Справа № 569/21470/20
17 червня 2021 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого-судді Бучко Т.М.
секретар судового засідання Дем'янчук Н.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності,
Позивач звернулася в суд з позовом, поданим представником позивача адвокатом Коханою О.О., до відповідача, в якому просить виділити їй та відповідачу у приватну власність по Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , право спільної сумісної власності на квартиру припинити, стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 3538 грн судового збору, 1022 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи, 10000 грн витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 28 жовтня 2006 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . У шлюбі народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірваний, місце проживання малолітньої дитини визначено з матір'ю. Під час перебування у шлюбі ними в інтересах сім'ї придбано квартиру АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу від 11 грудня 2012 року, право власності на яку зареєстровано на ім'я відповідача. Про те, що квартира придбавалася в шлюбі та в інтересах сім'ї, свідчить підписана нотаріальна заява 11 грудня 2012 року про її згоду на купівлю чоловіком квартири за кошти, набуті під час зареєстрованого шлюбу. Договір відповідав інтересам сім'ї, а його укладення відповідало спільному волевиявленню. 13 лютого 2019 року вона уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 . Відповідач добровільно здійснити поділ майна не бажає, проживає в ній, її законне право власності на Ѕ частку квартири не визнає, тому вимушена звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав. Квартира придбана за час перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям по Ѕ частині кожному.
Ухвалою від 11 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_4 суд прийняв до розгляду та відкрив спрощене провадження у справі з проведенням судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Протокольною ухвалою від 12 лютого 2021 року суд задовольнив клопотання представника відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
19 лютого 2021 року суд отримав відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить позов задовольнити частково, виділити ОСОБА_4 у приватну власність 1/6 частину, а йому - 5/6 частин квартири АДРЕСА_2 , зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000 грн, відмовити позивачу у стягненні витрат, пов'язаних з розглядом справи, в сумі 1022 грн, стягнути з позивача понесені ним судові витрати. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог зазначає, що під час перебування у шлюбі ним набуто у власність спірну квартиру. Реєстрація права власності на квартиру здійснена за ним як єдиним власником. Квартира купувалася не в інтересах сім'ї, а в його власних, оскільки він хотів мати своє власне житло, в чому йому допоміг батько ОСОБА_10 . Після набуття ним квартири у власність дружина та донька ніколи не мали зареєстрованого місця проживання у цій квартирі. До придбання квартири він зі своєю сім'єю проживав у цьому ж будинку по цій же вулиці, тільки в однокімнатній квартирі його батька АДРЕСА_3 . Із власником сусідньої квартири АДРЕСА_4 домовились про купівлю-продаж його квартири. 7 листопада 2012 року за ціною 205290 грн батько продав свою квартиру АДРЕСА_5 . Кошти, виручені від продажу квартири, батько подарував йому для придбання ним власного житла, але з умовою його реєстрації у квартирі АДРЕСА_4 після її купівлі. З 22 лютого 2013 року і донині його батько зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 . Через місця 11 грудня 2012 року він придбав квартиру АДРЕСА_4 за ціною 293000 грн. З цієї суми 205290 грн подаровані йому батьком, 87710 грн позичені спільно з колишньою дружиною у її бабусі. Відповідно поділу між подружжям підлягає лише та частка квартири, яка відповідає ціні 87710 грн станом на дату придбання, оскільки саме ця сума є спільними коштами подружжя на придбання квартири. Кошти в сумі 20529, грн. є дарунком батька, а отже його особистими коштами. З врахуванням суми спільних коштів у придбанні квартири частка позивача у справі спільної сумісної власності становить 1/6, а його - 5/6. Зміст заяви колишньої дружини від 11 грудня 2012 року, поданої нотаріусу під час укладення договору, не вказує на джерело набуття коштів для придбання квартири. На час придбання квартири ні він, ні позивач не мали достатніх доходів для її купівлі. Джерелом набуття коштів в сумі 205290 грн на купівлю квартири був його батько, який подарував їх йому під час шлюбу.
Ухвалою від 22 березня 2021 року суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_10 про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснила, що квартира була придбана за спільні кошти подружжя, які накопичувалися сторонами з 2006 року. Позивач з відповідачем та їх спільною донькою проживали у спірній квартирі та користувалися нею, що свідчить про придбання її в інтересах сім'ї. Позивач та донька сторін зареєстровані в м.Києві, оскільки з моменту одруження певний час проживали там з відповідачем. Факт наявності чи відсутності реєстрації у спірній квартирі не змінює її статусу об'єкта спільної сумісної власності. Реєстрація у квартирі батька відповідача не свідчить, що квартира була придбана не в інтересах сім'ї сторін. Батьки відповідача не проживали у спірній квартирі і нині не живуть. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача позов визнала частково з викладених у відзиві на позовну заяву підстав. Додатково пояснила, що квартира купувалася відповідачем не в інтересах сім'ї, а у його власних. Він хотів мати своє власне житло і батько в цьому допоміг, подарувавши кошти, отримані від продажу належної йому квартири. Позивач в період, що передував купівлі квартири, доходів не отримувала, перебувала у відпустці до досягнення дитиною 6-річного віку. Відповідач працював у цей період і отримував заробітну плату, але її недостатньо було для купівлі квартири. Заробітну плату витрачав на повсякденні потреби сім'ї. Спірна ж квартира придбана за кошти, які йому подарував батько. Заяву до нотаріуса підписувала позивач, відповідач цієї заяви не читав і не підписував. Договір дарування коштів був вчинений в усній формі, бо укладався між батьком та сином. Невеликий проміжок часу мі продажем і купівлею квартир підтверджує, що ці кошти витрачені саме на спірну квартиру. Позивач з донькою жили у квартирі відповідача з його дозволу як члени сім'ї власника житла. Проживання їх у спірній квартирі не свідчить про придбання її саме в інтересах сім'ї, а не у власних інтересах відповідача.
