Справа № 569/18556/18
23 червня 2021 року Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Рівне кримінальне провадження №12018180000000425 від 05 липня 2018 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Широка Гребля, Хмільницького району Вінницької області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
ОСОБА_4 05 липня 2018 року, приблизно о 20.30 год., керуючи автобусом «БАЗ А079.14», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині пр.Миру, що в м.Рівне, зі сторони вул.Набережної в напрямку вул.Героїв Небесної Сотні, проявив неуважність до дорожньої обстановки, в момент виникнення небезпеки для руху заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу негайно не вжив і поблизу будинку АДРЕСА_2 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автобуса, маючи при цьому технічну можливість уникнути наїзду.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 загинув на місці події.
Порушення ОСОБА_4 вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху, який передбачає, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку він об'єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, перебуває у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопрушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України винним себе визнав повністю, у вчиненому щиро розкаюється, просить суд його суворо не карати та не позбавляти волі і права керування, оскільки він працює водієм та позбавлення права керування залишить його без засобів для існування.
Потерпілий ОСОБА_7 подав до суду заяву в якій вказав, що майнову та моральну шкоду йому не відшкодовано. Просив застосувати відносно ОСОБА_4 покарання не пов'язане із позбавленням волі та однак просив позбавити ОСОБА_4 права керувати транспортним засобом на максимальний термін.
Аналізуючи покази обвинуваченого суд вважає їх допустимими, достовірними і достатніми для правильного вирішення справи по суті.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України,суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи, що учасниками процесу не оспорюються фактичні обставини кримінального правопорушення, доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, обвинувачений повністю визнав вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, погодився з усіма обставинами та кваліфікацією вчиненого діяння, прокурор, потерпілий, обвинувачений та захисник, вважають недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та при цьому, судом з'ясовано правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового розгляду змісту цих обставин та за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз'яснивши їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, суд вважає недоцільним дослідження інших доказів, окрім тих, які просить дослідити прокурор і з чим погодились інші учасники судового провадження та кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до ст.65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
При призначені покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, який відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином санкція якого передбачає визначений вид покарання - позбавлення волі.
Беручи до уваги особу обвинуваченого, суд враховує, що згідно характеристики ТзОВ «Укр-Пас-Транс» вбачається, що ОСОБА_4 в 2018 році був прийнятий на роботу водієм у вказаному підприємстві. За місцем роботи характеризується позитивно.
Згідно довідки КНП «Рівненська ЦРЛ» від 28 серпня 2018 року встановлено, що ОСОБА_4 на диспансерному обліку в лікаря - нарколога та лікаря - психіатра не перебуває.
Згідно вимоги УІАП ГУНП в Рівненській області встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий.
Відповідно до статті 66 КК України, суд враховує, що обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно дост.67 КК України, не встановлено.
Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Зідно з вимогами ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, зваживши всі обставини кримінального провадження, враховує, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин з необережності, порушив вимоги Правил дорожнього руху, що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди з настанням тяжких незворотних наслідків.
Разом з тим, з огляду на обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, та врахувавши дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, є особою молодого віку, визнав свою вину, а також взявши до уваги думку потерпілого, який просив не позбавляти його волі, та поведінку ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення, який вчинив дії, направлені на надання допомоги потерпілому, його щире каяття суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства та на підставі ст.75 КК України вважає доцільним звільнити його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролюза його поведінкою довів своє виправлення.
Дане покарання відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При вирішенні питання про доцільність позбавлення ОСОБА_4 права керувати транспортними засобами суд виходить з наступного.
Згідно п.п.20,21 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й мотиви допущених особою порушень правил дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, і з огляду на ці обставини визначати доцільність застосування до обвинуваченого додаткового покарання, зокрема позбавлення права керувати транспортними засобами.
Суд враховує, що ОСОБА_4 допустив порушення положень ПДР України, що знаходиться в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.
Одночасно, враховуючи відсутність у даному кримінальному провадженні обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, а також те, що ОСОБА_4 працює водієм, що є єдиним джерелом його доходу та безпосередньо пов"язане з правом керування транспортними засобами, а тому призначення додаткового покарання призведе до втрати ним роботи та засобів до існування, суд вважає не доцільним призначити ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався та суд не вбачає підстав для його обрання.
При вирішенні питання про відшкодування процесуальних витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КПК України, витрати, пов'язані із залученням експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про залучення експерта. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Згідно ч.2 ст.122 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що витрати на залучення експертів та проведення судових експертиз по даному кримінальному провадженню складають 5720,00 грн., а відтак, суд приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 витрат, пов'язаних з проведенням експертиз.
Керуючись статтями 118,124, 349, 368, 369, 370, 374 КПК України, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.
Покласти на ОСОБА_4 , відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в розмірі 5720 (п'ять тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп.
Речові докази у кримінальному провадженні:
- автобус «БАЗ А079.14», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що переданий на зберігання законному володільцю - вважати повернутим за належністю;
- взуття ОСОБА_6 , що знаходиться в камері зберігання речових доказів СУ ГУНП в Рівненській області - знищити.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1