Справа № 686/23782/19
Провадження № 22-ц/4820/36/21
22 червня 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Чебан О.М.,
з участю сторін та їх представників,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу удаваним, визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Продана Б.Г. від 27 липня 2020 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , звертаючись з цим позовом до відповідачів, вказувала, що 27.08.2019 року їй стало відомо про набуття у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 за договором дарування, дарувальником є його мама ОСОБА_5
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 30.08.1998 року. У цьому шлюбі в них народилися сини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторони займаються підприємництвом у сфері роздрібного продажу товарів побутової хімії, мають магазин та торгові павільйони на ринках. Усі кошти в готівці знаходилися в обороті для купівлі товару, ними повністю розпоряджався відповідач, і в позивачки не виникало сумнівів, що вони використовуються в інтересах сім'ї.
Як позивачці стало відомо 27 серпня 2019 року, відповідач в 2015 році вирішив набути у власність квартиру для проживання з іншою жінкою, ОСОБА_4 .
Для цього 23.12.2015 року ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від імені своєї матері ОСОБА_5 як покупця, на підставі договору купівлі-продажу з продавцем ОСОБА_3 придбав на користь матері квартиру АДРЕСА_1 .
В подальшому на підставі договору дарування від 09.02.2016 року ОСОБА_5 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
З часу придбання квартири ОСОБА_2 проживає в ній зі співмешканкою, яка народила йому дитину. ОСОБА_5 свого місця проживання з квартири АДРЕСА_2 не змінювала, коштів на придбання будинку як пенсіонер не мала та їх не надавала, однак створила умови синові для укладення удаваного правочину.
Позивач стверджувала, що відповідач приховав свій реальний намір придбати квартиру для себе особисто, враховуючи норми законодавства, які регулюють право спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу за спільні кошти, з метою виключення її із складу спільного майна подружжя.
Тому з цих підстав просила визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.12.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т.М. і зареєстрований в реєстрі за № 3643, в частині покупця ОСОБА_5 , встановивши Покупця за договором ОСОБА_2 ; а також визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 09.02.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т.М., зареєстрований в реєстрі за номером 224, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , як фіктивний.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ; третя особа: ОСОБА_4 про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.12.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т.М. в частині Покупець - ОСОБА_5 , встановивши Покупця за договором - ОСОБА_2 та визнання недійсним договору дарування цієї квартири від 09.02.2016р., укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , як фіктивний, залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. Вважає хибним висновок суду про недоведеність обставин, на які вона посилалася в обґрунтування позову. Судом не враховано показання свідка ОСОБА_8 (сина сторін), який підтвердив, що батько придбав котедж за спільні сімейні кошти, 97000 доларів США, приховавши це від дружини та дітей. Його мати (бабуся свідка) є пенсіонеркою з 1991 року, заощаджень не мала, отримувала мінімальну пенсію, в котеджі ніколи не жила. Суд безпідставно відмовив у дослідженні аудіозапису з розмовою відповідача, де він визнає придбання котеджу саме ним. На думку апелянта, суд помилково не застосував сталу практику Верховного Суду щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним, якщо фактичним покупцем є інша особа.
У відзиві ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу як безпідставну, рішення суду залишити без змін. Вважає, що підстави для визнання договорів купівлі-продажу квартири та дарування квартири удаваними та недійсними відсутні, адже при їх укладенні сторонами дотримані всі істотні умови, визначені законом. Суд надав належну та мотивовану оцінку показанням свідків і прийняв законне рішення.
В засіданні апеляційного суду апелянтка та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.
ОСОБА_2 та його представник просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.
Інші учасники в засідання апеляційного суду не з'явилися, будучи належно повідомленими про розгляд справи.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30.08.1998 року по 10.10.2019 року.
16.09.2015 року ОСОБА_5 , матір відповідача ОСОБА_2 , оформила довіреність, якою уповноважила його придбати будь-яке нерухоме майно в м. Хмельницькому та представляти її інтереси з питань, пов'язаних з укладенням та належним оформленням будь-яких договорів на її ім'я.
23.12.2015 року ОСОБА_2 , діючи від імені та в інтересах ОСОБА_5 , уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 , за яким придбав на користь матері квартиру АДРЕСА_1 .
В подальшому на підставі договору дарування від 09.02.2016 року ОСОБА_5 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи і не оспорюються сторонами.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою, що оспорювані правочини було вчинено відповідачами для приховання іншого правочину - купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя з метою виключення її з переліку майна спільної сумісної власності подружжя.
Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду та неналежну оцінку доказів є безпідставними.
Так, відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як випливає зі змісту позовної заяви, в обґрунтування власних вимог про визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині визначення особи покупця позивачка посилалася на правові підстави, передбачені статтями 235 та 655 ЦК України.
Так, за змістом ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17, якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї, та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, такий договір може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що цей договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦКУ України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач ОСОБА_2 , який водночас залучений апеляційним судом до участі в справі в якості правонаступника ОСОБА_5 як її спадкоємець, що прийняв спадщину, заперечив придбання котеджу за спільні кошти подружжя і що дійсним покупцем є саме він.
А отже, за змістом ст.ст. 81, 82 ЦПК України ці обставини підлягали доказуванню позивачкою.
Суд першої інстанції проаналізував доводи позивачки щодо придбання квартири ОСОБА_2 на ім'я матері за спільні кошти подружжя, дав належну оцінку достатності, достовірності та допустимості представлених нею доказів і правильно констатував недоведеність цих обставин.
Так, позивачка не представила суду жодних об'єктивних та достатніх доказів на підтвердження того, що кошти в сумі 97000 доларів США були наявні у їхній сім'ї на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири.
Позивачка в апеляційному суді також підтвердила, що наявність доходу в такому розмірі станом на 2015 рік не декларувався ні нею, ні її чоловіком ОСОБА_2 як приватними підприємцями у відповідних податкових деклараціях.
Суд обґрунтовано не прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_8 (сина сторін) про те, у серпні 2015 року батько забрав із сейфа 100 тисяч доларів США нібито на потреби бізнесу, а також для поміщення в банківську скриньку, за які насправді придбав котедж, оскільки, як стверджувала сама позивачка, відсутність коштів вона виявила у серпні 2019 року.
Аудіозапис розмови свідка ОСОБА_8 з відповідачем ОСОБА_2 , досліджений апеляційним судом, також не містить однозначного підтвердження ОСОБА_2 факту придбання котеджу на користь матері за спільні кошти його та ОСОБА_1 як подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що у матері відповідача ОСОБА_5 були відсутні грошові кошти на придбання котеджу також не ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах.
Так, матеріали справи не містять жодних даних про наявність чи відсутність заощаджень в ОСОБА_5 , її розмір пенсії, майновий стан тощо.
Окрім того, за змістом пункту 4 договору купівлі-продажу квартири від 23.12.2015 року (ціна договору) цей продаж вчинено за 310756,79 грн., які продавець отримала від представника покупця до підписання цього договору.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 червня 2021 року.
Судді Л.М. Грох
О.І. Талалай
Т.В. Спірідонова