ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.06.2021Справа № 917/345/20
За позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області, Полтавська область, м. Кеменчук
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ
про стягнення 520 650,82 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Гриб Ю.М. (адвокат за довіреністю №09/12/73 від 03.092020 року).
До Господарського суду Полтавської області від Кременчуцької міської ради Полтавської області (позивач) надійшла позовна заява до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення розміру плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою) у вигляді орендної плати за період з 14.08.2017 року по 07.02.2020 року в розмірі 520 650,82 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 31.03.2020 року (суддя Погрібна С.В.) позовну заяву Кременчуцької міської ради Полтавської області було прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.10.2020 року (суддя Погрібна С.В.) передано справу №917/345/20 за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №917/345/20 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 07.12.2020 року позовну заяву Кременчуцької міської ради Полтавської області було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.02.2021 року.
17.12.2020 року відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що одразу після набуття права власності на об'єкти нерухомості банк звернувся до позивача з проханням надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності. В березні 2018 року відповідачу надано дозвіл, в 2019 земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, після чого банк звернувся до позивача щодо оформлення права користування земельною ділянкою. В листопаді 2019 року банк отримав від позивача вимогу щодо відшкодування збитків за користування земельною ділянкою без оформленого договору. В січні 2020 року банк дізнався, що у вересні 2019 року питання передачі банку в оренду земельної ділянки не набрало необхідної більшості голосів. Отже, відповідачем вживались всі необхідні заходи для оформлення права користування земельною ділянкою.
04.01.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що на дату звернення до суду з даним позовом відповідач так і не вчинив дій щодо оформлення документів на право користування земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном, тому в період з 14.08.2017 по 07.02.2020 відповідач користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Окрім того, відповідачем не надано доказів щодо використання земельної ділянки іншою площею, ніж зазначено в державному кадастрі. Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. Розмір орендної плати здійснювався виходячи з актуального розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
10.02.2021 до суду від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справі №917/345/20 у режимі відеоконференції у Крюківському районному суді м. Кременчука Полтавської області.
Ухвалою від 11.02.2021 року в задоволенні клопотання Кременчуцької міської ради Полтавської області про розгляд справи в режимі відеоконференції в справі №917/345/20 було відмовлено.
В підготовчому засіданні 16.02.2021 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 06.04.2021.
24.02.2021 до суду від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи №917/345/20 у режимі відеоконференції у Крюківському районному суді м. Кременчука Полтавської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Кременчуцької міської ради Полтавської області про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 06.04.2021 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 15.06.2021 року.
В засіданні 15.06.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
02.10.2002 року між Кременчуцькою міською радою (орендодавець) та Холдинговою компанією «АтоКраз» (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до розділу 1 якого орендодавець, на підставі рішення ІІІ сесії міської ради ХХІV скликання від 30.05.2002 року, надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться по проїзду Ярославському, 2, в м. Кременчуці Полтавської області, загальною площею 20698 кв.м, в тому числі: під будівлею - 2653 кв.м., двори - 8017 кв.м., інші угіддя - 10029 кв.м.
Розділом 2 вказаного Договору встановлено, що його укладено до 01.03.2012 року.
В подальшому (14.08.2017 року), майно, що перебувало на зазначеній земельній ділянці у власність набув відповідач (надалі також - Банк), а саме:
- частину будівлі навчального комбінату автомеханічного технікуму загальною площею 3683,5 кв.м., яка знаходиться в Полтавській область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 2 на підставі свідоцтва №1770 від 14.08.2017 року, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області;
- частину учбового корпусу, який складається з: частини учбового корпусу літ. А площею 1926,9 кв.м., актового залу літ. Б площею 297,5 кв.м., яка знаходиться в Полтавській область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 2 на підставі свідоцтва №1769 від 14.08.2017 року, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області;
- приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів загальною площею 603,2 кв.м., яка знаходиться в Полтавській область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 2 на підставі свідоцтва №1771 від 14.08.2017 року, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області.
