Номер провадження 22-ц/821/936/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/3854/20 Категорія: 305010900 Білик О. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
25 червня 2021 року :м.Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон»,
особа, яка подала апеляційну скаргу - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон»,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року, у складі судді Білик О.В., -
У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Страхова компанія «Еталон» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, мотивуючи свої вимоги тим, що 12.07.2019 мала місце дорожньо-транспортна пригода на 195км+600м а/д Київ-Одеса, де водій автомобіля «Ауді А6» на іноземній реєстрації р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_5 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_6 , який від отриманих травм загинув. 03 грудня 2019 року позивачі звернулись до ПАТ «Страхова компанія «Еталон» через представника ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування» із заявою про виплату страхового відшкодування. 20.07.2020 відповідач надіслав лист про прийняте рішення щодо виплати страхового відшкодування для позивачів у розмірі 50% від заявленої суми вимоги. При прийнятті рішення відповідач посилався на п.36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивачі вважають, що така відмова є безпідставною та незаконною, оскільки загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2019 року становила 4173 грн. Представник позивачів наголошував, що загальний розмір страхового відшкодування, яке має право отримати ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 становить 166 980 грн., що включає моральну шкоду та відшкодування на утримання. Загальний розмір страхового відшкодування, яке має право отримати ОСОБА_3 становить 16 692 грн. - відшкодування моральної шкоди. Позивачі просили суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 - 83 490,00 грн. страхового відшкодування; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 - 8 346,00 грн. страхового відшкодування.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року позов задоволено. Вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (юридична адреса: вул. Дегтярівська, 33-б, 2-й під'їзд, м. Київ 03057, код ЄРДПУ 20080515) на користь:
-ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 83 490 грн. (вісімдесят три тисячі чотириста дев'яносто гривень);
-ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 8346 грн. (вісім тисяч триста сорок шість гривень).
Вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (юридична адреса: вул. Дегтярівська, 33-б, 2-й під'їзд, м. Київ 03057, код ЄРДПУ 20080515) в дохід держави судовий збір у розмірі 1816 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Страхова компанія «Еталон» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та ухвалити нове, яким в частині задоволення позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначають, що рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Скаржник наголошує на тому, що ДТП, яка трапилася 12.07.2019, сталася через порушення ПДР ОСОБА_6 , що підтверджується даними постанови про закриття кримінального провадження від 28.11.2019. Крім того, при судово-медичному дослідженні крові трупа ОСОБА_6 виявлено етанол в кількості 3,51 г/дм (проміле), що на момент смерті у людини з середньою стійкістю до алкоголю могло відповідати алкогольному сп'янінню тяжкого ступеня, та при судово-токсикологічному дослідженні виявлено метанол 0,16 г/дм (проміле).
Оскільки ОСОБА_6 знехтував правилами ПДР та перебував в стані алкогольного сп'яніння тяжкого ступеня, скаржник вважає, що страхова компанія обґрунтовано зменшила розмір страхового відшкодування на підставі ст. 1193 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції всупереч вимог статей 1200, 1202 ЦК України та ст. 13 ЦПК України виніс рішення про виплату страхового відшкодування у зв'язку з втратою годувальника одноразовою виплатою за відсутності у сторони позивача обставин, що мають суттєве значення та за відсутності самої вимоги щодо виплати всієї суми відразу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів - адвокат Кульчицький О.С. вважає скаргу безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення, з огляду на те, що скаржник мотивує зменшення розміру страхового відшкодування ступенем вини потерпілого. Проте, у відповідності до положень ч.5 п.7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ» №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст. 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (ч.3 ст. 1193 ЦК України).
Також, представник позивачів зазначає, що відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Крім того, звертає увагу, що згідно з п.27.5 вказаного Закону відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати, а положенням п. 36.2 ст. 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст.35 Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Наголошує, що вказаний Закон визначає спеціальні до ЦК України строки та розміри виплати страхових відшкодувань у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому саме спеціальний закон підлягає застосуванню при відшкодуванні страховиком шкоди, заподіяної смертю особи при експлуатації наземних транспортних засобів.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 травня 2021 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що 12.07.2019 на 195км+600м а/д Київ-Одеса, водій автомобіля «Ауді А6» на іноземній реєстрації р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_5 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_6 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
12.07.2019 відповідні відомості були внесені до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 підтверджується, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.16).
28.11.2019 слідчим ВР ЗСТ СУ ГУНП в Черкаській області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України (а.с.19-22).
