в суспільстві, а задоволення її позовних вимог призведе, окрім зазначеного, до зменшення фінансового тягаря по утриманню належного їх на праві приватної власності майна.
Крім того, судом ураховано, що у спірній квартирі відповідач ОСОБА_3 проживає у одній кімнаті разом із малолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким на час розгляду справи виповнилося 11 та 9 років, а відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 ЖК УРСР при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.
Також, судом не приймаються до уваги доводи сторони відповідача та пояснення свідків стосовно збільшення житлової площі, поліпшення житлових умов у спірній квартирі та не надається правова оцінка особистим відносинам між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як батька з дітьми, оскільки означене не входить до предмету доказування у даній справі.
Суд зауважує, що заперечення відповідача та надані ним докази фактично зводяться до вимог до ОСОБА_1 про визнання спірного майна спільною сумісної власністю, проте, ані правом звернення до суду із такими вимогами, ані правом подання зустрічного позову у даній справі відповідач не скористався. Відтак, висновок судом приймається на підставі наданих сторонами та ретельно досліджених під час судового розгляду доказів.
Разом із цим, суд приймає до уваги довідку Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 11 травня 2021 року та інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та звертає увагу сторону відповідача на те, що позивачем заявлені вимоги про визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням і зняття його з реєстрації місця проживання, втім, вимога про виселення або зобов'язання відповідача ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, позивачем не заявлена.
Таким чином, урахувавши вимоги ОСОБА_1 на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд уважає, що з підстав, наведених у мотивувальній частині цього рішення, припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає такій пропорційності.
Судовим розглядом установлено, що у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права позивача ОСОБА_1 , як власника житлового приміщення, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушені.
Суд уважає, що у справі, що розглядається, інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї - відповідача ОСОБА_3 , у якого з підстав, установлених п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, припинилися правові підстави користування чужим майном.
Наведене вище у сукупності узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі 447/455/17 (№ 14-64цс20).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі 447/455/17 (№ 14-64цс20) виклала висновок про те, що дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
Відтак, суд уважає, що вимоги позову ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання припиненим права ОСОБА_3 на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Разом із цим, відмовляючи у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 у іншій його частині, суд зазначає, що за приписами абзацу третього частини першої статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.
Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Тобто здійснення органом дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Крім того, відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині, у якій вона просить зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_9 , суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) такого суб'єкта поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
За наведених обставин, при вирішенні даної частини позовних вимог ОСОБА_1 , слід виходити з того, що суд не вправі підміняти інший орган та перебирати на себе повноваження органу реєстрації щодо вирішення питань, які законодавством, зокрема положеннями абзацу третього частини першої статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», віднесено до його компетенції.
Інші доводи та заперечення учасників справи означених висновків суду не спростовують.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з відповідача на її користь підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн.
При цьому, суд звертає увагу сторони відповідача на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними одна від одної, відтак, при зверненні до суду із даним позовом позивач повинна була сплатити судовий збір за ставкою, що визначена пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 4, 5, 12, 81, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку - задовольнити частково.
Визнати припиненим право ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користування квартирою АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовних вимог в іншій їх частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Роз'яснити, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Червонозаводський районний суд м. Харкова.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_13 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Представник позивача: Фєдосєєв Володимир Васильович , адреса: АДРЕСА_14 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_13 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Представник відповідача: Бондаренко Тетяна Олександрівна , адреса: АДРЕСА_15 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 .
Третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, місцезнаходження: 61057, місто Харків, вулиця Римарська, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37508470.
Скорочене судове рішення складено та проголошено 17 червня 2021 року.
Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 25 червня 2021 року.
Суддя - Ю.Ю. Власова