За заявою відповідача, рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 30.03.2018 року «Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) юридичним та фізичним особам в м. Кременчуці» відповідачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 20698 кв.м. для експлуатації та обслуговування частини будівлі навчального комбінату Автомеханічного технікуму, частини учбового корпусу, приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів по проїзду Ярославському в м. Кременчук Полтавської області.
Проте, як зазначено в позові, на дату звернення до суду з даним позовом, відповідач так і не вчинив дій щодо оформлення документів на право користування зазначеною земельною ділянкою під належним йому нерухомим майно, у зв'язку з чим позивачем здійснено, за період з 14.08.2017 року по 07.02.2020 року, нарахування відповідачу збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної орендної плати за землю), завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, в сумі 520 650,82 грн.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначає, що оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити порядок оплати за користування земельними ділянками у період, коли власник нерухомого майна вчиняє всі залежні від нього дії для належного оформлення такого користування, що б сприяло юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до частин 1, 2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною 3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Відтак, за загальним правилом, закріпленим у ст.120 Земельного кодексу України і ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.
Як вбачається з матеріалів справи, про що зазначено вище, відповідач набув право власності на: частину будівлі навчального комбінату автомеханічного технікуму загальною площею 3683,5 кв.м.; частину учбового корпусу, який складається з: частини учбового корпусу літ. А площею 1926,9 кв.м., актового залу літ. Б площею 297,5 кв.м.; приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів загальною площею 603,2 кв.м., які знаходяться в м. Кременчук Полтавської області на проїзді Ярославський, буд. 2.
27.11.2017 відповідач звернувся до міського голови Кременчуцької міської ради Малецького В.О. із заявою №55-12/333 від 20.11.2017 з проханням надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності.
30.03.2018 позивачем було прийняте рішення про надання дозволу Банку на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 20698 кв.м. для експлуатації та обслуговування частини будівлі навчального комбінату Автомеханічного технікуму, частини учбового корпусу, приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів по проїзду Ярославському, 2. Пунктом 3 цього рішення позивач зобов'язав Банк замовити розробку технічної документації із землеустрою та подати її на затвердження у відповідності до ст. 186 ЗК України.
12.02.2019 земельну ділянку площею 2,0698 га кадастровий №5310436100:04:001:0174, що розташована за адресою Полтавська обл., м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2 було зареєстровано у Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 28.01.2019, що була розроблена на замовлення Банку.
26.06.2019 Банк звернувся до міського голови Кременчуцької міської ради із заявою №21-1/4-278 щодо оформлення користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування частини будівлі навчального комбінату Автомеханічного технікуму, частини учбового корпусу, приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів площею 2.0698 га по проїзду Ярославському, 2, терміном на 10 років.
07.11.2019 Банк отримав від виконавчого комітету позивача вимогу щодо відшкодування збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою по проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці у період з 14.08.2017 по 03.09.2019 у розмірі 430 102,17 грн. До цієї вимоги була додана копія рішення виконкому позивача №1427 від 25.10.2019 «Про затвердження акта комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою по проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці» та копія самого акту від 02.09.2019.
У відповідь на цю вимогу Банк повідомив позивача листом №21-1/4-608 від 20.11.2019, що готовий розглянути питання оплати користування земельною ділянкою по проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці та у зв'язку з цим просить позивача надіслати розрахунок розміру збитків, завданих власнику землі, із зазначенням площі земельної ділянки та ставок орендної плати за неї.
31.01.2020 Банк отримав від виконкому позивача лист №01-53/1973 від 02.01.2020, яким був повідомлений, що 03.09.2019 на пленарному засіданні Кременчуцької міської ради під час голосування проекту рішення «Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці» питання передачі Банку в оренду земельної ділянки площею 20698 кв.м. (кадастровий №5310436100:04:001:0174) по проїзду Ярославському, 2 не набрало необхідної більшості голосів.