Із позивачем по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 проживав у зареєстрованому шлюбі, в якому в них народилось двоє дітей.
Вказаний факт ніким не оспорюється та вважається доведеним, що ОСОБА_6 був батьком двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей (а.с.13,14).
30.06.2004 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 (а.с.15).
Позивач ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах неповнолітньої доньки загиблого ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , через представника звернулись до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування шкоди в загальному розмірі 244 093, 35 грн. та відшкодування витрат на поховання, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.17-18).
Згідно заяви було висунуто вимогу про виплату наступного відшкодування:
- для матері ОСОБА_1 : 16692 грн. (відшкодування моральної шкоди); 43764,35 грн.(відшкодування на поховання).
- для доньки ОСОБА_2 : 16692 грн. (відшкодування моральної шкоди); 150228 грн.( відшкодування на утримання).
- для доньки ОСОБА_3 : 16692 грн. (відшкодування моральної шкоди).
Відповідно до листа-відповіді ПАТ «Страхова компанія «Еталон» №16889-04-01 від 20.07.2020 заявлена до відшкодування сума страхового відшкодування підлягає зменшенню на 50% відповідно до п.36.3 ст. 36 Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Таким чином, ОСОБА_1 відшкодовується 50 % заявленої моральної шкоди у розмірі 16692 грн., а саме 8346 грн.; ОСОБА_2 відшкодовується 50 % заявленої моральної шкоди у розмірі 16692 грн., а саме 8346 грн., також відшкодовується 50 % на утримання 150228 грн. з виплатою щомісячного платежу в розмірі 5778 грн. до моменту досягнення повноліття; ОСОБА_3 , відшкодовується 50 % заявленої моральної шкоди у розмірі 16692 грн., а саме 8346 грн. У відшкодуванні витрат на поховання відмовлено, оскільки відповідно до наданого товарного чека №17 від 12.07.2019 ФОП ОСОБА_7 витрати на поховання здійснені не ОСОБА_8 , а ОСОБА_9 (а.с.23).
Зменшення суми страхового відшкодування страховик мотивував тим, що причиною ДТП став виїзд велосипедиста ОСОБА_6 , який був у стані тяжкого алкогольного сп'яніння, на смугу руху забезпеченого ТЗ, а в діях водія ОСОБА_5 порушень ПДР не вбачається, а тому керуючись ч.2 ст.1193 ЦК України та роз'ясненням наведеним у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ №4 від 01.03.2013 вказане є підставою для зменшення суми страхового відшкодування.
Не погоджуючись з сумою страхового відшкодування позивачі звернулися до суду з даним позовом.
Статтею 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого (п.23.1 ст.23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно з роз'ясненням, наведеним у п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.
Встановивши, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_5 , який здійснював експлуатацію джерела підвищеної небезпеки, була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Еталон», а дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 12.07.2019, внаслідок якої загинув ОСОБА_6 , є страховим випадком, відповідач, за заявою позивачів про виплату страхового відшкодування, прийняв рішення про виплату страхового відшкодування колишній дружині померлого - ОСОБА_1 та донькам - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яка є неповнолітньою та в інтересах якої виступала її мати ОСОБА_1 , зменшивши заявлену суму на 50 %, у відповідності до п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, виходив з того, що відсутність вини володільця джерела підвищеної небезпеки у настанні ДТП, зокрема, наявність постанови про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, не може бути підставою для звільнення його від цивільної відповідальності та зменшення суми страхового відшкодування.
Крім того, суд застосував положення ч.3 ст.1193 ЦК України, згідно якого вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Однак, колегія суддів вважає, що суд безпідставно застосував вказану норму закону та дійшов хибного висновку про незаконність зменшення страховою компанією розміру страхового відшкодування на 50 %.
Так, нормою ч.2 ст. 1193 ЦК України передбачено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 28 листопада 2019 року, винесеною слідчим ВРЗСТ СУ Головного управління Національної поліції в Черкаській області Забудським В.В. у кримінальному провадженні №120192550000000203 від 12.07.2019, кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Водночас, у постанові зазначено, що згідно з висновком судової автотехнічної експертизи №4/518 від 03.10.2019 водій автомобіля «Ауді 6» на іноземній реєстрації р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_5 не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_6 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди, тому в його діях невідповідностей вимогам ПДР не вбачається.
