ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1317/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Сілаєва В.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Антонов К.О., ордер;
від відповідача: Шуфрич І.Ю, ордер; Ютовець О.О., ордер;
вільний слухач: Олініченко К.П., паспорт;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021, ухвалене суддею Мавродієвою М.В., повний текст якого складено 25.02.2021
у справі №915/1317/20
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл»
про: визнання додаткової угоди до договору оренди частково недійсною,-
У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» про визнання частково недійсною з моменту укладення додаткової угоди №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл», а саме визнати недійсною умову, яка викладена в останньому реченні п. 3 додаткової угоди, наступного змісту: «У такому випадку оплата орендних платежів здійснюється та нараховується орендарем до кінця поточного року, в якому відбулось припинення договору».
Позов мотивовано невідповідністю означеної частини пункту 3 додаткової угоди №2 вимогам ст. 762 Цивільного кодексу України, оскільки за період, що триває після розірвання договору оренди, орендна плата сплачуватися не може.
30.11.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» надійшов відзив, яким останнє просило: застосувати строк позовної давності у даній справі; відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог по справі №915/1317/20; стягнути судові витрати з позивача.
Відзив мотивовано необґрунтованістю позовної заяви та її невідповідністю вимогам чинного законодавства України, враховуючи, що позивач:
знав про існування додаткової угоди №2 від 11.05.2017 та її зміст з моменту підписання;
жодного разу не висловлював заперечень щодо прийняття всіх умов договору та додаткових угод до нього;
сплачував орендні платежі після укладення вказаної додаткової угоди;
під час розгляду справи №915/1734/18 не заявляв про невідповідність п. 4.10 додаткової угоди №2 вимогам чинного законодавства. У той же час, судами було проаналізовано спірний правочин та не встановлено підстав для визнання його недійсним.
Окрім того, відповідач зазначив, що спірний п. 4.10 додаткової угоди №2 є видом забезпечення виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що має на меті захист інтересів менш захищеної сторони за договором - орендодавця, шляхом покладення на орендаря додаткового зобов'язального обтяження.
Заява про застосування спливу строку позовної давності з посиланням на правову позиція Верховного Суду викладену у постановах від 24.09.2020 у справі №15/143-б, від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09, від 07.02.2019 у справі №910/2966/18 мотивована тим, що для суб'єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину (договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.
Також повідомлено, що в провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/924/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» про стягнення заборгованості.
Згідно з відповіддю на відзив, що надійшла 10.12.2020 позивачем заперечено викладені у відзиві обставини як такі, що не спростовують невідповідності додаткової угоди вимогам ст. 762 Цивільного кодексу України.
Так, позивач зазначив, що у справі №915/1734/18 досліджувалось питання перевищення повноважень директора ТОВ «Залів Шіп Дизайн», а не відповідність спірного положення додаткової угоди вимогам ст. 762 Цивільного кодексу України. Спірна умова додаткової угоди не є правочином щодо забезпечення виконання зобов'язання, оскільки нею передбачено необхідність сплати саме орендної плати, а не про вжиття заходів забезпечення виконання зобов'язання чи сплату будь-якого іншого виду платежу (компенсації, штрафу тощо). Окрім того, посилаючись на правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 №663/2070/15-2, позивач вказав, що пред'явлення позову 11.12.2018 про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016 є підставою переривання строку позовної давності щодо вимог про визнання даної додаткової угоди недійсною як в цілому, так і щодо окремих її частин. Закінчення цього строку припадає на 11.12.2021.
22.12.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» надійшли заперечення, згідно яких останнє наполягало на тому, що спірна додаткова угода №2 укладена з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Спірним пунктом п. 4.10 вказаної угоди було передбачено право орендаря на одностороннє розірвання договору оренди, яке не було раніше передбачене цим договором. У свою чергу сторони дійшли згоди, що у разі такого розірвання орендодавцю відшкодовується сума орендної плати за період до кінця року. Тобто сторони усвідомлювали, що така умова є своєрідною гарантією забезпечення майнових інтересів орендодавця, а саме у разі дострокового розірвання договору на орендаря покладається додаткове грошове зобов'язання.