Цим же листом Банку було рекомендовано, для уникнення порушень норм чинного законодавства, вжити заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою, повторно подавши до Департаменту «Центр надання адміністративних послуг в м. Кременчуці» клопотання та документи.
Отже, з урахування викладеного, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується вжиття відповідачем, у зв'язку із набуттям права власності на вище вказані об'єкти нерухомості, заходів щодо оформлення права оренди земельної ділянки, на якій ця нерухомість розміщена.
При цьому, Суд зазначає, що перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, а Договір оренди земельної ділянки, укладений з попереднім власником нежитлових приміщень, розміщених на спірній земельній ділянці, припинив свою дію 01.03.2012 року.
Отже, договірні відносини щодо користування земельною ділянкою, на якій розміщена власність відповідача, - відсутні.
Відповідач в своїх поясненнях по суті наголошував суду на тому, що оскільки договір оренди з попереднім власником припинив свою дію ще 01.03.2012 року, тому до Банку не перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за Банком, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Заперечення відповідача щодо того, що до нього не перейшло право користування земельною ділянкою в розмірі 20698 кв.м. сприймаються судом як неаргументовано трактовані, оскільки фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою відбувається по цей час, з огляну на розміщення на ній нерухомого майна, належного останньому.
Збереження відповідачем грошових коштів, які мали б бути ним сплачені Кременчуцькій міській раді в якості орендної плати, відбулось за рахунок останньої, оскільки саме територіальна громада є власником земельної ділянки. Отже має місце безпідставне збагачення відповідача за рахунок коштів, які мала б отримати рада у разі належно оформлених документів на земельну ділянку.
Відсутність у період з 14.08.2017 по 07.02.2020 укладеного між Кременчуцькою міською радою та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов'язання. Таким чином спірні правовідносини між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.
При цьому, вжиття відповідачем дій щодо оформлення відповідного договору оренди земельної ділянки не спростовують факту відсутності належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за Банком, що фактично не позбавляє відповідача відповідальності за користування земельною ділянкою без належного оформлення прав такого користування.
Відтак, суд вважає, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як власник нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Як вже встановлено вище, відповідачем не оформлено належним чином права користування земельною ділянкою, на якій розташовано належне йому нерухоме майно за адресою: проїзд Ярославський, буд. 2 в м. Кременчук.
Відповідно до статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати на земельні ділянки державної та комунальної власності.
Орендна плата на земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток паїв а також постійних землекористувачів, що визначено підпунктом 14.1.72.статті 14. Отже, відповідно до визначення поняття земельного податку він є платежем, що сплачується власниками земельних ділянок та земельних часток, паїв, а також постійними землекористувачами. Відповідач не є власником і постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача - орендна плата (статті 14.1.72,14.1.73 Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем розраховано заявлені до стягнення грошові кошти за період з 14.08.2017 по 07.02.2020 як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю.
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою проїзд Ярославський, буд 2 в м. Кременчук, на якій розташовані об'єкти нежитлової нерухомості, які належить відповідачу на праві власності, сформована, має кадастровий номер 5310436100:04:001:0174, має чітко визначені межі та площу 20698 кв.м.
Розмір доходу відповідача розрахований Кременчуцькою міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у виді орендної плати за землю в період з 14.08.2017 по 07.02.2020 включно в розмірі 520 650,82 грн.
Відповідно до витягу з нормативно грошової документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.07.2019 за №3863 нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 20698 кв. м складає 8 721 516,26 грн.
