Справа № 638/3758/20 Головуючий суддя І інстанції Семіряд І. В.
Провадження № 22-ц/818/3478/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
16 червня 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Яцини В.Б.
суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря : Семикрас О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року, ухвалене у складі головуючого судді Семіряд І.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, треті особи: прокурори прокуратури Харківської області Касяненко А.І., Сорока М.К., Жорняк М.С., Кубах М.А., про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади ,
встановив:
13 березня 2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора.
Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2014 року у працівниками прокуратури Харківської області здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42014170000000291 від 23.10.2014 за фактом вчинення щодо нього його протиправних дій співробітниками правоохоронних органів, за яким він є потерпілою особою.
Вказав, що під час проведення досудового розслідування посадовими особами прокуратури Харківської області, зокрема процесуальними керівниками по даному кримінальному провадженні - прокурорами Касяненко А.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не вживалися заходи щодо організації та проведення всіх необхідних та передбачених приписами КПК України слідчих дій по кримінальному провадженню, внаслідок чого уповноваженими слідчими неодноразово виносились помилкові постанови про закриття зазначеного кримінального провадження, у зв'язку з відсутністю в діях співробітників правоохоронних органів складу кримінальних правопорушень, які в наступному були ним оскаржені і за результатами розгляду неодноразово були скасовані відповідними ухвалами слідчих суддів Червонозаводського райсуду м. Харкова у зв'язку з їх незаконністю та не проведенням по кримінальному провадженню процесуальних дій, передбачених КПК України, відсутності належного процесуального керівництва визначних прокурорів.
Зазначає, що бездіяльністю та такими незаконними рішеннями посадових осіб прокуратури Харківської області, яка є органом державної влади, з приводу тривалого та неефективного проведення досудового розслідування, відсутності належного процесуального керівництва з боку відповідних прокурорів, незаконного закриття зазначеного кримінального провадження, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він на протязі тривалого часу не знаходить вирішення вказане кримінальне провадження, а був вимушений звертатися та відвідувати суди та прокуратуру, з метою захисту та поновлення своїх прав, як потерпілого. В результаті незаконних дій посадових осіб прокуратури Харківської області також погіршився його стан здоров'я, у зв'язку з чим, він як інвалід 2 групи, був вимушений проходити відповідне лікування.
Також внаслідок вказаних неправомірних дій посадових осіб прокуратури Харківської області, був порушений його звичайний розклад його життя, що призвело до погіршання та позбавленню можливості в реалізації своїх звичок та бажань, принизило його честь, гідність та ділову репутацію, що в свою чергу вимагає від нього додаткових зусиль для належної організації свого життя.
Зауважує, що в результаті вказаних неправомірних дій, він на протязі тривалого часу фізично та душевно страждає, тому просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь у відшкодування моральної шкоди у розмірі 1133520 гривен, спричинену йому зазначеними посадовими особами прокуратури Харківської області внаслідок протиправної бездіяльності.
Наголошував на тому, що саме незаконними діями органу державної влади, яким є прокуратура Харківської області, співробітником якої є посадові особи ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , йому були заподіяні вказані моральні страждання, тому моральна шкода повинна бути відшкодована з Державного бюджету України, відповідно до приписів ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України компенсацію моральної шкоди у розмірі 1133520 гривень, спричинену йому працівниками прокуратури Харківської області внаслідок протиправної бездіяльності, яка полягає в тривалому та неефективному проведенні досудового розслідування по кримінальному провадженні № 42014170000000291 від 23.10.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 365 ч.ч. 2, 3, 366 ч. 1, 384 ч. 1 КК України, внесеному за його заявою до ЄРДР 23.10.2014, що привело до прийняття протиправних рішень під час проведення досудового розслідування по кримінальному провадженні, а саме неодноразове незаконне закриття зазначеного кримінального провадження.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року частково задоволено позовні вимоги.
Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 гривен в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник прокуратура Харківської області Кравченко А. просить рішення суду у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат вирішити на підставі ч.7 ст.141 ЦПК України, а саме, з огляду на те, що позивача звільнено від оплати судових витрат, повернути Харківській обласній прокуратурі за рахунок держави судовий збір за внесення апеляційної скарги.
Вважає, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.01.2021 є необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права ст.ст. 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України та порушенням норм процесуального права ст.ст. 76-81, 263-264 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню. Суд помилково дійшов висновку, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалами Червонозаводського районного суду м. Харкова, якими задовольнялись скарги позивача з приводу розслідування кримінального провадження №42014170000000291.
При цьому вказав, що зі змісту ухвал суду, постановлених у межах кримінального провадження, не вбачається встановлення вчинення саме відповідачем та будь-якими іншими особами неправомірних дій чи бездіяльності щодо позивача та наявності вини таких осіб; що при розгляді скарги у межах кримінального провадження слідчий суддя не встановлює протиправність поведінки та вини органу досудового розслідування, зокрема, елементів деліктної відповідальності; що ухвали слідчих суддів не є преюдиціальними у спірних правовідносинах; що рішення судів у межах кримінального провадження, в якому встановлено порушення органом досудового розслідування розумних строків, відсутні, а надання оцінки розумності строків кримінального провадження не входить до компетенції суду цивільної юрисдикції; що оскарження позивачем процесуальних рішень слідчого є реалізацією його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди; що позивач не надав доказів на підтвердження душевних страждань, понесених у зв'язку з процесуальними рішеннями органу досудового розслідування; що судом не вказано період, за який стягнуто відшкодування, та з якого розрахунку він виходив.
Вказав, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 641/2328/17, в постановах Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 638/11414/18, від 01.04.2020 у справі № 641/7772/17, від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17, від 20.05.2020 у справі № 337/3375/17, від 20.05.2020 у справі № 639/6736/18, від 23.06.2020 у справі № 554/108/18, від 25.06.2020 у справі № 520/14/19, від 30.06.2020 у справі №641/7984/17, від 03.07.2020 у справі № 686/27965/19, від 16.12.2020 у справі № 638/1414/17, від 03.02.2021 у справі № 757/66977/17. Таким чином, ухвали слідчих суддів про задоволення скарг позивача на постанови слідчого свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає позивач. Сам факт зобов'язання ухвалою слідчого судді внести відповідні відомості до ЄРДР, а також скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій слідчого, прокурора та завдання моральної шкоди позивачу, не мають наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів.
В апеляційній скарзі представник Офісу Генерального прокурора Бублієв Д. просить рішення суду у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вказав, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.01.2021 є необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права ст.ст. 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України та порушенням норм процесуального права ст.ст. 76-81, 263-264 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню. Суд помилково дійшов висновку, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалами Червонозаводського районного суду м. Харкова, якими задовольнялись скарги позивача з приводу розслідування кримінального провадження №42014170000000291.
Зазначив, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
Звертає увагу, що ані позовна заява ОСОБА_1 , ані оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить жодного доводу позивача та висновку суду про протиправність дій саме Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора), а також вказівки на скасування будь-яких рішень відповідача у справі в порядку ст. 303-307 КПК України. Таким чином, фактів вчинення посадовими особами органів Генеральної прокуратури (Офісу Генерального прокурора) будь-яких протиправних дій стосовно позивача, доказів протиправності їх дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, тривалої протиправної бездіяльності органу досудового розслідування чи вчинення посадовими особами процесуальних дій, які б обмежували його права, позивачем не надано, наявності шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою при здійсненні посадовими особами своїх повноважень судом також не встановлено. Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 не надав.
