ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.06.2021Справа № 910/6619/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/6619/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Нікон Любові Володимирівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Стайл»
про стягнення 60 804,06 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Фізична особа-підприємець Нікон Любов Володимирівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Стайл» про стягнення 60 804,06 грн., з яких 57 593,22 грн. основного боргу, 648,76 грн. 3% річних та 2859,08 грн. інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди конференц-залу в частині своєчасної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6619/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 26.04.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
31.05.2021 відповідачем було до суду відзив на позовну заяву, в я якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що в силу приписів ч.2 ст. 530 ЦК України не настав строк виконання відповідачем обов'язку щодо оплати отриманих послуг, а також відповідач вказав на часткову оплату послуг в сумі 28 000,00 грн. згідно рахунку №81 від 19.11.2020.
11.06.2021 позивач подав відповідь на відзив, в якій надав пояснення на спростування доводів відповідача та відповідні докази.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
На підставі усної домовленості між сторонами, позивач за актами надання послуг №№64, 66 від 05.11.2020, №68 від 06.11.2020, №69 від 11.11.2020, №70 від 12.11.2020, №76 від 18.11.2020, №77 від 23.11.2020 та №81 від 04.12.2020, підписаними уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками сторін, копії яких залучені до матеріалів справи, надав відповідачу послуги з оренди конференц-залу у с. Гатне Київської області по вул. Інститутській, 73 на загальну суму 57 296,22 грн.
Позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на оплату наданих послуг №№69, 70 від 05.11.2020, №71 від 06.11.2020, №76 від 11.11.2020, №77 від 12.11.2020, №80 від 18.11.2020, №82 від 23.11.2020 та №84 від 04.12.2020 на суму 57 296,22 грн.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується актами надання послуг відповідачу. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався надати послуги, а відповідач, у свою чергу, прийняти їх та оплатити.
Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором про надання послуг.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано, а відповідачем отримано послуги згідно актами надання послуг №№64, 66 від 05.11.2020, №68 від 06.11.2020, №69 від 11.11.2020, №70 від 12.11.2020, №76 від 18.11.2020, №77 від 23.11.2020 та №81 від 04.12.2020 загалом на суму 57 296,22 грн. Вказані акти підписані представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.
Проте, за поясненнями позивача, відповідачем розрахунок за отримані згідно вказаних вище видаткових актів послуги не проведено в повному обсязі.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
Разом в відповіддю на відзив позивач надав вимогу про оплату заборгованості від 05.06.2021 та докази її надіслання (надіслано 05.06.2021).
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, з огляду на приписи ст. ст. 530, 903 Цивільного кодексу України, умови укладеного між сторонами правочину, надану вимогу та нормативи поштового обігу, суд дійшов висновку, що відповідачем не було проведено розрахунок за договором згідно з виставленими рахунками-фактури на оплату наданих послуг №№69, 70 від 05.11.2020, №71 від 06.11.2020, №76 від 11.11.2020, №77 від 12.11.2020, №80 від 18.11.2020, №82 від 23.11.2020 та №84 від 04.12.2020 внаслідок чого станом на дату винесення рішення у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 57 296,22 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем доказово обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати отриманих послуг не надано.
Відповідачем у відзиві також не заперечено факт отримання послуг за представленими актами надання послуг та не надано доказів оплати отриманих послуг згідно з рахунками рахунками-фактури на оплату наданих послуг №№69, 70 від 05.11.2020, №71 від 06.11.2020, №76 від 11.11.2020, №77 від 12.11.2020, №80 від 18.11.2020, №82 від 23.11.2020 та №84 від 04.12.2020 у встановлені ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України строки, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 57 296,22 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а відтак підлягає задоволенню.
Суд відхиляє заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог, обґрунтовані тим, що в силу приписів ч.2 ст. 530 ЦК України не настав строк виконання відповідачем обов'язку щодо оплати отриманих послуг, а також відхиляє твердження відповідача про часткову оплату послуг в сумі 28 000,00 грн. згідно рахунку №81 від 19.11.2020, оскільки як зазначено вище, позивач 05.06.2021 року звертався до відповідача з вимогою, а здійснена відповідачем оплата рахунку №81 від 19.11.2020 в сумі 28 000,00 грн. не стосується предмету розгляду даної справи, оскільки позивач не просить стягнути заборгованість за вказаним рахунком.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання своїх обов'язків щодо оплати отриманих послуг не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 57 296,22 грн.
Що до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то з урахуванням того, що вимога про оплату боргу була надіслана лише 05.06.2021 року, суд відмовляє в задоволення вказаних позовних вимог, оскільки їх нарахування здійснено позивачем в період по за межами прострочення .
При цьому, суд звертає увагу сторін, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що останнім понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
12.04.2021 між позивачем (клієнт) та Адвокатом Зажигаєвою Вікторією Борисівною був укладений договір про надання правничої допомоги № 12/04-21, за умовами якого адвокат зобов'язується надати правничу допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Конкретні види наданої правничої допомоги зазначаються в Акті про надання послуг (п.1.2).
Згідно з п. 4.3 вказаного договору Клієнт зобов'язаний оплатити адвокату гонорар протягом 5 календарних днів з моменту погодження акту або з моменту коли такий акт вважається погодженим.
12.04.2021 між позивачем та адвокатом складено акт наданих послуг №13/04-21, відповідно до якого адвокатом виконано роботи вартістю 3000,00 грн.
Гонорар виплачено позивачем адвокату в розмірі 3000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 69 від 13.04.2021.
Підтвердженням того, що Зажигаєва Вікторія Борисівня є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5597/10 від 11.02.2016.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правову допомогу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кан-Стайл» (02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, приміщення 7015, код ЄДРПОУ 42456429) на користь Фізичної особи-підприємця Нікон Любові Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 57 296 грн. 22 коп. основного боргу, 2813,19 грн. - витрат на правничу допомогу адвоката та 2128,64 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя О.М. Спичак