Справа № 580/5135/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
24 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Кучми А.Ю., Лічевецького І.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні виплати компенсації за невикористані 42 календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 19.05.2019 по 29.04.2020 ( 346 календарні дні), всього в сумі 127397,20 грн. (сто двадцять сім тисяч триста дев'яносто сім гри. 20 коп.)
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що після звільнення з військової служби у запас йому не здійснено належних виплат, а тому, він був змушений звернутися до суду. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020, (справа №580/302/20), відповідач здійснив остаточний розрахунок належного йому грошового забезпечення лише 29.04.2020. Враховуючи вказані обставини, позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2019 по 29.04.2020 (346 календарні дні), всього у сумі 127397,20 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 р. позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 14,166 (чотирнадцять тисяч сто шістдесят шість) гривень 12 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач має статус учасника бойових дій.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2019 №119 позивача звільнено з військової служби та проведено розрахунок. Виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки вказаним наказом не передбачено.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №580/302/20, яке набрало законної сили 05.10.2020, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2017-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби - 18.05.2019.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №580/302/20, відповідачем 29.04.2020 проведено виплату позивачу в сумі 14166,12 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати позивачу належної йому суми компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, у день звільнення зі служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного:
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність;
За висновками суду першої інстанції, сума заборгованості складає 14166,12 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 127397,20 грн, отже така є неспівмірною, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність її зменшення до 14166,12 грн.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшення заявленої до стягнення суми у зв'язку із застосуванням співмірності між заявленою сумою та сумою невиплачених коштів є незаконним та необґрунтованим.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до норм ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак. ні Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби середнього заробітку.
Тож, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Так, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, з наведеного слідує, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність задля захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій в сумі 14166,12 грн. 29.04.2020. Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2019 по 29.04.2020.
Колегія суддів наголошує на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що сума заборгованості склала 14166,12 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 127397,20 грн, що очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості.
За висновками суду першої інстанції, розмір майнових втрат позивача внаслідок несвоєчасного розрахунку склав: 14166,12 грн., що підлягає компенсації позивачу за рахунок відповідача за несвоєчасний з ним розрахунок. При цьому, було враховано, що кошти були стягнуті у судовому порядку і виплачені відповідачем добровільно після набрання законної сили рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду, а тривалість строку затримки розрахунку при звільненні залежала в тому числі і від дати звернення позивача з позовами до суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав підстави зменшити суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення заявленої позивачем у позові компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17.
На підставі викладеного, з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, принципу співмірності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 14166,12 грн., який має компенсаторний характер та є співмірним.
Апелянт (відповідач) наполягає на тому, що положення ст. 117 КЗпП України, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, адже відповідні кошти були виплачені позивачу на виконання судових рішень, а не як суми виплат, які належали йому при звільненні. Разом з тим, стягнення коштів саме на підставі судових рішень не змінює правової природи таких виплат, як коштів, що належали до виплати позивачу на день його звільнення зі служби. Право на отримання вказаних виплати у позивача виникло у зв'язку з проходженням військової служби, а судовими рішеннями відповідне право було лише підтверджене.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог
При цьому колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позиції суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
І.О. Лічевецький