03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2057/2021 Головуючий в суді 1 інстанції Юзькова О.Л.
20 травня 2021 року м. Київ
справа № 761/24826/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Юзькової О.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Національний банк України, Генеральна прокуратура України, Офіс великих платників податків державної фіскальної служби, Головне управління держпраці у Київській області про визнання недійсним договору добровільного медичного страхування,
встановив:
У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Національний банк України, Генеральна прокуратура України, Офіс великих платників податків державної фіскальної служби, Головне управління держпраці у Київській області про визнання недійсним договору добровільного медичного страхування.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 15.02.2016 р. позивач працювала на посаді юрисконсульта логістичного відділу Управління врегулювання майнових збитків та ризиків-аудиту в ПрАТ «АСК «ІНГО Україна». В період роботи у відповідача з заробітної плати ОСОБА_1 , погрожуючи звільненням, керівництвом системно здійснювались відрахування. З будь - якими наказами з цього приводу позивач не була ознайомлена. З 10.11.2017 р. ОСОБА_1 звільнена та під час розгляду справи про стягнення заробітної плати дізналась про наявність договору добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров'я) № 000000001.16 від 12.05.2016 р.
Позивач вважає, що останній має бути скасовано та визнано недійсним. За своєю природою даний договір, укладений відповідачем, є одностороннім правочином. Відповідно до ч. 1 п. 2 Договору застрахованими за цим договором є фізичні особи, що є співробітниками та/або родичами співробітниками страхувальника. При цьому, відповідач в односторонньому порядку надав обов'язки по сплаті страхових платежів застрахованим особам без їхньої згоди. Варто зауважити, що ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» своїм співробітникам вказало, що за цей договір саме сплачує всю суму коштів, натомість в односторонньому порядку почало недоплачувати заробітну плату, що дає підстави для застосування положень ст. 230 ЦК України.
Крім того, позивач всупереч положенням ст. 18 Закону України «Про страхування» не подавала письмову заяву щодо наміру укласти договір страхування. Також в оскаржуваному договорі взагалі не зазначений вигодонабувач, перелік страхових випадків, умови здійснення страхових виплат, причини відмови у страховій виплаті, права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, підписів сторін - що не відповідає положенням ст. 16 Закону України «Про страхування» і дає підстави відповідно до ст. 203,215 ЦК України для визнання договору недійсним.
За таких обставин представник позивача просить суд визнати недійсним договір добровільного медичного страхування № 0000000001.16 від 12.05.2016 року, укладений між АСК «ІНГО Україна» в особі заступника Голови Правління ОСОБА_4 та АСК «ІНГО Україна» в особі Голови Правління ОСОБА_3 та покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги відсутність другої сторони (що прямо встановлює не тільки недійсність даного договору, а й його нікчемність). Законодавством в прямому порядку встановлено, що в договорі страхування має бути дві сторони. Фактично суд узаконив односторонні угоди, в яких надаються обов'язки іншим сторонам, хоча ці договори не можуть укладатися одноосібно.
Крім того, оскаржуваний договір носить виключно мету ухилення від сплати податків. Відповідач, використовуючи оскаржуваний фіктивний договір, ухилився від сплати податку на прибуток, перераховуючи страхову виплату (яка не оподатковується) на своє дочірнє підприємство ТОВ «Наша родина». Також, судом не враховано введення відповідачем в оману своїх працівників. ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» в односторонньому порядку надала обов'язки по сплаті страхових платежів застрахованим особам без їх згоди.
Зазначає, що судом не врахована відсутність письмової згоди позивача, оскільки позивач згоди на своє страхування не надавала. Посилання суду на постанову Верховного Суду від 25.11.2019 року по справі №755/11093/18 не відповідає обставинам справи, оскільки вказаним рішенням було встановлено, що була подана заява, але не в письмовій формі, як того вимагає законодавство. Крім того, судом проігноровано, що в оскаржуваному договорі взагалі відсутні обов'язкові умови договору страхування.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» - Вілько Н.Г., вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Посилається на те, що двосторонність чи односторонність зобов'язання за спірним договором страхування не є підставою для визнання договору недійсним. Предметом спору є визнання договору страхування недійсним, а питання щодо оподаткування відповідача не є предметом даного спору, та не має жодного відношення до даного спору. Питання оподаткування відповідача не були предметом дослідження судом першої інстанції, оскільки не заявлялись позивачем. Позивач у позовній заяві не довела ні наявності факту обману, не зазначила, які саме обставини замовчала сторона, існування яких перешкоджало укладенню спірного договору. Крім того, в матеріалах справи міститься копія заяви позивача на страхування, в якій вона просить прийняти її на страхування на таких умовах: програма страхування Люкс співробітник, період страхування 15.05.2016 року - 14.05.2017 року, страхова премія - 2 540, 12 гривень, страхова сума - 110 000 гривень.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Представник відповідача ПрАТ АСК «Інго Україна» - Вілько Н.Г. вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників учасників справи, що з'явились в судове засідання, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, відсутня можливість покласти в основу рішення доводи сторони позивача щодо обману, до якого вдався відповідач, а саме - сплати страхового внеску, оскільки ОСОБА_1 були відомі умови договору, вона визначилась з програмою страхування та надала згоду на відповідні відрахування. ОСОБА_1 подано ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» заяву за формою, встановленою страховиком, висловлена згода на приєднання до договору, який складається з умов страхування, що включає в себе права та обов'язки сторін, процедури, порядок здійснення та причини відмови у здійсненні виплат страхової виплати та страхового відшкодування, програми страхування, списку застрахованих осіб, списку виключень, що є невід'ємними частинами угоди і містять положення, передбачені Законом України «Про страхування», в тому числі і підписи сторін .
