29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"14" червня 2021 р. Справа № 924/69/21
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюк І.В., за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БЧН» м. Львів,
до приватного акціонерного товариства «Хмельницька маслосирбаза» м. Хмельницький,
про стягнення 104 272,86 грн.
Представники сторін:
від позивача : Гапон Н.Г. відповідно до ордеру АА №1000001 від 13.01.21р.
від відповідача: О.В. Гриценко, згідно наказу №470-К від 25.10.17р.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі. 28.01.21 року до Господарського суду області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БЧН» м. Львів до Приватного акціонерного товариства «Хмельницька маслосирбаза» м. Хмельницький про стягнення 222 784,63 грн.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.02.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк у 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 19.02.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче судове засідання призначено на 18.03.2021 р.
У засіданні 18.03.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про продовження строку підготовчого провадження у справі на тридцять днів, про оголошення перерви до 19.04.2021 р.
У засіданні 19.04.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про прийняття заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення 118 511,77грн. боргу, закриття підготовчого провадження у справі, призначення справу до судового розгляду по суті на 19.05.2021року.
У засіданні 19.05.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про відкладення судового розгляду справи по суті на 14.06.2021 р.
Виклад позицій учасників справи, заяви, клопотання.
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача 222 784,63 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що між товариством з обмеженою відповідальністю «БЧН» (далі - Позивач) та приватним акціонерним товариством «Хмельницька маслосирбаза» (далі - Відповідач) було укладено договір поставки від 01.03.2018 (далі - Договір). Згідно з умовами Договору Позивачем було передано, а Відповідачем було прийнято у власність пластифікатор (слеш-покриття) для твердих сирів чорний, соду кальциновану, пластифікатор (слеш-покриття) для твердих сирів білий та пластифікатор (слеш-покриття) для твердих сирів коричневий, загальна вартість яких становить 118 511, 77 гривень.
Стверджує, що факт поставки зазначеного товару Позивачем та його прийняття Відповідачем підтверджується наявними видатковими накладними №РН-0000420 від 02.07.2018, №РН-0000455 від 13.07.2018, №РН-0000483 від 26.07.2020 та №РН-0000543 від 23.08.2018 , які підписані представниками сторін.
Позивач наголошує на тому, що строк оплати по видатковій накладній №РН-0000420 від 02.07.2018 на суму 31 319, 29 грн. настав 16.07.2018, строк оплати по видатковій накладній №РН-0000455 від 13.07.2018 на суму 19 992, 00 грн. настав 27.07.2018, строк оплати по видатковій накладній №РН-0000483 від 26.07.2020 на суму 48 000, 96 грн. настав 09.08.2018, строк оплати по видатковій накладній №РН-0000543 від 23.08.2018 на суму 19 199, 52 грн. настав 06.09.2018.
Позивач стверджує, що свої зобов'язання з поставки товару на адресу Відповідача Позивач виконав у повному обсязі, однак Відповідач порушив умови Договору і не оплатив отриманий товар. В результаті не оплати поставленого товару у Відповідача виникла заборгованість у сумі 118511,77 гривень, яка є безспірною та підлягає погашенню.
У відзиві на позов відповідач наголошує на тому, що відповідно до платіжних доручень №№ 47994 від 08.12.2020р., 48866 від 28.01.2021р. ПрАТ „Хмельницька маслосирбаза” в повному обсязі розрахувалося за отриманий товар і заборгованість перед ТОВ „БЧН” відсутня.
Відповідач стверджує, що під час розрахунку штрафних санкцій Позивачем не було враховано платіж від 08.12.2020р. в сумі 5 000,00 грн., а тому розрахунки проведено не вірно.
