Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1552/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, проспект Миру, буд. 49-А; код ЄДРПОУ: 33469496) в особі Філії №1 Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, проспект Миру, буд. 49-А; код ЄДРПОУ: 42420524)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ" (61125, м. Харків, Нетеченська набережна, буд. 8-А; код ЄДРПОУ: 40751797)
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
26.04.2021 Комунальне підприємство "Діловий центр" Чернігівської обласної ради в особі Філії №1 Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ" суму заборгованості за договором №56-19/01 від 28.10.2019 у загальному розмірі 8054,02 грн., з яких: борг з оплати комунальних послуг та витрат на утримання майна у розмірі 6 332,26 грн., інфляційні нарахування у розмірі 496,98 грн., 3% річних від простроченої заборгованості оплати комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна у розмірі 183,12 грн., пеня за прострочення виконання грошових зобов'язань з відшкодування комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна у розмірі 408,44 грн., штраф у розмірі 10% від суми загальної заборгованості з оплати комунальних послуг та витрат на утримання майна у розмірі 633,22 грн., а також стягнути з відповідача сплачену суму судового збору у розмірі 2270,00 грн.
В обґрунтування позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за договором про відшкодування витрат на надані комунальні послуги та витрат на утримання орендованого майна орендарем №56-19/01 від 28.10.2019.
Ухвалою господарського суду Харківської області 28.04.2021 прийняти позовну заяву (вх.№1552/21 від 26.04.2021) Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради в особі Філії №1 Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1552/21. Визначено, розгляд справи №922/1552/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ" своїм правом, наданим відповідно до ст. 251 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало. Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 28.04.2021 було направлено на адресу відповідача - 61125, м. Харків, Нетеченська набережна, буд. 8-А, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи (а.с.71 т.1).
Проте зазначену кореспонденцію повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти "адресат відсутній" та зазначенням дати "11.05.2021".
27.05.2021 судом було повторно направлено на адресу відповідача ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 28.04.2021, проте зазначену кореспонденцію повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти "адресат відсутній" та зазначенням дати "11.06.2021".
Суд зазначає, що згідно із ч.1 ст.10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Проте, станом на 25.06.2021 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
28.10.2019 між Комунальним підприємством "Діловий центр" Чернігівської обласної ради в особі Філії №1 Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області №83/19/01 (надалі - Договір оренди) (а.с.18-20 т.1).
Відповідно до п.1.1. Договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення в будівлі, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (надалі - майно), розташований за адресою: проспект Миру, 18 у місті Чернігові та преребуває господарському віданні Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради.
Як вбачається із п.1.2. Договору оренди, майно передавалось в оренду з метою розміщення складу.
Відповідно до п.2.1. Договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною договору.
Згідно п.3.1. Договору оренди, орендна плата є платіж у грошовій формі, який орендар вносить орендодавцю та до обласного бюджету незалежно від наслідків діяльності орендаря і сплачується за весь термін фактичного користування майном, що визначається на підставі акту приймання-передачі майна з орендованого користування.
Відповідно до п.3.2 Договору оренди, до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, податок на додану вартість.
Пунктом 5.1.7. Договору оренди сторони погодили, що орендар зобов'язаний протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Не укладення договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю є підставою для порушення питання про дострокове розірвання договору.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення - приміщення в будівлі, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області, розташоване за адресою: проспект Миру, 18 у місті Чернігові та перебуває в господарському віданні комунального підприємства «Діловий центр» Чернігівської обласної ради. В оренду передано приміщення загальною площею 67,7 кв.м, яке має окремий вхід, що підтверджується Актом прийому-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області» від 01.11.2019, підписаним сторонами та скріпленим печатками сторін (а.с.21 т.1).
На вимогу пункту 5.1.7. Договору оренди між Комунальними підприємством "Діловий центр" Чернігівської обласної ради (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ" (орендарем) було укладено Договір №56-19/01 про відшкодування витрат за надані комунальні послуги та витрат на утримання орендованого майна Орендарем від 28.10.2019 (надалі - Договір №56-19/01) (а.с.22-23 т.1).
У відповідності до п.1.1. Договору №56-19/01, Орендодавець забезпечує обслуговування та експлуатацію нежитлових приміщень - приміщень в будівлі, що знаходиться за адресою: проспект Миру, 18, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах орендодавця щодо обслуговування, ремонту та експлуатації пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі.
Пунктом 1.2. Договору №56-19/01, сторони визначили, що до витрат на утримання орендованого майна відносяться: ремонт, обслуговування мереж, відеоспостереження, системи пожежної та охоронної сигналізації, прибирання, охорона, послуги електрика та слюсаря-сантехніка.
До плати за надані комунальні послуги входить: водопостачання, водовідведення, телекомунікації, відеоспостереження, пожежна та охоронна сигналізації, електрична та теплова енергія, вивіз ТВП, знешкодження відходів.