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що представником позивача не доведено обставин, з якими чинне законодавство України передбачає можливість визнання угоди недійсною, а тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується, вважає їх законними і обґрунтованими.
Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Статтею 979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування) (пункт 1 частини 1 статті 980 ЦК України)
Згідно з положенням статті 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
У контексті статті 982 ЦК України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Так, у частині 3 статті 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Статтею 983 ЦК України передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.
Особливість правового стану вигодонабувача (третьої особи, на користь якої укладено договір страхування) полягає в тому, що йому належить право вимагати від страховика виконання обов'язків за укладеним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, і встановлено судом, позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із відповідачем ПрАТ «АСК «ІНГО Україна»: ОСОБА_1 прийнято на посаду юрисконсульта відділу врегулювання логістичних збитків Управління врегулювання майнових збитків та ризик-аудиту з 15 лютого 2016 року з випробувальним терміном 2 місяці.
Наказом про звільнення № 345/к від 06 листопада 2017 року ОСОБА_1 юрисконсульта відділу врегулювання логістичних збитків Управління врегулювання майнових збитків та ризик-аудиту звільнено з 10 листопада 2017 року згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
12 травня 2016 р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (страховик) в особі ОСОБА_4 та ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (страхувальник) в особі Голови Правління ОСОБА_3 було укладено договір добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров'я) № 0000000001.16.
За умовами зазначеного договору, було застраховано майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з життям, здоров'ям працездатністю застрахованих осіб.
Як вбачається з п. 2.1. договору страхування, застрахованими є фізичні особи, що є співробітниками Страхувальника.
Відповідно до п. 1.2. договору страховик взяв на себе зобов'язання при настанні страхового випадку оплачувати медичні, профілактичні послуги, або лікарські засоби, що надаються застрахованим особам у відповідності з обраним страхувальником переліком програм, що формують програму страхування.
При цьому, обсяг медичних послуг, що оплачуються страховиком, визначається Правилами обраною Страхувальником при укладанні договору програмою страхування (п. 1.3. договору).
Позивач ОСОБА_1 , яка перебувала у трудових відносинах із відповідачем ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», входила до переліку застрахованих за спірним договором осіб, та зазначена під порядковим номером 328 таблиці 1 додатку, де також зазначено номер страхового полісу ОСОБА_1 - 475904 ( а.с. 115, т.1)
Як вбачається зі спірного договору, а саме п. 2.1. свою згоду на укладення щодо них цього договору страхування, застраховані особи надають шляхом подання заяви за формою, встановленою страховиком. Заява застрахованої особи є такою, що подана в належній формі, якщо вона направлена з робочої електронної адреси співробітника страхувальника на електронну адресу співробітників Управління по роботі з персоналом ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2.
Як свідчить п. 6.2. договору всі додатки до Договору є його невід'ємною частиною: додаток № 1 Умови страхування, додаток № 2 - Програма страхування, Додаток № 3 - Заява, Список застрахованих, Додаток № 4 - Список виключень, Додаток № 5 - Опитувальний лист - для юридичних осіб.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року було скасоване рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року та у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовлено.
При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 подала співробітнику Управління по роботі з персоналом компанії заяву, в якій просила укласти щодо неї договір страхування за класом ДМС Люкс, сплату страхової премії просила відраховувати із заробітної плати рівними частинами, та зазначила, що з умовами страхування ознайомилась. На підставі поданої позивачем заяви остання була прийнята на страхування за договором добровільного медичного страхування № 0000000001.16 від 12.05.2016 р. За договором страхування № 0000000001.16 від 12.05.2016 р. надано ОСОБА_1 медичних послуг на суму 4 248,60 грн., вартість яких відшкодовано страховиком.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що договори страхування укладались між страховиком ПрАТ «АСК «ІНГО України» та страхувальником ПрАТ «АСК «ІНГО Україна». Разом з тим договори містять додаток, в якому перелічені особи, в тому числі ОСОБА_1 , з якими укладено договори добровільного медичного страхування. Отже, страхувальник шляхом підписання заяви приєднався до договору страхування.
