Справа № 161/18008/20 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/737/21 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я.
22 червня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Шевчук Л.Я.,
суддів - Бовчалюк З.А., Данилюк В.А.,
секретар с/з - Савчук Т.Ф.,
з участю:
представника відповідача - Поперецького О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", треті особи на строні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент соціальної політики Луцької міської ради, Луцький районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року,
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтував тим, що на виконанні у Луцькому РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебуває виконавче провадження № 62213752, у якому він є боржником. Зазначає, що на підставі постанови про арешт коштів боржника ВП №62213753 від 01 червня 2020 року, прийнятою старшим державним виконавцем Вишневською О.І., на усі належні йому грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, було накладено арешт. На початку липня 2020 року позивачу стало відомо, що, у тому числі було заблоковано і його пенсійний картковий рахунок. Вважаючи, що банк не мав права блокувати його пенсійний рахунок, оскільки той має статус спеціального, позивач звернувся до АТ «Ощадбанк» із заявою про зняття арешту із його пенсійного рахунку. Однак, банк відмовив йому у знятті арешту та повідомив, що такий арешт може бути знято виключно за рішенням суду.
Вважає таку відмову відповідача АТ «Ощадбанк» незаконною, оскільки арешт пенсійного рахунку позбавляє його засобів для існування, а тому просив суд визнати неправомірними дії АТ «Ощадбанк» щодо блокування його спеціального пенсійного карткового рахунку та зобов'язати відповідача розблокувати його.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
За матеріалами справи встановлено, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області на виконання судового рішення у цивільній справі № 161/18922/19 про стягнення із ОСОБА_1 в користь Департаменту соціальної політики Луцької міської ради кошти грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення в розмірі 1 289 447, 88 грн було видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Луцького РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Луцьким РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрито виконавче провадження № 62213752, в межах якого старшим державним виконавцем органу ДВС Вишневською О.І. 01 червня 2020 року прийнята постанова про арешт коштів боржника.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що на виконання постанови державного виконавця АТ «Ощадбанк» було накладено арешт на належний йому пенсійний картковий рахунок, чим на його думку, позбавлено його засобів для існування.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Як встановлено судом, арешт на належний позивачу пенсійний картковий рахунок було накладено постановою державного виконавця Луцького РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Умови та підстави накладення та зняття арешту із рахунків боржника в рамках здійснення виконавчого провадження регламентується положеннями Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із пунктом 1 частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
У своєму позові ОСОБА_1 фактично посилається на ту обставину, що заблокований АТ «Ощадбанк» пенсійний рахунок має спеціальний режим використання, оскільки на нього він отримує пенсію, яка являється єдиним джерелом його існування (заробітку).
Із наведеного слідує, що зняття арешту з рахунків ОСОБА_1 за наявності умови, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 59 Законом України «Про виконавче провадження», відносить виключно до прерогативи державного виконавця.
У свою чергу, відмова органу ДВС від зняття відповідного арешту може бути підставою для звернення позивача зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця в порядку Розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що пред'явлений ОСОБА_1 позов до АТ «Ощадбанк» із вимогою про зобов'язання вчинити певні дії є неефективним способом відновлення порушеного права, не відповідає його змісту та характеру правопорушення, а також не забезпечить поновлення порушеного права, в зв'язку з чим його позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін та обставини справи.
Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 385 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді