Житомирський апеляційний суд
Справа №935/1581/20 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.
Категорія 40 Доповідач Галацевич О. М.
24 червня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Талько О.Б.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області, ухвалене 16 березня 2021 року суддею Василенком Р.О. у м. Коростишеві, повний текст рішення складено 26 березня 2021 року,
у справі №935/1581/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення страхового відшкодування,
У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - Товариство, ПАТ «НАСК «Оранта»), у якому просив стягнути з Товариства на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування, пов'язаного із заподіяною моральною шкодою, витратами на поховання та втратою годувальника у загальному розмірі 232604 грн та 15000 грн витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 з вини ОСОБА_3 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої загинув ОСОБА_4 - син позивача. На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у відповідача за полісом № АР/7107227.
Вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2021 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік та звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст.75 КК України, з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000грн.
Внаслідок ДТП ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 56676 грн та матеріальну шкоду: витрати на поховання в сумі 5900 грн і шкоду спричинену втратою годувальника в сумі 170028 грн, яку має виплатити страховик.
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 16 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь ОСОБА_1 56676 грн моральної шкоди, 5900 грн - витрат на поховання. У задоволенні позову в частині стягнення завданої шкоди втратою годувальника - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування спричиненої шкоди втратою годувальника та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у цій частині. У решті рішення залишити без змін та вирішити питання розподілу судових витрат.
На його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не доведено обставин перебування на утриманні загиблого сина ОСОБА_4 та того, що позивач потребував матеріальної допомоги від сина. Вирішуючи спір, судом не враховано положення ст. 202 СК України та тих обставин, що позивач є батьком загиблого та непрацездатною особою (пенсіонером за віком, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС). Окрім того, позовні вимоги обґрунтовано не лише тим, що Позивач перебував на утриманні у загиблого сина чи отримував матеріальну допомогу від нього, а й на праві на одержання від останнього утримання на майбутнє. Судом також залишено без уваги виписку із медичної картки хворого ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року про наявність у нього хронічних захворювань (бронхіальна астма, пневмосклероз, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, еозинофільний езофагіт, хронічний холецистит, поліп жовчного міхура, стеатоз печінки та підшлункової залози).
У своїх доводах послався на судову практику у аналогічних правовідносинах, судів першої та апеляційної інстанції, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 01.00 години водій автомобіля «ВАЗ 2121», д.н НОМЕР_1 ОСОБА_3 , рухаючись з м.Коростишева в напрямку с.Кропивня, не впорався з керуванням, виїхав за межі проїжджої частини у кювет. В результаті ДТП на місці пригоди від отриманих тілесних ушкоджень загинув пасажир цього автомобіля ОСОБА_4 .
Вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 10 лютого 2021 року ОСОБА_3 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік та звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст.75 КК України з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн (а.с.106-107).
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 позивач ОСОБА_1 є батьком загиблого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Транспортний засіб марки ВАЗ 2121, державний номер НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди був застрахований згідно полісу № АР 7107227 в ПАТ «НАСК «Оранта».
Матеріали справи також свідчать, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 24.04.2010 призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 79).
Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
Згідно із частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Зазначена стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено обставин перебування на утриманні загиблого сина ОСОБА_4 та того, що позивач потребував матеріальної допомоги від сина.
Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, суд обґрунтовано виходив з того, що надана суду довідка № 58 від 17.06.2020, видана Вільнянським старостинським округом Коростишівської міської ради Коростишівського району Житомирської області, про те, що ОСОБА_1 пенсіонер, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС перебував на утриманні сина ОСОБА_4 та акт від 30.06.2020, про те, що ОСОБА_1 потребував утримання, оскільки його дохід був меншим ніж необхідні витрати та перебував на утриманні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є достатніми та допустимими доказами перебування позивача на утриманні померлого.
Окрім того, позивачем та його представником не надано суду належних доказів того, що позивач у вказаний період не отримував прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність та чи навпаки він перевищував встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є батьком загиблого та непрацездатною особою, перебував на утриманні у загиблого сина та отримував матеріальну допомогу від нього і має право на одержання від останнього утримання на майбутнє є безпідставними, такими, що не доведені достатніми, допустимими, достовірними і належними доказами та такими, що не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Посилання у апеляційній скарзі на надану до матеріалів справи виписку із медичної картки хворого ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року про наявність у нього хронічних захворювань, не спростовують висновків суду, оскільки будь-яких доказів понесення витрат на лікування, придбання ліків тощо, надання матеріальної допомоги сином на лікування батька, позивачем та його представником суду не надано. Окрім того, вказаний доказ не може підтверджувати обставин перебування на утриманні потерпілого.
Будь-яких інших доказів про наявність обставин, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі, позивач суду не надав, хоча це є його обов'язком відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України.
Матеріали справи також не містять доказів, що потерпілий мав офіційні доходи та надавав батьку матеріальну допомогу, яка була основним і постійним джерелом існування позивача та мала стабільний характер.
Крім того, позивачем не надано доказів, про те, що він звертався за призначенням пенсії по втраті годувальника чи отримує її.
При цьому, з метою оформлення пенсії по втраті годувальника факт перебування особи на утриманні у померлого може встановлюватися органом, що призначає пенсію (Пенсійним фондом України) або рішенням суду щодо встановлення такого юридичного факту.
Не надання позивачем зазначених доказів свідчить про те, що позивач за призначенням пенсії по втраті годувальника не звертався.
Рішення судів першої і апеляційної інстанцій, на які посилається представник позивача у апеляційній скарзі не мають преюдиційного значення для вирішення даного спору. Натомість висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, на які є посилання у апеляційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не подав належних та допустимих доказів, що він мав право на страхове відшкодування в порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Висновок суду першої інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 червня 2021 року у справі №705/3172/19 з аналогічних правовідносин.
Рішення суду в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Рішення суду в іншій частині не оскаржувалось, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 16 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 24 червня 2021 року.