Також відповідач вважав безпідставним посилання на переривання строку позовної давності, адже справа №915/1734/18 не свідчить про таке переривання, під час її розгляду позивач не заявляв про невідповідність п .4.10 додаткової угоди №2, але знав про її існування з моменту підписання (з 11.05.2017). Позивач не надав будь-яких доказів поважності пропуску строку позовної давності.
Окрім того, відповідно до п. 3.7 договору орендна плата нараховується з моменту передачі орендованого майна орендарю згідно з актом приймання-передачі. Нарахування припиняється з моменту прийому орендованого майна орендодавцем згідно з актом приймання-передачі, проте такий двосторонній акт приймання-передачі відсутній.
12.02.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» надійшли письмові пояснення, якими останній просив застосувати строк позовної давності у даній справі та відмовити в повному обсязі в задоволені позовних вимог позивача.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 в задоволені позову відмовлено; судові витрати покладено на позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що викладена у п. 3 додаткової угоди №2 умова суперечить ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, тому в силу приписів ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсною. При цьому, судом відхилено твердження відповідача, що спірна умова договору за своєю формою та змістом належить до видів забезпечення виконання зобов'язань, оскільки незрозуміло, яким чином вона спонукатиме боржника до належного виконання своїх зобов'язань за договором оренди.
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем. При цьому суд зазначив, що подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» 07.12.2018 позову про визнання додаткової угоди №2 від 11.05.2017 не перериває строку позовної давності у даній справі, оскільки позов пред'явлено за інших матеріально-правових підстав.
Не погодившись з означеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило:
прийняти апеляційну скаргу до розгляду;
поновити позивачеві строк апеляційного оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 у справі №915/1318/20 та відкрити апеляційне провадження у справі, про що постановити відповідну ухвалу;
скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 у справі №915/1318/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов у повному обсязі, а саме: визнати частково недійсною з моменту укладення додаткову угоду №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016, укладеного між Товариствоа з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл», а саме визнати недійсною умову, яка викладена в останньому реченні пункту 3 додаткової угоди, наступного змісту «У такому випадку оплата орендних платежів здійснюється та нараховуються орендарем до кінця поточного року, в якому відбулось припинення договору» (в оригінальному тексті спірної угоди - російською мовою «В таком случае оплата арендных платежей производится и начисляется арендатором до конца текущего года, в котором произошло прекращение договора»); покласти на відповідача судові витрати, стягнувши з нього на користь позивача судовий збір та суму витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказав, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам чинного законодавства України, ухвалене з порушенням вимог матеріального права в частині визначення моменту початку перебігу строку позовної давності щодо пред'явлених позивачем вимог та факту переривання строку позовної давності.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- перебіг строку позовної давності щодо вимог, які заявляються позивачем у даній справі розпочався 15.03.2018 і не сплив до моменту подання позовної заяви у справі №915/1317/20, оскільки позивач дізнався про порушення свого права саме у дату пред'явлення неправомірної вимоги відповідача про сплату орендних платежів за період, коли позивач припинив користування орендованим раніше майном, у зв'язку з розірванням договору оренди та поверненням майна орендодавцеві;
- строк позовної давності було перервано поданням позову у справі №915/1734/18, закінчення цього строку припадає на 11.12.2021.
Також скаржником зазначено, що попередній розрахунок суми судових витрат, що будуть понесені у суді апеляційної інстанції (додатково до витрат, понесених у суді першої інстанції), складає 25 000,00 грн, з яких 3 153,50 грн судовий збір, а 21 846,50 грн орієнтована сума витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.04.2021 для розгляду заяви визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Принцевської Н.М., Ярош А.І.
У зв'язку з перебуванням судді Ярош А.І. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду від 13.04.2021 №92, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1317/20.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.04.2021 для розгляду справи визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2021: поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 у справі №915/1317/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 у справі №915/1317/20; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 26.04.2021 та роз'яснено про їх право в строк до 26.04.2021 подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 у справі №915/1317/20 до закінчення апеляційного перегляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2021: призначено справу №915/1317/20 до розгляду на 24.05.2021 о 15:00 год.
