Справа № 640/23872/19 Головуючий у І інстанції - Каракашьян С.К.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
23 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Сорочка Є.О.,
за участю секретаря Кондраток А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.04.2019 №2707276-1305-2615, яким їй був нарахований земельний податок за 2019 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона не є суб'єктом оподаткування земельним податком, оскільки права на земельну ділянку за нею не оформлені.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм чинного законодавства позивач є платником земельного податку, не зважаючи на відсутність у неї зареєстрованого права власності або користування земельною ділянкою. Крім того, суд дійшов висновку, що розрахунок земельного податку здійснено правильно, виходячи з площі нежитлового приміщення, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги позивачка посилається на неправильний розрахунок земельного податку, позаяк відповідач всупереч нормам чинного законодавства не використовував офіційні дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а застосував ставку земельного податку на земельні ділянки, нормативно грошову оцінку яких проведено.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 25/100 частки нежитлових приміщень № 115а , № 115, № 116а, № 116, № 117а , № 117, № 118 , № 119 , № 120 , № 120а , № 121 , № 121а , № 122 , АДРЕСА_7 , які мають загальну площу 328 м2, на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 26.12.2016 року Бойком О. В. , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2749. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 199313080000.
23.04.2019 ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення - рішення №2707276-1305-2615, яким, згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 5 086, 37 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає його протиправним.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Приписи статті 270 ПК України закріплюють, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому положеннями п. 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 286.5 зазначеної статті нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку ст. 58 ПК України.
Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 статті 14 ПК України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника чи землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
У частинах 1 та 2 статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У розумінні положень п.п. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, п.п. 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 287.6 ст. 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов'язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов'язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.08.2020 у справі №826/13307/18.
Отже, проаналізувавши викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач є суб'єктом оподаткування земельним податком.
Апелянт наголошує, що відповідачем неправильно розраховано суму земельного податку, що не звернув уваги суд першої інстанції.
Разом з тим, такі доводи не були покладені позивачкою в основу свого позову і судом першої інстанції вони не розглядались, в той час, як відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не заперечувала правильність здійсненого розрахунку, про який їй було відомо, зокрема, з відзиву на позовну заяву, який був їй направлений.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для відмови у задоволені позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В свою чергу, колегія суддів, звертає увагу, що позивачка не позбавлена права звернутися до суду з новим позовом щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
Є.О. Сорочко