Посилається на правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 641/2328/17, в постановах Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 638/11414/18, від 01.04.2020 у справі № 641/7772/17, від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17, від 20.05.2020 у справі № 337/3375/17, від 20.05.2020 у справі № 639/6736/18, від 23.06.2020 у справі № 554/108/18, від 25.06.2020 у справі № 520/14/19, від 30.06.2020 у справі №641/7984/17, від 03.07.2020 у справі № 686/27965/19, від 16.12.2020 у справі № 638/1414/17, від 03.02.2021 у справі № 757/66977/17. Отже, ухвали слідчих суддів про задоволення скарг позивача на постанови слідчого свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає позивач. Сам факт зобов'язання ухвалою слідчого судді внести відповідні відомості до ЄРДР, а також скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій слідчого, прокурора та завдання моральної шкоди позивачу, не мають наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів.
Звертає увагу, що реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
У письмовому відзиві на апеляційні скарги ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення без змін.
На обґрунтування вказав, що під час проведення досудового розслідування посадовими особами прокуратури Харківської області, не вживалися заходи щодо організації та проведення всіх необхідних та передбачених приписами КПК України слідчих дій по кримінальному провадженню, внаслідок чого уповноваженими слідчими неодноразово виносились постанови про закриття зазначеного кримінального провадження, у зв'язку з відсутністю в діях співробітників правоохоронних органів складу кримінальних правопорушень, які в наступному були ним оскаржені і за результатами розгляду неодноразово були скасовані відповідними ухвалами слідчих суддів Червонозаводського райсуду м. Харкова у зв'язку з їх незаконністю та не проведенням по кримінальному провадженню процесуальних дій, передбачених КПК України, відсутності належного процесуального керівництва визначних прокурорів. Незаконними рішеннями посадових осіб прокуратури Харківської області, яка є органом державної влади, з приводу незаконного закриття зазначеного кримінального провадження, тривалого та неефективного проведення досудового розслідування, відсутності належного процесуального керівництва з боку відповідних прокурорів, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він на протязі тривалого часу, був вимушений звертатися та відвідувати суди та прокуратуру, з метою захисту та поновлення своїх прав, як потерпілого. В результаті незаконних дій посадових осіб прокуратури Харківської області, його стан здоров'я значно погіршився, у зв'язку з чим, він як інвалід 2 групи, був вимушений проходити відповідне лікування.
Зазначив, що доводи апеляцій не відповідають фактичним обставинам справи, які спростовуються і суперечать правовій позиції Верховного Суду по даній категорії справ, так як у цій справі підставою відшкодування шкоди є факт систематичне прийняття третіми особами рішень без проведення відповідно до вимог КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин належним чином, що вочевидь для нього свідчать про ігнорування його доводів про протиправну бездіяльність відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що погоджується з правовою позицією:
-Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.04.2020р. по справі №638/14009/17; постанові від 16.09.2020р. по справі №638/6363/19; в постанові від 17.09.2020р. по справі №638/9834/18; в постанові від 23.09.2020р. по справе №638/14007/17 в постанові від 02.12.2020р. по справі №638/14008/17, якими були відхилені касації по даній категорії справ, та залишені у силі рішення судів першої та другої інстанції, якими на користь ОСОБА_6 була стягнута моральна шкода, спричинена тривалою бездіяльністю посадових осіб органу державної влади при імітації досудового розслідування по кримінальним провадженням. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019р. у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) зроблено висновок, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та розглянутого судом позову, за відсутності учасників судового засідання, які повідомлялись судом апеляційної інстанції відповідно до ст.ст. 128, 131 ЦПК України, що згідно ст. 372 України не перешкоджає її подальшому розгляду, вважає, що скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення у повній мірі відповідає вказаним вимогам.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що бездіяльність відповідача, встановлена судовими рішеннями слідчих суддів, подальша необхідність звернення ОСОБА_1 до суду як особи, постраждалої від кримінального правопорушення, для усунення перешкод у доступі до правосуддя, призвели до моральних та фізичних страждань позивача, що є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.
З матеріалів справи вбачається що в провадженні СВ СУ прокуратури Харківської області до теперішнього часу перебуває кримінальне провадження № 42014170000000291 від 23.10.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 365 ч.ч. 2, 3, 366 ч. 1, 384 ч. 1 КК України, внесеному за заявою позивача ОСОБА_1 до ЄРДР 23.10.2014 за фактом вчинення відносно ОСОБА_1 протиправних дій співробітниками правоохоронних органів, по якому позивач є потерпілим. Процесуальне керівництво по зазначеному кримінальному провадженні прокурори прокуратури Харківської області Касяненко А.І., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( а.с. 50).