Враховуючи, що зазначені обставини встановлені судом рішенням, яке набуло законної сили, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 були відомі умови договору, вона визначилась з програмою страхування та надала згоду на відповідні відрахування, відтак відсутні підстави вважати, що до позивача було застосовано обман з боку відповідача.
Доводи апеляційної скарги позивача у цій частині зводяться до переоцінки доказів, а тому не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в силу ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не було доведено тієї обставини, що відповідач ввів її в оману стосовно порядку сплати страхової премії, а також не доведено підстав для визнання укладеного договору недійсним.
Посилання у апеляційній скарзі на відсутність обов'язкових умов договору страхування, зокрема відомостей про вигодонабувача, перелік страхових випадків, умови здійснення страхових виплат, причини відмови у страхових виплатах, права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, підписів сторін, також є необґрунтованими, оскільки такі відомості зазначені в пунктах 6.1, 6.2, 6.3, 7.1-7.2 Умов страхування, які є невід'ємною частиною договору страхування, на укладення якого позивач надала свою згоду (а.с. 100 - 108, т. 1)
Так, відповідно до умов розділу 1 договору, страховик зобов'язується при настанні страхового випадку оплачувати медичні, профілактичні послуги або лікарські засоби, що надаються застрахованим особам у відповідності з обраним страхувальником переліком програм, що формують програму страхування.
Відповідно до п. 6.1 Умов страхування страховик оплачує вартість медичних послуг при розладі стану здоров'я застрахованої особи, пов'язаному з гострим захворюванням, загостренням хронічного захворювання, травмою, опіком чи отруєнням, що виникли під час дії договору.
Страховик оплачує вартість медичної допомоги, пов'язаної з програмами, що перераховані у договорі, в обсязі, що зазначений у програмі страхування.
Пунктом 6.3 Умов страхування визначено, що страховик оплачує вартість медичних послуг, товарів медичного призначення та лікарських засобів: ЛПУ, аптечним закладам або оздоровчим закладам, якщо при настанні страхового випадку застрахована особа звернулась до спеціалізованої служби страховика; чи безпосередньо застрахованій особі, якщо при настанні страхового випадку застрахована особа оплатила вартість медичних послуг самостійно.
У Розділі ІІ Умов страхування викладена програма страхування, що передбачає: витрати на амбулаторно-поліклінічну допомогу для дорослих, окремо - для дітей, з переліком послуг, що надаються в умовах поліклініки; витрати на планову та окремо - на екстрену стоматологічну допомогу; витрати на планову стаціонарну допомогу, витрати на екстрену стаціонарну допомогу, витрати на спеціальні програми ( а.с. 105- 108, т. 1).
Доводи апеляційної скарги позивача щодо укладення страховою компанією одностороннього правочину, адже і страховиком і страхувальником є ПрАТ АСК «Інго Україна», що відповідно до вимог цивільного законодавства не може бути застосовано у договорах страхування, - висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки оспорюваний договір страхування породжує права застрахованих осіб щодо боржника - страховика на отримання страхової виплати при настанні страхового випадку, та обов'язок застрахованих осіб сплачувати страхові платежі.
Відповідно до наданих представником відповідача доказів: листа КНП «Київська стоматологія» від 30.04.2020 року, відповіді ТОВ «Медичний центр «Наша родина» від 06.05.2020 року, довідки про страхові виплати за договором, позивач ОСОБА_1 , серед іншого, зверталась за медичною допомогою до ТОВ «Медична клініка -Валерія», де їй було надано послугу виїзду бригади інтенсивної терапії, вартістю 820 грн., які були оплачені відповідачем, зверталася до КНП «Київська стоматологія», де їй було надано медичні послуги на суму 1418,16 гривень, які також оплачені відповідачем ( а.с. 166- 174, т.1).
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач, використовуючи оскаржуваний фіктивний договір, ухилився від сплати податку на прибуток, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки предметом спору є визнання договору страхування недійсним, та питання щодо оподаткування відповідача не входять до предмету доказування у спорі.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що доводи апеляційної скарги суперечать заявленим підставам позову, оскільки застосування обману ( ст. 230 ЦК України) та фіктивність правочину ( ст. 234 ЦК України) є різними підставами недійсності договорів.
З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та спростовуються встановленими судом обставинами, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Махлай Л.Д.