Звертає увагу суду, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Стверджує, що у Позивача виникло право на нарахування пені лише на неоплачені видаткові накладні та протягом 6 місяців від кожної чергової дати прострочення сплати. Першим днем, прострочення виконання ПрАТ „Хмельницька маслосирбаза” грошового зобов'язання по видатковій накладній № РН-0000420 від 02.07.2018р. - 16.07.2018р., по видатковій накладній № РН-0000455 від 03.07.2018р. - 27.07.2018р., по видатковій накладній № РН-0000483 від 26.07.2018р. - 09.08.2018р., по видатковій накладній № РН-0000543 від 23.08.2018р.-06.09.2018р. Отже, періоди нарахування пені за кожен день прострочення виконання зобов'язання є такими: по видатковій накладній № РН-0000420 від 02.07.2018р. - 16.07.2018р.- 16.01.2019р., по видатковій накладній № РН-0000455 від 03.07.2018р. - 27.07.2018р.-27.01.2019р., по видатковій накладній № РН-0000483 від 26.07.2018р. - 09.08.2018р. - 09.02.2019р., по видатковій накладній № РН-0000543 від 23.08.2018р. - 06.09.2018р. - 06.03. 2019р.
Тому, на думку відповідача, позивачем неправомірно було розраховано пеню за невиконаним грошовим зобов'язанням понад шестимісячний термін від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Наголошує на тому, що Позивач пропустив строк позовної давності по стягненню пені за неналежне виконання грошового зобов'язання.
У поясненнях позивача від 04.06.2021р. наголошено, що норми закону щодо розрахунку пені регулюють правовідносини тільки у випадку, якщо інше не передбачено в договорі. Позивач наголошує на тому, що застосування закону в даному випадку неможливе, товариством правомірно нараховано пеню і штрафні санкції у відповідності до умов договору.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив щодо нарахування пені.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
01.03.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БЧН» (ПРОДАВЕЦЬ) та Приватним АТ «Хмельницька маслосирбаза» (ПОКУПЕЦЬ) укладено договір купівлі-продажу б/н відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити Покупцеві, а Покупець прийняти. Товар, а саме: соду каустичну, кальцій хлористий та інші інгредієнти для виробництва сирів, та своєчасно здійснити його оплату на умовах Договору.
Сума Договору становить суму вартості усіх поставлених партій товару за період дії договору. Найменування, асортимент, ціна та кількість Товару що постачаються, вказуються у супроводжувальних документах на Товар на кожну партію, а саме: рахунках-фактурах та/або товарних накладних, які є невід'ємною частиною Договору. Якщо дата підписання цих супроводжувальних документів співпадає з часом дії цього Договору та/або у них є пряме посилання на Договір, всі ці супроводжувальні документи Сторони розглядають як його невід'ємну частину. Підписання представником Покупця товарної накладної або, в разі попередньої оплати - оплата грошових коштів Продавцю є одночасним та беззаперечним свідченням про згоду щодо ціни, кількості, асортименту та загальної вартості Товару (розділ 2 договору).
Покупець сповіщає Продавця про свій намір здійснити чергову закупівлю товару шляхом оформлення та подачі замовлення в якому зазначає кількість та асортимент товару. Замовлення передається Продавцю в зрозумілій стороні формі (шляхом, подач і замовлення, електронною поштою, факсимільним або поштовим зв'язку), у разі відсутності товару на складі Продавця, він повинен повідомити про це Покупця протягом 2 календарних днів з дня отримання замовлення (розділ 3 договору).
Товар повинен бути повністю поставлений Продавцем на склад Покупця, протягом 7 (семи) днів з моменту отримання Продавцем замовлення. Перехід права власності на товар відбувається з моменту підписання сторонами відповідних накладних. Продавець несе всі ризики загибелі, пошкодження, псування товару тільки до моменту переходу права власності на товар до Покупця. Передача товару Продавцем і його приймання Покупцем по асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної. За даним договором дозволяється дострокова поставка товару або поставка товару окремими партіями (розділ 5 договору).
Оплата за товар здійснюється Покупцем таким чином: відстрочення по платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, за винятком позицій з акційною ціною (п. 6.1. договору).
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, але в будь - якому випадку до моменту остаточного виконання Сторонами зобов'язань за Договором. У випадку, коли жодна із сторін за один місяць до закінчення терміну дії даного договору не виявить бажання його розірвати, даний договір вважатиметься пролонгованим на наступний календарний рік і на тих же умовах (розділ 9 договору).