20.05.2021 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» - адвоката Антонова К.О. надійшло клопотання про:
відкладення розгляду справи, яким просив відкласти розгляд апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду Миколаївської області у справі №915/1317/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Залів Шіп Димзайн» до Товариства з обмеженою відповідальність «Амісо-Ойл» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди в частині у межах процесуальних строків, у зв'язку з участю 24.05.2021 захисника - адвоката Антонова К.О. обвинуваченої у кримінальній справі №760/9481/17, яка перебуває у провадженні Вищого антикорупційного суду щодо розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52017000000000106 від 04.12.2015, неявка захисника у даному кримінальному провадженні призводить до безумовної неможливості слухання справи;
визнання поважною причину його неявки у судове засідання Південно-західного апеляційного господарського суду 24.05.2021.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Принцевської Н.М. з 15.05.2021 судове засідання 24.05.2021 о 15:00 год. у справі №915/1317/20 не відбулось, про що складено довідку засідання від 24.05.2020.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи №915/1317/20 відбудеться 14.06.2021 о 16:00 год.
14.06.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» надійшов відзив, в якому останній просив відмовити в повному обсязі в задоволенні апеляційної скарги по справі №915/1317/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» про визнання додаткової угоди до договору оренди частково недійсною, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 по справі №915/1317/20 залишити без змін, з огляду на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги та аргументи викладені в ній суперечать вимогам чинного законодавства України та не підтверджуються належними та обґрунтованими доказами, позивач пропустив строк позовної давності, який не переривався.
Так, відповідач наполягав, що саме з моменту укладення спірного договору починається перебіг позовної давності. Отже, враховуючи, що позивач знав про існування додаткової угоди №2 від 11.05.2017 з дня її підписання, сплачував орендну плату, не надсилав будь-яких претензій щодо умов (окремих пунктів) договору оренди та додаткових угод, то саме з 11.05.2017 розпочинається перебіг строку позовної давності.
Представники сторін в судове засідання 14.06.2021 з'явилися, надали усні пояснення, підтримали зміст доводів та заперечень, які викладені письмово.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» (орендар) укладено договорі оренди приміщення №17/03 (Т.1, а. с.9-12), де у п. 1.1 визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення, площею 285 кв. м., розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 1/3, на шостому поверсі 6-ти поверхового будинку, частина якого знаходиться у власності орендодавця. Майно передається в оренду в цілях організації офісу орендатора.
Розділом 2 договору сторони визначили «Умови передачі і повернення орендованого майна»:
- орендар вступає в строкове платне користування майном не раніше дати підписання сторонами даного договору і у відповідності з умовами акту прийому-передачі майна (додаток №1) (п.2.1);
- об'єкт оренди передається орендарю за актом приймання-передачі в три денний строк з дня підписання даного договору. Акт приймання-передачі є невід'ємною частиною даного договору (п.2.2);
- передане майно залишається у власності орендодавця, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.3);
- у випадку припинення даного договору майно повертається орендарем аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю даним договором. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі (додаток №2) (п.2.4).
Згідно з п. 3.1 договору орендна плата складає 27 075,00 грн за кожний місяць оренди, за ціною 95,00 грн за один кв. м.
Відповідно до п. 3.2 договору оплата орендних платежів відбувається шляхом перечислення орендарем грошових коштів на банківських рахунки орендодавця відповідно до виставлених рахунків.
Пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата виплачується орендарем за поточний місяць не пізніше 30 числа поточного місяця шляхом зачислення на розрахунковий рахунок орендодавця відповідно до виставлених рахунків. Якщо останній день виплати випадає на вихідний або святковий день, то орендна плата платиться в перший робочий день, наступним за вихідним або святковим днем.
У відповідності до п. 3.7 договору орендна плата начисляється з моменту передачі орендованого майна орендарю у відповідності до акту приймання-передачі. Нарахування припиняється з моменту прийому орендованого майна орендодавцем у відповідності до акту приймання-передачі.
Обов'язки орендаря визначені Розділом 4 договору, згідно з яким останній зобов'язується:
- використовувати орендоване майно у відповідності з його призначенням і умовами даного договору (п.4.1);
- своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 4.2);
- забезпечувати збереженість орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати міри протипожежної безпеки (п. 4.3);
- своєчасно проводити поточний ремонт орендного приміщення (п. 4.4);
- провести капітальний ремонт орендованого приміщення з письмової згоди орендодавця, або якщо капітальний ремонт не проведено орендодавцем, що перешкоджає використанню майна у відповідності до призначення і умов договору. В таких випадках вартість ремонту зараховується в рахунок плати або відшкодовується орендодавцем (п.4.5);
- у випадку припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване приміщення в належному стані, не гіршому, чим на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, і відшкодувати орендодавця збитки у випадку погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна по вині орендаря (п.4.6);
- у випадку припинення або розірвання договору покращення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відділити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невід'ємні покращення - власністю орендодавця (п. 4.7);
- у випадку розірвання або припинення дії даного договору демонтувати від'ємні покращення орендованого майна, що є власністю орендаря у відповідності з цим договором, не порушуючи при цьому цілісність і загальний стан орендованого приміщення (п. 4.8);
- не передавати орендоване приміщення в суборенду без письмової згоди орендодавця (п. 4.9).