При розрахунку заявлених вимог позивачем враховано розмір (площа) земельної ділянки, на якій розташована належна відповідачу на праві власності будівля - 20698 кв.м; 4% ставка орендної плати відповідно до рішення КМР від 21.04.2011 "Про внесення змін до рішення міської ради від 23.09.2008 року "Про орендну плату за землю у м. Кременчуці"; понижуючий коефіцієнт до нормативної грошової оцінки згідно рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02.02.2016 "Про внесення змін до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29.05.2012 "Про розгляд протесту прокурора м. Кременчука від 23.01.2012 № 94-908 вих12 на рішення Кременчуцької міської ради від 24.11.2009 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кременчука Полтавської області" та кількість днів користування земельною ділянкою у заявленому періоді.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам закону, площа земельної ділянки та кількість днів користування нею зазначені правильно і розрахунок є арифметично правильним.
При цьому судом враховано заперечення відповідача щодо того, що позивачем при розрахунку розміру орендної плати використано лише витяг за 2019 рік та не взято до уваги оцінку землі за 2017 та 2018 роки.
Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Також Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визнаються всі права на земельні ділянки, які були зареєстровані до 01 січня 2013 року.
Як вбачається з матеріалів справи, державну реєстрацію земельної ділянки площею 2,0698 та но проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці у Державному земельному кадастрі було проведено 12.02.2019 на підставі технічної документації із землеустрою, яка була розроблена за замовленням Банку, і саме тоді цій земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 5310436100:04:001:0174, відповідно, до вказаної дати спірній земельній ділянці кадастровий номер присвоєно не було, що в свою чергу виключало можливість здійснення витягу з нормативно грошової документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за 2017-2018 роки.
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Про необхідність застосування статті 791 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Кременчуцька міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу.
Адже вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).
При цьому, суд враховує наданий позивачем витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №3863 від 22.07.2019, а також те, що розрахунок орендної плати позивачем здійснений саме на підставі цього витягу, що виключає обставину самостійного нарахування позивачем розміру орендної плати, як про це зазначає відповідач.
Що стосується посилання відповідача на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 року №917/1997/17, то суд зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Суд вважає за необхідне зазначити, що, у зазначеній справі, ситуації є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах із справою, що розглядається.
Згідно з частиною 1 статті 13 та частинами 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Отже, чинним земельним законодавством, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не визначено обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначено про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.
Більше того, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 травня 2020 року №922/2843/19.
Таким чином, викладеним повністю спростовуються твердження відповідача про те, що позивач не навів посилань на жодний акт, який дозволяв би розраховувати суму орендної плати за земельну ділянку за періоди до дати формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, використовуючи при цьому дані, вказані у витягу, при визначенні розміру орендної плати за попередні періоди.
Статтею 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю або споруду та передбачають механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, враховуючи вищенаведене, саме на відповідача покладається обов'язок вчинення відповідних дій щодо оформлення права користування земельною ділянкою та відповідальність за невчинення таких дій.
Суд зауважує, що з матеріалів справи вбачаються обставини правомірного володіння і використання відповідачем належних йому нежитлових будівель, що само по собі свідчить про фактичне використання Банком спірної земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою чи більшою площею для експлуатації та обслуговування вказаних нежитлових будівель.
Банк, будучи власником зазначених нежитлових будівель, належним чином, у встановленому законодавством порядку, не оформив речового права на сформовану спірну земельну ділянку, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 08.07.2020 року.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідачем не спростовано правомірність розрахунку Кременчуцької міської ради розміру заявлених до стягнення грошових коштів.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Кременчуцької міської ради Полтавської області до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
Судовий збір, у розмірі 7 809,76 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ідентифікаційний номер 00039002, адреса: 01001, м. Київ, провулок Шевченка, буд. 12) на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області, Полтавська область (код ЄДРПОУ 24388300, адреса: 39600, м. Кременчук, площа Перемоги, буд. 2) суму коштів в розмірі 520 650,82 грн (п'ятсот двадцять тисяч шістсот п'ятдесят гривень 82 копійки) та суму судового збору в розмірі 7 809,76 грн (сім тисяч вісімсот дев'ять гривень 76 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 25.06.2021 року.
Суддя С.М. Морозов