Номер провадження 2/754/4253/21
Справа №754/6001/21
Іменем України
18 червня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Гринчак О.І.
за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 16.05.2016 успадкована квартира АДРЕСА_1 від померлого чоловіка ОСОБА_3 . У 2017 році позивач познайомилась з ОСОБА_2 . На прохання ОСОБА_2 позивач зареєструвала його в своїй квартирі у 2018 році, однак постійно в квартирі він не проживав. Як зазначає позивач, у 2020 році ОСОБА_2 здійснив щодо неї фізичне насильство. Оскільки ОСОБА_2 завдав позивачу образ, не мешкає у її квартирі, не здійснює оплату комунальних послуг, не бере участі в утриманні у прийнятному технічному стані квартири та постійно бере кредити у кредитних установах і не повертає борги, після чого колекторські компанії здійснюють постійне інформування ОСОБА_1 як власниці квартири щодо заборгованості відповідача, ОСОБА_1 попросила ОСОБА_2 знятись з реєстрації за її адресою, але він відповів різкою відмовою. Позивач вважає, що ОСОБА_2 втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 у зв'язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, визначено здійснювати розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін на 12.05.2021.
27.04.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання 12.05.2021 без її участі.
Судові засідання 12.05.2021 та 27.05.2021 відкладені у зв'язку з неявкою відповідача.
У судове засідання 11.06.2021 позивач з'явилася, підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити.
Відповідач до суду не з'явився, від нього не надійшло відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу його зареєстрованого місця проживання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вказані обставини та приписи процесуального закону, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який повідомлений належним чином та не повідомив суду причини своєї неявки.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належить позивачу - ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №43859782 від 16.05.2016.
Відповідач зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 23.07.2018, про що свідчить довідка про реєстрацію місця проживання особи.
Позивач зазначає, що відповідач є її знайомим, та хоча й був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак постійно у вказаній квартирі не проживав.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 391 Цивільного кодексу України регламентує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Матеріалами справи підтверджується право власності позивача на вищевказану квартиру.
Згідно із ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до статті 156 Житлового кодексу УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
За нормою ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, № 4, №7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого і визнання права власності.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Згідно з вимогами ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Факт непроживання відповідача у вказаній квартирі підтверджується актами про непроживання від 08.01.2021, 17.06.2021, 11.06.2021, в яких, зокрема, вказано, що ОСОБА_2 дійсно не проживає з травня 2020 року за адресою: АДРЕСА_2 . Акт підписаний мешканцями будинку та засвідчений начальником ЖЕД-303.
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показала, що є сусідкою позивача та не бачила відповідача в будинку більше року.
Свідок ОСОБА_5 показала, що є сусідкою позивача, заходила в квартиру позивача, годувати кота, але речей відповідача в квартирі не бачила, сам відповідач не проживає з 2020 року та не приходить до квартири.
За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, отже, позов підлягає задоволенню.
За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 24.06.2021.
Суддя О.І. Гринчак