Згідно з п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
Пунктом 9.1 договору визначено, що даний договір діє з 01.01.2017 по 31.12.2017 включно, а відповідно до п. 9.2 якщо по закінченню строку оренди жодна із сторін письмово не заявила про небажання продовжити договір, договір вважається продовженим на тих самих умовах і в той самий строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до п. 9.4 договору даний договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає за виключенням тих випадків, які відображені в даному договорі, а також тих випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови даного договору і свої обов'язки.
Згідно з п. 9.5 договору дія даного договору зупиняється в результаті:
- закінчення строку, на який він був укладений;
- несвоєчасного внесення орендатором орендної плати у відповідності до п.3.8 договору;
- загибелі орендованого майна;
- достроково за взаємною згодою або за рішенням господарського суду;
- банкротства орендатора і в інших випадках, прямо передбачених діючим законодавством України;
- невиконанням сторонами зобов'язань, передбачених даним договором.
Пунктом 9.6 договору сторони погодили, що всі зміни в договір вносяться виключно в письмовому вигляді і оформлюються двосторонніми додатковими угодами до договору.
01.01.2017 сторонами договору укладено та підписано акт №1 приймання-передачі майна в оренду (додаток №1 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016) (Т.1, а. с.15), згідно з яким: орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування з 01.01.2016 без права викупу частину нежитлового приміщення за адресою: 54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок №1/3, що знаходиться на балансі орендодавця, площею 285 кв. м.
В подальшому, 31.03.2017 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди нежитлових приміщень №17/03 від 29.12.2016 (Т.1, а. с.13), якою: зменшено площу орендного приміщення до 270 кв. м. з 01.04.2017 (п.1); зменшено орендну плату з 01.04.2017 до 25 650,00 грн (п.2).
Цього ж дня, було підписано акт №1 приймання-передачі майна з оренди (Т.1, а. с.16), згідно з яким: 31.03.2017 орендар передав, а орендодавець прийняв із строкового платного володіння і користування без права викупу частину нежитлового приміщення, що знаходиться на балансі орендодавця (п.1); місце знаходження об'єкта оренди: 54030, м. Миколаїв, вулиця Спаська, будинок №1/3, кабінет №601, поверх 6 (п.2); загальна площа переданого об'єкта оренди 15 кв. м.
11.05.2017 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору оренди нежитлових приміщень №17/03 від 29.12.2016 (Т.1, а. с.14), якою: збільшено орендну плату до 71 431,20 грн (п.1); викладено п. 3.3 договору в іншій редакції (п.2); доповнено договір п. 4.10 наступного змісту: «в разі, якщо орендар заявляє про намір припинити договір до закінчення його строку дії, орендар зобов'язаний письмово попередити орендодавця про дату закінчення договору не пізніше чим за 2 місяці. В такому випадку оплата орендних платежів проводиться і начисляється орендодавцем до кінця поточного року, в якому відбулось припинення договору» (п.3); продовжено строк дії договору до 30.11.2019 (п.4).
З листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» №1801/S від 13.03.2018 вбачається, що 24.01.2018 директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» повідомив про дострокове розірвання договору з 24.03.2018, та, керуючись п. 4.10 договору оренди нежитлових приміщень №17/03 від 29.12.2016, просив орендаря провести оплату орендних платежів до кінця 2018 року відповідно до виставленого рахунку №3-01/18 від 12.03.2018 на суму 651 385,80 грн за 9 місяців (Т.1, а. с.138-140).
Листом №33/S від 28.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» про те, що орендні приміщення за договором оренди №17/03 від 29.12.2016 звільнені 24.03.2018 та направило акт приймання-передачі майна від 24.03.2018 (Т.1, а. с.148-149).