В розрахунок вартості комунальних послуг включається сума відшкодування орендарем земельного податку, пропорційно площі, що орендується.
Орендарем сплачується податок на додану вартість на всі види послуг, згідно Договору та діючого законодавства.
Згідно з п.2.2.5. Договору №56-19/01, орендар зобов'язується компенсувати орендодавцю у 5-ти денний термін відповідно виставленого рахунку, здійснені ним витрати по сплаті рахунків за надані комунальні послуги постачальною організацією згідно показників лічильників та вартість експлуатаційних витрат пропорційно орендованій площі.
Орендодавець одночасно з рахунками надає орендареві акт наданих комунальних послуг та витрат на утримання та ремонт майна, який останній повинен підписати та повернути орендодавцю не пізніше трьох днів з моменту його отримання.
Відповідно до пункту 2.3. Договору №56-19/01, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати вартості комунальних послуг та компенсації вартості витрат з утримання будівлі відповідно до п.2.2.5. цього договору орендар повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми боргу за кожний день прострочення платежу.
Також, пунктом 4.3. Договору №56-19/01 передбачено, що плата з відшкодування комунальних витрат, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, включаючи день оплати.
Відповідно до п.4.5 Договору №56-19/01, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, орендар повинен сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми.
У разі, якщо на дату сплати плати за надані комунальні послуги та утримання орендованого майна заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує орендодавцю штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п.4.4. Договору №56-19/01).
Відповідно до п.5.1. Договору №56-19/01, цей договір діє з 01.11.2019 по 29.10.2020 включно.
Зміни та доповнення до цього договору допускаються за взаємною згодою сторін (п.5.2. Договору №56-19/01).
Так, на виконання умов Договору №56-19/01 від 28.10.2019 позивачем за період січень-квітень 2020 року включно були виставлені для оплати відповідачу наступні рахунки-фактури та відповідні акти надання послуг на відшкодування витрат:
- рахунок-фактура СФ-0000144 від 31.01.2020 на загальну суму 2 034,48 грн. та Акт надання послуг №ОУ-0000135 від 31.12.2020 на загальну суму 1 674,13 грн. - виставленого 13.02.2020;
- рахунок-фактура СФ-0000209 від 29.02.2020 на загальну суму 1 932,49 грн. та Акт надання послуг №ОУ-0000197 від 29.02.2020 на загальну суму 1 666,58 грн. - виставленого поштою 26.05.2020;
- рахунок-фактура СФ-0000449 від 31.03.2020 на загальну суму 1 835,72 грн. та Акт надання послуг №ОУ-0000412 від 31.03.2020 на загальну суму 1 690,61 грн. - виставленого поштою 26.05.2020;
- рахунок-фактура СФ-0000595 від 30.04.2020 на загальну суму 1 462,04 грн. та Акт надання послуг №ОУ-0000546 від 30.04.2020 на загальну суму 1 300,94 грн. - виставленого поштою 26.05.2020 (а.с.24-31 т.1).
Рахунок-фактура за січень 2020 року був вручений відповідачу особисто разом з актами надання послуг у 2-х екземплярах, про що свідчить підпис відповідача на відповідному рахунку та акті надання послуг.
Рахунки-фактури за період лютий-квітень 2020 року включно направлялись відповідачу поштою разом із супровідними листами та актами надання послуг в 2-х екземплярах, на підтвердження чого позивач надав копію відповідного супровідного листа та копію фіскального чеку (а.с.32-33 т.1).
Як стверджує позивач, відповідач акти надання послуг за період лютий-квітень 2020 року не підписав та не повернув, свої заперечення щодо актів не надав.
Також, позивач стверджує, що розмір та вартість плати за комунальні послуги та витрати на утримання орендованого майна відповідачем не заперечувались. Але, всупереч прийнятих договірних зобов'язань та діючого законодавства, відповідач плату за комунальні послуги та витрати на утримання орендованого майна за період січень-квітень 2020 року не здійснював, чим спричинив порушення вимог закону і договорів.
На підтвердження зазначеного позивач надає розрахунок загальної заборгованості відповідача з оплати комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна за період січень-квітень 2020 р., відповідно до якого заборгованість відповідача становить 6 332,26 грн. (1 674,13 (заборгованість за січень 2020р.) + 1 666,58 (заборгованість за лютий 2020р.) + 1 90,61 (заборгованість за березень 2020р.) + 1 300,94 (заборгованість за квітень 2020р.)).
На підтвердження розміру заборгованості відповідача, позивач також надав оборотно-сальдову відомість по рахунку 361 (Комунальні платежі) за 01.01.20-21.04.21, за підписом директора Філії №1 (а.с.34 т.1).
