Провадження №2/760/4101/21
Справа №760/15440/19
24 червня 2021 року Солом'янський районний суд м. Києва:
у складі: головуючої судді - Усатової І.А.
за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з означеним позовом до Солом'янського районного суду міста Києва.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 стверджує, що 19 лютого 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги).
Відповідно до вказаного договору позикодавець передав у користування кошти в сумі 314 121,2706 грн, що станом на день підписання договору згідно офіційного курсу продажу євро НБУ було еквівалентом 10 2000 євро. Позичальник зобов'язався повернути кошти позикодавцю до 15 червня 2019 року. Позичальник власноручно написав розписку про отримання грошей до договору позики (поворотної фінансової допомоги) від 19 лютого 2019 року.
Відповідно до п. 1 Договору було складено такий графік повернення коштів:
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 15 березня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 15 квітня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 15 травня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 01 червня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 5200 євро - до 15 червня 2019 року.
21 березня 2019 року після відсутності оплати першої частини заборгованості позивач надіслав відповідачу претензію стосовно необхідності погашення заборгованості з дублюванням повідомлення електронною поштою.
Позивач стверджує, що до теперішнього часу відповідач не виконав своє зобов'язання за договором позики.
Оскільки відповідач не надав відповіді, зобов'язання за договором не виконує та ухиляється від спілкування, ОСОБА_1 28 травня 2019 року звернувся до суду з вимогою повернути всю суму заборгованості до настання остаточної дати повернення позики.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 березня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 березня 2019 року (30,1823 грн за євро) складає 37 727,875 грн.
Відповідно до п. 7 договору за прострочення повернення позики позивальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка прострочена, за кожен день прострочення, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Позивач вказує, що пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 1 302,39 грн, інфляційне збільшення боргу - 339,56 грн.
Таким чином, сума боргу за першим платежем за період з 16 березня 2019 року по 19 квітня 2019 року становить 39 369,825 грн.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 квітня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 квітня 2019 року (30,2229 грн за євро) складає 37 778,625 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 149,04 грн.
Таким чином, сума боргу за другим платежем за період з 16 квітня 2019 року по 19 квітня 2019 року становить 37 927,665 грн.
Загальний розмір інших сум, котрі підлягають достроковому погашенню (1250 + 1250 + 5200 євро), вирахуваний за курсом НБУ на дату укладення договору (30,79629 грн за євро) складає 237 130,74 грн.
Таким чином, загальний розмір заборгованості складає 314 428,23 грн.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору в розмірі 3 144,28 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
28 травня 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу передано в провадження головуючому судді Усатовій І.А.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року в справі відкрито спрощене позовне провадження та надано відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Згідно зі зворотнім поштовим повідомленням ухвалу з копією позову, направлені відповідачу, повернуто відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.
Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
05 липня 2019 року позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог.
Посилаючись на продовження невиконання відповідачем зобов'язань за договором позики станом на 03 липня 2019 року, позивач збільшив суми заборгованості, пені та інфляційних збитків за несвоєчасне виконання боржником грошових зобов'язань за кожен період прострочених платежів, вказавши кінцем періоду 01 липня 2019 року.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 березня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 березня 2019 року (30,1823 грн за євро) складає 37 727,875 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 3 949,45 грн, інфляційне збільшення боргу - 988,45 грн.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 квітня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 квітня 2019 року (30,2229 грн за євро) складає 37 778,625 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 2 799,76 грн, інфляційне збільшення боргу - 646,01 грн.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 травня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 травня 2019 року (29,3643 грн за євро) складає 36 705,38 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 1 654,26 грн, інфляційне збільшення боргу - 256,94 грн.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 01 червня 2019 року, за курсом НБУ станом на 31 травня 2019 року (29,9199 грн за євро) складає 37 399,88 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 1 075,89 грн.
Сума в гривнях, еквівалентна 5200 євро, що мала б бути повернута до 15 червня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 травня 2019 року (29,8222 грн за євро) складає 155 075,44 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 2 379,24 грн.