За завдання матеріальної шкоди не виконанням або неналежним виконанням умов Договору, винна сторона несе відповідальність відповідно чинного законодавства України. За порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства і даного договору. Покупець заданим договором несе наступну відповідальність: За порушення термінів розрахунків/ передбачених договором, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплати за кожен день прострочення. Продавець за Даним Договором несе наступну відповідальність: За порушення термінів поставки Товару, передбачених договором, Продавець сплачує Покупцю пеню в розмірі 1% від вартості непоставленого Товару за кожен день прострочення поставки. Сплата пені не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором належним чином (розділ 10 договору). Договір підписаний представниками сторін.
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018, Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 166 319,29 грн., (рахунок фактура від 02.07.2018),
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018, Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 19 992 грн. (рахунок фактура від 13.07.2018),
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018, Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 48 000 грн . (рахунок фактура від 23.07.2018),
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018 , Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 19 199,52 грн. (рахунок фактура від 23.08.2018).
Також позивачем у матеріали справи надано акт звірки розрахунків за період з 01.01.2020 по 04.12.2020р. на суму 118 511,77 грн., акт звірки розрахунків за період з 01.01.2020 по 18.09.2020р. на суму 118 511,77 грн., лист-претензію від 25.11.2020р.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за Договором від 01.03.2018р.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що 01.03.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БЧН» (ПРОДАВЕЦЬ) та Приватним АТ «Хмельницька маслосирбаза» (ПОКУПЕЦЬ) укладено договір купівлі-продажу б/н відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити Покупцеві, а Покупець прийняти. Товар, а саме: соду каустичну, кальцій хлористий та інші інгредієнти для виробництва сирів, та своєчасно здійснити його оплату на умовах Договору.
Товар повинен бути повністю поставлений Продавцем на склад Покупця, протягом 7 (семи) днів з моменту отримання Продавцем замовлення. Оплата за товар здійснюється Покупцем таким чином: відстрочення по платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, за винятком позицій з акційною ціною (п. 6.1. договору).
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018, Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 166 319,29 грн., (рахунок фактура від 02.07.2018),
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018, Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 19 992 грн. (рахунок фактура від 13.07.2018),
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018, Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 48 000 грн . (рахунок фактура від 23.07.2018),
Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018 , Постачальник передав Покупцю товарна загальну суму 19 199,52 грн. (рахунок фактура від 23.08.2018).
Відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором від 23.02.2015р. у встановлений строк не виконав, зазначена обставина відповідачем не спростована. При цьому, відповідно до платіжних доручень від 08.12.2020р. відповідачем оплачено позивачу 5000грн. , від 28.01.2021р. - 113511,77 грн. заборгованості. У засіданні 19.04.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про прийняття заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення 118 511,77грн. боргу.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 76 915,68 грн. пені із розрахунку : сума заборгованості: 31 319, 29 грн. ; період розрахунку: із 17.07.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 20 927, 27 грн. Сума заборгованості: 19 992, 00 грн.; період розрахунку: із 28.07.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 13 147, 62 грн. Сума заборгованості: 48 000, 96 грн.; період розрахунку: із 10.08.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 30 969, 16 грн. Сума заборгованості: 19 199, 52 грн.; період розрахунку: із 07.09.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 11 871, 63 грн. Таким чином, загальний розмір нарахованої пені за прострочення зобов'язання за розрахунком позивача становить 76 915, 68 грн.
З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).
Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється покупцем таким чином: відстрочення по платежу протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, за винятком позицій з акційною ціною.
Покупець заданим договором несе наступну відповідальність: за порушення термінів розрахунків/ передбачених договором, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплати за кожен день прострочення (п. 10.3.1. договору).
Згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Суд враховує, що для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення в законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017р. по справі №910/29752/15 ).
Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” з цього приводу зазначено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Як зазначалося вище, у договорі передбачено, що штрафні санкції нараховуються за кожний день прострочення платежу.
З аналізу вказаної норми та з врахуванням п. 2.5. Постанови суд приходить до висновку, що сторонами в договорі не визначено іншого строку нарахування штрафної санкції (пені), ніж того, що передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто, шести місяців. Відтак, позивачем неправомірно здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку від дня прострочення зобов'язання.
Також суд враховує, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обчислюється на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Так за приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань також врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14.