Листом №1802/S від 02.04.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» повторно звернулось до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» з вимогою про оплату боргових зобов'язань до 06.04.2018 за рахунками №03/18 від 02.03.2018 на суму 72 376,20 грн за березень місяць та №3-01/18 від 12.03.2018 на суму 651 385,80 грн за 9 місяців (Т.1, а. с.141-143).
У відповідь на лист №33/S від 28.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» листом №1803/S від 04.04.2018 повідомило, що підписаний з їх сторони акт приймання-передачі майна із оренди був відправлений 03.04.2018 службою Укрпошта експрес за адресою м. Миколаїв, вул. Мала Морська 1085, офіс 402 та просило підписати і повернути екземпляр відповідачу (Т.1, а. с.150).
18.04.2018 листом №1804/S Товариство з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» звернулось до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн», яким повідомило, що згідно з актом №2 від 27.03.2018 виявлено недоліки об'єкта оренди на момент передачі та просило виконати оплату за відновлення пошкодженого майна СКС в сумі 56 580,00 грн відповідно до рахунку №5/18 від 18.04.2018 (Т.1, а. с.146-147, 151).
Згідно з виписок з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн», що містяться в матеріалах справи (Т.1, а. с.97-113), останнім перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» оплату за послуги з надання приміщення в оренду за період з січня 2017 року по лютий 2018 року, згідно договору №17/03 від 29.12.2016 без ПДВ у розмірі: 27 075,00 грн платіжне доручення №30; 27 075,00 грн - №199; 25 650,00 грн - №275; 25 650,00 грн - №375; 71 037,00 грн - №445; 70 467,00 грн - №515; 69 808,50 грн - №601; 69 373,80 грн - №663; 71 606,70 грн - №753; 72 527,40 грн - №807; 73 321,20 грн - №898; 75 780,90 грн - №951; 75 176,10 грн - №1057.
В матеріалах справи містяться документи не підписані орендарем від 27.03.2018:
- акт приймання-передачі майна з оренди №2, в якому визначено недоліки об'єкта оренди на момент передачі (Т.1, а. с. 144);
- акт виконаних робіт (наданих послуг) №1803 до договору оренди №17/03 від 29.12.2016 на суму 72 376,20 грн без ПДВ за надані послуги в період з 01 по 31 березня 2018 року (Т.1, а. с.154).
З матеріалів справи також вбачається, що 07.12.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» подано до Господарського суду Миколаївської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» про визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» (Т.1, а. с.92-96, 203-207).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/1734/18 у задоволені вищевказаного позову відмовлено, оскільки позивачем не подано доказів стосовно того, що додаткова угода №2 від 11.05.2017 до договору оренди не відповідає чинному законодавству (Т.1, а. с.73-79, 208-215).
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/1734/18 залишено без змін (Т.1, а. с.86-91).
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про визнання частково недійсною з моменту укладення додаткову угоду №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл», а саме визнати недійсною умову, яка викладена в останньому реченні п. 3 додаткової угоди, наступного змісту «У такому випадку оплата орендних платежів здійснюється та нараховується орендарем до кінця поточного року, в якому відбулось припинення договору».
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 у даній справі встановлено факт порушення прав позивача та невідповідність оспорюваного пункту додаткової угоди вимогам закону, проте відмовлено в задоволені позовних вимог з огляду на застосування судом наслідків пропуску строків позовної давності за заявою відповідача.
В апеляційній скарзі позивач вказує на помилковість визначення судом першої інстанції моменту початку перебігу строку позовної давності та обставин щодо його переривання, що призвело, на його думку, до ухвалення рішення з порушенням вимог матеріального права.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оцінка доводів апеляційної скарги щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог здійснюється з урахуванням норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано інститут позовної давності.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до ч. 1 ст. 261 цього Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).
Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Наведене випливає із загального правила, викладеного у ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.05.2019 у справі № Б15/365-08, від 22.08.2019 у справі № 913/610/18, від 21.01.2020 у справі № 921/105/19, від 05.08.2020 у справі № 921/384/19.
Колегія суддів зазначає, що встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірна додаткова угода до договору оренди нежитлових приміщень №17/03 від 29.12.2016 укладена сторонами 11.05.2017.
