23.06.2021 Провадження по справі № 2/940/110/21
Справа № 940/1379/20
Рішення
Іменем України
23 червня 2021 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді : Косович Т.П.
при секретарі : Козуб І.С.
з участю адвоката: Безуглої І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради Київської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивує тим, що дана частина будинку фактично належала його дядьку ОСОБА_2 , який 14.12.1987 року купив її у ОСОБА_3 , проте не оформив своїх прав шляхом укладення договору купівлі-продажу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадкоємців після його смерті немає, позивач з 2010 року доглядає за будинком та обробляє город. А тому вважає, що протягом десяти років відкрито, добросовісно та безперервно володіє вказаною частиною житлового будинку, а тому просить визнати за ним право власності на дане нерухоме майно за набувальною давністю.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Безугла І.С. позовні вимоги підтримали. При цьому представник позивача суду пояснила, що юридичним власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 . Де на даний час проживає ОСОБА_3 та чи живий він взагалі вона не знає, із запитами в державні органи з приводу отримання такої інформації вони з позивачем не зверталися, тому і подали позов до Тетіївської міської ради. До ОСОБА_4 , яка продала ОСОБА_2 дану частину будинку, для підтвердження факту купівлі-продажу вони також не зверталися.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, до суду надав відзив на позовну заяву, в якому позовних вимог не визнає, просить справу слухати у відсутності представника Тетіївської міської ради (а.с.60-61).
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суду пояснили, що ОСОБА_1 дійсно на протязі десяти років доглядає за Ѕ частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме косить траву біля будинку, садить квіти, білить.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника, свідків та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 15.05.1981 року, посвідченого державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Бурлаченко К.Ф., є власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями: сарай та два погреби (а.с.4).
10.08.1987 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_4 , жительці АДРЕСА_2 , довіреність на продаж належної йому Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.9).
Зі слів позивача дану частину будинку купив ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією по прибутковому касовому ордеру № 1750 від 14.12.1987 року (а.с.9), з якої вбачається, що ОСОБА_2 вніс кошти за купівлю-продаж будівлі, наділ земельної ділянки.
Наказом по радгоспу «Тетіївський» від 14.12.1987 року ОСОБА_2 наділено присадибну земельну ділянку та земельну ділянку під будинком АДРЕСА_1 , що раніше перебувала в користуванні ОСОБА_3 (а.с.13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (копія свідоцтва про смерть - а.с.21).
Позивач ОСОБА_1 є племінником померлого ОСОБА_2 та з 2010 року доглядає за Ѕ частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача, копією свідоцтва про народження та одруження матері позивача та витягами з Державного реєстру актів цивільного стану (а.с.19,20,22,23,24), копією акта депутата Тетіївської міської ради від 22.10.2020 року (а.с.32), пояснення самого ОСОБА_1 та поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
З огляду на це позивач вважає, що він протягом десяти років відкрито, добросовісно та безперервно володіє Ѕ частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , а тому має всі підстави для визнання за ним права власності на дане нерухоме майно за набувальною давністю.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.2 ст.318 ЦК України, усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п?яти років, набуває право власності на це майно ( набувальна давність), якщо інше невстановлено цим Кодексом.
Відповідно до Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, доказуванню підлягають, зокрема, такі обставини:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Таким чином, зміст статті 344 ЦК України встановлює, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити з того, що задоволення таких позовних вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року (справа №293/312/15-ц).
Добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Відповідно до ч.1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
ОСОБА_1 зазначає, що він з 2010 року добросовісно та відкрито володіє Ѕ частиною житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_2 , який 14.12.1987 року придбав її у ОСОБА_3 , проте не оформив своїх прав шляхом укладення договору купівлі-продажу. Проте своїх доводів належними та допустимими доказами позивач не довів.
Так, вказуючи те, що на даний час юридичним власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , позивач до матеріалів справи на підтвердження цього не додав витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
При цьому, знаючи про власника ОСОБА_3 , позивач не залучив його до участі в справі в якості відповідача, як того вимагає закон, не здійснив жодного кроку для його розшуку, не вияснив чи він на даний час живий, якщо ні, то чи були після його смерті спадкоємці, які прийняли спадщину, що в судовому засіданні підтвердила і представник позивача адвокат Безугла І.С.
Вказуючи, що ОСОБА_2 14.12.1987 року придбав дану частину будинку у ОСОБА_3 через довірену особу ОСОБА_4 , проте не оформив своїх прав шляхом укладення договору купівлі-продажу, позивач посилається на квитанцію по прибутковому касовому ордеру № 1750 від 14.12.1987 року. Проте дана квитанція не підтверджує саме оплату коштів за Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а лише вказує, що ОСОБА_2 вніс кошти за купівлю-продаж будівлі, наділ земельної ділянки. Не підтверджує і даного факту те, що ОСОБА_2 був зареєстрований в даному будинку, так як місце реєстрації може бути не лише у власному житлі. До того ж, додана до матеріалів справи копія сторінки з будинкової книги взагалі не підтверджує того, що ця будинкова книга стосується саме Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, позивач не довів належними доказами і того, що Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 на даний час не перейшла у власність до інших осіб, наприклад спадкоємців померлого ОСОБА_2 . Вказуючи, що спадкоємців після його смерті немає, позивач в якості доказу не надав суду копії спадкової справи чи повідомлення нотаріуса про те, що остання не заводилася.
При цьому, незважаючи на те, що позивачем не доведено вищенаведених фактів, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 весь час був обізнаний про власника спірної частини будинку, а отже знав, що заволодів чужою річчю, тому його володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння.
Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тому ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного житлового приміщення, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно ст. 141 ЦПК України враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, судові витрати з відповідача на користь позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. 344 ЦК України, ст.ст. 12,81,258,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради Київської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 02.07.2021 року.
Суддя: Т.П.Косович