Справа № 640/11988/21 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
24 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Кучми А.Ю., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Юрковець А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 р. про закриття провадження у справі за заявою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна товариства з обмеженою відповідальністю "БІ-ПРО"
Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося в суд із заявою про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків - Товариства з обмеженою відповідальністю «БІ-ПРО», застосованого рішенням керівника контролюючого органу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року закрито провадження у справі за вказаною заявою.
Ухвала суду вмотивовано тим, що факт оскарження наказу, за яким працівників контролюючого органу не було допущено до проведення перевірки, що зумовило виникнення передумов для звернення контролюючого органу із заявою у цій справі, підтверджує наявність спору про право в цих правовідносинах у розумінні частини 4 статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ГУ ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року у справі №640/11988/21, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що заперечення платником податків обставин, що зумовили прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, не є спором про право, а отже і підставою для закриття провадження у справі. Окрім того, апелянт вказує на те, що оскарження наказу про проведення перевірки платника податків не впливає на факт прийняття і чинність цього рішення, а також не спростовує наявність незаконного факту не допуску посадових осіб ГУ ДПС у м. Києві до проведення перевірки та перешкоджання такими діями виконання контролюючим органом своїх функцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що оскільки ТОВ «БІ-ПРО» у судовому порядку оскаржує наказ про проведення перевірки, за яким контролюючого органу не було допущено до її проведення, в даних правовідносинах наявний спір про право.
Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 26.04.2021 № 3490-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БІ-ПРО» вирішено провести документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «БІ-ПРО».
З метою вручення копії вказаного наказу та предявлення направлення посадовими особами контролюючого органу здійснено вихід на податкову адресу товариства.
Після ознайомлення з напрвленням та отриманням наказу про проведення перевірки, представником ТОВ «БІ-ПРО» відмовлено у допуску перевіряючим до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, про що працівниками контролюючого органу складено акт №2153/26-15-07-04-05 від 27 квітня2021 року про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки.
Рішенням від 28.04.2021 Головного управління Державної податкової служби у місті Києві застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків ТОВ «БІ-ПРО».
Разом із тим, не погоджуючись із наказом №3490-п від 26.04.2021 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, ТОВ «БІ-ПРО» 28 квітня2021 року звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 26.04.2021 року №3490-п., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією адміністративного позову з відповідною відміткою канцелярії суду.
Відповідно до вимог пункту 94.1 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 283 КАС провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Частиною 7 ст. 283 КАС передбачено, що у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає рішення по суті заявлених вимог не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду. Розгляд заяви відбувається за участю органу доходів і зборів, що її вніс, та платника податків, стосовно якого її внесено.
Враховуючи викладене, арешт на майно як винятковий спосіб забезпечення виконання обов'язків платником податків застосовується за рішенням керівника контролюючого органу, прийнятим за наявності законних підстав (зокрема, відмови платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом шляхом розгляду відповідного подання.
За приписами ч. 4 ст. 283 КАС суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
Таким чином, розгляд справи про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі заяви органів доходів і зборів за умови, якщо до закінчення розгляду справи за таким поданням, суд не встановить наявності спору про право.
Спір про право у розумінні ч. 4 ст. 283 КАС наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, яке було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.
При цьому, КАС України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд оцінює форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу необхідних дій для відновлення порушеного права.
Заперечення відповідачем законності проведення перевірки, що в свою чергу стало підставою для не допуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення, свідчить про наявність спору про право.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2020 року у справі № 826/6013/16.
Наявність спору про право в окремих випадках може бути виявлена також і після відкриття провадження у справі за відповідною заявою.
У разі виявлення наявності спору про право після відкриття провадження у справі за відповідним поданням, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного провадження, яким є провадження за поданням контролюючого органу.
При цьому закриття провадження у справі за поданням контролюючого органу не позбавляє заявника права звернутися до суду з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України з огляду на неможливість розгляду подання контролюючого органу у даній справі в порядку окремого виду адміністративного провадження за наявності спору про право між сторонами у цій справі.
Водночас, суд першої інстанції вірно не прийняв до увагу посилання контролюючого органу на рішення Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі №804/19780/14, з огляду на позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 14 листопада 2018 року у справі №818/907/16 від 19 грудня 2018 року у справі №816/284/17. До того ж, в ухвалі Верховного Суду від 30 листопада 2018 року у справі №826/2195/16 Верховний Суд зазначив про необхідність відступити від висновку, викладеного в постанові від 28.08.2018 року у справі №804/19780/14, вказавши, що оскарження платником податків наказу контролюючого органу про проведення перевірки безвідносно до обраного способу оскарження: в адміністративному або судовому порядку, є спором про право.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
І.О. Лічевецький