Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1086/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта - плюс», 42026, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 2, кв. 9
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету», 61000, м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, буд. 38А
простягнення 157 993,17 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю “Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету” про стягнення суми у розмірі 272 672, 77 грн. з яких: 182 806, 77 грн. інфляційні втрати, 89 866, 00 грн. 3 % річних. Також до стягнення заявлені судові витрати у сумі 6 500, 00 грн.
Ухвалою суду від 05.04.2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” (вх. № 1086/21 від 30.03.2021 року) залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” строк на усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
19.04.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшла заяві (вх. № 2199 електронна пошта) про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано позовну заяву (із урахуванням усунутих недоліків), у якій позивач, просить суд:
- справу розглядати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму у розмірі 157 993, 17 грн. з яких: інфляційні втрати у розмірі 121 625, 93 грн., 3 % річних у розмірі 36 367, 24 грн.
Також до стягнення заявлені судові витрати, які складаються з судового збору 2 369, 90 грн., та витрат на правову допомогу у розмірі 3 773, 27 грн. та повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 356, 83 грн., як надмірно сплачений, згідно квитанції № 0.0.2068711063.1 від 27.03.2021 року.
Ухвалою суду від 26.04.2021 року задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1086/21. Розгляд справи № 922/1086/21 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 3 днів з дня отримання відзиву на позов. Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами в межах строків встановлених статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Крім того, відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву у відповідності до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Як зазначає позивач, рішенням Господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року у справі № 903/914/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” суму основного боргу у розмірі 968 326, 52 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 366, 52 грн. Всього суму у розмірі 987 692, 52 грн. (а.с. 19-32).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.05.2018 року у справі № 922/697/18 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” 3 % річних у розмірі 77 932, 96 грн., інфляційні втрати у розмірі 356 070, 11 грн. (за період з 03.08.2015 року по 19.03.2018 року), 6 510, 05 грн. судового збору, та витрати на проїзд у розмірі 1 144, 35 грн. Всього суму у розмірі 441 657, 47 грн. (а.с. 34-39).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 року у справі № 922/2116/20 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” 3 % річних у розмірі 93 491, 91 грн., інфляційні втрати у розмірі 175 586,74 грн. (за період з 20.03.2018 року по 30.06.2020 року), 4 036, 18 грн. судового збору. Всього суму у розмірі 273 114, 83 грн. (а.с. 60-63).
Відповідно до вимог частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку із простроченням виконання зобов'язання, позивачем у відповідності до розрахунку викладеного у позовній заяві (а.с. 66-68) заявлено до стягнення з відповідача нарахованих на суми боргу, а саме:
- за рішенням суду від 16.11.2015 року у справі № 903/914/15 на суму боргу 987 692, 52 грн. нараховано 3 % річних у розмірі 70 046, 46 грн. та інфляційні втрати у розмірі 22 202, 56 грн. за період з 01.07.2020 року по 31.03.2021 року.
- за рішенням суду від 23.05.2018 року у справі № 922/697/18 на суму боргу 441 657, 47 грн. нараховано 3 % річних у розмірі 31 322, 04 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9 928, 12 грн. за період з 01.07.2020 року по 31.03.2021 року.
- за рішенням суду від 31.08.2020 року у справі № 922/2116/20 на суму боргу 273 114, 83 грн. нараховано 3 % річних у розмірі 20 257, 43 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4 236, 56 грн. за період з 24.09.2020 року по 31.03.2021 року.
Отже, предмет спору у даній справі становить вимога позивача про стягнення із відповідача інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суму заборгованості, яка залишилась несплаченою відповідачем.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.
Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
З аналізу вищевикладеного слідує, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Як вбачається із матеріалів справи, 08.04.2016 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50739235, щодо стягнення за наказом від 04.04.2016 року у справі № 906/914/15 (а.с. 33).
24.04.2019 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного управління юстиції у Волинській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58981414, щодо стягнення за наказом від 20.07.2018 року у справі № 922/697/18 (а.с. 40-41).
02.10.2020 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63188713, щодо стягнення за наказом від 24.09.2020 року у справі № 922/2116/20 (а.с. 64).
Відповідно до довідки № 587 від 12.06.2020 року Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) наказ № 903/914/15 виданий 04.04.2016 року станом на 12.06.2020 року кошти на депозитний рахунок кошти на депозитний рахунок не надходили не надходили (а.с. 42).
Відповідно до довідки № 589 від 12.06.2020 року Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) наказ № 922/697/18 виданий 20.07.2018 року станом на 12.06.2020 року кошти на депозитний рахунок на користь стягувача не надходили (а.с. 43).
Листом за № 11562 від 11.03.2021 року Перший відділ державної виконавчої служби міста Луцьк Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) повідомив що у виконавчих провадженнях, зокрема: ВП № 50739235, ВП № 58981414, ВП № 63188713 стягнення не проводились (а.с. 44).
Враховуючи вищевикладене, станом на дату подання даного позову, рішення Господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року у справі № 903/914/15 не виконано у повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2018 року у справі № 922/697/18 не виконано у повному обсязі та рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2020 року у справі № 922/2116/20 не виконано у повному обсязі, у зв'язку із чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 121 625, 93 грн., та 3 % річних у розмірі 36 367, 24 грн.