Як свідчать матеріали справи, позивач 20.05.2020 та 09.06.2020 звертався до відповідача з претензією-попередженням вих.№299-20 від 20.05.2020 та вих.№334-20 від 09.06.2020, якими вимагав терміново сплатити заборгованість в добровільному порядку. Також, позивач попередив відповідача про те, що у разі не виконання вимог заборгованість по платежах буде стягнута у судовому порядку (а.с.35-38 т.1).
Як стверджує позивач, у зв'язку із систематичним порушенням відповідачем строків оплати виставлених рахунків та з метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями-попередженнями (листи: вих.№299-20 від 20.05.2020, вих.№334-20 від 09.06.2020) щодо погашення заборгованості з орендної плати та комунальних платежів. Проте, відповідні листи залишались без відповіді, а законні вимоги позивача без задоволення.
Факт направлення претензій-попереджень відповідачу підтверджується фіскальними чеками, які додаються до позовної заяви.
Окрім того, рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2021 по справі №927/919/20 встановлено, що у період з січня по березень 2020 відповідачем не своєчасно та не в повному обсязі вносилась орендна плата за договором оренди майна, яке перебувало у користуванні відповідача. Заборгованість з орендної плати була повністю стягнута у судовому порядку. Вказане свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору оренди майна №83/19/01 від 28.10.2019, яке є також предметом Договору №56-19/01 від 28.10.2019 (а.с.39-46 т.1).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1. ст. 530 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 2 Законом України "Про оренду державного та комунального майна", передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.
Крім того, відносини сторін, що виникли на підставі укладених договорів, на момент їх виникнення регулювались нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який втратив чинність з 01.02.2020 згідно із Законом України від 03.10.2019 N 157-IX.
Так, відповідно до ст.1 Закону, його нормами врегульовані організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.
Згідно ч.1 ст.2 вказаного Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
В силу приписів ч.3 ст.18 вказаного Закону, визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Як встановлено ч.ч.1,3 ст.19 вказаного Закону, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
При цьому, згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В частині 1 статті 903 Цивільного кодексу України зазначено що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Проте, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів виконання зобов'язань із внесення коштів на відшкодування обслуговування та експлуатаційних витрат на утримання орендованого приміщення за спірний період.
Відповідно до вимог статей 13 та 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та "Трух проти України" (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, оскільки був своєчасно обізнаний про розгляд даної справи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не виконано умов договору про відшкодування витрат на надані комунальні послуги та витрат на утримання орендованого майна орендарем №56-19/01 від 28.10.2019 у зв'язку з чим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна у розмірі 6 332,26 грн.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 496,98 грн., 3% річних від простроченої заборгованості оплати комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна у розмірі 183,12 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочення виконання грошових зобов'язань з відшкодування комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна у розмірі 408,44 грн., штраф у розмірі 10% від суми загальної заборгованості з оплати комунальних послуг та витрат на утримання майна у розмірі 633,22 грн.,
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідальність у вигляді пені передбачена п.2.3. та п.4.3. договору про відшкодування витрат на надані комунальні послуги та витрат на утримання орендованого майна орендарем №56-19/01 від 28.10.2019.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є:
а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).
б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, що у разі, якщо на дату сплати плати за надані комунальні послуги та утримання орендованого майна заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує орендодавцю штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п.4.4. Договору №56-19/01).
Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, дослідивши всі обставини, що мають значення для справи, надавши їм відповідну правову оцінку та врахувавши факт неналежного виконання відповідачем умов договору про відшкодування витрат на надані комунальні послуги та витрат на утримання орендованого майна орендарем №56-19/01 від 28.10.2019, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради в особі Філії №1 Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат на надані комунальні послуги та витрат на утримання орендованого майна орендарем №56-19/01 від 28.10.2019 - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ ЛАЙФ" (61125, м. Харків, Нетеченська набережна, буд. 8-А; код ЄДРПОУ: 40751797) на користь Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, проспект Миру, буд. 49-А; код ЄДРПОУ: 33469496) в особі Філії №1 Комунального підприємства "Діловий центр" Чернігівської обласної ради (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, проспект Миру, буд. 49-А; код ЄДРПОУ: 42420524) суму боргу за договором про відшкодування витрат на надані комунальні послуги та витрат на утримання орендованого майна орендарем №56-19/01 від 28.10.2019 з оплати комунальних послуг та витрат на утримання майна у розмірі 6332 (шість тисяч триста тридцять дві) грн. 26 коп., інфляційні нарахування у розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 98 коп., 3% річних від простроченої заборгованості оплати комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна у розмірі 183 (сто вісімдесят три) грн. 12 коп., пеня за прострочення виконання грошових зобов'язань з відшкодування комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна у розмірі 408 (чотириста вісім) грн. 44 коп., штраф у розмірі 10% від суми загальної заборгованості з оплати комунальних послуг та витрат на утримання майна у розмірі 633 (шістсот тридцять три) грн. 22 коп., а також стягнути з відповідача сплачену суму судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "25" червня 2021 р.
Суддя Т.О. Пономаренко