Таким чином, на думку позивача, збільшені розміри заборгованості становлять:
- загальна сума заборгованості на узгоджену дату погашення боргу згідно графіка - 304 687,21 грн;
- загальна сума пені - 11 858,60 грн;
- загальна сума інфляційних збитків - 1891,40 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача: моральну шкоду за понесені моральні страждання, що полягають у зміні звичного укладу життя, необхідності займатися судовим оскарженням, негативних емоціях та переживаннях, втратою довіри до особи, яку вважав своїм товаришем і діловим партнером - у розмірі 60 000 грн; суму сплаченого судового збору в розмірі 40,09 грн за позовні вимоги майнового характеру та 1921 грн за позовні вимоги немайнового характеру.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги).
Відповідно до вказаного договору позикодавець передав у користування кошти в сумі 314 121,2706 грн, що станом на день підписання договору згідно офіційного курсу продажу євро НБУ було еквівалентом 10 2000 євро. Позичальник зобов'язався повернути кошти позикодавцю до 15 червня 2019 року. Позичальник власноручно написав розписку про отримання грошей до договору позики (поворотної фінансової допомоги) від 19 лютого 2019 року.
Відповідно до п. 1 Договору було складено такий графік повернення коштів:
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 15 березня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 15 квітня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 15 травня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро - до 01 червня 2019 року;
- сума в гривнях, еквівалентна 5200 євро - до 15 червня 2019 року.
Відповідно до п. 7 договору за прострочення повернення позики позивальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка прострочена, за кожен день прострочення, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відповідач умови договору не виконав.
21 березня 2019 року позивач надіслав відповідачу претензію щодо невиплати першої суми позикових коштів в березні 2019 року, що підтверджується відповідними доказами у матеріалах справи.
Оскільки відповідач не надав відповіді, зобов'язання за договором не виконує та ухиляється від спілкування, ОСОБА_1 28 травня 2019 року звернувся до суду з вимогою повернути всю суму заборгованості до настання остаточної дати повернення позики.
У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за трьома платежами згідно з графіком, чим порушив права позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Станом на дату звернення до суду (28 травня 2019 року) настали терміни платежів за трьома сумами позики: 15 березня, 15 квітня та 15 травня 2019 року. Відповідно, терміни платежів за сумами, визначені 01 та 15 червня 2019 року, станом на дату звернення до суду не настали.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 березня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 березня 2019 року (30,1823 грн за євро) складає 37 727,875 грн.
Відповідно до п. 7 договору за прострочення повернення позики позивальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка прострочена, за кожен день прострочення, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 3 949,45 грн, інфляційне збільшення боргу - 988,45 грн.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 квітня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 квітня 2019 року (30,2229 грн за євро) складає 37 927,665 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 2 799,76 грн, інфляційне збільшення боргу - 646,01 грн.
Сума в гривнях, еквівалентна 1250 євро, що мала б бути повернута до 15 травня 2019 року, за курсом НБУ станом на 14 травня 2019 року (29,3643 грн за євро) складає 36 705,38 грн.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період прострочення складає 1 654,26 грн, інфляційне збільшення боргу - 256,94 грн.
Загальний розмір заборгованості за тілом кредиту складає 314 121,27 грн (як вбачається з п. 1 Договору позики).
Разом з тим позивач остаточно просить суд стягнути 304 687,21 грн заборгованості за тілом кредиту.
Суд не погоджується з розрахунком заборгованості за тілом кредиту, наданим позивачем, оскільки первісні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 314 121,27 грн відповідають закону. Так, відповідно до п. 1 договору позики від 19 лютого 2019 року позикодавець передав у користування кошти в сумі саме 314 121,2706 грн.
Однак відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Виходячи з викладеного, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту в розмірі 304 687,21 грн.
Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком по нарахуванню пені й інфляційних витрат за першими трьома платежами (з урахуванням збільшення позовних вимог), оскільки такі вимоги підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, не були спростовані відповідачем та є математично обгрунтованими.
Що стосується позовних вимог позивача (з урахуванням збільшення) щодо нарахування пені за невиконання грошового зобов'язання по четвертому та п'ятому за черговістю платежів, суд дійшов такого висновку.
У заяві про збільшення позовних вимог строком розрахунку для нарахування пені по четвертому платежу вказано період з 02.06.2019 по 01.07.2019, а строком розрахунку для нарахування пені по п'ятому платежу вказано період з 16.06.2019 по 01.07.2019.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Таким чином, у разі якщо кредитор звернувся до позичальника із вимогою достроково повернути кредитні кошти, така вимога автоматично змінює умови, порядок та строк дії кредитного договору. Вважається що настав строк виконання договору, а рішення суду згідно якого з позичальника стягується сума кредиту чи його частина або звертається стягнення на забезпечене майно по такому кредиту, є підтвердженням таких змін.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів.
Звернувшись до суду 28 травня 2019 року з позовною заявою, позивач скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, та змінив строк дії кредитного договору. Відповідно, для платежів, терміни яких у первісному договорі були визначені 01 та 15 червня 2019 року, встановлено новий термін, визначений датою подання до суду позовної заяви.
Таким чином, у кредитора після подання позовної заяви припинилося право вимагати від боржника подальшої сплати пені, передбаченої п. 7 договору позики.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені за невчасне виконання грошового зобов'язання по четвертому платежу за період з 02.06.2019 по 01.07.2019 та по п'ятому платежу за період з 16.06.2019 по 01.07.2019 є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Що стосується стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов такого висновку.
Наданий позивачем акт виконаних робіт з надання правової допомоги за Договором про надання правової допомоги б/н від 24 травня 2019 року лише свідчить про узгодження сторонами вартості такого роду послуг у розмірі 10 000 грн.
За змістом пункту 1.2 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.
Бланк прибуткового касового ордера (форма № КО-1, далі - ПКО) затверджено «Положенням про ведення касових операцій в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - положення) і є первинним документом, який використовується для оформлення надходжень грошових коштів у касу підприємства.
Даний документ має дві частини: «корінець» ПКО і відривна квитанція до ПКО. Обидві частини цього документа обов'язково підписуються касиром підприємства або особою, що здійснює його функції і головним бухгалтером підприємства. Після чого документ скріплюється печаткою підприємства.
Після отримання готівки до каси підприємства відривна квитанція видається особі, яка здійснила це внесення. «Корінець» ПКО залишається в касі підприємства і обов'язково реєструється в журналі прибуткових і видаткових касових документів.
Обов'язковими реквізитами при заповненні «корінця» і відривної квитанції цього бланка є: назва підприємства, податковий код підприємства, порядковий номер документа, дата складання документа, кореспондуючий рахунок бухгалтерського обліку, що використовується при проведенні даної операції, сума, яка вноситься до каси підприємства (проставляється цифрами), найменування організації або прізвище, ім'я та по батькові того, від чийого імені вноситься готівка в касу підприємства, сума прописом (дублюється отримана сума прописом), назва документа, на підставі якого вноситься готівка, підписи уповноважених на це осіб (касира підприємства або особи, що здійснює його функції і головного бухгалтера підприємства).
Позивачем не надано копії корінця прибуткового касового ордеру № 0519-1 від 24 травня 2019 року, а лише відривну квитанцію від нього.
Надання позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру як письмового доказу сплати послуг за договором пpo надання правової допомоги судом не взято до уваги, оскільки зазначений бухгалтерський документ не містить всіх обов'язкових реквізитів, передбачених положенням, зокрема, податкового коду підприємства, кореспондуючого рахунку бухгалтерського обліку, що використовується при проведенні даної операції, суми, яка вноситься до каси підприємства (проставляється цифрами).
Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає таке.
За містом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.
Моральна шкода полягає фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач стверджує, що зазнав моральних страждань, що полягають у зміні звичного укладу життя, необхідності займатися судовим оскарженням, негативних емоціях та переживаннях, втраті довіри до особи, яку вважав своїм товаришем і діловим партнером.
Разом з тим обґрунтованих доводів або документів на підтримку цих тверджень позивач суду не надав.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Також згідно з ч. 6. ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стороною позивача не надано суду належних доказів дійсного спричинення відповідачем моральної шкоди.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача загальної суми заборгованості у розмірі 314 428,23 грн.
Виходячи з часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 144,28 грн.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 509, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Солом'янським РУ ГУ МВС України в м. Києві 16 грудня 2005 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ):
- 304 687 (триста чотири тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 21 коп. заборгованості за Договором позики від 19 лютого 2019 року;
- 8 403 (вісім тисяч чотириста три) грн 47 коп. пені;
- 1 891 (одну тисячу вісімсот дев'яносто одну) грн 40 коп. інфляційних втрат;
- 3 144 (три тисячі сто сорок чотири) грн 28 коп. сплаченого судового збору.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Усатова І.А.