Судом здійснено перевірку нарахованих позивачем суми, а саме:
- за рішенням суду від 16.11.2015 року у справі № 903/914/15 на суму боргу 987 692, 52 грн. нараховано 3 % річних у розмірі 70 046, 46 грн. та інфляційні втрати у розмірі 22 202, 56 грн. за період з 01.07.2020 року по 31.03.2021 року.
- за рішенням суду від 23.05.2018 року у справі № 922/697/18 на суму боргу 441 657, 47 грн. нараховано 3 % річних у розмірі 31 322, 04 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9 928, 12 грн. за період з 01.07.2020 року по 31.03.2021 року.
- за рішенням суду від 31.08.2020 року у справі № 922/2116/20 на суму боргу 273 114, 83 грн. нараховано 3 % річних у розмірі 20 257, 43 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4 236, 56 грн. за період з 24.09.2020 року по 31.03.2021 року відповідно до наданого позивачем розрахунку (а.с. 66-68), та встановлено що такі нарахування здійснено вірно.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач будь-яких доказів сплати суми боргу позивачу не надав, наявності заборгованості перед позивачем не спростував.
Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 121 625, 93 грн., 3 % річних у розмірі 36 367, 24 грн. за заявлений позивачем період, є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Позивачем також заявлено до стягнення із відповідача судові витрати, а саме 2 369, 90 грн. судового збору, та 3 773, 27 грн. витрат на правову допомогу (а.с. 68).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання вимог частини 9 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, надано до суду попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, який викладено у тексті позовної заяви, у якому зазначено, що судовий збір за подання позовної заяви складає 2 369.90 грн., втрати на правову допомогу у суді першої інстанції складають 6 000, 00 грн. (а.с. 67 зворот).
Позивачем у пункту 3 прохальної частини позовної заяви заявлено до стягнення із відповідача судові витрати, а саме 2 369, 90 грн. судового збору, та 3 773, 27 грн. витрат на правову допомогу (а.с. 68).
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
У підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, останнім було надано до суду:
- ордер на надання правничої допомоги серія АС № 1003424 від 14.06.2020 року адвокат Терпелецький О.М.;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВЛ № 1135 від 10.05.2019 року;
- копія договору № 005 про надання правової допомоги від 14.05.2019 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” та Адвокатським об'єднанням «Олександра Терпелецького»;
- копію квитанції від 27.03.2021 року № 17 на суму 3 773, 27 грн. (а.с. 18).
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Тобто витрати на послуги адвоката мають бути фактично понесеними та підтвердженими належними фінансовими документами.
Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного суду у своїй постанові від 05.02.2019 року у справі № 906/194/18 та постанові від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18 зауважила, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
В даному випадку витрати позивача на послуги адвоката в заявленому розмірі 3 773, 27 грн. грн. підтверджені належними фінансовими документами, копії яких наявні у матеріалах справи № 922/1086/21.
Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат підтверджується матеріалами справи, вони є співрозмірними щодо ціни позову, ступеня складності спору та витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги; та те, що відповідач будь-яких заперечень стосовно розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не заявляв, відповідних доказів суду не надав, в порядку, визначеному пунктом 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд дійшов до висновку про необхідність розподілу судових витрат виходячи з суми сплачених позивачем витрат на послуги адвоката в розмірі 3 773, 27 грн.
Крім того, як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 2 726,73 (квитанція від 27.03.2021 року (а.с. 11)).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено позовну вимоги про стягнення із відповідача суми у розмірі 157 993, 17 грн.
Згідно з частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У відповідності з пункту 2 частини 2статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи вищевикладені вимоги, судовий за подання до суду позовної заяви про стягнення суми у розмірі 157 993,17 грн. складає 2 369,90 грн.
Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача у розмірі 2 369,90 грн.
Згідно частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Позивачем у пункту 4 прохальної частини позовної заяви вх. № 1086/21 заявлено клопотання про повернення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суму судового збору у розмірі 356, 83 грн. (а.с. 68).
Відповідно до квитанції № 0.0.2068711063.1 від 27.03.2021 року позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 726,73 грн. (2 726,73 грн. - 2 369, 90 грн. = 356,83 грн. надлишково сплачений судовий збір) (а.с. 11).
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем судовий збір за подання позовної заяви про стягнення суми у розмірі 157 993,17 грн. сплачений у розмірі більшому, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 356,83 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 73, 74, 86, 123, 126, 129,183, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету” (61000, м. Харків, вул. Северина Потоцького (17-го Партз'їзду), буд. 38А, ЄДРПОУ 31572252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” (43026, Волинська обл.., м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 2, кв. 9, ЄДРПОУ 34310174) суму у розмірі 157 993, 17 грн., а саме 121 625,93 грн. інфляційні втрати, 36 367,24 грн. 3 % річних, судові витрати у розмірі 2 369,90 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 773, 27 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Постановити ухвалу про повернення позивачу з державного бюджету Державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 356,83 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Реквізити сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Освіта - плюс” (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул.. Кравчука, буд. 2, кв. 9, ЄДРПОУ 34310174);
відповідіач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету” (61000, м. Харків, вул. Северина Потоцького (17-го Партз'їзду), буд. 38А, ЄДРПОУ 31572252).
Повне рішення складено "25" червня 2021 р.
Суддя О.О. Ємельянова