У дорожній обстановці, що склалася на момент ДТП, за вказаних в постанові вихідних даних, у причинному зв'язку з виникненням ДТП, з технічної точки зору, знаходився виїзд велосипедиста ОСОБА_6 на смугу руху автомобіля «Ауді 6» на іноземній реєстрації р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 на відстані меншій ніж зупиночний шлях вказаного автомобіля в умовах місця пригоди.
Крім того, при судово-медичному (токсикологічному) дослідженні крові трупа ОСОБА_6 виявлено етанол в кількості відповідно - 3,51 г/дм (проміле), що на момент смерті у людини з середньою стійкістю до алкоголю могло відповідати алкогольному сп'янінню тяжкого ступеня. Також при судово - токсикогологічному дослідженні виявлено метанол 0,16 г/дм (проміле).
Таким чином, вказаною постановою констатовано факт порушення ПДР України ОСОБА_6 , внаслідок виїзду на смугу руху автомобіля «Ауді 6» на іноземній реєстрації р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 , що знаходиться у причинному зв'язку з виникненням ДТП. Крім того, зазначено про перебування ОСОБА_6 на момент смерті в стані тяжкого алкогольного сп'яніння.
Згідно з роз'ясненням, наведеним у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення ПДР України ОСОБА_6 , який окрім того, перебував в стані тяжкого алкогольного сп'яніння є грубою необережністю, яка сприяла виникненню ДТП, внаслідок якої останній помер.
З урахуванням положень ч.2 ст.1193 ЦК України, роз'яснень, наведених у вищевказаній постанові, колегія суддів доходить висновку, що відповідач - ПАТ «Страхова компанія «Еталон» обґрунтовано зменшила розмір страхового відшкодування, який був заявлений позивачами.
Натомість, суд першої інстанції не врахував вищевказаних положень ЦК України та постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, неповно дослідив обставини справи, дійшов помилкового висновку про безпідставність зменшення відповідачем розміру страхового відшкодування на 50 % та стягнув недоплачений розмір страхового відшкодування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції також керувався положеннями ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, в частині встановлених розмірів страхового відшкодування моральної шкоди та відшкодування шкоди на утримання, внаслідок смерті потерпілого.
Натомість, колегія суддів критично оцінює застосування положення ст. 27 вказаного закону в даній справі, з огляду на наступне.
Так, пунктами 27.2, 27.3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Однак, вказані положення закону визначають 100 % розмір страхового відшкодування, як моральної шкоди так і відшкодування шкоди на утримання, заподіяного внаслідок смерті потерпілого. Проте, норма ч.2 ст.1193 ЦК України вказує на обставини, які дають право на зменшення відшкодування, а саме грубу необережність потерпілого, яка сприяла виникненню шкоди.
В даному випадку груба необережність потерпілого ОСОБА_6 проявилась в порушенні ним ПДР України у стані тяжкого алкогольного сп'яніння, що у відповідності до постанови про закриття кримінального провадження від 28.11.2019 є в причинному зв'язку з виникненням ДТП.
А тому, страхова компанія обґрунтовано, з урахуванням положень законодавства України прийшла до висновку про зменшення суми страхового відшкодування, з чим погоджується і колегія суддів.
Колегія суддів також звертає увагу суду першої інстанції на неправильне застосування норми матеріального права, а саме, положення ч.3 ст.1193 ЦК України, яке в даному випадку не підлягає до застосування, так як дана норма регулює правовідносини, пов'язані з відшкодуванням додаткових витрат, передбачених ч.1 ст. 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Позивачами не заявлялись вимоги про стягнення додаткових витрат, відшкодування витрат на поховання, а відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника лежить у площині вимог до винної у ДТП особи (власника джерела підвищеної небезпеки), а не до страховика.
Тому, посилання суду на ч.3 ст.1193 ЦК України, як на обґрунтовану підставу для неврахування вини потерпілого при відшкодуванні шкоди є безпідставним.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пунктами 1, 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування, як незаконне та необґрунтоване, прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ПАТ «Страхова компанія «Еталон» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1, 2, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до ч.7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги в сумі 2 724 грн. 00 коп. компенсуються йому за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»- задовольнити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 березня 2021 року в даній справі скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ПАТ «Страхова компанія «Еталон» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування - відмовити.
Судові витрати, понесені Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» за подання апеляційної скарги в сумі 2 724 грн. 00 коп. (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривні 00 коп.) компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст.389 ЦПК України.
Судді: Ю.В. Сіренко
Н.І. Гончар
Т.Л. Фетісова