Відповідач, допитаний в судовому засіданні як свідок, показав, що перебував з позивачем у шлюбі з 2006 року. Після одруження проживали у матері дружини в м.Київ. Через рік переїхали в м.Рівне і мешкали у квартирі його батька, яку він надав їм для проживання. Згодом з'явилася можливість купити більшу квартиру по сусідству. Домовився з батьком, що він продасть свою однокімнатну квартиру та подарує кошти на придбання спірної квартири в інтересах його, батька та матері сім'ї. Письмового договору дарування з батьком не укладали. Батько продав свою квартиру, а гроші подарував йому. Місяць вели перемовини з власником нової квартири, томі спірну квартиру придбав в грудні. Оскільки батькових грошей не вистачало, позичив ще 90000 грн, які віддавав два роки поспіль зі свого заробітку. Позивач перебувала у декреті до 6 років, займалась домашнім господарством, на роботу вийшла в 2012 році. Накопичених коштів з позивачем на момент купівлі квартири у них не було.
Свідок ОСОБА_11 показала, що її чоловік ОСОБА_10 мав у власності однокімнатну квартиру, в якій з 2007 року проживав їх син з сім'єю. З'явилася можливість придбати двокімнатну квартиру в тому самому будинку на одній площадці. Щоб розширити сину житло чоловік вирішив продати свою кватиру, а гроші подарувати синові, і оформити нову квартиру відразу на нього, щоб потім не переоформлювати як спадок. Гроші чоловік подарував синові з тією умовою, що буде зареєстрований у придбаній квартирі. Вона була присутня у нотаріуса під час оформлення чоловіком договору купівлі-продажу та передачі ним отриманих від продажу квартири коштів сину. Майже відразу син купив нову квартиру, на купівлю якої ще додатково позичав гроші, бо вона коштувала більшу суму.
Свідок ОСОБА_10 показав, що з його дозволу син з сім'єю проживали у належній йому квартирі АДРЕСА_5 . Коли з'явилася можливість купити більшу квартиру, він продав свою, а гроші подарував синові, щоб він був єдиним власником. Фактично за придбану квартиру заплатив він. Невістка коштів на купівлю квартири не давала. Гроші сину віддав в нотаріальній конторі в присутності нотаріуса в день продажу квартири. Його місце проживання зареєстроване у спірній квартирі, бо така була домовленість з сином перед її придбанням.
Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, з'ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 28 жовтня 2006 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 січня 2018 року у справі № 569/15412/17.
Сторони мають спільну дитину - доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якої після розірвання шлюбу визначено з матір'ю (позивачем).
13 лютого 2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюбі, після державної реєстрації якого позивач змінила прізвище на ОСОБА_9 , про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
11 грудня 2012 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1385, придбав у ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_2 за 293000 грн.
Право приватної власності відповідача на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване 28 грудня 2012 року, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 37047583 від 28 грудня 2012 року, виданим КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 92257823 від 18 липня 2017 року.
Згідно з п.2.3 договору купівлі-продажу квартири згода дружини покупця на купівлю квартири стверджується письмовою заявою, посвідченою Січовою Т.І., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області 11 грудня 2012 року, р.№1384.
У вказаній заяві ОСОБА_5 підтвердила свою згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_2 за ціну та на умовах на свій розсуд квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , за кошти, набуті ними під час зареєстрованого шлюбу, а також підтвердила, що договір відповідає інтересам їх сім'ї, його укладення відповідає їхньому спільному волевиявленню.
Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим визначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Така правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18.
Відповідно до ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).
За нормами ч.2 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить і статті 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно із роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відповідно до положень ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми. У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Спростовуючи презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру відповідач покликається на те, що поділу між сторонами підлягає лише та частина квартири, яка купувалася за спільні кошти подружжя в сумі 87710 грн, отримані в позику, оскільки кошти в сумі 205290 грн були подаровані йому батьком.
Як встановлено з договору купівлі-продажу квартири від 7 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Січовою Т.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1293, ОСОБА_10 (батько відповідача) продав ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_5 за 205290 грн.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_2 та ОСОБА_11 показали, що після оформлення договору купівлі-продажу квартири від 7 листопада 2012 року в присутності нотаріуса отримані ОСОБА_10 від продажу квартири кошти були подаровані ним ОСОБА_2 (відповідачу).
