Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/916/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ВІГ", м. Дніпро
до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків
про стягнення 1817478,92 грн.
за участю представників:
позивача - Солошенка С.В., довіреність № 01-02/2021 від 01.02.2021 року,
відповідача - Петруніна К.О., самопредставництво, витяг з ЄДР,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ВІГ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", в якому просить стягнути з останнього основну заборгованість у сумі 1665684,00 грн., 1% річних у сумі 8609,86 грн., інфляційні втрати в сумі 73851,48 грн., пеню в сумі 69333,58 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №238-03/779 від 12.03.2020 року. Судові витрати (27262,19 грн. судового збору та 11500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу) позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.03.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.04.2021 року на 11:00 год.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження до 28.06.2021 року, підготовче засідання відкладено на 01.06.2021 року на 12:00 год.
19.04.2021 року відповідач подав відзив (вх.№8812), в якому визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1665684,00 грн., 1% річних у сумі 8584,97 грн., інфляційних втрат у сумі 73851,48 грн., пені в сумі 69181,71 грн. та просив зменшити розмір пені на 95%.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.06.2021 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 08.06.2021 року.
07.06.2021 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 13275), в якій погодився з контррозрахунком відповідача, втім проти зменшення пені заперечував.
07.06.2021 року позивач подав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. (вх.№ 13276), яке досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.06.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.06.2021 року на 12:55 год.
14.06.2021 року відповідач подав клопотання
Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2021 року підтримав позов та відповідь на відзив, проти зменшення розміру пені та розміру витрат на професійну правничу допомогу заперечував.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2021 року підтримав відзив, просив зменшити розміру пені на 95% та розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд установив такі обставини.
12 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ВІГ" (позивач, Постачальник) та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" (відповідач, Замовник) укладено договір №238-03/779 (надалі - Договір).
За умовами п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язаний був поставити у власність Замовнику продукцію, а Замовник зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до положень п.3.1. Договору його загальна вартість складає 1697220,00 грн.
Листом №201-06-03/393 від 03.03.2020 року відповідач звернувся до позивача з проханням здійснити поставку продукції за новою заявкою яка містила зменшену кількість позицій продукції.
На виконання умов Договору позивач здійснив поставку продукції відповідачу на загальну суму 1665684,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000002 від 30.03.2020 року, № РН-0000004 від 29.04.2020 року, №РН-0000005 від 02.06.2020 року, № РН-0000006 від 02.06.2020 року, № РН- 0000010 від 17.09.2020 року, № РН-0000013 від 18.11.2020 року, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Згідно з п. 2.4. Договору Замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.
Позивач зазначає, що відповідач прийняті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість за поставлену продукцію у сумі 1665684,00 грн.
Позивач направив відповідачу претензію №1 від 11.02.2021 року з проханням сплатити заборгованість.
Відповіддю на претензію №201-06-03/80 від 03.03.2021 року відповідач повідомив про неможливість погасити грошові зобов'язання у визначені договором строки.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, матеріали справи підтверджують те, що відповідач (покупець), в рамках укладеного між сторонами Договору, отримав від позивача товар на загальну суму 1665684,00 грн.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 2.4. Договору Замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Проте, відповідач за отриманий товар не розрахувався, внаслідок чого його заборгованість склала 1665684,00 грн.
Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та відсутність доказів на підтвердження сплати відповідачем суми боргу за Договором в сумі 1665684,00 грн., суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідача 1665684,00 грн. заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1% річних у сумі 8609,86 грн., інфляційні втрати в сумі 73851,48 грн. та пеню в сумі 69333,58 грн.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України гарантовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 10.5 Договору за порушення строку оплати продукції, передбаченого цим Договором, Постачальник має право вимагати оплату 1 % річних від індексу інфляції.
Таким чином, умовами Договору передбачений інший ніж ч. 2 ст. 625 ЦК України розмір річних, а саме 1%.
Перевіривши розрахунок 1% річних, суд доходить висновку, що вимога про стягнення з відповідача 1% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 8584,97,63 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд доходить висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 73851,48 грн. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Суд звертає увагу, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 10.4 Договору за порушення строку оплати, передбаченого цим Договором, Постачальник має право пред'явити Замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що вимога про стягнення з відповідача пені підлягаю частковому задоволенню на суму 69181,71 грн.
Відповідач у відзиві просить суд зменшити пеню на 95%, водночас позивач заперечує проти зменшення.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні принципи наведено у ст.233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 року у справі №924/709/17.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).
При цьому, слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).
Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд виходить з того, що відповідач тривалий час не сплачує борг, має неналежну платіжну дисципліну, позивач заперечує проти зменшення пені, пеня погоджена сторонами у договорі та її розмір становить 4% від суми заборгованості, водночас відповідачем не надано належних доказів наявності виняткових обставин, тому суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання про зменшення пені.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також, позивач в позовній заяві просить відшкодувати суд витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Так, відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Представником позивача в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання абонентських юридичних послуг №02/01/21 (оригінал); рахунок-фактуру до договору №01 від 18.03.2021 року (оригінал); акт приймання-передачі юридичних послуг №18/03/21 від 18.03.2021 року (оригінал); платіжне доручення №139 від 19.03.2021 року на суму 6000,00 грн.
Суд враховує, що у платіжному дорученні №139 від 19.03.2021 року вказано договір про надання юридичних послуг, який не має відношення до цієї справи, водночас доказом надання послуг та підставою для стягнення витрат на професійну є акт приймання-передачі юридичних послуг №18/03/21 від 18.03.2021 року.
Враховуючи вищевикладене та часткове задоволення позову, керуючись приписами ст.129 ГПК України, оцінивши відповідність обсягу роботи адвоката з підготовки позовної заяви з додатками, з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 5999,42 грн. грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі ст.ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, місто Харків, проспект Московський, будинок 299, код ЄДРПОУ 31612766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ВІГ" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Савченка Юрія, будинок 59а, кабінет 1, код ЄДРПОУ 32746164) основний борг в сумі 1665684,00 грн., 1% річних у сумі 8584,97 грн., інфляційні втрати в сумі 73851,48 грн., пеню в сумі 69181,71 грн., судовий збір у сумі 27259,54 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5999,42 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено "25" червня 2021 р.
Суддя О.В. Смірнова