Справа № 620/983/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.
22 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 76014 грн 18 коп. та щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 10 серпня 2016 року по 21 листопада 2019 року;
- зобов'язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 76014 грн. 18 коп. та індексацію грошового забезпечення за період з 10 серпня 2016 року по 21 листопада 2019 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Протокольною ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_1 .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 76014 грн 18 коп.;
- зобов'язано Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 76014 грн 18 коп.;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, в частині задоволених судом першої інстанції позовних вимог, Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував обставин стосовно того, що військовослужбовець ОСОБА_1 перебував на речовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 та звертався із заявою про проведення відповідних виплат до вказаної військової частини. Також скаржник вважає, що Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту є неналежним відповідачем у справі.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 10 листопада 2019 року № 64 відповідно ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пп. «А» п. 2 ч. 5 (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом начальника головного штабу - першого заступника Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по стройовій частині) від 23 листопада 2019 року № 216 позивача з 23 листопада 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зазначеним наказом визначено виплатити ОСОБА_1 за період служби у Військовій частині НОМЕР_2 : грошову допомогу, передбачену по звільненню відповідно до Закону України від 12 лютого 1997 року № 64/97, в розмірі 50 % грошового забезпечення за кожні 25 повні календарні роки; щомісячну премію, відповідно до особистого вкладу в загальні результати роботи, у розмірі 35 % від посадового окладу по 23 листопада 2019 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 та наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деким іншим особам» від 07 червня 2018 року № 260.
Як вбачається з довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_1 від 16 грудня 2019 року № 6 станом на 10 листопада 2019 року позивачу нарахована компенсація за неотримане за час проходження військової служби речове майно у розмірі 76014 грн 82 коп. за період з 2006 по 2018 роки.
Також Військова частина НОМЕР_1 листом від 12 лютого 2020 року № 144 повідомила позивача про те, що його заява про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно отримана, однак виплату такої компенсації на 2019 рік не було передбачено та військовою частиною не проведено. Також у вказаному листі міститься інформація про те, що для вирішення зазначеного питання Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо надання дозволу для здійснення виплат грошової компенсації за неотримане речове майно у 2020 році для осіб, звільнених у 2019 році.
У зв'язку з тим, що відповідачами не вирішено питання щодо виплати спірної суми компенсації за неотримане речове майно та про виплату індексації грошового забезпечення за період з 10 серпня 2016 року по 21 листопада 2019 року, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 стосовно визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 10 серпня 2016 року по 21 листопада 2019 року Чернігівський окружний адміністративний суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення у вказаний період виплачувалася позивачу у відповідності до норм діючого законодавства.
Приймаючи ж рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 стосовно проведення компенсації вартості неотриманого речового майна, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дотримався порядку звернення за грошовою компенсацією та подав заяву про таку виплату за місцем військової служби. Суд першої інстанції зазначив, що не вирішення Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту питання про виплату позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно є порушенням вимог п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, що свідчить про протиправність бездіяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту та необхідність проведення такої виплати.
Враховуючи, що рішення суду оскаржується відповідачем і тільки в частині задоволених судом позовних вимог, колегією суддів здійснюється апеляційний перегляд законності та обґрунтованості рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги Адміністрації Державної спеціальної служби.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення ч. 1 ст. ст. 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначають, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.п. 2, 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу; грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з п. 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
З аналізу вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив службу в Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту. При цьому, позивач перебував на речовому забезпеченні у Військової частини НОМЕР_1 та подавав до неї заяву про виплату компенсації вартості за неотримане речове майно.
Відповідно до довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_1 від 16 грудня 2019 року № 6 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 нараховано 76014 грн 82 коп.
Однак, виплату вказаної суми не здійснено, що підтверджується листом Військової частини НОМЕР_1 від 12 лютого 2020 року № 144.
У вказаному листі також міститься інформація стосовно того, що для вирішення питання про проведення компенсації вартості за неотримане речове майно військова частина звернулася до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо надання дозволу для здійснення виплат такої грошової компенсації у 2020 році для осіб, звільнених у 2019 році, що не спростовує апелянт у поданій до суду апеляційній скарзі.
Згідно з п. 1 Положення про Військову частину НОМЕР_1 , яке затверджене головою Адміністрації Державної спеціалізованої служби транспорту генералом-лейтенантом Мальковим М. 12 липня 2019 року та надано відповідачем до суду, Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом Державної спеціалізованої служби транспорту, призначена для забезпечення стійкого функціонування транспорту, що використовується в інтересах оборони держави, в мирний час та в особливий період, що підпорядковується Голові Адміністрації Державної спеціалізованої служби транспорту.
У зв'язку з чим, колегія суддів зазначає, що подання ОСОБА_1 заяви про проведення компенсації вартості за неотримане речове майно до Військової частини НОМЕР_1 , яка є структурним підрозділом Адміністрації Державної спеціалізованої служби транспорту, необхідно вважати поданням заяви за місцем військової служби, що свідчить про дотримання позивачем вимог п. 4 Порядку № 178.
Як раніше зазначалось, у відповідності до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Тобто, обов'язковою умовою для проведення виплати компенсації вартості за неотримане речове майно є прийняття Адміністрацією Державної спеціалізованої служби транспорту наказу про здійснення таких виплат.
Однак, апелянтом не надано до суду доказів прийняття ним відповідного наказу, або іншого розпорядчого документу, про проведення виплати ОСОБА_1 компенсації вартості за неотримане речове майно.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Адміністрації Державної спеціалізованої служби транспорту під час вирішення питання щодо виплати ОСОБА_1 компенсації вартості за неотримане речове майно, що свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи скаржника про те, що він є неналежним відповідачем у справі є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу саме в Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, яка у відповідності до вимог п. 4 Порядку № 178 повинна була вжити всіх можливих і залежних від неї заходів для забезпечення виплати позивачу спірних сум компенсації.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов