07.06.2021 Справа № 920/348/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/348/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, код ЄДРПОУ 30048570),
до відповідача Фермерського господарства “Поділля-Інвест” (42530, Сумська область, Липоводолинський район, с. Поділки, вул. Фрунзе, 9, код ЄДРПОУ 34072036),
про стягнення 145054,53 грн.
05.04.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 145054,53 грн., а саме: суму 48% річних - 135525,56 грн, та суму інфляційної складової - 9528,97 грн, а також судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
Ухвалою суду від 07.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/348/21; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адресу учасників справи.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 13.04.2021 - позивач, а 14.04.2021 - відповідач були повідомлені належним чином про розгляд даної справи судом. Водночас відповідач відзиву на позов чи будь-яких аргументованих заперечень щодо позовних вимог не подав.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.08.2019, яке набрало законної сили 05.11.2019, у справі №920/501/19 встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (позивач - продавець) та фермерським господарством “Поділля-Інвест” (відповідач - покупець) було укладено договір поставки № 18/35 від 10.05.2018. Договір підписано сторонами без жодних зауважень.
Відповідно до п.1.1. договору в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Відповідно до п.2.1. договору за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід'ємною частиною цього договору.
Ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (п.2.2. договору).
Пунктом 3.3. договору встановлено, що всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п.3.2. договору. На підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п.3.2. даного договору, сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують “Акт звіряння взаємних розрахунків”. Ініціатива підписання “Акту звіряння взаємних розрахунків” покладається на покупця.
Товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути оплачений не пізніше 10 днів з моменту отримання за відповідною накладною (п.3.5. договору).
Відповідно до п.6.1. договору поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору. Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості (п.6.2. договору).
Відповідно до п.6.11. договору покупець надає продавцю документи (завірені копії), що підтверджують його статус, як виробника сільськогосподарської продукції та зобов'язується підписати акти, які є необхідними згідно умов договору.
Пунктом 7.7. договору передбачено, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст.. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
Відповідно до додатку №1 від 10.05.2018 - загальна ціна товару - 536635,97 грн, покупець сплачує постачальнику 20% вартості до 14.05.2018. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 15.10.2018. Відповідно до додатку №2 від 10.05.2018 - загальна ціна товару - 235128,05 грн, покупець сплачує постачальнику 20% товару до 10.06.2018 Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 15.10.2018. Відповідно до додатку №3 від 25.05.2018 - загальна ціна товару - 326269,44 грн, покупець сплачує постачальнику 20% вартості товару до 28.05.2018. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 15.10.2018.
Відповідно до видаткової накладної №5092 від 25.05.2018 відповідачу поставлено товар на суму 326269,44 грн. Відповідно до видаткової накладної №4453 від 14.05.2018 відповідачу поставлено товар на суму 536635,97 грн. Відповідно до видаткової накладної №5091 від 25.05.2018 відповідачу поставлено товар на суму 235128,05 грн.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом за період з 10.05.2018 по 01.04.2019 заборгованість відповідача на користь позивача становить 668033,46 грн.
Листом № б/н від 20.02.2019 відповідач повністю визнав свій борг перед позивачем та зобов'язався сплатити в добровільному порядку до 12.03.2019.
Позивачем на адресу відповідача 20.03.2019 направлявся лист-вимога про сплату боргу за зазначеним договором, який відповідач одержав 21.03.2019. Проте відповідач, на момент подання позовної заяви, не сплатив існуючої заборгованості.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума неоплаченого товару становить 668033,46 грн.
Згідно з поданим позивачем розрахунком у справі №920/501/19 загальна сума 48% річних за договором становить 216757,75 грн., пені за період з 15.05.2018 по 22.04.2019 становить 179379,65 грн., штрафу - 219606,70 грн., інфляційні - 42323,33 грн.
Рішенням суду від 19.08.2019 у справі №920/501/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства “Поділля-Інвест” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” 668033 грн. 46 коп. основного боргу, 216757 грн. 75 коп. 48% річних, 89689 грн. 83 коп. пені, 109803 грн. 35 коп. штрафу, 42323 грн. 33 коп. інфляційних втрат, 16899 грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову - відмовлено. 21.11.2019 на примусове виконання рішення суду у справі №920/501/19 видано відповідний наказ.
22.11.2019 постановою державного виконавця Недригайлівського міжрайонного ВДВС ГТУЮ у Сумській області відкрито виконавче провадження №60692945 з примусового виконання наказу від 21.11.2019 у справі №920/501/19.
11.02.2020 постановою державного виконавця Недригайлівського міжрайонного ВДВС ГТУЮ у Сумській області, у зв'язку зі сплатою боржником заборгованості платіжними дорученнями від 23.12.2019 №3705 та від 06.02.2020 №3256, закінчено виконавче провадження №60692945 з примусового виконання наказу від 21.11.2019 у справі №920/501/19.
Водночас, 05.04.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (далі - продавець, позивач) звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фермерського господарства “Поділля-Інвест” (далі - покупець, відповідач) 48% річних - 135525,56 грн, та суму інфляційної складової - 9528,97 грн.
Позов обґрунтовано позивачем тим, що судове рішення у справі №920/501/19 відповідачем виконано лише в примусовому порядку, у зв'язку з чим, керуючись пунктом 7.7. договору поставки від 10.05.2018 №18/35, укладеного між сторонами спору, та статтею 625 ЦК України, - позивач нарахував відповідачу 135525,56 грн 48% річних за період з 23.08.2019 по 06.02.2020 та 9528,97 грн інфляційних збитків за період з вересня 2019 року по січень 2020 року.
Рішенням суду від 19.08.2019 у справі №920/501/19 судом встановлено факт неналежного виконання умов договору поставки від 10.05.2018 №18/35, укладеного між сторонами спору, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає доказуванню у даній справі.
Пунктом 7.7. поставки від 10.05.2018 №18/35, укладеного між сторонами спору, передбачено, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц та від 18.03.2020 у справі №902/417/18
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Таким чином, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем умов договору поставки від 10.05.2018 №18/35, укладеного між сторонами спору, встановлений рішенням суду від 19.08.2019 у справі №920/501/19, а також примусове виконання зазначеного рішення, вимоги позивача щодо стягнення 135525,56 грн 48% річних та 9528,97 грн інфляційних збитків є законними обґрунтованими та такими, що підлягають задоовленню.
Водночас, щодо нарахованих позивачем відповідачу 48% річних в сумі 135525,56 грн суд зазначає наступне:
Частиною третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 135525,56 грн 48% річних та 9528,97 інфляційних збитків, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, враховуючи рішення Господарського суду Сумської області від 19.08.2019 у справі №920/501/19, яким вже було стягнути з відповідача за неналежне виконання договору поставки від 10.05.2018 №18/35 668033 грн. 46 коп. основного боргу, 216757 грн. 75 коп. 48% річних, 89689 грн. 83 коп. пені, 109803 грн. 35 коп. штрафу, 42323 грн. 33 коп. інфляційних втрат, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір нарахованих позивачем 135525,56 грн 48% річних на 50 % та стягнути з відповідача на користь позивача 67762,78 грн 48% річних.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору поставки від 10.05.2018 №18/35.
На підставі досліджених матеріалів справи суд дійшов висновку, що відповідачем не було подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих та підтверджених доказами заперечень проти вимог позивача, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 9528,97 грн інфляційних збитків задовольняються судом в повному обсязі, а нараховані 48% річних зменшуються судом на 50%, у зв'язку з чим підлягає стягненню з відповідача 67762,78 грн 48% річних.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог пункту 9 статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на відповідача в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства “Поділля-Інвест” (42530, Сумська область, Липоводолинський район, с. Поділки, вул. Фрунзе, 9, код ЄДРПОУ 34072036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрозахист Донбас” (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, код ЄДРПОУ 30048570) 9528,97 грн (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять вісім грн 97 коп.) інфляційних збитків та 67762,78 грн (шістдесят сім тисяч сімсот шістдесят дві грн 78 коп.) 48% річних, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.).
3. В іншому - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 24.06.2021
Суддя В.Л. Котельницька