При цьому, судом враховано, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/1734/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 03.06.2020, у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» про визнання недійсною з моменту укладення додаткову угоду №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016, відмовлено, з підстав недоведеності позивачем, в тому числі, відсутності волевиявлення на укладання спірної додаткової угоди.
Для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Подібна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 15/143-б, від 19.09.2019 у справі № 927/805/18 та у постановах Верховного Суду України від 13.01.2016 у справі № 3-1157гс15, від 19.08.2014 у справі №5013/492/12 та від 02.09.2014 у справі №915/1437/13.
Отже, укладаючи додаткову угоду, позивач знав (не міг не знати) про наявність умови щодо недійсності якої ним пред'явлено даний позов, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що початком перебігу строку позовної давності є 12.05.2017 - наступний день за днем події, з якою пов'язано його початок.
Колегією суддів відхиляється твердження апелянта про те, що перебіг строку позовної давності, в даному випадку, слід відраховувати з 15.03.2018 - дати пред'явлення неправомірної вимоги відповідача про сплату орендних платежів, адже така вимога обумовлена положеннями додаткової угоди №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016 про наявність та зміст якої позивач був обізнаний з моменту її укладання. Застосування відповідачем такої умови не змінює визначеного ст.ст. 253, 261 Цивільного кодексу України порядку обчислення строку позовної давності для вимог про визнання правочину недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Відповідно, загальний строк позовної давності в три роки для звернення до суду про визнання частково недійсним п. 3 додаткової угоди №2, укладеного 11.05.2017, перебіг якого розпочався з 12.05.2017, сплив 12.05.2020.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява про визнання частково недійсною з моменту укладення додаткової угоди №2 від 11.05.2017 до договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016 була направлена на адресу місцевого суду 28.10.2020, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
Відтак, у спірних правовідносинах має місце зволікання позивача щодо захисту свого порушеного права.
В свою чергу, пропуск строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у задоволенні вимог, що позбавляє позивача права отримати судовий захист порушеного права за вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» про визнання недійсною умову, яка викладена в останньому реченні п. 3 додаткової угоди №2 від 11.05.2017, наступного змісту «У такому випадку оплата орендних платежів здійснюється та нараховується орендарем до кінця поточного року, в якому відбулось припинення договору».
Колегія суддів також враховує, що відповідно до положень ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17).
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).
Натомість позивачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не заявлялось про поважність причин пропущення позовної давності звернення з заявою, що є предметом цього розгляду, до суду.
Щодо твердження апелянта про переривання строку позовної давності внаслідок поданням ним 07.12.2018 позову про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 11.05.2017 в цілому, з підстав відсутності волевиявлення позивача на її укладання, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Водночас згідно з ч. 2 цієї ж статті позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що в ній йдеться про такі підстави для переривання перебігу позовної давності як:
а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку;
б) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників,
в) пред'явлення позову, предметом якого є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. Перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Такий правовий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 712/21651/12, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 29.12.2020 у справі №909/1165/19 та від 18.05.2021 у справі № 922/4571/14.
У розумінні норм господарського процесуального законодавства предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Отже, пред'явлення позову з іншим предметом позову у сукупності з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебіг строку позовної давності.
Так, у справі №915/1734/18 Товариство з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизай» звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амісо-Ойл» предметом якого було визнання недійсною додаткової угоди №2 до договору оренди нежитлових приміщень №17/03 від 29.12.2016 в цілому, з підстав відсутності у директора позивача повноважень на підписання вказаної додаткової угоди, що є порушенням ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України.
У свою чергу предметом позову у справі, що розглядається між тими самими сторонами є визнання недійсним окремого пункту додаткової угоди №2 до договору оренди нежитлових приміщень №17/03 від 29.12.2016 з підстав його невідповідності вимогам ч. 2 ст. 762 Цивільного кодексу України.
Таким чином, аналіз справи №915/1734/18 та справи що розглядається свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизай» звернулось до суду з відповідними позовними вимогами, які стосуються різних предметів та з різних матеріально-правових підстав, що унеможливлює переривання строку позовної давності у справі №915/1317/20.
У п.137. Рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 09.01.2013, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.».
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу» (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені як підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» підлягає залишенню без задоволення, а відповідне рішення суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Залів Шіп Дизайн» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2021 у справі №915/1317/20 залишити без змін.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 23.06.2021.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська