03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6940/2021
27 травня 2021 року м. Київ
справа № 759/16700/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Войтенко Ю.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання,
встановив:
01 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка навчається, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму, щомісячно, до досягнення донькою 23-х річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 включно та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в грошовій сумі 2 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач перебувала у шлюбі з відповідачем по справі з 18 листопада 2000 року. Під час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Після припинення шлюбних відносин з відповідачем, донька сторін залишилася проживати разом з позивачем і продовжує знаходитись на її повному матеріальному утриманні.
На сьогоднішній день ОСОБА_3 вже досягла повноліття, але вона не має можливості працювати, оскільки навчається на денній (стаціонарній) формі навчання у Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана, що підтверджується відповідною довідкою № 90 від 30 вересня 2020 року, тому вона потребує матеріальної допомоги. Позивач вказує що вона не має можливості самостійно матеріально забезпечувати доньку, при цьому, відповідач працює та регулярно отримує щомісячний дохід, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дитини сторін, яка навчається.
Позивач зазначає також, що донька за станом свого здоров'я постійно та регулярно потребує стаціонарного лікування, адже ОСОБА_3 має численні хронічні хвороби, що підтверджується виписками із лікарень, в яких вона перебувала на стаціонарному лікуванні з серпня 2017 по вересень 2020 року, що потребує додаткових значних матеріальних затрат.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з 01.10.2020 року та до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн., а на користь держави - судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме - стягнути аліменти на утримання повнолітньої непрацездатної дитини ( інваліда з дитинства), яка навчається, в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку відповідача.
Вказує, що судом не враховано, що позивач подала позов через 2 дні після того, як доньці сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 18 років, тобто, після того як донька стала повнолітньою особою, яка продовжує навчання у Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана, що підтверджується відповідною довідкою № 90 від 30.09.2020 року.
Тому є очевидним той факт, що у виконання імперативних вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України, всі докази незадовільного стану здоров'я доньки,які могли існувати і які існували станом 01.10.2020 року, тобто станом на дату звернення до суду із позовом, і які позивач надала суду в обґрунтування висунутих позовних вимог, могли стосуватися і стосувалися виключно періоду часу, який передував досягненню дитиною повноліттята, відповідно, передував даті подання позовної заяви до суду.
Суд першої інстанції постановив ухвалу від 21.10.2020 року про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, чим фактично повідомив позивача по справі про відсутність необхідності надавати будь-які інші, додаткові докази. 16.02.2021 року суд 1-ї інстанції, який протягом 5-ти місяців розглядав справу, і який повідомив позивача про відсутність необхідності надавати інші докази, ухвалив рішення, яким обґрунтовує відмову в задоволенні висунутих позовних вимог тим, що позивач по справі, надала докази незадовільного стану здоров'я доньки, які стосуються періоду часу до настання повноліття.
Судом безпідставно не було враховано, що донька сторін має незадовільний стан здоров'я та регулярно потребує стаціонарного лікування і вартісного безперервного, тобто на постійній основі, лікування своїх хвороб в домашніх умовах, адже повнолітня ОСОБА_3 має численні хронічні хвороби, що було підтверджено доданими до позовної заяви доказами.
Разом з тим, згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 17.12.2020 року, доньці сторін ОСОБА_3 встановлено 3 групу інвалідності, та визнано, що вона є непрацездатною особою, якій дозволено виключно навчання.
Однак помилкові висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів в 1/4 частині від всіх доходів на утримання непрацездатної дитини, яка на цей час визнана особою з інвалідністю 3 групи, грубо суперечать положенням та вимогами ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року.
При цьому, відповідач постійно працює та регулярно отримує щомісячний дохід, тобто є повністю матеріально забезпеченим, а тому має можливість надавати позивачу, із яким постійно проживає повнолітня донька, яка продовжує навчання, регулярну матеріальну допомогу на її утримання.
Крім того, відповідач за своїм станом здоров'я може надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої доньки. Інших дітей на утриманні та утриманців у відповідача немає, стягнень за виконавчими документами не проводиться.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги, просив змінити рішення суду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши думку учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив того, що дочка сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається на денній формі навчання, факт потреби останньої у матеріальній допомозі є безумовним. Так, необхідність отримання належної освіти позбавляє ОСОБА_3 можливості працевлаштуватися та заробляти кошти на власне утримання. Крім того, вказана особа, яка ще не закінчила відповідного навчального закладу, не має потрібного обсягу професійних знань та навичок, які необхідні для такого працевлаштування.