Судом відповідно до наявних у справі документів правильно встановлено, що в період перебування зазначеного кримінального провадження в СВ СУ прокуратури Харківської області, а саме в період 2015-2019 років, уповноваженими слідчими неодноразово приймались процесуальні рішення, а саме постанови про закриття кримінального провадження № 42014170000000291 від 23.10.2014, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях співробітників правоохоронних органів складу кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 365 ч.ч. 2, 3, 366 ч. 1, 384 ч. 1 КК України, які в наступному за скаргами позивача ОСОБА_1 неодноразово скасовувались відповідними ухвалами слідчого судді Червонозаводського райсуду м. Харкова у зв'язку з їх незаконністю та не проведенням по кримінальному провадженню процесуальних дій, передбачених КПК України. (а.с.а.с. 12-14, 17-19, 22, 24- 28 ).
20.03.2019 ухвалою слідчого судді Червонозаводського райсуду м. Харкова заява позивача про відвід процесуального керівника в кримінальному провадженні № 42014170000000291 від 23.10.2014 прокурора прокуратури Харківської області Жорняка М.С. була задоволена, прокурора було відведено від участі в зазначеному кримінальному провадженні, так як суд констатував законність скасованих постанов про закриття зазначеного кримінального провадження. Що в свою чергу свідчить про наявність обставин, які можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості прокурора. ( а.с. 15 ).
Вказані обставини не заперечувались у судовому засіданні представником відповідача та третіх осіб, при у судовому засіданні визнався факт неодноразового звернення позивача, який є потерпілим за матеріалами кримінального провадження, з відповідними заявами до прокуратури Харківської області з приводу вчинення у відношенні нього кримінального правопорушення, закриття проваджень по справі та наступні скасування уповноваженими слідчими суддями зазначених постанов про закриття кримінального провадження, а також щодо зобов'язання вчинити певні процесуальні дії.
Таким чином, зазначені обставини не підлягають додатковому доказуванню, як такі, що визнаються учасниками справи, відповідно до приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції Українивизначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.ст. 2-4 ЦПК України у позивача є право на захист порушених цивільних прав, а суди цивільної юрисдикції відповідно мають відповідну юрисдикцію та компетенцію для їх розгляду по суті, тому доводи скарги про відсутність повноважень у суду встановлювати по даній справі в аспекті складу цивільного правопорушення його елементи: факт протиправності у діях (бездіяльності) працівників прокуратури, причинний зв'язок та наслідки для потерпілої особи, а також цивільно-правову відповідальність держави перед фізичною особою за такі дії (бездіяльність) - є безпідставними.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно зі статтею 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Однак правові висновки ЄСПЛ щодо відшкодування моральної шкоди при розгляді конкретної заяви мають лише казуальне значення і не є джерелом права, оскільки предметом розгляду міжнародним судом є заява потерпілої особи про порушення конвенційних гарантій, і міжнародний суд не є четвертою інстанцією для національних судів України.
Частинами 1 - 3статті 23 ЦК Українита роз'ясненнями, які містяться впостанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити зхарактеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Саме такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року, справа № 638/14260/16-ц, провадження № 61-11766св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2018 року, справа № 640/3837/17, провадження № 61-29382св18.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174цьогоКодексу).
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16,статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23,1174 ЦКморальна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено висновок, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування;неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 обґрунтовував вимоги щодо відшкодування моральної шкоди тривалою бездіяльністю відповідача під час досудового розслідування кримінального провадження, в якому він є потерпілим, вважаючи процесуальні рішення слідчих прокуратури Харківської області незаконними з огляду на їх скасування слідчими суддями та задоволення його заяв про відводи.
Матеріали справи свідчать про те, що кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 відкрито ще у 2014 році та досі триває.
Внаслідок довготривалого не вирішення заяви позивач зазнав моральних страждань, які полягали у порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності звернення до суду з заявами про усунення перешкод, як потерпілого від кримінального правопорушення, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та зробив обґрунтований висновок про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, враховуючи вимоги розумності і справедливості.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, провадження № 61-766св20.
Отже, доводи та посилання у апеляційних скаргах на практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує в цій частині доводи скарги відповідачів.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 638/14009/17 (провадження № 61-766св20) та від 16.09.2020 у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20).
Таким чином, у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт заподіяння позивачу ОСОБА_1 неправомірними діями прокуратури Харківської області моральної шкоди, що привело до тривалих моральних страждань.
Відповідно до наданого позивачем ОСОБА_1 , на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, висновку спеціаліста від 04.04.2018, складеного психологом ОСОБА_7 , ситуація в якої опинився позивач ОСОБА_1 , на протязі тривалого часу, внаслідок неправомірних дій прокуратури Харківської області, є психотравмуючою для останнього та такою, що привела до заподіяння шкоди, а саме моральних та душевних страждань. Розмір моральної шкоди заподіяної позивачу ОСОБА_1 внаслідок неправомірний дій прокуратури Харківської області, станом на 01.03.2018 в загальній сумі становить 741850 гривен. (а.с. 10-11 ).
Судом зазначається, що вказаний висновок спеціаліста, відповідно до ст. 89 ЦПК України, має бути оцінений як в цілому так і в сукупністю з іншими доказами по справі, так як жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили та не превалює над іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, в розумінні приписів глави № 5 ЦПК України.
В своїх позовних вимогах позивач ОСОБА_1 наголошує на тому, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб прокуратури Харківської області йому була заподіяна моральна шкоді, розмір якої ним визначено в сумі 1133520 гривен.
Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 достатньо не обгрунтував, з чого саме він виходив при визначенні суми відшкодування і чому саме така сума в розмірі 1133520 гривен, яка ним заявлена, є достатньою для компенсації спричинених йому фізичних та моральних страждань.
Посилання апеляційної скарги Прокуратури Харківської області на те, що зі змісту ухвал суду, постановлених у межах кримінального провадження, не вбачається встановлення вчинення саме відповідачем та будь-якими іншими особами неправомірних дій чи бездіяльності щодо позивача та наявності вини таких осіб; що при розгляді скарги у межах кримінального провадження слідчий суддя не встановлює протиправність поведінки та вини органу досудового розслідування, зокрема, елементів деліктної відповідальності; що ухвали слідчих суддів не є преюдиціальними у спірних правовідносинах; що оскарження позивачем процесуальних рішень слідчого є реалізацією його права та контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди, та посилання на відповідну практику Верховного Суду, судова колегія відхиляє, оскільки у цій справі підставою відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень слідчого, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення відповідно до вимог КПК Україниперевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування.
Твердження апеляційної скарги Прокуратури Харківської області щодо того, що рішення судів у межах кримінального провадження, в якому встановлено порушення органом досудового розслідування розумних строків, відсутні, а надання оцінки розумності строків кримінального провадження не входить до компетенції суду цивільної юрисдикції, висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 триває з 2014 року, що на дату звернення позивача до суду у 2020 році становило більше 6 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності. У зв'язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної щоденної діяльності, та, відповідно, призводить до його моральних страждань.
Доводи апеляційної скарги Офісу генерального прокурора зі змісту ухвал суду, постановлених у межах кримінального провадження, не вбачається встановлення вчинення саме відповідачем та будь-якими іншими особами неправомірних дій чи бездіяльності щодо позивача та наявності вини таких осіб; що при розгляді скарги у межах кримінального провадження слідчий суддя не встановлює протиправність поведінки та вини органу досудового розслідування, зокрема, елементів деліктної відповідальності; що ухвали слідчих суддів не є преюдиціальними у спірних правовідносинах; що оскарження позивачем процесуальних рішень слідчого є реалізацією його права та контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди, та посилання на відповідну практику Верховного Суду, судова колегія відхиляє, оскільки у цій справі підставою відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень слідчого, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення відповідно до вимог КПК Україниперевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування.
