Справа №443/363/19
Провадження №2/443/335/21
іменем України
24 червня 2021 рокуЖидачівський районний суд Львівської у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
позивач звернулась до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 87797,55 грн. основного боргу, 34738,64 грн. процентів за користування коштами, 27392,84 грн. компенсації втрати частини доходу у зв'язку з інфляцією, 3% річних від простроченої суми, що складає 9426,55 грн..
Позов мотивує тим, що 27.03.2016 року ОСОБА_2 позичила у неї 3600 доларів США, про що написала розписку, згідно якої зобовязалась повернути кошти до 01.06.2016 року. 27.03.2016 року відповідач повернула 1700,00 грн., 28.05.2016 року - 100 доларів США, 11.06.2016 - року 100 доларів США. На сьогоднішній день відповідач своїх зобовязань не виконала в повному обсязі та неповернула решти коштів. Сума неповрнених коштів становить 87795,55 грн. Вказує, що за прострочення виконання грошових зобов'язань відповідач, крім повернення суми боргу зобов'язаний сплатити їй проценти за користування коштами в сумі 34738,64 грн., 3% річних в сумі 9426,55 грн. та компенсувати втрату частини доходу, у зв'язку з інфляцією в сумі 27392,84 грн.
Ухвалою суду від 08.04.2019 року позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 17.05.2019 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою судді від 26.08.2020 року справу прийнято до свого провадження, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 28.01.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач позов підтримала, з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, хоча про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач не подала відзиву, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без її участі до суду не надходило.
У зв'язку з цим суд визнає неявку відповідача неповажною та вважає, що справу можливо слухати у її відсутності (заочний розгляд), оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін та представник позивача не заперечує проти заочного розгляду.
Заслухавши вступне слово позивача, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матріалів справи, 27 березня 2016 року відповідач ОСОБА_2 склала розписку, відповідно до якої вона отримала в борг від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 3600 доларів США , які зобов'язалась повернути до 1 червня 2016 року (а.с.20).
Згідно вказаної розписки, 27.03.2016 року відповідач повернула 1700,00 грн., 28.05.2016 року - 100 доларів США, 11.06.2016 - року 100 доларів США.
Судом встановлено, що станом на 27.03.2016 року офіційний курс гривні щодо долара США становив 26 гривень 25 копійок.
Таким чином, сума неповернених коштів складає 3 335,23 доларів США (3600 - 64,77 (1700/26,25) - 200).
Відтак, судом встановлено, що у відповідача перед позивачм існує заборгованість у розмірі 3335 доларів США.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.
Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також, засвідчуючи отримання певної грошової суми.
У частині першій статті 1050 ЦК України встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).З
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Одночасно, вирішуючи спір суд враховує наступне.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Таким чином, виконання зобов'язання за договором позики від 27.03.2016 року підлягає у доларах США, оскільки про такий порядок виконання домовились сторони.
Судом встановлено, що між сторонами виникли та існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, а тому враховуючи встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 3335,23 доларів США за борговою розпискою від 26.03.2016 року, так як між сторонами було укладено договір позики, адже наявність розписки у позикодавця свідчить про невиконання зобов'язання позичальником, доказів про повернення коштів, а також про вимушеність в написанні розписки під тиском відповідачем суду не надано, тобто вимога про стягнення суми основного боргу підлягає до часткового задоволення.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування коштами, то вона підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як видно з вищезгаданої боргової розписки від 27.03.2016 року, у такій не визначено розмір процентів за користування коштами, а тому, зврахувнням того, що сума позики перевищує пятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, розмір процентів слід визначати на рівні облікової ставки Національного Банку України.
На момент укладення договору позики, облікова ставка Національного Банку України становила 18% річних.
Відтак, у межах строку, встановленого у борговій розписці, а саме до 1 червня 2016 року відповідач мала повернути позивачеві суму позики і сплатити проценти за користування коштами. Починаючи з 2 червня 2016 року, відповідач мала обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку повернення суми позики.
Таким чином право позичкодавця нараховувати передбачені договором або законом проценти припиняється після спливу визначеного договором строку (строку, на який позичальник отримав позику) чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (п.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12).
З вищезгаданої розписки від 27.03.2016 року вбачається, що строк виконання зобов'язання встановлений до 01.06.2016 року, то саме до цього часу слід нараховувати проценти за користування коштами.
Як уже зазначалось вище відповідач 27.2016 року отримала від позивача кошти в сумі 3600 доларів США та цього ж дня повернула 1700 грн., що еквівалентно 64,77 доларам США, в рахунок погашення позики. Тобто розмір заборгованості станом на 27.03.2016 року становив 3535,23 долари США.
28.05.2016 року відповідач повернула позивачу ще 100 доларів США, що підтведжується згаданою розпискою.
Отож, сума боргу станом на 28.05.2016 року становила 3435,23 долари США.
Таким чином, сума процентів за користування коштами за період з 28.03.2016 року по 28.05.2016 року становить 108.09 доларів США (3535,23 х 18% /100 / 365 х 62 (дні) = 108,09), а за період з 29.05.2016 року по 01.06.2016 року - 6,78 доларів США (3435,23 х 18% /100 / 365 х 4 (дні) = 6,78), а всього 114,87 доларів США (108,09 + 6,78).
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми боргу, то вона підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Оскільки, яка вбачається із вищевказаної розписки у такій зазначений строк виконання зобов'язання - 01.06.2016 року, то саме з цього часу слід нараховувати 3% річних.
Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 3335 даларів США помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 02.06.2016 до дати ухвалення рішення судом 24.06.2019 року, що становить 1848 днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Тобто, 3335,23 доларів США х 1848 днів х 3 : 100 : 365 = 506,59 доларів США.
Відтак, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає до часткового задоволення.
Разом з тим, не підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача 27392,84 грн. втрат від інфляції, з огляду на таке.
За змістом ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Суд встановивши, що між сторонами виникли боргові правовідносини в іноземній валюті, а відтак доходить висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача втрат від інфляції, що становлять 27392,84 грн. є безпідставною
Таким чином, сума боргу, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, складає 3 956,69 доларів США, з яких: 3335,23 доларів США - основний борг за договором позики; 114,87 доларів США - проценти за користування коштами; 506,59 - 3% річних простроченої суми боргу.
Керуючись ст.141, 258, 259, 263-265,280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: с.Тужанівці, Миколаївського району, Львівської області) заборгованість за борговою розпискою від 27.03.2016 року в сумі 3 956 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість) доларів США 69 центів, з яких: 3335,23 доларів США основного боргу; 114,87 доларів США процентів за користування коштами; 506,59 доларів США - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: с.Тужанівці, Миколаївського району, Львівської області) 1593,56 грн. витрат на сплату судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду через Жидачівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду виготовлено 25.06.2021 року.
Головуючий суддя С.І. Сливка