Суд посилався на те, що позивач обґрунтовує позовні вимоги в розмірі 1/3 від доходів відповідача у тому числі, наявністю чисельних хвороб у доньки. При розгляді цього питання, суд взяв до уваги, що надані позивачем копії медичної документації стосуються періодом до досягнення дитиною повноліття, а відтак не можуть бути підставою для обґрунтування розміру аліментів, які просить позивач стягнути після повноліття дитини.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції, враховуючи матеріальне становище позивача, відсутності заперечень відповідача, вартісної величини, достатньої для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб, розміру вартості освітніх послуг, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з дня подання позову, тобто, з 01.10.2020 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення донькою двадцяти трьох років.
З такими висновками суду колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та зроблені з дотриманням норм матеріального права.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 18.11.2000 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 18.11.2000 у Червоноволоцькій сільській раді Лугинського району Житомирської області, актовий запис №6 (а.с. 12).
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 16.10.2002 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , батьками якої зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.13).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА №53639859 від 28.09.2002 року, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Згідно з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.06.2019 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 18 листопада 2000 року Червоноволоцькою сільською радою Лугинського району Житомирської області розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 2000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше п'ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 22.12.2018 року (а.с.16).
Відповідно до довідки від 30 вересня 2020 року №90 наданої Державним вищим навчальним закладом «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана», ОСОБА_3 є студенткою 1 курсу факультету обліку та податкового менеджменту Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, денної форми навчання. Строк закінчення університету 30 червня 2024 року (а.с. 17).
Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
Обов'язок матері, батька утримувати дитину до її повноліття та порядок виконання такого обов'язку врегульовано главою 15 Сімейного кодексу України.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Відповідно до ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків на повнолітню дочку, сина, суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Статтею 201 СК України визначено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Отже, стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання дитина не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2018 року по справі №622/373/16-ц, касаційним судом роз'яснено, що на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199-201 СК України).
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов'язку сплати аліментів, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Встановивши, що ОСОБА_3 , навчається за контрактом на денному відділенні у Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, як батько повнолітньої доньки, повинен матеріально її утримувати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для застосування статті 199 СК України.
При визначенні розміру аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, суд обґрунтовано прийняв до уваги обставини, зазначені у статті 182 СУ України та, виходячи з засад розумності, виваженості, справедливості, задовольняючи правомірні очікування позивача на отримання аліментів, та враховуючи відсутність заперечень відповідача, вважав за можливе визначити стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини, від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, щомісячно, до закінчення навчання дитини.
Колегія суддів вважає, що, встановивши вказані обставини та врахувавши характер спірних правовідносин, надавши оцінку доказам у їх сукупності та перевіривши їх доказами, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягали задоволенню частково.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано, що донька сторін має незадовільний стан здоров'я та регулярно потребує стаціонарного лікування і вартісного безперервного, на постійній основі, лікування своїх хвороб в домашніх умовах, при цьому дитині сторін встановлено 3 групу інвалідності, та визнано, що вона є непрацездатною особою, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне.
Пред'являючи позов про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання до досягнення нею двадцяти 23 років у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку відповідача, позивач ОСОБА_1 підставами цього позову зазначала те, що спільна дитина сторін, яка досягла повноліття, не має можливості працювати, оскільки навчається на денній (стаціонарній) формі навчання у Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана, у зв'язку чим потребує матеріальної допомоги.
Також позивач зазначала, що дитина за станом свого здоров'я постійно та регулярно потребує стаціонарного лікування, адже ОСОБА_3 має численні хронічні хвороби, тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні.
Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого №812 наданої Відділенням радіаційної ендокринології дитячого віку Державна установа «Національний науковий центр радіаційної медицини» ОСОБА_3 встановлено діагноз: хронічний тиреоїдит, початкові прояви (а.с.18). Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2212/969 від 21.11.2017 року, наданої ТВО «Дерматовенерологія» ОСОБА_3 встановлено діагноз: атопічний дерматит. МКХ10: L20.0 (а.с.19).
Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого №768 від 08.08.2018 року, наданої Державною установою «Національний науковий центр радіаційної медицини» ОСОБА_3 встановлено діагноз: Дисфункція гіпоталамуса пубертатного періоду, рецидивуючий перебіг (E.23.1) (а.с.20). Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №859 від 10.01.2020 року, наданої Київською міською клінічною шкірно-венерологічної лікарнею» ОСОБА_3 встановлено діагноз: Атопічний дерматит. МКХ10: L20.0 (а.с.21).
Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого №2-997/511 від 15.09.2020 наданої «Київською міською клінічною шкірно-венерологічною лікарнею» ОСОБА_3 встановлено діагноз: Атопічний дерматит в стадії загострення (а.с.22).
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №790, наданої Державною установою «Національний науковий центр радіаційної медицини» ОСОБА_3 встановлено діагноз: дисфункція гіпоталамуса пубертатного періоду, рецидивуючий перебіг (Е.23.3) (а.с.23). Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого №981 від 20.11.2018 наданої «Київською міською клінічною шкірно-венерологічною лікарнею» ОСОБА_3 встановлено діагноз: Атопічний дерматит (а.с.24).
Однак, відповідно до змісту позовної заяви, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, що продовжує навчання, до досягнення нею 23 років, які регулюються статтями 199, 200 СК України та при визначені їх розміру враховуються вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження, а також обставини, визначені у ст. 182 СК України, зокрема стан здоров'я та матеріальне становище дитини.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи аліменти у розмірі 1/4 частини від заробітку відповідача, суд належним чином врахував зазначені обставини.
Доводи апеляційної скарги позивача, що з урахуванням стану здоров'я дитини та необхідності у зв'язку з цим понесення щомісячних додаткових витрат на її лікування, розмір аліментів має бути збільшено до 1/3 частини від заробітку відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виходячи зі змісту вищевказаних норм, порядок виконання обов'язку матері, батька утримувати дитину до її повноліття та правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина врегульовані різними нормами Сімейного кодексу України, виходячи із різного правового статусу дитини (особи, яка не досягла 18 років) та дочки, сина, які досягли повноліття. Норми глави 16 СК України, якою врегульовано обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, не встановлюють обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, зумовлених особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат.
Аліментні зобов'язання між батьками і повнолітніми дітьми регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, та спосіб стягнення аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6?1296цс15, при визначенні розміру даного виду аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Таким чином, норми глави 16 СК України не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Разом з тим, в апеляційній скарзі підставою для стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання до досягнення нею 23 років, позивач включила також непрацездатність дочки, у зв'язку встановленням 3 групи інвалідності, яка була встановлена медико-соціальною комісією 17.12.2020 року.
Відповідно до ст. 198 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Отже, у випадках, коли повнолітня дочка, син потребують матеріальної допомоги у зв'язку з непрацездатністю, зазначені правовідносини регулюються статтею 198 цього Кодексу.
Таким чином, стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги (ч. 1 ст. 199 СК України) і стягнення аліментів на утримання непрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 ч. 1 СК України) є різними правовими інститутами та, відповідно, є різними підставами позову.
Однак, звертаючись з даним позовом, позивач не посилалась на те, що дитина не має можливості працювати, оскільки є інвалідом 3 групи, є непрацездатною, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги, а лише посилалась на наявність у дочки хронічних хвороб та її перебування на стаціонарному лікуванні, що потребує додаткових значних витрат на лікування, проте підставою позову про стягнення аліментів визначила необхідність утримання повнолітньої дочки, яка навчається.
Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Частинами 1-3 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч.6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч.6 ст. 367 ЦПК України колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, до досягнення нею 23 років, позивач не посилалась як на підставу своїх вимог - встановлення дочці інвалідності та у зв'язку з цим її непрацездатність.
За таких обставин, при визначенні розміру аліментів суд першої інстанції належним чином врахувавши стан здоров'я дитини, відсутність заперечення відповідача, матеріальний стан позивача, рівність батьків у виконанні обов'язку по утриманню дитини, та дійшов правильного висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з дня подання позову, тобто, з 01.10.2020 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення донькою двадцяти трьох років.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на недотримання судом правових норм, які встановлюють, що регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимальним врахуванням інтересів дитини, що першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, - колегія суддів відхиляє, адже відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, і при стягненні аліментів на повнолітню дочку, сина суд керується виключно правовими нормами, що регулюють ці правовідносини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.