Відповідно до ст. 131-1. Конституції України відповідно до змін, внесених Законом України № 1401-VIII від 02.06.2016 в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Офіс Генерального прокурора - центральний орган в системі прокуратури, є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури, ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» в ред. Закону України № 113-IX від 19.09.2019.
Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» в ред. Закону України № 113-IX від 19.09.2019.
Він почав роботу 2 січня 2020 року та був створений відповідно до наказу Генерального прокурора і тому відповідно до змісту проведених законодавцем змін до наведених норм Закону України «Про прокуратуру» та Конституції України та виходячи з принципу державного континуїтету Офіс Генерального прокурора у контексті предмету та підстав розглянутої судом цивільної прави у своїх процесуальних функціях є правонаступником Генеральної Прокуратури (Генерального прокурора).
У процесуальному аспекті у розумінні Кримінального Процесуального Кодексу України Офіс Генерального прокурора діє в особі Генерального прокурора. Так, згідно ч. 3 ст. 294 КПК України (в редакції на день спірних правовідносин) про загальні положення продовження строку досудового розслідування Генеральний прокурор погоджує клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування (досудового слідства) до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками.
Відповідно до ч.ч. 1-2, 4-5 ст. 219 КПК України у редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018 строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить:
1) дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;
2) вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Строк досудового розслідування злочину може бути продовжений до трьох місяців, якщо його неможливо закінчити внаслідок складності провадження, до шести місяців - внаслідок особливої складності провадження, до дванадцяти місяців - внаслідок виняткової складності провадження.
Клопотання про продовження строку досудового розслідування подається не пізніше п'яти днів до спливу строку досудового розслідування, встановленого статтею 219 цього Кодексу.
Строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.
Функції прокуратури визначені Конституцією України і здійснюються з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Додержання строків слідства є однією з умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів.
Тому колегія суддів відхиляє за безпідставністю доводи скарги про те, що Офіс Генерального прокурора, який згідно наведених норм Закону України «Про прокуратур» та КПК України має загальні організаційні та координаційні права та обов'язки щодо діяльності усіх органів прокуратури, прокурорів обласних прокуратур зокрема, а також - відповідні процесуальні повноваження щодо контролю за строками досудового слідства.
Строки досудового слідства відповідно до міжнародних договорів України повинні бути розумними.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "розумний строк досудового слідства" є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.
Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 3 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (рішення КС України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд окремих постанов слідчого і прокурора).
Всупереч свого процесуального обов'язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачі не надали до суду першої та апеляційної інстанції належних і допустимих доказів про наявність істотних та суттєвих перешкод для закінчення досудового слідства у межах зазначених у вказаних нормах КПК України процесуальних строків, що може виправдати державу у такому тривалому кримінальному досудовому слідстві, що порушило права позивача, як потерпілого у справі, на справедливий суд та ефективний захист його порушеного права, гарантований вказаними нормами міжнародного права, яких держава Україна зобов'язалася дотримуватися.
Колегія суддів відхиляє посилання у доводах скарги на правові висновки касаційного суду у наведених справах, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи. Суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано покликався на правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25.05.2016 у справі № 6-440цс16, згідно якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у висновку Верховного Суду у постанові від 15.05.2019, прийнятої за наслідками розгляду справи № 638/876/17-ц.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» ; рішення ЄСПЛ від 27.06.1997 у справі «Філіс проти Греції» ).
Стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. ( постанова Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 638/6363/19, провадження № 61-9220св20 ).
З огляду на вищевикладене слід визнати, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України рішення суду необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, передбачених у ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст.ст.259, 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора-залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 січня 2021 року-залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 25 червня 2021 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді І.В.Бурлака.
О.М.Хорошевський.