Справа № 465/4251/18 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М.
Провадження № 22-ц/811/3231/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:84
23 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних та 3 % річних,
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на її користь суму втрат від інфляції у розмірі 8837,58 грн, три проценти річних у розмірі 2018,25 грн у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання та судові витрати.
25.05.2020 представник позивача подала заяву про зменшення розміру позовних вимог, просила стягнути з відповідача суму втрат від інфляції у розмірі 2523,16 грн, 3% річних у розмірі 948,19 грн за період в межах позовної давності, тобто три роки, які передували зверненню до суду, з 17.07.2015 та по 25.05.2020, оскільки грошове зобов'язання до цього часу не виконано. Свої вимоги мотивувала тим, що 04.03.2008 Залізничним районним судом м. Львова у справі № 2-731/08 було ухвалено рішення, яким частково задоволено її позов до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди на суму 6503 грн. Дане рішення суду набрало законної сили 14.03.2008. Однак відповідач вказане судове рішення не виконав. Вважає, що відповідно до вимог ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити їй суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми та судові витрати. Просила позов задоволити.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних та 3 % річних задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 суму втрат від інфляції у розмірі 2523,16 грн. (дві тисячі п'ятсот двадцять три гривні 16 коп.), 3 % річних у розмірі 948,19 грн. (дев'ятсот сорок вісім гривень 19 коп.), а всього 3471,35 грн. (три тисячі чотириста сімдесят одна гривня 35 коп.).
Стягнуто з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) та витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 4522,40 грн. (чотири тисячі п'ятсот двадцять дві гривні 40 коп.).
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що до позовної заяви не долучено жодного документу, який б підтверджував понесені позивачем витрати на правову допомогу. Звертає увагу на те, що заяву про уточнення позовних вимог не отримував, тому був позбавлений можливості подати відповідні заперечення.Також, зазначає, що під час примусового виконання рішення із його банківських рахунків списано понад 3000 грн, тобто його заборгованість є значно меншою, відповідно розмір 3% річних і інфляційних витрат є меншими. Просить рішення суду змінити, зменшити суму витрат від інфляції та 3% річних у відповідності до розрахунку, зменшити суму судових витрат до 704,80 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.
Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04.03.2008 по справі № 2-731/08 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5003 грн. матеріальної та 1500 грн. моральної шкоди, а всього - 6503 грн.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України у конструкції ЦК України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються, як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій суд відступив від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов до вірних висновків про те, що з ухваленням рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04.03.2008 про стягнення матеріальної і моральної шкоди з відповідача його зобов'язання щодо сплатити заборгованості не виконано та триває до моменту фактичного виконання рішення суду, а відтак позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Оскільки відповідач не надав будь - яких доказів на спростування розрахунку інфляційних втрат та 3 - % річних суд виходив з розрахунків, наданих позивачем та з урахуванням того, що представник позивача зменшив позовні вимоги, дійшов до правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню втрати від інфляції у розмірі 2523,16 грн, 3% річних у розмірі 948,19 грн за період в межах трирічного строку позовної позовної давності, які передували зверненню до суду, тобто з 17.07.2015 по 25.05.2020, так як грошове зобов'язання до цього часу не виконано.
За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тому доводи апеляційної скарги, що під час примусового виконання рішення із банківських рахунків апелянта було списано понад 3000 грн, та заборгованість є значно меншою, колегія суддів до уваги не бере, так як дана обставина не підтверджена жодними належними, допустимими доказами, а тому дане твердження є голослівним.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.
Відповідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Мацепурою В.С. укладено договір про надання професійної правничої допомоги №11/07 від 11.06.2018, згідно якого ОСОБА_3 надає позивачу правничу допомогу. Згідно договору сторонами визначено порядок оплати послуг адвоката.
До матеріалів справи додано Додаток №1 до договору №11/07 від 11.06.2018 про надання правової допомоги укладеного між адвокатом Мацепурою В.С. та ОСОБА_2 про порядок оплати послуг адвоката Мацепури В.С.
Також додано акти виконаних робіт № 09/12-1-01 від 17.08.2018 на суму 2000 грн (а.с.125) та 09/12-1-02 від 19.06.2020 на суму 2522,40 (а.с.126), які підписано сторонами.
Згідно з ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє клопотання зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таке клопотання відповідач та його представник до суду першої інстанції не подавали.
З урахуванням нааеденого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4522,40 грн.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 23.06.2021
Головуючий
Судді