За положеннями ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.5 ст.719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з нормами ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
З показань свідків суд встановив, що письмовий нотаріально посвідчений договір дарування коштів між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 не укладався. До суду з вимогою про визнання договору дарування дійсним жодна зі сторін договору не зверталася.
За таких обставин відповідачем не надано суду допустимих доказів отримання коштів в сумі 205290 грн у дарунок, а тому підстави для визнання їх особистою приватною власністю відповідача відповідно до п.2 ч.1 ст.57 СК України відсутні.
Не є підставою для поширення на спірну квартиру режиму особистої приватної власності і реєстрація квартири лише на ім'я відповідача, оскільки факт реєстрації спільного нерухомого майна на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.
Покликання відповідача на придбання квартири у власних інтересах не заслуговують на увагу. В п.6.1 договору купівлі-продажу квартири від 11 грудня 2012 року, підписаного відповідачем, зазначено про роз'яснення сторонам правочину, серед іншого, змісту ст.59-61, 65, 74 СК України, що свідчить про обізнаність відповідача на момент придбання квартири про поширення на це майно положень Сімейного кодексу України щодо спільної сумісної власності подружжя. Доводи відповідача, що нотаріус не роз'яснювала йому вказаних в п.6.1 договору положень законодавства, належними та допустимим доказами не підтверджені. Договір є чинним, недійсним ні в частині, ні в цілому не визнаний.
Сторона позивача в судовому засіданні не заперечувала тієї обставини, що місце проживання доньки сторін після народження було зареєстроване за місцем реєстрації матері (позивача) в м.Київ, реєстрації місця проживання у спірній квартирі ні позивач, ні спільна з відповідачем дитина не мали.
В свою чергу, відповідач не заперечував того факту, що після придбання спірної квартири позивач та їх спільна донька постійно проживали у квартирі до моменту фактичного припинення подружніх відносин. Підтвердили цю обставину і свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
На думку суду, сама по собі відсутність реєстрації позивача та доньки сторін у спірній квартирі не свідчить про те, що квартира набута відповідачем у власних інтересах, а не в інтересах сім'ї, та не є з цих підстав об'єктом спільної сумісної власності.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З цих же мотивів не приймає суд покликання відповідача на реєстрацію з 22 лютого 2013 року батька ОСОБА_10 у спірній квартирі, про що свідчить адресна картка № 7737 від 18 лютого 2021 року, як доказ придбання квартири в інтересах його з батьками сім'ї.
Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 показали, що з 2007 року у квартирі АДРЕСА_5 проживав їх син зі своєю сім'єю. Вони у квартирі не проживали, оскільки мають інше житло. В спірній квартирі також не мешкали і нині не проживають.
Згідно з ч.2 ст.3 СК України сім'ю складань особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
З 2007 року ОСОБА_2 проживав однією сім'єю з позивачем та їх спільною дитиною, був повнолітньою особою, а тому твердження представника відповідача про набуття спірного нерухомого майна в інтересах відповідача та його батьків сім'ї є безпідставними.
За положеннями ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Набуті відповідачем за час шлюбу гроші (майно) в сумі 205290 грн в силу вимог ст.60 СК України належать сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому посилання представника відповідача на відсутність спільних коштів колишнього подружжя для придбання спірної квартири суд до уваги не приймає.
При цьому належність подружжю на праві спільної сумісної власності майна, набутого за час шлюбу, не залежить від наявності самостійного заробітку (доходу) у того з подружжя, хто його не мав з поважних причин.
Відтак, перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку та відсутність у зв'язку з цим заробітку не може бути підставою для позбавлення її права спільної сумісної власності на набуте у шлюбі спірне нерухоме майно.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_2 сторонами придбана за час перебування у шлюбі за спільні кошти, а тому таке майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за кожним зі сторін права власності на Ѕ частину квартири із припиненням права спільної сумісної власності на спірну квартиру.
За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позов задоволено повністю, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені витрати на оплату судового збору в сумі 3537,50 грн.
Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляд справи або підготовки до її розгляду.
Позивач просить стягнути з відповідача 1022 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме - 468 грн за отримання інформаційної послуги КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» та 554 грн за виготовлення копії технічного паспорту на квартиру.
Однак, відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи, можливе у випадку вчинення процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду чи коли особа надала доказ на вимогу суду. Вказані позивачем витрати здійснені представником позивача з метою збору доказів для подання позовної заяви до суду, а тому не є в розумінні ст.133 ЦПК України витратами, пов'язаними з розглядом справи. Відтак, підстави для стягнення з відповідача витрат в сумі 1022 грн відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Оскільки позивач не надала суду доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, в стягненні з відповідача 10000 грн витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, належить відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2021606.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2021606.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2021606.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3537 (три тисячі п'ятсот тридцять сім) грн 50 коп у відшкодування судових витрат.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
позивач - ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складене 24 червня 2021 року.
Суддя