З огляду на вищенаведене та пп. 6.1., 10.3.1. договору, доведення факту невиконання відповідачем умов Договору від 01.03.20218р., позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення пеню відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018 за період з 17.07.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 5609,16 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018 за період з 28.07.2018р. по 27.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3586,51 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018 - за період з 10.08.2018р. по 09.02.2019р. (на 183 дні) в сумі 8628,34грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018 за період з 07.09.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3465,38 грн.
Суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду нарахування пені. Оскільки, нарахування пені відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018 за період з 16.01.2019р. (більш ніж 183 дні); Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018 за період з 27.01.2019р. (більш ніж на 183 дні); Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018 - за період з 10.02.2019р. (більш ніж на 183 дні); Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018 за період з 16.01.2019р. (більш ніж 183 дні) є безпідставним та не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 ГК України та умовам п. 6.1., 10.3.1. договору, судом відмовлено в задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за вказаний період у зв'язку з безпідставністю нарахування пені саме у визначений позивачем період (відсутність порушеного права).
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявляє про застосування позовної давності стосовно вимоги про стягнення пені. Відповідач зазначає, що для звернення до суду з вимогою про стягнення пені встановлюється позовна давність в один рік. Позивач звернувся до суду 25.01.2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16).
За змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
Частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Водночас під час розгляду справи позивачем не заявлено про поважність причин пропуску позовної давності для звернення до суду із заявою, що є предметом цього розгляду. Навпаки, позивач послідовно висловлює позицію про відсутність факту пропущення позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 цього Кодексу позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Приписами ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5).
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1 ст.260 цього Кодексу).
Згідно зі ст. 253, ч. 1 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до п.п. 2.3, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (яка є чинною) якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних відносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу. У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом (п. 4.3 зазначеної Постанови).
Умов щодо збільшення позовної давності, встановленої законом, укладений сторонами договір не містить. Не надано суду доказів досягнення згоди щодо такої умови і в інших документах, якими обмінювалися сторони і які б однозначно свідчили про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.
Із змісту наданого позивачем розрахунку вбачається, що пеня нарахована із розрахунку : сума заборгованості: 31 319, 29 грн. ; період розрахунку: із 17.07.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 20 927, 27 грн. Сума заборгованості: 19 992, 00 грн.; період розрахунку: із 28.07.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 13 147, 62 грн. Сума заборгованості: 48 000, 96 грн.; період розрахунку: із 10.08.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 30 969, 16 грн. Сума заборгованості: 19 199, 52 грн.; період розрахунку: із 07.09.2018 по 18.01.2021; розмір пені: 11 871, 63 грн. В даному випадку, перебіг позовної давності починається від наступного дня, коли повинна була бути оплачена кожна з видаткових накладних та закінчується через рік, у відповідні місяць та число.
Позовна заява надійшла до канцелярії господарського суду області 28.01.2021р. (відбиток поштового штемпеля датовано 25.01.2021р.).
Відповідач у своєму відзиві заявив про сплив позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені, суд встановив, що до стягнення підлягає пеня, заявлена позивачем відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018 за період з 17.07.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 5609,16 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018 за період з 28.07.2018р. по 27.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3586,51 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018 - за період з 10.08.2018р. по 09.02.2019р. (на 183 дні) в сумі 8628,34грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018 за період з 07.09.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3465,38 грн., строк оплати яких настав протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, за винятком позицій з акційною ціною.
Враховуючи викладене, в суду наявні правові підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені (відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018 за період з 17.07.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 5609,16 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018 за період з 28.07.2018р. по 27.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3586,51 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018 - за період з 10.08.2018р. по 09.02.2019р. (на 183 дні) в сумі 8628,33 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018 за період з 07.09.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3465,38 грн.), оскільки судом встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі. Тому суд відмовляє у позові в частині стягнення пені (відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018 за період з 17.07.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 5609,16 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018 за період з 28.07.2018р. по 27.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3586,51 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018 - за період з 10.08.2018р. по 09.02.2019р. (на 183 дні) в сумі 8628,16 грн.; Відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018 за період з 07.09.2018р. по 16.01.2019р. (на 183 дні) в сумі 3465,38 грн.) через сплив позовної давності .
Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних від суми заборгованості відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018, на суму 31319.29 грн., з 17.07.2018 по 18.01.2021 в розмірі 2 358.00 грн.
Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних від суми заборгованості відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018, на суму 19 992 грн. з 28.07.2018 по 18.01.2021 в розмірі 1 487.00 грн.
Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних від суми заборгованості відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018, на суму 48 000,96 грн., з 10.08.2018 по 18.01.2021 в розмірі 3519.00 грн.
Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних від суми заборгованості відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018, на суму 19 199,52 грн., з 07.09.2018 по 18.01.2021 в розмірі 1363 грн.
Перевіривши розрахунок позивача за допомогою Бази "Законодавство", судом встановлено, що при розрахунку 3 % річних позивачем не враховано оплату заборгованості відповідачем 08.12.2021р. в сумі 5000грн.
Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018, на суму 31319.29 грн., з 17.07.2018 по 07.12.2020 в розмірі 2250,01 грн. та за період з 08.12.2020р. по 18.01.2021р. на суму боргу 26319,29 грн. в розмірі 90,71 грн. річних (всього 2340,72 грн.). В позові в частині стягнення 17,28 грн. 3% річних належить відмовити.
Розрахунок розміру 3 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу. Суд, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення 3 % річних у заявленій до стягнення позивачем сумі 8709,72 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.
Позивачем також нараховано відповідачу індекс інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивачем нараховано відповідачу індекс інфляції відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018, на суму 31319.29 грн., з серпня 2018р. по січень 2021р. в розмірі 4923,43грн.
Позивачем нараховано відповідачу індекс інфляції відповідно до Видаткової накладної №РН-0000455 від 13.07.2018, на суму 19 992 грн. з серпня 2018р. по січень 2021р. в розмірі 3142,76грн.
Позивачем нараховано відповідачу індекс інфляції відповідно до Видаткової накладної №РН-0000483 від 26.07.2018, на суму 48 000,96 грн., з серпня 2018р. по січень 2021р. в розмірі 7545,80грн.
Позивачем нараховано відповідачу індекс інфляції відповідно до Видаткової накладної №РН-0000543 від 23.08.2018, на суму 19 199,52 грн., з вересня 2018р. по січень 2021р. в розмірі 3018,19грн.
Перевіривши розрахунок позивача за допомогою Бази "Законодавство", судом встановлено, що при розрахунку індексу інфляції відповідно до Видаткової накладної №РН-0000420 від 02.07.2018 позивачем не враховано оплату заборгованості відповідачем 08.12.2021р. в сумі 5000грн. Однак, вцілому це не впливає на розмір інфляційних втрат за аналогічний період. Тому позовні вимоги про стягнення 18 630,18 грн. інфляційних підлягають задоволенню.
Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог , а саме в частині стягнення 18 630,18 грн. інфляційних втрат, 8709,72 грн. - 3% річних. В позові в частині стягнення 17,28 грн. 3% річних, 76915,68 грн. пені належить відмовити.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «БЧН» до приватного акціонерного товариства «Хмельницька маслосирбаза» про стягнення 104 272,86 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Хмельницька маслосирбаза» (м. Хмельницький, вул. Кооперативна, буд. 3, код ЄДРПОУ 00447729) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БЧН (м. Львів, вул. Вулецька, буд. 11-Б, код ЄДРПОУ 38958289) 18 630,18 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот тридцять гривень 18 коп.) інфляційних втрат, 8709,72 грн. (вісім тисяч сімсот дев'ять гривень 72 коп.) 3% річних., 410,10 грн. (чотириста десять гривень 10 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
У решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України. Повний текст складено 24.06.2021р.
Суддя І.В.Заярнюк
Віддруковано у 3 примірниках: рек. з повід
1 -до справи,
2 -Товариство з обмеженою відповідальністю «БЧН» 79066, м. Львів, вул. Вулецька, буд. 11-Б.
3 -Приватне акціонерне товариство «Хмельницька маслосирбаза» 29025, м. Хмельницький, вул. Кооперативна, буд. 3